Ухвала суду № 59651632, 13.01.2016, Київський районний суд м. Одеси

____________________

Справа № 520/10188/14-ц

Провадження № 6/520/33/16

УХВАЛА

13 січня 2016 року м. Одеса

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Прохорова П.А.,

при секретарі Цвігун А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі заяву ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України,

встановив:

В грудні 2015 року заявник звернувся до суду з вказаною заявою, за змістом якої вказував на обставини виконавчого провадження з виконання рішення цього суду №520/10188/14-ц, та зокрема на те, що Київським районним судом м. Одеси, за поданням державного виконавця, 19.02.2015 року, було постановлено ухвалу про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України, до виконання ним своїх зобовязань за виконавчим листом, виданим на примусове виконання зазначеного рішення суду, та на те, що він є громадянином іншої держави, постійно там проживає, та жодним чином не ухиляється від виконання рішення суду, однак не має в межах України засобів для життя та виконання зобовязань. З такого заявник вбачав свої права порушеними і просив суд скасувати тимчасову заборону.

В судове засідання учасники не зявились, повідомлялись про час та місце його проведення відповідно до ст.ст. 74-76 ЦПК України, звернулись до суду з заявами про вирішення порушеного питання за їх відсутності.

Представник позивача у справі звернувся до суду з письмовими запереченнями щодо заявлених ОСОБА_1 вимог, у яких вказував на значну заборгованість відповідача перед позивачем та на відсутність у боржника наміру на виконання таких зобовязань, на його свідоме ухилення від виконання рішення суду.

Неявка учасників не перешкоджає вирішенню питання про скасування заходів забезпечення виконання рішення суду.

Дослідивши матеріали цивільної справи та надані до суду письмові пояснення, суд вважає встановленими наступні обставини.

В провадженні Київського районного суду м. Одеси перебувала справа № 520/10188/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21.10.2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені, з відповідача на його користь стягнуто заборгованість за договором позики у розмірі 479 150 гривень, що за курсом НБУ України станом на день ухвалення рішення складало 37000,00 доларів США, 3% річних від простроченої суми позики у розмірі 10035,22 грн., судовий збір у сумі 3654,00 гривні.

Зазначене заочне рішення оскаржено не було та набрало законної сили.

18.02.2015 року Заступник начальника Першого Київського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції звернувся до суду із поданням, в якому просив суд встановити тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон України ОСОБА_1, 06.11.1968року народження, ІПН НОМЕР_1, посвідка на постійне проживання в Україні, видана ВСПРФО ОМУ ГУ МВСУ в Одеській області від 07.11.2011 року, паспорт громадянина ОСОБА_3 TR-J № 627488 від 06.06.1997 року до виконання ним зобов'язань за рішенням Київського районного суду м. Одеси по справі № 520/10188/14-ц.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси, від 19.02.2015 року, вказане подання було розглянуто за відсутності сторін та задоволено - обмежено заявника у праві виїзду за кордон до виконання ним його зобов'язань за рішенням цього суду №520/10188/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової суми у розмірі 492839,22 грн.

При цьому зазначеною ухвалою встановлено, що АТ «ОСОБА_4 Аваль» прийняв на виконання постанову державного виконавця від 18.10.2013 року, та наклав арешт на кошти в межах суми 190503,50 грн., а саме на рахунок клієнта ОСОБА_1. Згідно відповіді Управління Державтоінспекції ГУМВС України в Одеській області, згідно даних АІС «Автомобіль» УДАІ ГУМВС України в Одеській області та національної автоматизованої інформаційної системи ДАІ МВС України на ім'я ОСОБА_1, 06.11.1968р.н., адреса: АДРЕСА_1, зареєстрований автомобіль БМВ Х5, 2002р.виг., д/н НОМЕР_2, який значиться на обліку.

З акту державного виконавця від 11.12.2014 року вбачається, що виходом за адресою: АДРЕСА_1, встановлено, що боржник за вищезазначеною адресою не мешкає.

Таким чином боржник, відповідно до паспорту громадянина ОСОБА_5 Республіки TR-J № 627488 від 06.06.1997 року, постійно мешкає у Туреччині область Стамбул, просп. Міллет, буд. Папатя, кв. №111/4, та відповідно до наявних серед матеріалів справи документів не має постійного місця проживання на території України, та за адресою, що була актуальна на час розгляду справи по суті не проживає.

При цьому боржник не оскаржує рішення та не заперечує проти свого обовязку виконати рішення суду, та за наданими до суду стороною заявника поясненнями вживає з цією метою всіх належних заходів, зокрема добровільно сплатив на користь стягувача грошові кошти в розмірі 3000,00 дол. США.

Разом з тим суд приймає до уваги і пояснення заявника щодо того, що більшість його рідних та близьких людей проживають на території ОСОБА_5 Республіки, та застосовані на підставі вказаної ухвали суду заходи забезпечення виконання рішення істотним чином обмежують права боржника як людини, що охороняються як національним, так і міжнародним законодавством.

Одночасно суд приймає до уваги, що імя боржника зареєстровано значний обсяг майна - автомобіль БМВ Х5, 2002р.виг., д/н НОМЕР_2 та грошові кошти, розміщені на рахунку у АТ «ОСОБА_4 Аваль», в загальній сумі 190503,50 грн., про що зазначено вище.

Відповідно до положень ст. 10, 11, 57-60 ЦПК України, звертаючись до суду з певними вимогами особа-заявник зобовязана обґрунтувати своє порушене невизнане чи оспорювань право та довести перед судом належність способу захисту, у який така особа просить суд захистити зазначене право.

З такого суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 377-1 ЦПК України питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом.

Згідно узагальнень, наданих Верховним судом України (Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 01.02.2013 року), де наголошується на тому, що ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), вжите у п. 18 ч. 3ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», позначає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, та на думку Верховного Суду України, особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Відповідно до положення ч. 2ст. 10 ЦПК наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання.

Оскільки, відповідно до ч. 2ст. 377-1ЦПК України, згадане подання розглядається судом негайно, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб, за участю державного виконавця, то саме на останнього покладається тягар доказування. Тим паче, що особа, стосовно обмеження права якої внесено подання, фактично позбавлена можливості довести суду, що нею було вжито усіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Таким чином розглядаючи вказане подання державного виконавця суд надає оцінку фактичним обставинам щодо добросовісності виконання боржником його зобовязань лише за доказами, наданими таким державним виконавцем, саме на час звернення виконавця до суду та не маючи змоги заслухати пояснення чи заперечення самого боржника, та не маючи жодної можливості щодо врахування обставин, які складатимуться у наступному.

Так, законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.

Саме невиконання боржником самостійно зобов'язань протягом строку, про що вказує державний виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків, натомість на момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

При цьому суд, розглядаючи питання про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон, не може врахувати і ті обставини, що стануть у майбутньому, у період з часу вирішення питання про обмеження права виїзду боржника, до повного виконання ним рішення суду.

Суди, відправляючи правосуддя, мають підходити до вирішення справи повно та всебічно, надаючи належну оцінку всім фактам та обставинам, що мають істотне значення для виваженого рішення.

Разом з тим, відповідно до Закону України № 2677-УІ від 4.11.2010 р., який набравчинності з 09.03.2011 р.статтю 293 ЦПКдоповнено пунктом 24-1, який передбачає можливість оскарження в апеляційному порядку окремовід рішення суду ухвали суду щодо тимчасового обмеження у правівиїзду за межі України.

Згідно положень ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

З викладеного вбачається, що апеляційний суд, розглядаючи апеляційну скаргу на ухвалу суду щодо тимчасового обмеження у правівиїзду за межі України перевіряє її законність і обґрунтованість, відповідно до наданих державним виконавцем доказів та пояснень, та не може врахувати обставини, які наступили у наступному, після розгляду судом першої інстанції зазначеного подання.

Виходячи з аналізу вказаного суд приходить до висновку про наявність прогалини у Законі - відсутності спеціального порядку перегляду питання щодо тимчасового обмеження у правівиїзду за межі України боржника в ході виконавчого провадження у період від постановлення судом ухвали про таке обмеження, до фактичного закінчення виконавчого провадження, оскільки відповідними нормамицивільного процесуального кодексу України таЗакону України «Про виконавче провадження»тимчасове обмеження громадянина України у праві виїзду за межі України законом покладено на суд, а припинення обмеження виїзду узв'язку з виконанням обов'язку за рішенням, що перебувало навиконанні, покладено на державного виконавця, при цьому лише після завершення виконавчого провадження (ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до положень ст.2 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованихКонституцієюі законами України, а також міжнародними договорами, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст. 7 того ж закону, кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.

Згідно системного аналізу Закону України «Про судоустрій та статус суддів» суди у своїй діяльності зобовязані вживати всіх належних заходів що сприяють зміцненню авторитету судової влади в Україні, дотримуватись засад правосуддя.

При цьому гарантом наведених прав виступає держава.

На теперішній час, всупереч наведеним приписам, склалась ситуація, за якої встановлене Ухвалою Київського районного суду м. Одеси тимчасове обмеження у праві виїзду боржника за кордон, через наведені обставини не може бути переглянуто судом із врахуванням обставин, які наступили після вирішення судом такого питання та постановлення ухвали від 19.02.2015 року, оскільки у національному законодавстві України відсутня пряма правова норма, яка б регламентувала порядок такого перегляду, що з огляду на положення статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», 1950 року, учасником якої є Україна, є неприпустимим порушенням прав людини.

Аналогічних висновків щодо порушення прав людини сдовими рішеннями через вади та недоліки національного законодавства неодноразово наводились Європейським судом з прав людини у рішеннях про задоволення позовів фізичних осіб до України, у справі «Сокур проти України» (Заява N 29439/02) 26 квітня 2005 року, у справі Справа «Астанков проти України» (Заява № 5631/03) 01 червня 2006 року, у справі «Хворостяной та інші проти України»(Заява № 54552/09 та 249 інших заяв) 25 липня 2013 року.

Так, виходячи з наведеного та системного аналізу зазначених рішень Європейського суду з прав людини, вбачається, що відсутність належного нормативного врегулювання перегляду питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон є порушенням статті 13 (щодо відсутності ефективного засобу юридичного захисту) Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод»,1950 року,та статті 1Першого протоколу до Конвенції.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам законодавства.

На підставі викладеного суд, вдивляючись у сутність інституту тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за кордон, його змісту та мети, процесуальної спрямованості, доходить висновку, що у конкретному випадку до правовідносин, що склались між сторонами слід застосувати аналогію закону, що кореспондує положенням ст. 8 ЦПК України, оскільки у іншому випадку довелося б погодитись із відсутністю ефективного засобу юридичного захисту прав та інтересів заявника (що суперечило б положенням ст. 13 зазначеної Конвенції 1950 року: кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі).

Так, подібні за змістом цивільно-процесуальні правовідносини містить інститут забезпечення позову у цивільному процесі ст.ст. 151-154 ЦПК України, що регулює питання забезпечення

Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року у п.4 розяснив, що заходи забезпечення позову мають на меті усунення реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову виходячи з обсягу позовних вимог, даних про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Окрім того положеннями ст. 152 ЦПК України передбачено невідкладний порядок розгляду заяви про забезпечення позову на підставі наявних доказів, без виклику учасників справи, що кореспондує визначеному ст. 377-1 ЦПК України порядку вирішення питання про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон. При цьому положеннями ст. 154 ЦПК України передбачено спеціальний порядок скасування судом, що застосовував заходи забезпечення позову, відповідних обтяжень за заявою заінтересованої особи, що на думку суду, виходячи з спорідненості інститутів, їх однорідної спрямованості та наведених вище доводів про необхідність застосування аналогії Закону, має бути застосовано при вирішенні питання про скасування тимчасової заборони заявнику на виїзд за межі України.

Так, ст. 154 ЦПК України вказує на те, що вжиті судом за заявою заінтересованої сторони заходи забезпечення виконання рішення про задоволення позову підлягають скасуванню шляхом постановлення вмотивованої ухвали, якщо суд за заявою відповідача, або іншої заінтересованої особи дійде висновку про минування обставин, які зумовити застосування заходів забезпечення позову, або у випадку, коли з урахуванням наданих такими особами доказів та доводів дійде висновку про відсутність передбачених законом та розясненнями підстав для подальшого обтяження прав відповідача.

Відповідно до положень ст. 10, 11, 57-60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та в межах і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, при цьому сторони мають право обґрунтовувати належність конкретно доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень та зобовязані довести перед судом ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень.

З цих підстав, зважаючи на викладені позиції Європейського суду з прав людини та положення національного законодавства України, виходячи з конкретних обставин справи, суд, керуючись засадами законності та справедливості, приймаючи відомості про початок добровільного виконання боржником його зобовязань, що випливають з рішення суду, на примусове виконання якого було вжито відповідні обмеження прав заявника, зважаючи на встановлені іншими судами обставини, щодо наявності у заявника певного майна на території України, та на те, що заявник є громадянином іншої країни, має там зареєстроване місце постійного проживання, вважає заяву ОСОБА_1 такою, що підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 8, 10, 11, 57-61, 152-154, 208-210, 377-1 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Заяву ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України задовольнити.

Скасувати застосоване згідно Ухвали Київського районного суду м. Одеси №520/10188/14-ц від 19.02.2015 року тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, посвідка на постійне проживання в Україні, видана ВСПРФО ОМУ ГУ МВС України в Одеській області від 07.11.2011 року, паспорт громадянина ОСОБА_5 Республіки TR-J № 627488 від 06.06.1997 року,

Копію ухвали надіслати до Адміністрації Державної прикордонної служби України (01034, м. Київ, вул. Володимирська, 26) для виконання.

Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом пяти днів з дня її отримання.

Суддя Прохоров П. А.