Рішення № 59606030, 04.08.2016, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2016 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Винту Ю. М.

Суддів : Перепелюк Л.М., Половінкіної Н. Ю.

Секретар Герман Я.І.

За участю: представник позивача ОСОБА_1, представник відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 на заочне рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 04 березня 2016 року,-

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_4 Шалім огли звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, посилаючись на наступне.

25.02.2013 року між ним та відповідачем ОСОБА_5 було укладено договір позики, відповідно до умов якого він передав позичальнику у борг кошти в сумі 65000 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ на час звернення до суду першої інстанції з позовом становило 1024400 гривень з кінцевим терміном повернення до 27.02.2014 року. Передання коштів позичальнику підтверджує розпискою від 26.02.2013 року.

Згідно п.1, п.2 Договору ОСОБА_5, укладаючи договір, діяв в інтересах сімї та за згодою своєї дружини ОСОБА_2, оскільки позику брав з метою її використання в інтересах сімї.

В подальшому, отриману позику ОСОБА_5 використав на потреби сім'ї, зокрема, на купівлю квартири АДРЕСА_1.

У відповідності до положень ст.ст.65, 73 СК України зобов'язання сплатити суму позики за договором на думку позивача повинно бути покладено на обох відповідачів порівну.

У добровільному порядку відповідачі повернути суму позики відмовляються.

Просив позов задовольнити, стягнути з відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_2 на його користь по половині суми боргу за договором позики від 25.02.2013 року, а саме по 512200 гривень з кожного та понесені судові витрати.

Заочним рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 04 березня 2016 року позов задоволено.

________________

№ 22ц-794/820/16р. Головуючий у 1 інстанції: Іщенко І.В.

Категорія : 19/27 Доповідач: Винту Ю.М.

Стягнуто з ОСОБА_5, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 борг за договором позики від 25.02.2013 року у розмірі по 512200 гривень з кожного. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 понесені судові витрати у розмірі 3775 грн. 18 коп.

Ухвалою Першотравневого районного суду м. Чернівці від 19 квітня 2016 року було відмовлено в задоволенні заяви відповідачки ОСОБА_2 про перегляд та скасування заочного рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 04 березня 2016 року.

В апеляційній скарзі представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 просить заочне рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 04 березня 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_2 теюб кизи на користь ОСОБА_4 боргу за договором позики від 25.02.2013 року у розмірі 512200 грн. скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 в цій частині. Приймаючи рішення по справі, суд першої інстанції дав неправильну оцінку зібраним доказам, зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідачка не була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, оскільки перебувала за межами України, не мала можливості надати суду першої інстанції докази та свої заперечення на спростування доводів позивача. Позивач є зятем відповідача ОСОБА_5, працює у нього та є матеріально залежним від ОСОБА_5 Під час розгляду іншої цивільної справи брат ОСОБА_5 звертався з позовом до суду про визнання удаваним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 та визнання за ним права власності на зазначену квартиру, але рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці в задоволенні позову було відмовлено. Таким чином, відповідач ОСОБА_5 намагається любими шляхами позбавити її права власності на поділено між подружжям майно. Вона не надавала згоду на отримання відповідачем ОСОБА_5 в борг грошей на придбання квартири. Під час розгляду судом позову про поділ спільного майна відповідач ОСОБА_5 не зазначав, що й нього є боргові зобовязання,

В запереченні на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_4 просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 04 березня 2016 року, вважаючи доводи відповідачки необґрунтованими.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Задовольняючи позов ОСОБА_4, суд першої інстанції керувався положеннями ч.1 ст.526, ч.1 ст.1054 ЦК України та, встановивши невиконання зобовязання за договором позики укладеним між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 25 лютого 2013 року, вважав, що з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню по 512200 грн. з кожного.

Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Заочне рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 04 березня 2016 року не відповідає вимогам ст.ст. 213-214 ЦПК України, оскільки під час його ухвалення не було: повно і всебічно зясовано обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень; дано неправильну оцінку дослідженим у судовому засіданні доказам; неправильно встановлено обставини справи, не визначено відповідно до них правовідносини та норми матеріального права, які суд мав застосувати виходячи зі змісту позовної заяви позивача та заперечень відповідача.

Предметом позову є матеріально-правова вимога про стягнення з кожного відповідача на користь позивача по половині суми боргу за договором позики від 25 лютого 2013 року, а саме по 551220 грн. з кожного відповідача.

Як вбачається із матеріалів справи, 25.02.2013 року між позивачем ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_5 укладено договір позики (а.с. 10).

Відповідно до умов договору, позикодавець надав позичальнику грошову позику у сумі 65000 доларів США строком на один рік для використання її позичальником в інтересах сім'ї, а саме на придбання житла (квартири), проведення там ремонту, облаштування її необхідними меблями та побутовою технікою, а також на фізичний і духовний розвиток дітей (п.1 Договору).

Позичальник зобов'язався надати позикодавцю копії документів, що підтверджують використання цієї позики в інтересах сім'ї та повернути суму позики у встановлений договором строк, який вираховується з дня передачі йому грошей (п.2 Договору).

Фактична передача грошової позики відбулася 26.02.2013 року, що підтверджується розпискою, наявною в матеріалах справи (а.с.11), яка була підписана позивачем ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_5.

У відповідності до ст. 1046 ч.1 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Згідно ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника.

Статтею 1049 Цивільного кодексу України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст.510 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок у зобов'язанні належним чином.

Згідно з нормою ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події(ч.1 ст.530 ЦК України).

Пунктом 5 договору позики встановлено, що спори які виникають між сторонами з приводу повернення позики вирішуються у встановленому закону порядку. (а.с.10).

Як було встановлено судом, строк виконання зобов'язання сторонами - позивачем ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_5 було визначено не пізніше 27.02.2014 року, тобто на час розгляду справи судом термін повернення позики є таким, що настав.

Разом із тим, позивачу позичені кошти у визначений термін повернуто не було.

Щодо позовної вимоги позивача про стягнення коштів за договором позики у рівних частинах з ОСОБА_5, ОСОБА_2, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч.3 ст.61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Положеннями частини 4 ст.65 СК України встановлено, що договір укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

За змістом ч.2 ст.73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

З досліджених матеріалів справи, судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_2 з 20.01.1997 року перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с.15).

28.02.2013 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_5, було укладено договір купівлі-продажу квартири, згідно якого останній купив трьохкімнатну квартиру №82, що по вул. Руській, 267 м. Чернівці (а.с.17).

Крім того, як зазначає у позові ОСОБА_4, відповідачем протягом 2013 року було придбано будівельних матеріалів та меблів на загальну суму 74305 гривень (а.с.20-22, 28), матраци, вартістю 1520 доларів США (а.с.27), а також придбано побутової техніки на загальну суму 26775 гривень (а.с.23-27).

Рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 08.07.2014 року шлюб між ними було розірвано.

Ураховуючи вимоги ст. ст.10,11,60 ЦПК Україникожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідност. 212 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Обґрунтовуючи позов, позивач ОСОБА_4 посилався на те, що саме на придбання квартири №82, що по вул. Руській, 267 м.Чернівці відповідачем ОСОБА_5 були витрачені кошти, позичені у нього 25 лютого 2013 року.

Суд першої інстанції вважав доведеним, що кошти отримані ОСОБА_5Х у ОСОБА_4 були витрачені на придбання вказаної вище квартири №82, що по вул. Руській, 267 м. Чернівці. Як на доказ наведеного, посилався на розписку від 25 лютого 2013 року про укладення договору позики та надані суду докази про придбання рухомого майна.

Зазначені висновки суду першої інстанції, на думку колегії, суперечать наявним в матеріалах цивільної справи доказам.

Так, рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 26.12.2014 року було : 1)Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_3 загальною площею 49,60 кв.м., житловою площею 27,3. кв.м.; 2) Визнано за ОСОБА_5 право власності на квартиру АДРЕСА_4, загальною площею 63,00 кв.м., в тому числі житловою 35,30 кв.м.; 3)Залишено у спільній частковій власності подружжя ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_5; 4) Визнано за ОСОБА_2 право власності на ? ідеальної частки в квартирі АДРЕСА_5; 5) Визнано за ОСОБА_5 право власності на ? ідеальної частки в квартирі АДРЕСА_5.

Зі змісту позовної заяви ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та змісту рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 26 грудня 2014 року вбачається, що під час розгляду Першотравневим районним судом м.Чернівці цивільної справи про поділ майна подружжя ОСОБА_2 відповідачем ОСОБА_5 не було зазначено про наявність у нього або у подружжя боргових зобовязань перед ОСОБА_4 В загальну масу спільного майна сторонами також не було включено рухоме майно, яке згідно пояснень позивача ОСОБА_4 відповідач ОСОБА_5Х та його дружина придбали на позичені у нього кошти.

Ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 18 лютого 2015 року рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 26.12.2014 року було залишено без змін.

Згідно ч. 3ст. 61 СК Україниякщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до змістуст. 65 СК Українипри укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Разом із тим, суд першої інстанції на вказане уваги не звернув, фактичнообмежившись поясненнями позивача та наданими ним доказами, належними чином не повідомивши відповідачку про час та місце розгляду справи позбавив її можливості надати свої заперечення проти позову та поклав на неї обов'язок по сплаті частини боргу чоловіка, на отримання якого вона, як дружина, в установленому законом порядку згоди не надавала.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 суд першої інстанції неправильного застосував положення ч.ч. 2,4ст. 65 ЦК України, дав неправильну оцінку відповідно дост. 212 ЦПК України наданими позивачем доказам, та не врахував, що при розгляді цивільної справи про поділ майна подружжя ОСОБА_5 відповідач ОСОБА_5 не ставив питання щодо врахування будь-яких боргових зобов'язань, тобто не вважав, що даний борг є спільним майном подружжя, витрачений в інтересах сім'ї та підлягає поділу.

Згідно правової позиції висловленої колегією ВСС України з розгляду цивільних та кримінальних справ по справі №404/4854/14-ц (ухвала від 13 липня 2016 року) для укладання одним з подружжя договорів стосовно цінного майна, згода другого подружжя має бути подана письмово(ч.3 ст.65 СК України). Загальна маса спільного майна подружжя, в тому числі боргові зобовязання подружжя, мають визначатися під час розгляду цивільної справи про поділ майна подружжя.

Таким чином, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 половини суми боргу за договором позики не відповідають обставинам справи та зібраними по справі доказам.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 131 ЦПК України сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті.

Всупереч вимогам ст.ст. 60, 131 ЦПК України позивачем не надано суду належні докази на підтвердження обґрунтованості заявлених ним позовних вимог в частині стягнення половини суми боргу з відповідачки ОСОБА_2

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є : неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права .

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Враховуючи наведене заочне рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики від 25 лютого 2013 року на суму 512000 грн. підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Відповідно до правил статті 88 ЦПК України слід здійснити розподіл судових витрат.

З платіжного доручення(а.с.96) вбачається, що за подання до суду апеляційної скарги апелянт ОСОБА_2 сплатила судовий збір в сумі 4019,40 грн.

З мотивувальної частини рішення вбачається, що колегія суддів прийшла до висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову.

Отже, з позивача ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 слід стягнути 4019,40 грн. в рахунок відшкодування судових витрати понесених на оплату судового збору за апеляційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 задовольнити.

Заочне рішення Першготравневого районного суду м. Чернівці від 04 березня 2015 року в частині задоволення позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики від 25 лютого 2013 року на суму 512000 грн. - скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики відмовити.

В іншій частині заочне рішення Першготравневого районного суду м. Чернівці від 04 березня 2015 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на суму 4019,40 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : /підпис/

Судді : /підписи/