Рішення № 59575849, 23.06.2016, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2016 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Лисака І. Н.

суддів: Владичана А.І., Міцнея В.Ф.,

секретар Костюк Л.С.

за участю представників ОСОБА_1 ОСОБА_2 та ПАТ «КБ»ПриватБанк» ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення відсотків по депозитному договору, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 15 квітня 2016 року,-

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до судуз позовом про стягнення з ПАТ КБ«ПриватБанк»заборгованості за депозитним договором №SAMDN25000712381503 від 18.10.2010 року, яка після збільшення позовних вимог від 10.03.2016 року складала суму нарахованих відсотків за несвоєчасне повернення депозитного вкладу в період з 18.03.2013 року по 10.03.2016 року в сумі 2677,50 доларів США та 3% річних від простроченої суми по виплаті відсотків за той же період в сумі 892 долара США, а всього в сумі 3569,50 доларів США.

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 15 квітня 2016 року позовні вимоги задоволені. Стягнуто з ПАТ КБ«ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відсотки за договором банківського вкладу «Стандарт» №SAMDN25000712381503 від 18.10.2010 року в сумі 2677,50 доларів США, що станом на 10.03.2016 року еквівалентно 70946,07 грн., та 3% річних від простроченої суми в розмірі 892 долара США, що станом на 10.03.2016 року еквівалентно 23635,44 грн., а всього 3569,50 доларів США, що еквівалентно 94581,51 грн. Вирішено питання судового збору.

справа № 22-ц/794/921/16 р. Головуючий у І інстанції Пилипюк І.В.

категорія: 27 Доповідач Лисак І.Н.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ«ПриватБанк»просить вищезазначене рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі. Вважає, що рішення суду є незаконним з огляду на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Обґрунтовує вимоги тим, що судом першої інстанції безпідставно проігнорована обставина звернення ОСОБА_1 09.04.2014 року із заявою про повернення депозитного вкладу та отримання ним відсотків за ним по березень 2014 року включно, встановлена іншим рішенням суду між цими самими сторонами, що вважається строком дострокового розірвання депозитного договору. Крім того, невірна застосована ставка 9% при необхідному розрахунку виходячи з 1%, встановленого Правилами Банку.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах заявлених в суді першої інстанції вимог, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд керується ст.303 ЦПК України та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції з дотриманням статей 10,11,57-60 ЦК України.

Згідно абз. 1 ч.1 ст. 60 ЦПК України та ч. 3 цієї норми кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

На підставі ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарський або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ч.1 ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом першої інстанції вірно встановлені обставини справи, згідно яких між сторонами 18.10.2010 року був укладений депозитний договір №SAMDN25000712381503 строком дії 12 місяців (далі по тексту - «Договір»), за умовами якого сума вкладу складала 10000 доларів США під 9% річних з виплатою відсотків щомісячно з можливістю його пролонгації на такий самий термін дії за умови відсутності заяви вкладника про відмову від його продовження. Вказані обставини встановлені рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області по справі №713\1187/14-ц від 29.01.2015 року між тими самими сторонами та ними не спростовуються.

Як вбачається з ухвали Апеляційного суду Чернівецької області, постановленої 19.11.2015 року за результатами перегляду рішення Вижницького

районного суду Чернівецької області від 29.01.2015 року (а.с.32-34), ОСОБА_1 09.04.2014 року звертався до Вижницького відділення ПАТ КБ«ПриватБанк» із заявою про повернення йому депозитного вкладу та нарахованих відсотків річних.

Вказана обставина в силу ч.3 ст.61 ЦПК України не підлягає доказуванню, отже нівелює твердження позивача щодо направлення такої заяви ПАТ КБ«ПриватБанк» 18.03.2013 року і безпідставно взяту до уваги судом першої інстанції як початок перебігу строку простроченої заборгованості.

Про те, зазначені рішення не містять інформації про те, що ОСОБА_1 отримав відсотки за договором депозитного вкладу у березні 2014 року, що спростовує твердження апелянта.

Позивач ототожнив розмір відсотків за умовами договору до його розірвання з розміром відсотків за його користування при несвоєчасному поверненні суми вкладу, та помилково вважав, що договір розірваний 18.03.2013 року.

На вказані суперечності суд першої інстанції уваги не звернув, через що правильно застосувавши норми матеріального права неповно зясував обставини, допустив невідповідність висновків суду та невірно визначив розмір стягнення.

Так, за змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобовязується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Відповідно до частини пятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав.

Отже, аналіз правових норм та умов договору дає підстави для висновку про те, що відповідно до статті 598 ЦК України зобовязання банку в розмірі та на умовах, визначених договором банківського вкладу (депозиту), припинилися у строк, установлений цим договором.

Однак закінчення строку дії договору в разі невиконання зобовязань не припиняє зобовязальні правовідносини, а трансформує їх в охоронні, що містять обовязок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.

При цьому згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Таким чином, по-скільки договір розірваний з 09.04.2014 року, до цього часу нараховуються відсотки згідно умов договору, а після цієї дати відсотки, встановлені договором або за Правилами Банку.

Договір банківського вкладу не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобовязань за договором після закінчення терміну його дії.

Проте, суд першої інстанції, задовольняючи позов у повному обсязі, положення частини першої статті 1058 та статті 1061 ЦК України у спірних правовідносинах застосував неправильно та дійшов помилкового висновку про те, що після закінчення терміну дії договору й у разі неналежного виконання його умов з банку на користь вкладника підлягають стягненню проценти за користування грошовим вкладом за процентною ставкою, передбаченою цим договором (9 % річних), не врахувавши, що договором не визначено розмір ставки процентів за користування депозитом у разі закінчення терміну його дії та неналежного виконання грошового зобовязання за ним. Суд безпідставно не застосував норму статті 1070 ЦК України та не врахував, що з банку підлягають стягненню проценти за процентною ставкою в розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 року по справі №6-1891цс15 і в силу ст. 3607 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Як вбачається з наказу по ПАТ КБ«ПриватБанк» №07 від 05.01.2004 року (а.с.97), по вкладам «за вимогою» в доларах США з 06.01.2004 року в банку встановлена ставка 1% річних, інформація про що була розміщено на офіційному порталі Банку (а.с.100) та проінформовано ОСОБА_1 в п.5 заяви на оформлення вкладу (а.с.7), затвердженої його підписом.

Таким чином, враховуючи відсутність належних доказів сплати ОСОБА_1 договірних відсотків за вкладом в період з 18.03.2013 року по 09.04.2014 року за ставкою 9%, їх розмір встановлюються за формулою 12 місяців по 18.03.2014 року та 21 день по 9.04.2014 року й складає (10000*9%)+(10000*(21*0,025%))=952,5 долара США.

За період з 09.04.2014 року по 10 березня 2016 року за ставкою 1% сума нарахувань формується із 23 місяця*(1%/12 місяців)=1,91667% та з 10000 доларів неповернутого вкладу складає 191,67 долара США.

Всього розмір заборгованості по сплаті відсотків за вкладом в період з 18.03.2013 року 10.03.2016 року становить 1144,17 доларів США.

Згідно зі ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу ч.1 ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відомостей щодо стану повного чи часткового виконання зобовязань банку по поверненню суми вкладу станом на 10.03.2016 року банком не надано.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобовязання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом із тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобовязанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобовязанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Згідно з частиною третьою статті 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (частина друга статті 192 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобовязання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобовязання і фактичного його виконання є національна валюта України гривня.

Відтак, у національній валюті України підлягають стягненню і інші складові грошового зобовязання, передбачені, зокрема, у статті 1048 ЦК України, та при застосуванні статті 625 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України по справі №6-79цс14 від 02.07.2014 року і в силу ст. 3607 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Як встановлено вище, затримка у виплаті з 09.04.2014 року відсотків за договором складає 1144,17долара США та на час змінених вимог 10.03.2016 року тривала 23 місяці, відповідно до чого на цю суму за прострочення грошового зобовязання підлягає нарахуванню (3%/12місяців*23місяці) 5,75%, що становить (1144,17\100*5,75%) 65,79 долара США.

Таким чином, за правилами статей 11 та 303 ЦПК України, коли позивач просив стягнути заборгованість по сплаті відсотків за договірним зобовязанням та 3% річних за прострочення його виконання станом на 10.03.2016 року по курсу НБУ на цей день та відсутності на це спростування сторін, колегія судді вважає за необхідне змінити визначений судом розмір у доларах США по курсу гривні на день, визначений судом першої інстанції, коли 1144,17 долара США становило 30317,22 грн., а 65,79 долари США 1743,24 грн.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення, крім іншого є: неповне зясування обставин справи, що мають значення та невідповідність ним висновків суду.

Враховуючи наведене, рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 15 квітня 2016 року в частині визначення до стягнення розміру сум підлягає зміні згідно вище викладених підстав.

Як наслідок, відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України підлягає перерозподілу стягнутий судом першої інстанції розмір належних до сплати судових витрат із розрахунку 27,12% задоволених вимог, які підлягають відшкодуванню позивачу, а також за апеляційний перегляд апелянту відповідно до розміру задоволених вимог 33,9%.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 15 квітня 2016 року в частині визначення до стягнення розміру заборгованості та судових витрат змінити.

Визначити до стягнення відсотків за користування неповернутою сумою згідно договору банківського вкладу в сумі 30317 (тридцять тисяч триста сімнадцять),22 грн. та 3% річних за прострочення виконання зобовязання в розмірі 1743 (одна тисяча сімсот сорок три),24 грн., а всього 32060 (тридцять дві тисячі шістдесят),46 грн.

Визначити до стягнення з Публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 розмір судових витрат в сумі 256 (двісті пятдесят шість),50 грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» 352 (триста пятдесят дві),66 грн. в рахунок відшкодування судових витрат за апеляційний перегляд рішення.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді