Ухвала суду № 59590083, 04.08.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 серпня 2016 року м. Київ К/800/13787/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі

суддів: Леонтович К.Г., Васильченко Н.В., Калашнікової О.В.,

розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 липня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року по справі № 819/1544/13-а за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

в с т а н о в и л а :

У червні 2013 року Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося в суд з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, в якому просило стягнути адміністративно - господарські санкції та пеню на суму 6902,06 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення ст.ст. 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не забезпечив у 2012 році 1 робочого місця для працевлаштування інваліда, як передбачено нормативом та до 15.04.2013 року самостійно не сплатив адміністративні санкції в сумі 6902,06 грн., у зв'язку з чим, йому нарахована пеня, виходячи із 120 відсотків річних облікової ставки НБУ за кожен календарний день прострочення, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки на весь її строк.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 липня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року, відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем 20.02.2013 року подано до територіального відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік, згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників становить 11 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях - 1 особа, середньорічна заробітна плата штатного працівника - 13640 грн.

Відповідачем створене робоче місце для інваліда, підтвердженням чого є копії „Звітів про наявність вакансій" (форма 3-ПН) за січень - грудень 2012 року. У поданих відповідачем у 2012 році звітах за формою № 3-ПН останній вказував про потребу в працівнику - інваліду, зокрема, наявність робочого місця коваль ручного кування (1 особа).

При цьому, відповідач додатково листом від 05.01.2012 року повідомив Тернопільський міськрайонний центр зайнятості про готовність працевлаштування одного інваліда на відкриту вакансію коваля ручного керування.

Відповідач звертався до Тернопільського обласного центру зайнятості з проханням розмістити у газеті ТОЦЗ „Ринок праці" оголошення про роботу для людей з обмеженою працездатністю, в якому зазначив про запрошення інвалідів. Оголошення просив повторювати у номерах за березень, червень, вересень та грудень 2012 року.

Фактів відмови відповідачем у працевлаштуванні інваліда на вакантну посаду судом не встановлено, а позивачем не представлено.

Середньорічна заробітна плата штатного працівника фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 становила приблизно 13 640 грн.

За невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 нараховані 6821,82 грн. адміністративно - господарських санкцій. Строк сплати заборгованості за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2012 році закінчився 15.04.2013 року, у зв'язку з чим згідно ч. 2 ст. 20 Закону 875-ХII, Порядку нарахування пені та її сплати, розрахунку одноденного розміру пені з врахуванням ставки Національного банку України позивачу нарахована пеня, яка виникла за період з 16.04.2013 року по 13.06.2013 року (по дату звернення до суду з адміністративним позовом) за несвоєчасну сплату таких санкцій в сумі 80, 24 грн.

Суди першої і апеляційної інстанцій, відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходили з того, що відповідач вжив усі залежні від нього заходи щодо утворення робочих місць для працевлаштування інваліда, отже він не може бути притягнутий до юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування та відсутність за місцем знаходженням підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватися.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій виходячи з наступного.

Згідно ч.3 ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 № 875-XII(далі - Закон №875-XII) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до ч.4 ст.20 Закону України „Про зайнятість населення" № 803-XII підприємства, установи і організації незалежно від форми власності зобов'язані щомісяця подавати місцевим центрам зайнятості адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

Згідно ст.19 Закону №875-XII для підприємств, установ, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників особового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до ст.18 Закону №875-XII працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

З наведеного вбачається, законом на підприємство покладений обов'язок створити (пристосувати), атестувати належним чином робочі місця для працевлаштування інвалідів та повідомити про це органи, перелічені в ч. 1 ст. 8 Закону, які, в свою чергу, зобов'язані направити підприємству на працевлаштування інвалідів.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 20 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в ч. 1 ст. 20 Закону № 875-ХII, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу,встановленого ч.1 ст. 19 цього Закону.

Разом з тим, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України, Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

У відповідності до ч.2 наведеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Судами встановлено, що відповідач щомісячно інформував центр зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, натомість центр зайнятості не направляв інвалідів для працевлаштування до відповідача, які б відповідали кваліфікаційним вимогам вказаного вакантного місця, у зв'язку з чим працевлаштування інвалідів не відбулося.

З аналізу положень Закону № 875-XII вбачається, що створення робочих місць для інвалідів та їх працевлаштування не є тотожними поняттями.

Згідно положень ст.18-1 Закону № 875-XII Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок судів попередніх інстанцій, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів, інформування підприємством уповноважених органів щодо наявності на підприємстві робочих місць для працевлаштування осіб, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, не супроводжується обов'язком підприємства займатися пошуком інвалідів для їх працевлаштування на створених робочих місцях для працівників-інвалідів на підприємстві

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені, оскільки останнім у 2012 році щомісячно подавалися звіти за формою №3-ПН із зазначенням наявності вакансій для працевлаштування інвалідів ІІ або ІІІ груп, що свідчить про виконання обов'язку щодо створення робочих місць для інвалідів та належне інформування центру зайнятості про їх наявність.

Враховуючи викладене, суди першої і апеляційної інстанцій дійшли до вірного висновку про відсутність підстав задоволення позовних вимог.

Згідно ч.3 ст.220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 липня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст.237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: