Ухвала суду № 59589347, 09.08.2016, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Борзаниця С.В.

Суддя-доповідач - Ястребова Л. В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2016 року справа №812/352/16

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд, у складі колегії суддів: судді-доповідача Ястребової Л.В., суддів Ляшенко Д.В., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07 липня 2016 року у справі № 812/352/16 за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства "Лис-Авто-Транс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 46677,00 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

19 квітня 2016 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Приватного підприємства "Лис-Авто-Транс" (надалі - відповідач, ПП "Лис-Авто-Транс") про стягнення з Приватного підприємства "Лис-Авто-Транс" на користь Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарську санкцію за 2015 рік у сумі 46579,17 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій за період з 16 квітня 2016 року по 18 квітня 2016 року у розмірі 97,83 грн., разом - 46677,00 грн. (а.с. 3-4).

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 07 липня 2016 року у задоволенні адміністративного позову Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства "Лис-Авто-Транс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 46677,00 грн. відмовлено (а.с. 131-134).

Позивач, не погодившись з таким судовим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача у повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що нормами статей 19,20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" чітко встановлено, що підприємства, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу і забезпечують працевлаштування інвалідів, а відповідач, на думку апелянта, не використав усіх можливих заходів для працевлаштування інвалідів, а саме, не здійснив самостійний пошук безробітних осіб з інвалідністю для працевлаштування, а тому, повинен сплачувати адміністративно-господарські санкції та пеню за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Крім того, апелянт вказує, що ПП "Лис-Авто-Транс" у звітах 3-ПН, які воно подавало до Лисичанського центру зайнятості зазначено про некоректну інформацію щодо кількості вакантних посад для інвалідів, а у звіті 3-ПН від 25.11.2015 року взагалі є виправлення коректором (а.с. 139-140).

Апелянт у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, в апеляційній скарзі просив розглянути справу за його відсутності.

Представник відповідача у судове засідання також не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів встановила наступне.

Позивач, Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів є юридичною особою, ідентифікаційний код - 13396264, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 10-11) та здійснює свою діяльність на підставі Положення про Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 № 129, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.04.2011 за № 528/19266 (надалі - Положення)

Згідно з п. 5 Положення, відділення Фонду відповідно до покладених на нього завдань здійснює, зокрема, збір сум адміністративно - господарських санкцій та пені за невиконання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів; облік заборгованості по сплаті сум адміністративно - господарських санкцій і пені, які нараховані підприємствам, установам, організаціям у тому числі підприємствам, організаціям громадських організацій інвалідів, фізичним особам, які виконують найману працю, претензійно - позовну роботу в судах різних інстанцій.

Відповідач, Приватне підприємство "Лис-Авто-Транс" є юридичною особою, код ЄДРПОУ - 35389266, місцезнаходження юридичної особи: Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Леніна, 115/184 та зареєстровано як роботодавець у Луганському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів, про що свідчить довідка фонду від 31 січня 2014 року №3057 (а.с. 14).

З матеріалів справи вбачається, що 23 лютого 2016 року відповідачем, до Лисичанського міського центру зайнятості надало звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 рік форми № 10-ПІ. Згідно вказаного звіту, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 72 особи, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу на підприємстві, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становить 0 осіб, а кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" повинна складати 3 особи (а.с. 15).

09 березня 2016 року, відповідач, звернувся до Лисичанського міського центру зайнятості з листом № 383, в якому просив надати інформацію про вільні робочі місця (вакансії), на які можливе працевлаштування інвалідів на Приватному підприємстві «Лис-Авто-Транс», а також про можливі випадки відмови вищезазначеним роботодавцем у працевлаштуванні інвалідів, які направлялись центром зайнятості (а.с. 16).

Лисичанський міський центр зайнятості, листом № 8/05-465 від 17 березня 2016 року повідомив позивача, що ПП «Лис-Авто-Транс» щомісячно подавало звіти про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю (з січня 2015 року по жовтень 2015 року про наявність 3 вакансій, а листопаді та грудні 2015 року про наявність 1 вакансії) та зазначило, що протягом 2015 року, центром зайнятості до ПП «Лис-Авто-Транс» інваліди для працевлаштування не направлялись (а.с. 17).

Позивач, враховуючи інформацію за звітом 10-ПІ, який був надісланий на його адресу дійшов до висновку, що ПП «Лис-Авто-Транс» не виконало нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2015 році, у зв'язку з чим, нарахував відповідачу адміністративно-господарські санкції та пеню.

Згідно розрахунку Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання ПП "Лис-Авто-Транс" нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2015 році складає 46579,17 гривень. Крім того, у зв'язку з несплатою відповідачем адміністративно-господарських санкцій, позивачем нараховано ПП "Лис-Авто-Транс" пеню у розмірі 97,83 грн. ( а.с.18).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов до висновку, що Приватним підприємством "Лис-Авто-Транс" вжито усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, оскільки вакантні посади для інвалідів на підприємстві не зайняті не з вини відповідача, що, в свою чергу, унеможливлює застосування адміністративно-господарських санкцій та пені, передбачених ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України».

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» від 21 березня 1991 року № 875 -XII (надалі - Закон № 875875 -XII), Порядком сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 (надалі - Порядок № 70).

Частиною 3 Закону № 875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі, спеціальні робочі місця, створювати для них належні умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державні службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

За змістом цієї норми, на думку апелянта, відповідачем не було виконано нормативу по створенню 3 робочих місць по працевлаштуванню інвалідів, у зв'язку з чим, підприємство мало сплатити позивачеві адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Відповідно до п. 2 Порядку № 70, обчислення суми адміністративно-господарських санкцій проводиться роботодавцями самостійно згідно з порядком заповнення звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів, затвердженим Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для неприпущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідачем кожного місяця протягом 2015 року надавались звіти до Лисичанського міського центру зайнятості за формою №3-ПН (а.с. 41-53, 60-84), тобто, належним чином інформував Центр зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому Центром зайнятості інвалідів для працевлаштування, однак, вищенаведені заходи не призвели до позитивних результатів щодо виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Центром зайнятості інваліди для працевлаштування до відповідача не направлялися, так само як і не було безпосереднього звернення інвалідів до відповідача для працевлаштування. Фактів відмови підприємства в працевлаштуванні інвалідів центром зайнятості не зафіксовано.

Слід зазначити, що відповідачем фактично були створені робочі місця для працевлаштування інвалідів у 2015 році відповідно до нормативів встановлених ст. 19 Закону XII.

Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що відповідачем не були порушені вимоги Закону № 875-XII які передбачають відповідальність за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, оскільки ПП "Лис-Авто-Транс" належним чином інформувало центр зайнятості та населення про наявність вільних робочих місць на його підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 21-253а14 від 09 грудня 2014 року.

Посилання апелянта на ту обставину, що у звітах 3-ПН, які ПП "Лис-Авто-Транс" подавало до Лисичанського центру зайнятості зазначено про некоректну інформацію щодо кількості вакантних посад для інвалідів, а у звіті 3-ПН від 25.11.2015 року взагалі є виправлення коректором, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідач, листом № 40/05 від 30.05.2015 повідомив Лисичанський міський центр зайнятості про технічні описки у звіті форми № 3-ПН за листопад та грудень 2015 року, а саме, вказав, що у графі 2 (кількість вакансій) замість 3 (три) одиниці вказано 1 (одна) одиниця, та зазначено, що фактична чисельність вакансій складала 3 (три) одиниці та просив внести зміни у звіти підприємства по пункту 2 форми 3-ПН (а.с.105).

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла до висновку, що судом першої інстанції надана вірна правова оцінка обставинам справи, у зв'язку з чим, відповідно до вимог ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07 липня 2016 року у справі №812/352/16 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя: Л.В. Ястребова

Судді: Д.В. Ляшенко

І.Д. Компанієць