Рішення № 59526990, 29.07.2016, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

29.07.2016 Єдиний унікальний номер 205/4377/16-ц

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2016 року м. Дніпропетровськ

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Федченко В.М.,

при секретарі Джурко Ю.І.,

за участю: позивача ОСОБА_1,

розглянувши заочно у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради про визнання права власності на домоволодіння за набувальною давністю,

ВСТАНОВИВ:

Позивач у червні 2016 року звернулася до суду з позовом до Ленінської районної у м Дніпропетровську ради про визнання права власності на домоволодіння за набувальною давністю. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 09 лютого 1963 року на імя ОСОБА_2 було видано договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку по вул. Виборгська, буд. 20 ( на даний час вул. Камяногірська ) в м. Дніпропетровську.

Згідно свідоцтва про право приватної власності на житловий будинок від 27 липня 1983 року житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Камяногірська , 20 належить ОСОБА_2 на праві приватної власності.05 липня 1964 року ОСОБА_2 помер. Спадщину після його смерті ніхто не прийняв.

У спірний будинок позивач заселився у 2003 році, оскільки в ньому ніхто не проживав, не підтримував його технічний стан, і продовжує відкрито та безперервно володіти ним і по даний час, тобто більше 10 років.

Позивач просив суд визнати за ним право власності на житловий будинок № 20 по вул. Камяногірська в м. Дніпропетровську за набувальною давністю (а.с.2-4).

В судовому засіданні Позивач підтримав заявлені вимоги, в тому числі й з підстав, викладених у позовній заяві. Просив суд задовольнити їх у повному обсязі та визнати за ним право власності на спірний житловий будинок за набувальною давністю.

Відповідач у судове засідання не зявився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином. Про причини своєї неявки суд не повідомив. Письмових заяв від нього не надходило.

Тому згідно до ч.1 ст.224 ЦПК України справу розглянуто судом заочно на підставі наявних доказів, про що не заперечує сам Позивач.

Згідно ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у праві. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Суд, вислухавши пояснення Позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані та здобуті докази, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню за наступних підстав.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст.55, ст.124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що житловий будинок № 20 по вул. Камяногірська в м. Дніпропетровську належить ОСОБА_2.

05 липня 1964 року ОСОБА_2 помер. Після його смерті відкрилась спадщина на житловий будинок № 20 по вул. Камяногірська в м. Дніпропетровську . Однак, спадщину після смерті ОСОБА_2 ніхто належним чином не прийняв.

Після смерті ОСОБА_2 позивач продовжує відкрито, безперервно володіти спірним домоволодінням по теперішнього часу, тобто більше 10 років.

Відповідно до технічного паспорту, виготовленого ТОВ « ТПД Палант» станом на 21 квітня 2014 року, домоволодіння № 20 по вул. Камяногірська в м. Дніпропетровську складається з: житлового будинку літ. А-1, загальною площею 21.3 кв.м., житловою площею 16.7 кв.м., допоміжною площею 4.6 кв.м., Б вбиральні.

Згідно ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

На підставі ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

У відповідності до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч.1 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

На підставі ч.2 ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч.1 ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом пяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Набувальна давність (або давність володіння) відноситься до первісних способів набуття права власності, тому що права набувача основані не на минулій власності чи відносинах правонаступництва, а на обовязковій сукупності обставин, передбачених ч.1 ст. 344 ЦК України.

Слід зазначити , що право власності належить до числа таких субєктивних прав, які можуть виникнути при наявності певного юридичного факту, а то й їх сукупності. Тому, виходячи зі змісту ст.344 ЦК України , обставинами, які мають значення для справи , і, які повинен довести саме позивач, є, законний обєкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (тобто строк володіння).

Таким чином особою, яка володіє чужим майном при зазначених обставинах , у всіх випадках є не власник , і , тим більше , власник ні в якому випадку не може набути майно у власність за давністю володіння.

Право власності на стороні володільця за давністю виникає поза волею і не залежно від волі колишнього власника.

Володілець за давністю є незаконним володільцем, про що зазначено ч. 1 ст. 344 ЦК України.

Добросовісність є однією із засад цивільного законодавства, наряду зі справедливістю та розумністю(особа заволоділа чужим майном).

Добросовісність є однією із засад цивільного законодавства , наряду зі справедливість та розумністю( ст.3 Цивільного кодексу України).

Для визнання володільця добросовісним вважається достатнім, щоб він не набував майно злочинним шляхом чи способом, який завідомо суперечить основам правопорядку та моралі.

Доказів набуття позивачем нерухомого майна зазначеного у позові злочинним шляхом чи способом, який завідомо суперечить основам правопорядку та моралі суду не надано. Відсутні докази того, що у позивача наявний умисел причинити шкоду іншій особі, або того, що позивач допускає легковажність або самонадійність чи необережність по відношенню до можливого завдання шкоди. Наведене дає підстави вважати позивача добросовісним володільцем спірного нерухомого майна.

Суд бере до уваги також той факт що спірне домоволодіння не зареєстроване за будь-якою особою, яка б могла ставити питання про приналежність цій особі вказаного майна.

Ще однією важливою обставиною, яка підлягає доведенню за позовом про визнання права власності за набувальною давністю , є відкритість володіння, тобто очевидне для третіх осіб, які повинні мати можливість це бачити, не перешкоджати доступу до нього інших осіб, які мають право отримувати про це майно інформацію.

Надані позивачем докази свідчать про відкритість володіння ( очевидне для третіх осіб, які мали можливість це бачити, відсутність перешкод доступу до нього інших осіб, які мають право отримувати про це інформацію.)

Стаття 344 ЦК України про набувальну давність не вказує, що вважається перериванням володіння за давністю. Безперервність володіння, яке відповідає всім зазначеним в закону умовам, повинно бути на протязі визначених законом строків і цей строк диференціюється в залежності від обєкта ( для нерухомого майна - 10 років).

У п.8 Прикінцевих і перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що правила ст. 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності ЦК .

З наданих позивачем документів вбачається, що давність володіння позивачем домоволодінням, розташованим за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Камяногірська, 20, та його безперервність (тобто строк володіння) бере початок з 2003 року, а на час розгляду спору у суді складає понад 10 років.

Отже, вищенаведене свідчить, що позивачем доведена суду сукупність певних юридичних фактів, які виходячи зі змісту ст.344 ЦК України мають значення для цієї справи, а саме, законність, обєкту володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння спірним нерухомим майном.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст.15 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна має право предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Стаття 41 Конституції України зазначає, що право приватної власності набувається в порядку , визначеному законом.

Відповідно до ч.4 ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю не нерухоме майно набувається за рішенням суду.

Доказів порушення права інших осіб , визнання права власності позивачем на зазначене нерухоме майно не надано.

Зважаючи на викладене, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи здобуті по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності звязку у сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 законні, обґрунтовані, повністю доведені, а тому є можливим їх задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст.15-16, 316-317, 319, 321, 328, 344, 392 Цивільного кодексу України, ст. ст. 10-11, 59-60, 88, 208, 209, 212, 213-215, 218, 224-228, 232 ч.2, 294 Цивільно-процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок № 20 по вул. Камяногірська в м. Дніпропетровську за набувальною давністю.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії, про що сплачується судовий збір.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Суддя: В.М. Федченко