Рішення № 59522501, 24.06.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 303/1522/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

24 червня 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі:

судді-доповідача ОСОБА_1,

суддів Готри Т.Ю., Леска В.В.

при секретарі: Волощук В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 10 травня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Завидівського сільського голови ОСОБА_2 та Завидівської сільської ради про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и л а :

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Завидівського сільського голови ОСОБА_2 та Завидівської сільської ради про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтовано тим, що вона у відповідності до строкового трудового договору №1 від 01.04.2015 року, який укладено між нею і Завидівською сільською радою та розпорядження сільського голови №03, прийнята на посаду спеціаліста-землевпорядника Завидівської сільської ради з 01.04.2015 року на 0,5 ставки посадового окладу. 12.02.2016 року розпорядженням Завидівського сільського голови №2 ОСОБА_2 її було звільнено з роботи на підставі п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України, за порушення п.2.1 строкового трудового договору №1 від 01.04.2015 року, ігноруванні письмових доручень голови Завидівської сільської ради в сфері земельних питань, ст.139 КЗпП України, за відсутність на роботі без поважних причин першого, третього, п'ятого та дев'ятого лютого 2016 року. Таке звільнення її із займаної посади вважає незаконним та безпідставним, оскільки нею 29.01.2016 року була написана заява про звільнення за власним бажанням, яку вона оголосила на сесії сільської ради. Незважаючи на це, вона була залишена без реагування сільським головою ОСОБА_2 Також вона не мала змоги офіційно її подати/зареєструвати в Завидівській сільській раді, оскільки всі журнали вхідної та вихідної кореспонденції, а також журнали письмових заяв та скарг сільський голова забрав у свій кабінет, не надаючи до них доступу навіть секретарю сільської ради. Тому, 04.02.2016 року нею була подана друга (повторна) заява про звільнення за власним бажанням, яка також сільським головою залишена без реагування. Причина її звільнення, зазначена в розпорядженні Завидівського сільського голови №2 від 12.02.2016 року, не відповідає дійсності. Також вона працювала на посаді землевпорядника на 0,5 ставки, тобто, тривалість її робочого часу складала 20 годин на тиждень. За усною домовленістю з попереднім сільським головою вона працювала через один день, що у сукупності за тиждень складало 20 годин. В такому режимі вона працювала і під час повноважень сільського голови ОСОБА_2, і до подання нею заяви про звільнення, зауважень з цього приводу він не висловлював. Крім того, відповідно до ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Отже, враховуючи те, що в результаті незаконного звільнення її не було нараховано середньомісячну заробітну плату, при поновленні її на раніше займаній посаді їй необхідно виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу. Крім цього, згідно ст.147 КЗпП України, звільнення є одним із видів дисциплінарного стягнення. Відповідно до ч.4 ст.149 КЗпП України, стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку. Сільський голова в порушення вищезазначених норм трудового законодавства не ознайомив її з таким розпорядженням під розписку, копія такого розпорядження їй вручена не була. Також у день звільнення їй не було видано трудову книжку та не проведено повний розрахунок.

Посилаючись на викладене просила суд задовольнити позов.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 10 травня 2016 року даний позов задоволено. Поновлено ОСОБА_3 на посаді спеціаліста-землевпорядника Завидівської сільської ради з 12.02.2016 року. Стягнуто з Завидівської сільської ради на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 2099,80 грн.

На дане рішення відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати. В обґрунтування скарги посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне зясування фактичних обставин справи, неналежну оцінку доказів, необєктивний та неупереджений розгляд. Зокрема, вказує на те, що жоден з його доводів не був врахований, а суд розглянув справу без його участі, як відповідача. Суд не брав до уваги його клопотання, а слухав лише секретаря сільради, яка жодного відношення до справи не має.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи і підстави апеляційної скарги, вважає, що така підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка працювала в Завидівській сільській раді на посаді спеціаліста-землевпорядника на підставі строкового трудового договору від 01.04.2015 року.

Відповідно до розпорядження Завидівського сільського голови №12 від 29.01.2016 року «Про діяльність землевпорядника ОСОБА_3В.» у зв'язку з невиконанням землевпорядником ОСОБА_3 умов строкового трудового договору №1 від 01.04.2015 року, п.2.1. (надання земельних ділянок відповідно до Земельного кодексу України), ігнорування усних, письмових доручень голови Завидівської сільської ради в сфері земельних питань було прийнято рішення провести службове розстеження з метою встановлення причин не виконання ОСОБА_3 умов трудового договору та попередження подібних порушень в майбутньому (а.с.38)

Згідно розпорядження Завидівського сільського голови №16 від 04.02.2016 року «Щодо відсутності на роботі землевпорядника ОСОБА_3 та діловода ОСОБА_4А.» у зв'язку із відсутністю на роботі першого та третього лютого 2016 року землевпорядника ОСОБА_3 та діловода ОСОБА_4, що призвело до порушення правил внутрішнього трудового розпорядку, було прийнято рішення провести службове розстеження з метою встановлення причин відсутності на роботі працівників та попередження подібних порушень в майбутньому (а.с.39).

Відповідно до розпорядження Завидівського сільського голови №1 від 09.02.2016 року «Про застосування стягнення до працівника ОСОБА_3В.» за порушення п.2.1. строкового трудового договору №1 від 01.04.2015 року (готування та внесення на розгляд ради пропозицій та проектів рішень по земельним питанням, в тому числі, щодо передачі земельних ділянок у власність громадян, надання земельних ділянок відповідно до Земельного кодексу України), ігнорування усних, письмових доручень голови Завидівської сільської ради в сфері земельних питань працівнику ОСОБА_3 було оголошено догану (а.с.40).

У відповідності до розпорядження Завидівського сільського голови ОСОБА_2 від 12.02.2016 року №2 «Про звільнення ОСОБА_3В.», позивача ОСОБА_3 було звільнено з роботи з 12.02.2016 року на підставі п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України (а.с.4).

Згідно вищезазначеного розпорядження звільнення відбулося у зв'язку з порушенням: п.2.1. строкового трудового договору №1 від 01.04.2015 року, за ігнорування письмових доручень голови Завидівської сільської ради в сфері земельних питань, ст.139 КЗпП України, за відсутність на роботі без поважних причин першого, третього, п'ятого та дев'ятого лютого 2016 року, у відповідності до п.20 ч.4 ст. 42 ЗУ «Про місцеве самоврядування», ст.ст. 147-149 КЗпП України, за відмову працівника ОСОБА_3 надати письмово пояснення щодо не виконання умов строкового договору та відсутності на роботі без поважних причин.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що звільнення позивач є незаконним. При цьому суд в обґрунтування послався на п.4 ст. 40 КЗпП України та відсутність в даному випадку прогулу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову, однак не може повністю погодитись з правовим обґрунтування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.

Як розяснено в п.18 Постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (далі по тексту Постанова Пленуму), при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення.

Згідно розяснень викладених в п.22 Постанови Пленуму, у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Відповідно до п.23 Постанови Пленуму, за передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Статтею 149 КЗпП України передбачено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

Аналізуючи накази про накладення на ОСОБА_3 дисциплінарного стягнення від 09.02.2016 року та про звільнення ОСОБА_3 від 12.02.2016 року колегія суддів констатує, що частина обставин вказаних в наказі про звільнення, а саме порушення: п.2.1 строкового трудового договору, ігнорування письмових доручень голови Завидівської сільської ради, ст.139 КЗпП України вже були зазначені в наказі про застосування дисциплінарного стягнення, і за вказані порушення ОСОБА_3 оголошено догану, а відтак зазначені обставини не можуть бути підставою ще й для її звільнення. Щодо відсутності ОСОБА_3 на роботі 1, 3, 5 та 9 лютого 2016 року, то жодне з даних порушень не вчинялося вже після (хоча б на наступний день) накладення дисциплінарного стягнення (09.02.2016 року), а відтак такі обставини також не можуть бути підставою для звільнення ОСОБА_3 відповідно до п.3 ст.40 КЗпП України. Тобто звільнення ОСОБА_3 є незаконним.

Крім того, колегія суддів вважає, що в даному випадку також було порушено процедуру звільнення, так як матеріали справи не містять доказів відбирання від ОСОБА_3 пояснень. При цьому не може братися до уваги Акт розстеження від 11.02.2016 року (а.с.42) в якому зазначено, що ОСОБА_3 відмовилася надавати пояснення, оскільки такий акт підписано одноособово сільським головою ОСОБА_2, який підписував накази про накладення дисциплінарного стягнення та про звільнення.

Таким чином звільнення ОСОБА_3 є протиправним та проведено з порушенням процедури, а відтак вона підлягає поновленню на роботі.

Разом з тим, суд першої інстанції, мотивуючи рішення про задоволення позову послався на п.4 ст. 40 КЗпП України та відповідні розяснення Постанови Пленуму, хоча із вчиненням прогулу власник звільнення ОСОБА_3 не повязував. При цьому судом не надано жодної оцінки щодо наявності чи відсутності підстав для звільнення позивачки за п.3 ст. 40 КЗпП України. Також судом дано оцінку виключно одній обставині з якою власник повязував звільнення ОСОБА_3 - відсутність на роботі. Іншим обставинам вказаним у наказі від 12.02.2016 року, суд правової оцінки не надавав.

Вказане свідчить про неповне зясування судом обставин справи та неналежне обґрунтування судового рішення.

Що стосується доводів апеляційної скарги, то такі ґрунтуються виключно на порушенні судом норм процесуального права. Жодних конкретних обґрунтувань, які б ставили під сумнів та спростовували висновок суду про незаконність звільнення ОСОБА_3 апеляційна скарга не містить, а відтак такі доводи не беруться до уваги.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Мукачівського міськрайонного суду від 10.05.2016 року зміні в частині правового обґрунтування підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Змінити рішення Мукачівського міськрайонного суду від 10 травня 2016 року в частині правового обґрунтування підстав для задоволення позову ОСОБА_3.

Резолютивну частину рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, після чого протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції

Суддя-доповідач

Судді