Ухвала суду № 59521661, 04.08.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 756/14664/15-ц Головуючий у 1 - й інстанції: Шумейко О.І.

№ апеляційного провадження: Доповідач - Ратнікова В.М.

22-ц/796/8449/2016

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 серпня 2016 року колегія суддів Судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Соколової В.В.

- Борисової О.В.

при секретарі - Сімаченко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами представника позивача ОСОБА_3 ОСОБА_13 та представника відповідача Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк» Святецького Віктора Івановича на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 квітня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк», Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка Життя» про повернення грошових коштів, визнання договору страхування життя недійсним та окремих положень кредитного договору нікчемними, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 26 квітня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк», Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка Життя» про повернення грошових коштів, визнання договору страхування життя недійсним та окремих положень кредитного договору нікчемними задоволено частково.

Встановлено нікчемність пункту 2.8 кредитного договору № 401640229, укладеного 02 серпня 2014 року між Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_3.

Застосовано наслідки недійсності нікчемного правочину - пункту 2.8. кредитного договору № 401640229, укладеного 02 серпня 2014 року між Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_3, а саме: - стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 2090,16 грн., сплачені ОСОБА_3 в якості комісії за обслуговування кредиту, та визнано незаконним нарахування ОСОБА_3 заборгованості по сплаті комісії за обслуговування кредиту у сумі 5550 ,48 грн. станом на 22 квітня 2016 року.

Визнано незаконним нарахування станом на 22 квітня 2016 року штрафу за прострочку платежів у сумі 125,00 грн. за умовами кредитного договору № 401640229, укладеного 02 серпня 2014 року між Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_3.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції частково, представник позивача ОСОБА_3 ОСОБА_13 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 квітня 2016 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих вимог. В решті рішення просив залишити без змін.

Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи. Помилковим є висновок суду про недоведеність факту наявності умислу з боку службових осіб Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на введення в оману ОСОБА_3 при укладенні спірного договору, так як вказана обставина достовірно підтверджується усними свідченнями апелянта та письмовими доказами. Позивачу повідомлялася інформація, яка не відповідає дійсності, його обмежили в можливості детально ознайомитися з проектами договорів, не було роз'яснено право вибору на власний розсуд страхової компанії за договором про страхування життя. Така поведінка з боку консультантів Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» свідчить про нечесну підприємницьку практику, що є порушенням ст. 19 Закону України «Про захист прав споживача». Поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що шаблон кредитного договору розробляється банком, а тому споживач не може змінити умови договору або вплинути на їх зміст, що ставить банк в привілейоване становище. Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» було порушено Правила страхування життя, які діють у страховика за договором про страхування життя Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка Життя», так як обов'язковою умовою для укладення договору є власноручно заповнена страхувальником заява, чого ОСОБА_3 не було зроблено. Суд першої інстанції при вирішенні спору не врахував, що позивач не має спеціальних знань про властивості та характеристики послуг, що йому пропонувалися, а тому повідомлення службовими особами банку неповної інформації при укладенні договору також суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживача». В зв'язку з неповним з'ясуванням обставин справи, судом помилково не було застосовано до спірних правовідносин положення ст. 230 ЦК України щодо визнання договору недійсним через введення іншої сторони правочину в оману. В оскаржуваному рішенні відсутній виклад мотивів неприйняття судом до уваги наведених позивачем доказів на підтвердження вини Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» у введенні ОСОБА_3 в оману, що є порушенням процесуального законодавства.

Представник відповідача Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк» Святецький ВікторІванович, також не погоджуючись з рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 26 квітня 2016 року, подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, є незаконним і необґрунтованим. Вважає, що погодження сторонами у договорі пункту 2.8, яким передбачено сплату комісії, відповідає вільному волевиявленню позивача, який цей договір підписав, а тому порушення Закону України «Про захист прав споживачів» допущено не було. Судом не було враховано, що детальна інформація про комісії та їх розміри були включена в графік платежів та в розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту, з якими ОСОБА_8 ознайомився в момент укладення договору. Зазначив, що посилання позивача на те, що службовими особами банку йому чинилися перешкоди в детальному ознайомленні з умовами договору не підтверджуються жодними доказами, а тому не можуть прийматися до уваги судом. Помилковим вважає застосування до спірних правовідносин положення Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», оскільки даним законом забороняється нарахування пені та штрафів на основну суму заборгованості, в той час як Банком нараховувався штраф за прострочку платежів, який не відноситься до нарахувань на основну суму заборгованості.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 ОСОБА_13 повністю підтримав доводи своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити. Проти апеляційної скарги представника відповідача Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк» Святецького Віктора Івановича заперечував, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ухвалене з дотриманням вимог закону, а доводи апеляційної скарги є безпідставними.

Представник відповідача Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк» Святецького Віктора Івановича повністю підтримав доводи своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити. Проти апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_3ОСОБА_13 заперечував, посилаючись на те, що її доводи є безпідставними.

Відповідач Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка Життя» явку свого представника в судове засідання не забезпечив, про день та час слухання справи судом повідомлявся у встановленому законом порядку, а тому, колегія суддів вважає можливим розгляд справи у його відсутність.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_3 ОСОБА_13 та представника відповідача Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк» Святецького Віктора Івановича не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 02 серпня 2014 року між Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 401640229, за умовами якого позивач отримав кредит у сумі 45254,00 грн. під 0,01% річних.

Відповідно до п. 2.5. розділу 1 кредитного договору, кредит надається позичальнику для оплати вартості товару на суму 33275,00 грн., та для оплати страхового платежу згідно з умовами комплексного договору добровільного страхування ризиків позичальника від 02 серпня 2014 року № 007.401640229.111 у сумі 11979,00 грн. шляхом перерахування грошових коштів у сумі страхового платежу на поточний рахунок Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка Життя».

Згідно з п. 2.8 розділу 1 кредитного договору, комісійна винагорода банку: - за надання кредиту становить 0,00 %; - за управління кредитом становить з 1-го по 12-й місяць користування кредитом - 0% від суми кредиту, з 13-го по 36-й місяць користування кредитом - 2% від суми кредиту; - за надання (інформації) виписок за рахунком становить 20 грн. Комісійна винагорода, що вказана у цьому пункті, сплачується позичальником щомісячно відповідно до Графіку платежів; - за прийом готівкових коштів з перерахунком для зарахування на рахунок в касах банку, у випадку, якщо сума платежу становить до 1500 грн. - 35 грн., у випадку якщо сума платежу від 1500 грн. - комісійна винагорода не стягується; - за виконання операцій переказу коштів за допомогою ПТКС агентів банку становить 1,8% від суми переказу, без ПДВ. Комісійна винагорода сплачується позичальником кожного разу під час здійснення будь-яких платежів за цим договором із використанням ПТКС.

У п. 5 кредитного договору зазначено, що підписанням цього договору позичальник підтверджує, що він попередньо ознайомлений в письмовій формі з умовами надання кредиту, в тому числі вартістю кредиту, його особливостями, перевагами та недоліками, інформацією про сукупну вартість кредиту з урахуванням реальної процентної ставки, значення абсолютного подорожчання кредиту, вартості, видів та предметів супутніх послуг, тощо.

02 серпня 2014 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Уніка Життя» та ОСОБА_3 укладено договір добровільного страхування життя № 007.401640229.111.

Згідно з умовами договору страхування предметом договору страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю застрахованої особи. Страховими випадками згідно з цим договором визначено смерть застрахованої особи, яка сталася протягом всього строку дії договору страхування, а також смерть застрахованої особи внаслідок нещасного випадку, який стався протягом строку дії договору страхування. Страховий платіж за договором складає 11979,00 грн..

Кредитний договір та Договір добровільного страхування життя укладені у письмовій формі та підписані сторонами.

Звертаючись до суду з позовними вимогами до Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк», Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка Життя», ОСОБА_11 просив визнати нікчемним пункт 2.8 розділу 1 кредитного договору № 401640229, посилаючись на те, що він суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів».

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_11 частково, визнаючи пункт 2.8 кредитного договору № 401640229 нікчемним і, застосовуючи наслідки недійсності нікчемного правочину, суд першої інстанції виходив з того, що зміст даного пункту суперечить ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», так як в ньому передбачено додаткову плату за вчинення дій, які не є послугами в розумінні вищезгаданого Закону, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог в цій частині.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції зроблений на підставі повного та об'єктивного дослідження наявних в матеріалах справи доказів та в повній мірі відповідає вимогам закону, з наступних підстав.

Пунктом 2.8 кредитного договору № 401640229 встановлено, що позичальник сплачує банку комісійну винагороду, яка: - за надання кредиту становить 0,00 %; - за управління кредитом становить з 1-го по 12-й місяць користування кредитом - 0% від суми кредиту, з 13-го по 36-й місяць користування кредитом - 2% від суми кредиту; - за надання (інформації) виписок за рахунком становить 20 грн. Комісійна винагорода, що вказана у цьому пункті, сплачується позичальником щомісячно відповідно до Графіку платежів; - за прийом готівкових коштів з перерахунком для зарахування на рахунок в касах банку, у випадку, якщо сума платежу становить до 1500 грн. - 35 грн., у випадку якщо сума платежу від 1500 грн. - комісійна винагорода не стягується; - за виконання операцій переказу коштів за допомогою ПТКС агентів банку становить 1,8% від суми переказу, без ПДВ. Комісійна винагорода сплачується позичальником кожного разу під час здійснення будь-яких платежів за цим договором із використанням ПТКС.

Частиною 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі, тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

При цьому під послугою розуміється діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. (ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Згідно із ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 визначено, що положення пп. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Оскільки з кредитного договору № 401640229 вбачається, що комісія встановлена за надання банком ОСОБА_11 послуг, що супроводжують кредит, тобто, пов'язаних із безпосереднім виконанням умов договору щодо повернення кредитних коштів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що встановлення даних комісій є незаконним і, в силу положень ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», пункт 2.8 є нікчемним.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У відповідності до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним, як оспорюваного, та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

З розрахунку заборгованості по кредитному договору № 401640229 вбачається, що за період з 02 серпня 2014 року по 22 квітня 2016 року позивачем ОСОБА_12 в якості комісії за обслуговування кредиту було сплачено 2090,16 грн. (графа 15 розрахунку) та за ним рахується заборгованість по сплаті комісії за даний період в розмірі 5550,48 грн. (графа 16 розрахунку).

Статтею 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину

Оскільки в ході судового розгляду встановлено, що п. 2.8 Кредитного договору № 401640229 є нікчемним в силу закону, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та стягнення з Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_3 суми сплаченої комісії в розмірі 2090,16 грн. і визнання незаконним нарахування заборгованості по сплаті комісії за обслуговування кредиту у сумі 5550,48 грн..

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_11 також просив суд визнати недійсним договір добровільного страхування життя від 02 серпня 2014 року, посилаючись на те, що даний договір був укладений через помилку позивача, внаслідок введення його в оману представниками банку, а за своєю природою є таким, що обмежує права споживача.

Відмовляючи ОСОБА_3 в задоволенні вимоги про визнання недійсним договору добровільного страхування життя від 02 серпня 2014 року, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено існування обставин, які б свідчили про наявність обману при укладенні спірного договору з боку Публічного акціонерного товариства «Альфа банк», помилку при вчиненні правочину з боку позивача чи існування передбачених ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» підстав для визнання договору недійсним.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

02 серпня 2014 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Уніка Життя» та ОСОБА_3 підписано договір добровільного страхування життя № 007.401640229.111.

Пунктом 2.5. кредитного договору № 401640229 було передбачено, що кредит надається позичальнику, в тому числі, для оплати страхового платежу згідно з умовами комплексного договору добровільного страхування ризиків позичальника № 007.401640229.111 у сумі 11979,00 грн., шляхом безготівкового перерахування грошових коштів у сумі страхового платежу на поточний рахунок Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка Життя».

В силу вимог ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частинами 1,2 статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_12 оспорювані договори було підписано без зауважень та застережень.

З підписаного позивачем Графіку платежів та розрахунку сукупної вартості споживчого кредиту і реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, вбачається, що платіж на здійснення страхового внеску чітко передбачений в даному розрахунку та його розмір не перевищує той розмір, що встановлений в договорі. (графа 6.1 графіку)

У відповідності до ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Статтею 230 ЦК України передбачено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

В обґрунтування своїх посилань на укладення договору добровільного страхування ризиків позичальника № 007.401640229.111 під впливом помилки та внаслідок обману, позивач посилався на те, що через дії та пояснення представників Публічного акціонерного товариства «Альфа банк» у нього склалося помилкове уявлення про обов'язковість укладення договору страхування для подальшого отримання кредиту в банку.

Разом з тим, жодних доказів на підтвердження цих обставин суду не надано, по тексту кредитного договору № 401640229 відсутній пункт, який би передбачав обов'язковість укладення договору страхування життя для отримання кредитних коштів.

При цьому в договорі № 007.401640229.111, який був підписаний позивачем, зазначено про те, що даний договір є договором добровільного страхування.

Також, позичальник також не був позбавлений можливості відмовитися від укладення кредитного договору у випадку, якщо його не влаштовують умови договору, які стосуються включення до суми кредиту страхового внеску в розмірі 11979,00 грн..

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в ході судового розгляду не знайшло свого підтвердження посилання ОСОБА_3 на те, що при підписанні спірного договору його було введено в оману і він помилявся щодо обставин, які мають істотне значення.

Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 08 червня 2016 року у справі № 6-330цс16, визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII). Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 цього Закону, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони, по-перше, порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

За частиною третьою статті 18 Закону № 1023-XIIнесправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (пункти 2, 3); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4).

Розпорядившись своїми правами на власний розсуд, позивач не надав суду доказів та не навів переконливих обґрунтувань на підтвердження існування будь - якої з зазначених обставин, зокрема, що при підписанні оспорюваного договору добровільного страхування життя від 02 серпня 2014 року було порушено принцип добросовісності, що умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають йому шкоди, як споживачеві.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність, передбачених ст.ст. 229, 230 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», підстав для визнання недійним договору добровільного страхування життя, укладеного 02 серпня 2014 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Уніка Життя» та ОСОБА_3, № 007.401640229.111.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_11 також просив суд визнати незаконним нарахування штрафних санкцій за кредитним договором № 401640229, посилаючись на те, що це суперечить Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Задовольняючи дані позовні вимоги, визнаючи незаконним нарахування станом на 22 квітня 2016 року штрафу за прострочку платежів у сумі 125,00 грн. за умовами кредитного договору № 401640229, укладеного 02 серпня 2014 року між Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив зі змісту ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», яка забороняє нарахування пені та штрафів за договорами, що укладені з особами, які зареєстровані та перемістилися з території, де проводиться антитерористична операція.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції зроблений на підставі повного та об'єктивного дослідження наявних в матеріалах справи доказів та в повній мірі відповідає вимогам закону, з наступних підстав.

Статтею 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» визначено, що на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_11 має статус особи, переміщеної з району проведення антитерористичної операції.

Паспортом Серія НОМЕР_1 підтверджується реєстрація позивача на території, де проводиться антитерористична операція - Луганська область, Перевальський район, місто Ящикове.

Довідкою № 3005/2612 від 12 листопада 2014 року підтверджується, що ОСОБА_11 переселився з району проведення антитерористичної операції, та має зареєстроване місце перебування в місті Києві.

З розрахунку заборгованості по кредитному договору № 401640229 встановлено, що ОСОБА_3 за період з 02 серпня 2014 року по 22 квітня 2016 року було нараховано штраф за прострочку платежів в розмірі 125 грн..

Так як нарахування штрафних санкцій особам, які переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, прямо заборонено законом, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про визнання незаконним нарахування позивачу штрафу в розмір 125,00 грн..

Доводи апеляційної скарги представника відповідача Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк» Святецького Віктора Івановича про те, що при нарахуванні суми штрафу в розмірі 125,00 грн. Банком не було порушено положень Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», так як даний штраф нараховується не на основну суму заборгованості, колегія суддів вважає необґрунтованими, з наступних підстав.

Так, п. 3 розділу 1 кредитного договору № 401640229 передбачено, що всі відносини між позичальником та банком, що виникають на підставі цього договору, врегульовано Розділом 2 «Загальні умови споживчого кредитування фізичних осіб в ПАТ «Альфа банк», які є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 13 «Загальних умов споживчого кредитування фізичних осіб в ПАТ «Альфа банк» встановлено, що у разі повного або часткового прострочення повернення кредиту та/або сплати процентів за користування ним та/або комісій, якщо сплата комісій передбачена Розділом №1 цього Договору та/або інших платежів за Договором (далі - Прострочення платежу) сплатити Банку штраф у розмірі 25 гривень за кожне допущене Прострочення платежу, що триває від одного до чотирьох календарних днів (включно) з моменту виникнення Прострочення Платежу. При цьому у випадку, якщо Прострочення платежу триває 5 (п'ять) і більше календарних днів, додатково до штрафу визначеному попереднім абзацом цього пункту, Позичальник зобов'язаний сплатити Банку штраф у розмірі 75 гривень за кожний випадок допущеного Прострочення платежу. В розумінні цього Договору одним Простроченням платежу вважається випадок, коли Позичальник не забезпечив наявність на Рахунку суми, яка є не меншою ніж сума чергового платежу за Договором у розмірі, що визначений цим Договором, зобов'язання зі сплати якого настало. Повним поверненням простроченої заборгованості Позичальника за цим Договором є повне виконання Позичальником своїх зобов'язань щодо повернення простроченої заборгованості за Кредитом, сплати простроченої суми процентів за його користування, прострочених сум та/або комісій, якщо сплата комісій передбачена Розділом №1 цього Договору та/або інших платежів за Договором. Виконання Позичальником зобов'язань з оплати простроченої заборгованості не звільняє його від зобов'язання з оплати штрафів, що передбачені цим Договором у разі невиконання Позичальником своїх зобов'язань щодо сплати платежів за цим Договором.

Таким чином, нарахування штрафу здійснюється за прострочення здійснення платежів в рахунок погашення основної суми зобов'язання, а тому твердження про те, що штраф в розмірі 125 грн. не відноситься до штрафних санкцій, які нараховуються в залежності від розміру основної суми боргу, є необґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги представника відповідача Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк» Святецького Віктора Івановича про те, що пункт 2.8 кредитного договору № 401640229 був погоджений сторонами при укладенні договору, детально відображений в розрахунку сукупної вартості кредиту, з яким позивач ознайомлювався, а тому позовні вимоги щодо визнання цього пункту нікчемним є безпідставними, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, з огляду на таке.

За змістом ст. 215 ЦК України нікчемним є правочин, недійсність якого прямо встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Судом першої інстанції було достовірно встановлено, що пункт 2.8 розділу 1 кредитного договору № 401640229 встановлює комісії за послуги , які не є окремою послугою у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», так як передбачають оплату за дії, які банк здійснює на власну користь та за дії, які споживач здійснює на користь банку, в ході виконання кредитного договору.

За прямою вказівкою ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» положення договору, що передбачає такі комісії, є нікчемним.

За таких обставин, в незалежності від того, чи відображено наявність додаткових комісій в сукупному розписі кредиту, незважаючи на підписання сторонами договору, наявні правові підстави для визнання нікчемним пункту 2.8 8 розділу 1 Кредитного договору № 401640229, оскільки його недійсність прямо передбачена законом.

Доводи апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_3 ОСОБА_13 про те, що при укладенні спірного договору страхування ОСОБА_3 ввели в оману службові особи відповідача Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк», не роз'яснивши йому всі аспекти вчинення вказаного правочину та, повідомивши інформацію, яка не відповідає дійсності, колегія суддів не приймає до уваги, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

За правилами ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Розпорядившись своїми процесуальними правами на власний розсуд, позивач не надав суду достатніх доказів, які б обґрунтовано підтверджували існування обставин, про які останній зазначає, а саме: що при укладенні договору йому було повідомлено про неможливість укладення кредитного договору без укладення договору страхування та відмовлено в наданні для детального ознайомлення примірника договору кредиту № 401640229.

Вказані твердження ґрунтуються виключно на поясненнях самого позивача та жодними іншими документами не підтверджені.

Необґрунтованим колегія суддів вважає також посилання на те, що апелянт був змушений укладати договори в твій редакції, в якій вони розроблені банком, що є порушенням його прав, так як сторони є вільними при укладенні договору та позивач не був позбавленим права відмовитися від укладення кредитного договору, у випадку незгоди з його положеннями.

Посилання представника позивача ОСОБА_3 ОСОБА_13 на те, що при укладенні оспорюваного договору добровільного страхування життя ОСОБА_8 не подавав власноручно написаної заяви до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка Життя», правильність висновків суду також не спростовують, оскільки Правила добровільного страхування життя відповідача не передбачають обов'язкового власноручного заповнення такої заяви, лише зазначено про те, що вона повинна мати встановлену форму та повинна бути підписана, що було дотримано при укладенні договору добровільного страхування життя від 02 серпня 2014 року.

Інші доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції також не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому правові підстави для задоволення апеляційних скарг представника позивача ОСОБА_3ОСОБА_13 та представника відповідача Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк» Святецького Віктора Івановича відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_3ОСОБА_13 відхилити.

Апеляційну скаргу представника відповідача Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк» Святецького Віктора Івановича відхилити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: