Рішення № 59509262, 04.08.2016, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 серпня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі суддів: О.С. Малько, Н.В. Бондаренко, С.С. Шимківа,

секретар судового засідання: І.С. Пиляй,

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 13 квітня 2016 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за отриманий кредит.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали та доводи апеляційної скарги, колегія суддів,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Володимирецького районного суду від 13 квітня 2016 року позовні вимоги ПАТ "Брокбізнесбанк" задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 12 лютого 2008 року в сумі 992 031 гривня 70 коп., в задоволенні решти позовних вимог в частині стягнення 88 235 гривень відмовлено за безпідставністю.

Вирішено питання розподілу судових витрат: стягнуто з ОСОБА_1В на користь ПАТ "Брокбізнесбанк" судовий збір в розмірі 11 743 гривні 03 коп.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 покликається на те, що рішення Володимирецького районного суду від 13 квітня 2016 року суперечить вимогам чинного законодавства України.

Вказує, що ухвалене 13 квітня 2016 року судом рішення у справі за номером №556//1/16-ц не має жодного відношення ні до предмету позову, ні до сторін за вказаним позовом, так як на розгляді суду першої інстанції знаходиться справа №556/79/14-ц.

Судом не враховано, що цивільним законодавством визначено строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, який обмежений 3 роками (ст.257 ЦК України), а позовна давність щодо стягнення неустойки (пені, штрафу) становить 1 рік (п.1. ч.2 ст.258 ЦК України).

При винесенні рішення судом не досліджено, що позовна заява подана 13 січня 2014 року, тобто пізніше ніж через 2 роки з моменту закінчення позовної давності, а згідно ч.4 ст.267 ЦК України: сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, а також не враховано строків, коли позивачу стало відомо про його порушене право по кожному платежу окремо, а саме: остання сплата за кредитом здійснена 31 жовтня 2008 року в розмірі 1250 гривень 00 коп., а остання сплата за відсотками здійснена 15 вересня 2008 року в розмірі 2251 гривня 29 коп.

Зазначає, що оскільки в кредитному договорі передбачено його виконання відповідно до графіків погашення кредиту, то початком перебігу строку позовної давності є день, коли боржник повинен був сплатити черговий платіж, проте не сплатив його.

Враховуючи те, що згідно графіка до кредитного договору сальдо простроченої заборгованості по тілу та процентах виникло 15 жовтня 2008 року і так як наступний термін сплати припадає саме на 15 жовтня 2008 року, то з цього дня позивач довідався про порушення свого права, як наслідок розпочався відлік позовної давності, який закінчився 15 жовтня 2011 року, а тому вимога щодо сплати основного боргу та заборгованості зі сплати процентів за період з 16 вересня 2008 року по 19 березня 2016 року є безпідставною.

Відповідачем ОСОБА_1 визнається сума непогашеного основного зобов'язання за кредитним договором , яка становить 45 000 гривень 00 коп. та нараховані і не сплачені відсотки 81 622 гривні 12 коп., які виникли станом на день звернення Банку з позовом, так як термін дії кредитного договору не закінчився і він є чинним до 11 лютого 2018 року, а вимога про розірвання чи припинення дії кредитного договору №67К-08 від 12 лютого 2008 року Банком не ставилася.

В апеляційній скарзі також вказується про те, що із врахуванням п.1 ч.2 ст.258 ЦК України неустойка може бути обрахована за останній рік невиконання основного зобов'язання в межах строку позовної давності за основним зобов'язанням, при цьому повинні бути враховані також положення ч.3 ст.551 ЦК щодо зменшення розміру неустойки, якщо він значно перевищував розмір збитків, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Нарахована неустойка (пеня) на суму 672 723 гривень 77 коп. майже в 6 разів перевищує суму основного зобов'язання, а при ухваленні рішення судом не взято покликання представника відповідача про застосування ст.616 ЦК України та зменшення її до розміру 5 000 гривень 00 коп., так як порушення зобов'язання сталося з вини кредитора.

Покликається на необґрунтованість наданого Банком розрахунку, що є намаганням стягнути з відповідача безпідставні борги.

Просить скасувати рішення Володимирецького районного суду від 13 квітня 2016 року та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ПАТ "Брокбізнесбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором на загальну суму 858 667 гривень 20 коп. в т.ч.:

стягнення суми непогашеного основного зобов'язання за кредитним договором в сумі 95 000 гривень 00 коп.;

стягнення суми пені за прострочення сплати по кредиту (тіло) в сумі 162 473 гривні 00 коп.;

стягнення суми пені за прострочення сплати відсотків за кредитом в сумі 244 234 гривні 83 коп.;

стягнення 3%річних за користування коштами в сумі 30 587 гривень 93 коп.;

стягнення індексу інфляції в сумі 228 685 гривень 63 коп.

Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Частково задовольняючи позовні вимоги ПАТ "Брокбізнесбанк", суд виходив із доведеності позивачем порушення боржником ОСОБА_1 виконання кредитного зобов'язання, що призвело до утворення заборгованості, яка згідно доданого Банком розрахунку до заяви в порядку ст.31 ЦПК України станом на 19 березня 2016 року становить 992 031 гривня 70 коп., що складається із: заборгованості по кредиту 140 000 гривень 00 коп.; заборгованості за процентами 179 307 гривні 93 коп.; пені/неустойки за прострочення сплати заборгованості по кредиту 163 475 гривень 31 коп.; пені/неустойки за прострочення сплати заборгованості по процентах 246 119 гривень 69 коп.; трьох процентів річних за неправомірне користування грошовими коштами (кредит) 12 260 гривень 57 коп.; трьох процентів річних за неправомірне користування грошовими коштами (проценти) 18 459 гривень 03 коп.; суми індексації за прострочення сплати заборгованості по кредиту 93 513 гривень 39 коп.; суми індексації за прострочення сплати заборгованості по несплаченим відсоткам 138 895 гривень 78 коп.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ "Брокбізнесбанк" на суму 88 235 гривень 00 коп., що складається із: штрафу за порушення п.4.2.6. кредитного договору №776/07 від 24.12.2007 року 63 500 гривень 00 коп.; штрафу за порушення п.2.1.4. договору застави №67К-08/з від 30.03.2009 року 7 500 гривень 00 коп.; штрафу за порушення п.4.2. іпотечного договору №67К-08/І від 12.02.2008 року 7 500 гривень 00 коп.; штрафу за порушення п.5.3.2 іпотечного договору №67К-08/І від 12.02.2008 року 9 735 гривень 00 коп., суд правильно вказав, що вказані суми в розрахунку згідно договорів №776/07, №67К-08/І, №6К-08/3 стягненню не підлягають, оскільки копії таких договорів до матеріалів справи не долучені як доказ.

Із матеріалів справи вбачається, що 12 лютого 2008 року між акціонерним банком "Брокбізнесбанк" та ОСОБА_1 (Позичальник) було укладено кредитний договір №67К-08, згідно п.1.1. якого Банк надає Позичальнику грошові кошти у розмірі 150 000 гривень 00 коп. на строк з 12 лютого 2008 року по 11 лютого 2018 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 17,5% річних від залишку заборгованості на споживчі цілі (т.1, а.с.5-6).

19 серпня 2008 року між тими ж сторонами було укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору №67К-08 від 12 лютого 2008 року, якою було змінено процентну ставку до 20% річних, інші умови кредитного договору залишилися без змін (т.1, а.с.10).

Встановлено, що відповідач по справі ОСОБА_1 зверталася до суду із позовними вимогами до ПАТ "Брокбізнесбанк" про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 19 серпня 2008 року до кредитного договору, в задоволенні яких їй було відмовлено згідно рішення Рівненського міського суду від 30 жовтня 2014 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 20 січня 2015 року (т.1, 49-52).

Вказані судові рішення є чинними, оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2015 року було відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1

Вбачається, що відповідач по справі ОСОБА_1 свої зобов'язання по кредитному договору належним чином не виконувала, а тому суд першої інстанції правильно покликався на положення ст.ст.526, 527 ЦК України про належне виконання умов зобов'язання, так як відповідно до положень ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (ст.610 ЦК України).

Суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про застосування строків позовної давності з огляду на те, що згідно п.8.6.кредитного договору №67К-08 між сторонами домовлено, що "строк позовної давності до вимог за цим договором (в т.ч. стягнення неустойки) становить 10 років", а тому покликання в апеляційній скарзі на положення ст.257 ЦК України та п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, що регулюють строки загальної та спеціальної позовної давності, є необгрунтованими та задоволенню не підлягають.

Встановлений в кредитному договорі 10-річний строк позовної давності відповідає положенням ст.ч.1 ст.259 ЦК України: позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Судом першої інстанції при стягненні заборгованості за отриманий відповідачем кредит з урахуванням заяви позивача від 28 березня 2016 року про збільшення позовних вимог не прийнято до уваги ту обставину, що первинний позов містив вимогу про стягнення основного боргу, заборгованості зі сплати процентів та стягнення неустойки(а.с.3).

Подана в квітні 2015 року заява про збільшення позовних вимог також містила покликання і вимогу щодо стягнення саме такої заборгованості (а.с.88).

Заява позивача від 28 березня 2016 року не містить вимог про стягнення на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України трьох процентів річних за неправомірне користування грошовими коштами (кредит) 12 260 гривень 57 коп.; трьох процентів річних за неправомірне користування грошовими коштами (проценти) 18 459 гривень 03 коп.; суми індексації за прострочення сплати заборгованості по кредиту 93 513 гривень 39 коп.; суми індексації за прострочення сплати заборгованості по несплаченим відсоткам 138 895 гривень 78 коп.), а тому судом першої інстанції безпідставно включено ці суми до стягнення з відповідача.

В апеляційній скарзі міститься покликання на положення ч.3 ст.551 ЦК України, якою передбачена можливість зменшення розміру неустойки за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин,які мають істотне значення.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1протягом 15 років хворіє, в 2015 році була прооперована, потребує постійного лікування .

Встановлено, що розмір неустойки за прострочення сплати заборгованості по кредиту і по процентам значно більший від розміру боргового зобов'язання , то із врахуванням положень ч.3 ст.551 ЦК України, положень ст.3 ЦК щодо загальних засад цивільного законодавства та ч.4 ст.10 ЦПК щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав, суд апеляційної інстанції вважає за можливе зменшити розмір неустойки прострочення сплати заборгованості по кредиту із 163 475 гривень 31 коп. до 5 000 гривень, а також зменшити розмір неустойки за прострочення сплати заборгованості по процентам із 246 119 гривень 69 коп. до 5 000 гривень 00 коп.

За наведеного рішення суду підлягає зміні в частині визначення розміру заборгованості по кредиту та розміру неустойки за прострочення сплати заборгованості по кредиту і по процентам .

Відповідно до положень ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі вказаної статті до стягнення на користь позивача з відповідача підлягають до сплати понесені судові витрати (судовий збір) в розмірі 3581 гривня 62 коп. (всього було сплачено 11743 гривні 03 коп. судового збору) пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (вимоги заявлено на сукупну суму 1 080 266 гривень 70 коп., задоволено на суму 329 307 гривень 93 коп., що становить 30,5%).

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 316, 317, 319, 323-325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 13 квітня 2016 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" 329 307 гривень 93 коп. (триста двадцять дев'ять тисяч триста сім гривень) заборгованості за кредитним договором, яка складається з 140 000 гривень 00 коп. заборгованості по кредиту, 179 307 гривні 93 коп. заборгованості за процентами та 10 000 гривень неустойки за прострочення сплати заборгованості по кредиту та за прострочення сплати заборгованості по процентах.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" 3 581 гривню 62 коп. понесених судових витрат.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку сторонами та особами, які беруть участь у справі, протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: О.С. ОСОБА_3 ОСОБА_4 Шимків