Рішення № 59493897, 02.08.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.08.2016Справа №910/3978/15-г

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Судносервіс»

До Публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро»

Про стягнення 6 474 391,12 дол. США

Суддя Ващенко Т.М.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Іванів А.Р. представник за довіреністю № б/н від 10.06.16.

від відповідача: Болбот К.Ю. представник за довіреністю № 609 від 27.10.15., Борецький Б.О. представник за довіреністю № 527 від 15.09.15.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Судносервіс» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» про зобов'язання відповідача вчинити дії.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2015р. порушено провадження у справі № 910/3978/15-г та призначено її до розгляду на 12.03.2015р.

В судовому засіданні 12.03.2015р. судом прийнято заяву позивача про зміну предмету позову, відповідно до якої Товариства з обмеженою відповідальністю "Судносервіс" просить суд стягнути з відповідача на свою користь в рахунок відшкодування завданих збитків грошові кошти в розмірі 6 474 391,12 доларів США.

В судовому засіданні 12.03.2015р. позивачем було подано клопотання про призначення по даній справі експертизи, розгляд якого судом було відкладено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2015р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 02.04.2015р.

Крім того, 12.03.2015р. позивачем через відділ діловодства суду на підставі ст. ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2015р. (з врахуванням ухвали про виправлення описки від 18.03.2015р.) заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Судносервіс» про вжиття заходів до забезпечення позову задоволено.

01.04.2015р. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому Публічне акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро» проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.

В судовому засіданні 02.04.2015р. суд відмовив відповідачу в задоволенні клопотання про призначення колегіального розгляду даної справи, про що прийняв відповідну ухвалу.

В судовому засіданні 02.04.2015р. на підставі ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 09.04.2015р., про що сторони були повідомлені під розписку.

08.04.2015р. відповідачем через відділ діловодства суду було подано клопотання про припинення провадження у справі № 910/3978/15-г, розгляд якого судом в судовому засіданні 09.04.2015р. відкладено до встановлення фактичних обставин справи.

В судовому засіданні 09.04.2015р. представником відповідача підтримано подане ним 08.04.2015р. через відділ діловодства суду клопотання про залучення до участі в розгляді даної справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Національний банк України, в задоволенні якого судом було відмовлено.

В судовому засіданні 09.04.2015р. суд дійшов висновку про призначення по справі № 910/3978/15-г судової будівельно-технічної експертизи, проведення якої у встановлений законом строк доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, про що судом на підставі ст. 41 Господарського процесуального кодексу України було прийнято відповідну ухвалу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2015. на підставі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України було зупинено провадження у справі № 910/3978/15-г на час проведення судової будівельно-технічної експертизи та отримання висновку експерта.

В зв'язку з поверненням матеріалів справи № 910/3978/15-г до Господарського суду мста Києва разом з експертним висновком № 8590/8591/15-43 від 30.10.15., ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2015р. було поновлено провадження у справі № 910/3978/15-г та призначено її до розгляду на 01.12.2015р.

27.11.2015р. відповідачем через відділ діловодства суду було подано клопотання про призначення по справі комплексної судової експертизи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2015р. відмовлено в задоволенні клопотання Національного банку України про залучення його до участі в розгляді даної справи в якості третьої особи, відмовлено відповідачу в задоволенні клопотання, поданого 16.11.2015р., про витребування доказів, на підставі ст. 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк вирішення спору в даній справі на п'ятнадцять днів та оголошено в судовому засіданні перерву до 03.12.2015р.

03.12.2015р. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення щодо висновку судової експертизи, та подано клопотання про призначення повторної судової експертизи.

В судовому засіданні 03.12.2015р. на підставі ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 15.12.2015р., про що сторони були повідомлені під розписку та під протокол.

15.12.2015р. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 15.12.2015р. на підставі ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 16.12.2015р., про що сторони були повідомлені під розписку та під протокол.

В судовому засіданні 16.12.2015р. позивачем було подано письмові пояснення по справі.

За результатами судового засідання 16.12.2015р. суд дійшов висновку про призначення по справі № 910/3978/15-г повторної судової будівельно-технічної експертизи, проведення якої доручено Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса Міністерства юстиції України, про що судом було прийнято відповідну ухвалу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.15. зупинено провадження у справі № 910/3978/15-г на час проведення повторної судової будівельно-технічної експертизи та отримання висновку експерта.

07.06.2016р. до Господарського суду міста Києва від Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса Міністерства юстиції України разом з матеріалами справи № 910/3978/15-г надійшов висновок комісійної судової оціночно-будівельної експертизи № 1065 від 16.05.2016р.

Враховуючи те, що матеріали справи повернулися від Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса Міністерства юстиції України, суд на підставі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України ухвалою від 09.06.2016р. поновив провадження у справі та призначив її до розгляду на 21.06.2016р.

У судовому засіданні 21.06.2016р. представником позивача було надано усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримано.

Відповідач проти задоволення позовних вимог надав заперечення та подав клопотання про призначення повторної та комплексної судової експертизи.

Згідно приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 21.06.2016р. було оголошено перерву до 19.07.2016р.

19.07.2016р. представник позивача через відділ діловодства суду подав письмові пояснення по справі.

19.07.2016р. відповідачем було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке розглянуто та задоволено судом.

Відповідачем також подано клопотання про виклик на підставі ст.30 Господарського процесуального кодексу України ОСОБА_6 для надання пояснень по справі.

Представник позивача проти задоволення означеного клопотання надав заперечення.

Судом було розглянуто та відмовлено в задоволенні клопотання відповідача.

Згідно приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 19.07.2016р. було оголошено перерву до 27.07.2016р.

27.07.2016р. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмові заперечення по справі.

В судовому засіданні 27.07.2016р. судом було відмовлено в задоволенні клопотань відповідача про призначення повторної та комплексної судової експертизи з підстав того, що дослідивши наявний у матеріалах справи висновок судової експертизи, складений експертами Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса, суд вважає його таким, що не викликає сумнівів у його правильності, не містить розбіжностей і відповідає вимогам чинного законодавства, в тому числі, стосовно критеріїв повноти, ясності, обґрунтованості, а тому відсутні підстави для задоволення вказаних клопотань відповідача.

В судовому засіданні 27.07.2016р. було оголошено перерву до 02.08.2016р.

01.08.2016р. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмові заперечення по справі.

02.08.2016р. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

Клопотання відповідача, яке надійшло до суду 08.04.2015р., про припинення провадження по справі було залишено судом без задоволення з огляду на наступне.

Припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи (п.4.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Вичерпний перелік обставин, за яких провадження по справі підлягає припиненню, наведено у ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Проте, відповідачем такої обставини не наведено, а судом не встановлено. При цьому, посилання Публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» на судове рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/7512/13 не свідчить про наявність підстав, достатніх у розумінні ст.80 Господарського процесуального кодексу України для припинення провадження по справі.

В судовому засіданні 02.08.2016р. позивачем підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні 02.08.2016р. проти позову заперечував.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/3978/15-г.

В судовому засіданні 02.08.2016р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення всіх учасників судового процесу, дослідивши всі представлені докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Бабушкінським районним судом м.Дніпропетровськ розглядалась справа №200/18333/13-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Судносервіс», ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитними договорами №120811-КЛН від 12.08.2011р. та №120811-КЛТ від 12.08.2011р. у розмірі 10 174 132, 38 дол.США.

Рішенням від 14.02.2014р. Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська позов Публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» задоволено, стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Судносервіс», ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» заборгованість за кредитними договорами №120811-КЛН від 12.08.2011 року та за №120811-КЛТ від 12.08.2011 року в сумі 2495743,13 доларів США, що складається з заборгованості за кредитним договором №120811-КЛН від 12.08.2011 року в сумі 914972,36 доларів США та заборгованість а кредитним договором №120811-КЛТ від 12.08.2011 року в сумі 1580770,77 доларів США. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням від 07.07.2014р. Апеляційного суду Дніпропетровської області рішення 14.02.2014р. Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська по справі №200/18333/13-ц скасовано та відмовлено в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро».

Ухвалою від 24.09.2014р. Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних справ рішення від 07.07.2014р. Апеляційного суду Дніпропетровської області залишено без змін.

У рішенні від 07.07.2014р. Апеляційного суду Дніпропетровської області судом встановлено, що 12.08.2011 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Судносервіс» було укладено кредитний договір №120811-КЛН, відповідно до якого банк відкриває позичальнику не відновлювану кредитну лінію на загальну суму 1750400, 00 доларів США на умовах передбачених кредитним договором. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «Судносервіс» та ОСОБА_7 було укладено договір поруки №120811-КЛН-П/1 від 12.08.2011 року та між позивачем та ОСОБА_8 було укладено договір поруки 12811-КЛН-П/2 від 12.08.2011 року, відповідно до яких поручителі взяли на себе зобов'язання на добровільних началах відповідати перед банком по зобов'язанню Товариства з обмеженою відповідальністю «Судносервіс» в повному обсязі, які виникають з умов кредитного договору.

12.08.2011 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Судносервіс» було укладено кредитний договір №120811-КЛТ, відповідно до якого банк видає позичальнику в майбутньому кредитів (траншів) в гривні в межах загальної суми 66000000,00 грн. Кінцевий строк виконання зобов'язань встановлювався до 09.08.2013 року, відсоткова ставка становила 10,5 відсотків річних.

Одночасно, з матеріалів справи вбачається, що господарським судом Дніпропетровської області розглядалась справа №904/7512/13 за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Південне» до Публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро», Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Лекс» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Судносервіс» про: визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень виробничого призначення, укладеного 08.05.2013р. між Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа-Лекс», посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренко В.Г., зареєстрованого в реєстрі за № 642; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 05.06.2013р. між банком та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа-Лекс», посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренко В. Г., зареєстрованого в реєстрі за № 754; визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 05.06.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Судносервіс», від імені якого діяв банк, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа-Лекс»; зобов'язання Публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Альфа-Лекс» грошові кошти, отримані за договором купівлі-продажу нежитлових приміщень виробничого призначення від 08.05.2013р., що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренко В.Г. та зареєстрований в реєстрі за № 642., за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 05.06.2013р., що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренко В.Г. та зареєстрований в реєстрі за № 754, та за договором купівлі-продажу від 05.06.2013 р.; зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Лекс» повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Судносервіс» нежитлові приміщення виробничого призначення та земельну ділянку, що розташовані за адресою: Херсонська область, м. Каховка, вул. Леніна, 124 Б; зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Лекс» повернути у володіння банку обладнання, що є предметом договору купівлі-продажу від 05.06.2013 р.

Рішенням від 25.11.2013р. Господарського суду Дніпропетровської області по справі №904/7512/13, яке залишено без змін постановою від 29.01.2014р. Дніпропетровського апеляційного господарського суду, в задоволенні позову Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Південне» відмовлено.

У наведеному судовому акті було встановлено, що в якості забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитними договорами №120811-КЛН від 12.08.2011 р. та №120811-КЛТ від 12.08.2011р. між Публічним акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Судносервіс» було укладено іпотечний договір №300811-І від 30.08.2011р. та договори застави №120811-З/1 від 12.08.2011р., №300811-З/6 від 30.08.2011р., №010911-З від 01.09.2011р.

Згідно умов вказаних іпотечного договору та договорів застави іпотекою та заставою забезпечуються кожна та всі вимоги Публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Судносервіс», що випливають з кредитних договорів № 120811-КЛН від 12.08.2011р. та № 120811-КЛТ від 12.08.2011р.

Умовами вказаних договорів також визначено правові наслідки невиконання кредитних договорів №120811-КЛН від 12.08.2011р. та №120811-КЛТ від 12.08.2011р. у вигляді звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, зокрема, шляхом їх продажу в позасудовому порядку (п.п.5.1, 5.2, 6.1 іпотечного договору №300811-І від 30.08.2011р.; п.п.4.1- 4.3 договорів застави №300811-З/6 від 30.08.2011 р; №010911-З від 01.09.2011 р.; № 120811-З/1 від 12.08.2011 р.).

З приводу означених обставин, суд зазначає, що статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п.2.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014р. по справі №910/11595/13.

Отже, рішення від 07.07.2014р. Апеляційного суду Дніпропетровської області, яке залишено без змін ухвалою віл 24.09.2014р. Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних справ, та рішення від 25.11.2013р. Господарського суду Дніпропетровської області по справі №904/7512/13, мають преюдиціальне значення, а встановлені ними факти повторного доведення не потребують.

08.05.2013р. між Публічним акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» (продавець), що є іпотекодавцем за іпотечним договором №300081, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом продажу предмету іпотеки від свого імені, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа-Лекс» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель виробничого призначення, відповідно до п.1 якого продавець передає у власність покупця комплекс нежитлових будівель виробничого призначення, що знаходиться за адресою: Херсонська область, м.Каховка, вул.Леніна, буд.124 «Б», а покупець приймає його у власність та сплачує за нього певну грошову суму.

Відповідно до п.2 вказаного правочину комплекс нежитлових будівель виробничого призначення, який складається з наступних об'єктів: склад, підвал, вхід в підвал, ганок, ганок, ганок Б, під БЮ, б1-б4, загальна площа 2958,9 кв.м; комплекс для переробки зернових культур на борошно потужністю 60 тон на добу, ганок, В, загальна площа 503,9 кв.м; склад, прибудова, Г, г, загальна площа 502, 2 кв.м., підвал, під Г; побутова будівля, Д, загальна площа 115,2 кв.м; авто вагова, Е, загальна площа 57,4 кв.м; навіс авто вагової, Е1; підвал, під Е1; котельня, Е2, загальна площа 7,3 кв.м; побутова будівля, 3, загальна площа 35,4 кв.м; склад, підвал, вхід в підвал, И, під и, и1, загальна площа 2685,7 кв.м; перегрузочна, М, загальна площа 44 кв.м; перегрузочна, Н, загальна площа 86 кв.м; холодна стоянка, Ц, загальна площа 2598,6 кв.м; сторожовий пост, Ф, загальна площа 28,5 кв.м; пультова, Є, під Є, загальна площа 73,5 кв.м; пультова по обслуговуванню конвеєрної лінії відкритих складів заповнювачів; підвал Є, під Є, загальна площа 73,5 кв.м; адміністративна будівля, ганки, підвал, Ш, ш, ш1, ш2, під Ш, загальна площа 706,9 кв.м; котельня Щ, загальна площа 22,1 кв.м; зерносклади, Ю, Я, В', Д', Г', Е'; лабораторія, операторська, ганки, сходовий майданчик, Б' над Б', б' 1, б' 2, б' 3 загальна площа 119,7 кв.м; відділення очистки, ганок, И', и', загальна площа 119,5 кв.м; прийомний вузол автотранспорту, вхід в підвал, Н', н; вантажне відділення з/д транспорту №1, Я1; автостоянка для пожежної машини з приміщенням для складування елеваторного обладнання комплексу об'єктів для операцій з насінням соняшника, Я2, загальна площа 438,5 кв.м; огорожі та споруди, №1-21, №І, ІІІ, VІ-ХVІІ, що розташований на земельній ділянці площею 68178 кв.м., кадастровий номер 6510400000:06:003:0055, цільове призначення - для обслуговування комплексу нежитлових будівель.

Згідно п.5 вказаного правочину продаж за домовленістю сторін вчинено за 5 007 150 грн. з урахуванням податку на додану вартість.

05.06.2013р. між Публічним акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» (продавець), що є іпотекодавцем за іпотечним договором №300081, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом продажу предмету іпотеки від свого імені, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа-Лекс» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до п.1.1 якого продавець передає у власність покупця земельну ділянку площею 6, 8178 га, що знаходиться за адресою: Херсонська область, місто Каховка, вул.Леніна, буд.124 «б», на якій розташовано комплекс нежитлових будівель виробничого призначення, що складається з наступних об'єктів: склад, підвал, вхід, в підвал, ганок, ганок, ганок Б, під БЮ б1-б4, загальна площа 2958,9 кв.м; комплекс для переробки зернових культур на борошно потужністю 60 тон на добу, ганок, В, в загальна площа 503,9 кв.м; склад, прибудова, Г, г, загальна площа 502, 2 кв.м., підвал, під Г; побутова будівля, Д, загальна площа 115,2 кв.м; авто вагова, Е, загальна площа 57,4 кв.м; навіс авто вагової, Е1; підвал, під Е1; котельня, Е2, загальна площа 7,3 кв.м; побутова будівля, 3, загальна площа 35,4 кв.м; склад, підвал, вхід в підвал, И, під и, и1, загальна площа 2685,7 кв.м; перегрузочна, М, загальна площа 44 кв.м; перегрузочна, Н, загальна площа 86 кв.м; холодна стоянка, Ц, загальна площа 2598,6 кв.м; сторожовий пост, Ф, загальна площа 28,5 кв.м; пультова, Є, під Є, загальна площа 73,5 кв.м; пультова по обслуговуванню конвеєрної лінії відкритих складів заповнювачів; підвал Є, під Є, загальна площа 73,5 кв.м; адміністративна будівля, ганки, підвал, Ш, ш, ш1, ш2, під Ш, загальна площа 706,9 кв.м; котельня Щ, загальна площа 22,1 кв.м; зерносклади, Ю, Я, В', Д', Г', Е'; лабораторія, операторська, ганки, сходовий майданчик, Б' над Б', б' 1, б' 2, б' 3 загальна площа 119,7 кв.м; відділення очистки, ганок, И', и', загальна площа 119,5 кв.м; прийомний вузол автотранспорту, вхід в підвал, Н', н; вантажне відділення з/д транспорту №1, Я1; автостоянка для пожежної машини з приміщенням для складування елеваторного обладнання комплексу об'єктів для операцій з насінням соняшника, Я2, загальна площа 438,5 кв.м; огорожі та споруди, №1-21, №І, ІІІ, VІ-ХVІІ, і знаходяться у власності покупця на підставі договору купівлі-продажу нежитлових будівель виробничого призначення від 08.05.2013р., посвідченого приватним нотаріусом Бондаренко В.Г. за реєстровим номером №642, цільове призначення земельної ділянки - для обслуговування комплексу нежитлових будівель, кадастровий номер 6510400000:06:003:0055, а покупець приймає її у власність та сплачує за неї певну грошову суму.

Відповідно до п.5 вказаного договору продаж земельної ділянки вчинено за 3 838 694,40 грн.

05.06.2013р. між Публічним акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро», який діє від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Судносервіс», (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа-Лекс» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до п.1 якого продавець передає у власність покупця рухоме майно, що розташоване за адресою: Херсонська область, місто Каховка, вул.Леніна, буд.124 «Б», а покупець приймає його у власність та сплачує за нього певну грошову суму у розмірі та порядку, визначеному договором. Перелік майна, що передається у власність покупця за означеним правочином визначено у додатку №1 до договору від 05.06.2013р.

Відповідно до договору від 05.06.2013р. купівлі-продажу ціна продажу складає 54 820 000 грн.

У рішення по справі №200/18333/13-ц зазначено, що Публічне акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро» розпорядився заставним майном Товариства з обмеженою відповідальністю «Судносервіс»: 1) за договором купівлі-продажу рухомого майна від 05.06.2013 р., сума якого склала 54 820 000,00 грн., що з урахуванням офіційного курсу Національного банку України 7,993 грн./дол..США станом на 05.06.2013р. становило 6 858 501,19 доларів США; за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 05.06.2013р., сума якого склала 3 838 694,40 грн., що з урахуванням офіційного курсу Національного банку України 7,993 грн./дол.США станом на 05.06.2013р. становило 480 257,02 доларів США; за договором купівлі-продажу нежитлових будівель виробничого призначення від 08.05.2013р., сума якого за висновком експерта становила 74 412 954,00 грн., що з урахуванням офіційного курсу НБУ 7,993 грн./дол..США станом на 05.06.2013р. (офіційного курсу Національного банку України 7,993 грн/дол.США станом на 08.05.2013р.) вказана сума становить 9 309 765,29 доларів США.

З огляду на наведене, Апеляційний суд Дніпропетровської області дійшов висновку, що банк в порядку звернення стягнення на майно боржника фактично прийняв майно, яким було забезпечено кредитне зобов'язання та в подальшому розпорядився цим майном вартістю 16 648 523,50 доларів США., тоді як заборгованість боржника становила 10 174 132,38 дол.США.

Враховуючи наведені вище обставини у сукупності, посилаючись на приписи ч.6 ст.38 Закону України «Про іпотеку», Товариство з обмеженою відповідальністю «Судносервіс» звернулось до суду з позовом про стягнення з відповідача збитків у розмірі 6 474 391,12 дол.США, що визначений як різниця між розміром грошових вимог банку за кредитними договорами №120811-КЛН від 12.08.2011 р. та №120811-КЛТ від 12.08.2011р. та ринковою вартістю іпотечного майна, яким банк розпорядився на підставі іпотечного застереження.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Отже, до обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги входять, зокрема, факти, з яких вбачається, що відповідач вчинив дії, спрямовані на порушення інтересу позивача, на захист якого подано позов, або утверджують за собою право, яке належить позивачу тощо, тобто ті, які свідчать про те, що право (інтерес) позивача порушене або оспорюється. Зазначені обставини входять до підстав позову і підлягають дослідженню, оскільки, суд, приймаючи рішення, має встановити чи мають місце факти порушення чи оспорення суб'єктивного матеріального права чи інтересу, на захист якого подано позов.

Відповідно до ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Таким чином, з урахуванням вимог вказаної статті, відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під якими розуміються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування котрих для нього настають несприятливі економічні наслідки. Одночасно, для учасника господарських відносин, який потерпів від правопорушення, відшкодування збитків є способом захисту його прав та законних інтересів.

За приписом ст.22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права.

Збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Одночасно, відповідно до ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків є наслідком порушення зобов'язання. За таких обставин, можливість використовувати відшкодування збитків як засіб захисту порушених прав виникає у юридичних осіб із самого факту невиконання обов'язку, порушення цивільних прав.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань. Вказану позицію наведено в Оглядовому листі №01-06/20/2014 від 14.01.2014р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків».

Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.

За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ст.ст.4-3, 33, 54 Господарського процесуального кодексу України, при зверненні до суду з позовом про стягнення збитків позивачем повинно бути доведено протиправність поведінки Публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро»; наявність заподіяних позивачу діями відповідача збитків в заявленому до стягнення розмірі; причинно-наслідковий зв'язок між ними. Одночасно, при розгляді спору стосовно стягнення збитків правової оцінки також вимагає вина заподіювача збитків.

Як вказувалось вище, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що відповідачем, як іпотекодержателем, було порушено приписи ч.6 ст.38 Закону України «Про іпотеку» в частині встановлення ціни продажу предмету іпотеки, що і стало підставою для звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача збитків у розмірі 6 474 391,12 дол.США, що визначений як різниця між розміром грошових вимог банку за кредитними договорами №120811-КЛН від 12.08.2011 р. та №120811-КЛТ від 12.08.2011р. ринковою вартістю іпотечного майна, яким банк розпорядився на підставі іпотечного застереження. Зокрема, за твердженнями заявника, іпотекодержателем було невірно визначено ціну продажу об'єкту іпотеки за договором №300811-І від 30.08.2011р., що був відчужений на підставі договору від 08.05.2013р. купівлі-продажу.

За приписами ч.1 ст.38 Закону України «Про іпотеку» якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Частиною 6 ст.38 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Як вказувалось вище, Публічним акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» було звернуто стягнення на предмети іпотеки та застави в рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Судносервіс» за кредитними договорами №120811-КЛН від 12.08.2011р. та №120811-КЛТ від 12.08.2011р.

Рішенням від 25.11.2013р. Господарського суду Дніпропетровської області по справі №904/7512/13, яке залишено без змін постановою від 29.01.2014р. Дніпропетровського апеляційного господарського суду, факти встановлені в якому повторного доказування у відповідності до ст.35 Господарського процесуального кодексу України не потребують, встановлено, що у договорі іпотеки №300811-І від 30.08.2011р. контрагентами досягнуто згоди, що реалізація предмета іпотеки відбувається за реальними ринковими цінами на момент такої реалізації. При цьому, судом було зазначено, що відповідно до абз. 2 п. 5.2. іпотечного договору при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку сторони погодилися, що початкова ціна встановлюється в розмірі 50 % від його вартості згідно п.1.3 цього договору. Згідно п.1.3 іпотечного договору за домовленістю сторін, станом на дату укладення цього договору, вартість предмета іпотеки складає 64 382 455,00 грн. В той же час відповідно до останнього абзацу п. 1.3. іпотечного договору сторони погодилися, що вартість предмета іпотеки, зазначена в цьому пункті договору, є приблизною вартістю предмета іпотеки на момент передачі його в іпотеку. Реалізація предмета іпотеки у будь-якому випадку буде здійснюватися за цінами, що реально склалися на ринку на момент його реалізації та є реальними щодо його відчуження за грошові кошти, в порядку, передбаченому цим договором та чинним на момент реалізації законодавством України.

Одночасно, суд зазначає, що у відповідності до ст.35 Господарського процесуального кодексу України преюдиціальне значення для суду можуть мати саме обставини, що встановлені судовим рішенням, яке набуло законної сили. З огляду на наведене, суд зазначає, що висновки Господарського суду Дніпропетровської області стосовно того, що фактично сторонами в договорі іпотеки погоджено, що ціна продажу іпотеки встановлюється як 50 % від реальної ринкової вартості предмета іпотеки, визначеної на момент реалізації, суд до уваги не приймає, оскільки останні є лише вираженням правової позиції суду стосовно тлумачення умов договору, а не встановленим фактом.

До того ж, посилання відповідача на те, що в судових актах по справі №904/7512/13 судами зазначено, що доводи Товариства з обмеженою відповідальністю «Судносервіс» про порушення банком положень ч.6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» в частині визначення ціни продажу переданого в іпотеку майна, не відповідають обставинам справи, суд також не приймає до уваги в якості обставини, що не підлягає повторному доказуванню у межах справи №910/3978/15-г.

З огляду на наведене вище, керуючись приписами ст.35 Господарського процесуального кодексу України судом також не прийнято в якості преюдиції висновки, що зроблені Апеляційним судом Дніпропетровської області в рішенні від 07.07.2014р. по справі №200/18333/13-ц, стосовно того, що банк в порядку звернення стягнення на майно боржника фактично прийняв майно, яким було забезпечено кредитне зобов'язання та в подальшому розпорядився цим майном вартістю 16 648 523,50 доларів США.

З приводу наявності в діях Публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» ознак неправомірної поведінки в частині визначення ціни продажу предмету іпотеки та розміру збитків суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, заявник обґрунтовуючи наведені вище обставини посилався на висновки Апеляційного суду Дніпропетровської області в рішенні від 07.07.2014р. по справі №200/18333/13-ц, які в цій час частині не прийняті господарським судом міста Києва в якості преюдиції на підставі ст.35 Господарського процесуального кодексу України, та висновок №19 від 19.06.2014р. комплексної судової будівельно-технічної експертизи за матеріалами кримінального провадження, внесеного до Єдиного державного реєстру за №120132301900013822 від 11.06.2013р.

У наведеному висновку експертами встановлено, що дійсна ринкова вартість об'єкту - комплексу нежитлових будівель виробничого призначення, розташованого по вул.Леніна, 12 «Б» в м.Каховка Херсонської області, на дату оцінки 05.06.2013р. складає 74 412 954 грн., тоді як договір купівлі-продажу, за яким вказаний об'єкт було відчужено банком було укладено 08.05.2013р.

Відповідно до ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з п.21 Постанови №4 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної, оцінюється господарським судом у вирішенні господарського спору на загальних підставах як доказ зі справи.

Тобто, з наведеного вище вбачається, що висновок експерта оцінюється судом у сукупності з іншими доказами на загальних підставах, при цьому, господарському суду ст.42 Господарського процесуального кодексу надано право на мотивоване відхилення експертного висновку.

Наразі, у суду відсутні підстави вважати висновок №19 від 19.06.2014р. комплексної судової будівельно-технічної експертизи, висновком судової експертизи, оскільки з титульного аркушу останнього вбачається, що експертизу було проведено на підставі постанови від 13.05.2014р. старшого слідчого СВ Каховського РВ УМВС України в Херсонській області, майора міліції Задорожньої Є.О.

Статтею 41 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.

Проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про судову експертизу». Особа, яка проводить судову експертизу користується правами і несе обов'язки, зазначені у ст.31 цього Кодексу. Висновок судового експерта повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обгрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання. Висновок подається господарському суду в письмовій формі, і копія його надсилається сторонам. Якщо під час проведення судової експертизи встановлюються обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, з приводу яких судовому експерту не були поставлені питання, у висновку він викладає свої міркування і щодо цих обставин. У випадках недостатньої ясності чи неповноти висновку судового експерта господарський суд може призначити додаткову судову експертизу. При необхідності господарський суд може призначити повторну судову експертизу і доручити її проведення іншому судовому експерту. Висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу. Відхилення господарським судом висновку судового експерта повинно бути мотивованим у рішенні (ст.42 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на наведене вище та враховуючи, що між сторонами в процесі розгляду справи 910/3978/15-г виник спір щодо дійсної ринкової вартості комплексу нежитлових будівель виробничого призначення, розташованого по вул.Леніна, 12 «Б» в м.Каховка Херсонської області, ухвалою від 09.04.2015р. по справі було призначено судову експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

На вирішення експертизи поставлено наступне питання: Яка дійсна ринкова (кошторисна) вартість станом на 08.05.2013р. комплексу нежитлових будівель виробничого призначення, розташованого за адресою: Україна, Херсонська область, м. Каховка, вул. Леніна, 124Б, відчуженого за договором купівлі-продажу нежитлових будівель виробничого призначення від 08.05.2013р., що укладений між Публічним акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа-Лекс»?

За результатами проведення судової експертизи експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Свістуновим І.С. було складено висновок №8590/8591/15-43 від 30.10.2015р.

У висновку №8590/8591/15-43 від 30.10.2015р. встановлено, що ринкова вартість об'єкту - комплексу нежитлових будівель виробничого призначення, розташованого по вул.Леніна, 12 «Б» в м.Каховка Херсонської області, в цінах станом на 08.05.2013р., визначена в рамках витратного методичного підходу без урахування вартості земельного компоненту (земельної ділянки), становила 58 824 790 грн.

Приписами ст. 42 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при необхідності господарський суд може призначити повторну судову експертизу і доручити її проведення іншому судовому експерту.

В основу висновку №8590/8591/15-43 від 30.10.2015р. було повністю покладено висновок від 19.06.2014р. комплексної судової будівельно-технічної експертизи за матеріалами кримінального провадження № 12013230190001382 від 11.06.13., якою здійснювалось дослідження і оцінка елеваторного комплексу в місті Каховка по вул. Леніна № 124Б, який складається з: комплексу нежитлових будівель виробничого призначення, земельної ділянки площею 68 178 кв.м, рухомого майна, в той час як за оспорюваним договором купівлі-продажу від 08.05.13. відбулось відчуження лише комплексу нежитлових будівель виробничого призначення розташованим по вул. Леніна № 124Б в місті Каховка - окремо.

При цьому судова будівельно-технічна (оціночно-будівельна) експертиза проводилась за відсутності матеріалів технічної інвентаризації на досліджуваний об'єкт, без доступу до території комплексу, що зумовило відсутність у експерта можливості підтвердити чи спростувати дані, викладені в наданій на дослідження документації.

Експерт не визначив коефіцієнт фізичного зносу об'єктів нерухомого майна станом на 08.05.2013р., що підлягали оцінці, натомість використавши звіт від 01.07.2011р., не використав метод відтворення та порівняльний і доходний підхід.

Отже висновок № 8590/8591/15-43 від 30.10.2015р. за результатами проведення судової будівельно-технічної (оціночно-будівельної) експертизи, проведеної Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, судом не прийнято до уваги в силу ст.ст. 42, 43 Господарського процесуального кодексу України, через його суперечливість, невідповідність обставинам справи та наявним в ній доказам.

Враховуючи наведене вище, ухвалою від 16.12.2015р. по справі №910/3978/15-г призначено повторну судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса Міністерства юстиції України.

За наслідками проведення повторної судової експертизи експертами Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса Посашковим О.О. та Кириленко С.А. було складено висновок №1065 від 16.05.2016р.

У вказаному висновку визначено, що ринкова вартість комплексу нежитлових будівель виробничого призначення, розташованого по вул.Леніна, 12 «Б» в м.Каховка Херсонської області, станом на 08.05.2013р. становила 58 671 786 грн. з урахуванням податку на додану вартість.

Дослідивши наявний у матеріалах справи висновок судової експертизи, складений експертами Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса, суд знаходить його таким, що не викликає сумнівів у його правильності, не містить розбіжностей і відповідає вимогам чинного законодавства, в тому числі, стосовно критеріїв повноти, ясності, обґрунтованості. При цьому, судом прийнято до уваги наступне.

Судовими експертами зазначено, що під час проведення судової експертизи застосовано наступні нормативні документи: СОУ ЖКГ 75.11-35077234. 0015:2009. Правила визначення фізичного зносу житлових будинків, затверджені Наказом №21 від 03.02.2009р. Міністерства з питань житлово-комунального господарства України; Національний стандарт №1 «Основні положення оцінки майна та майнових прав»; Національний стандарт №2 «Оцінка нерухомого майна»; Постанова №20 від 22.12.1995р. Пленуму Верховного Суду України; Постанова № 94 від 11.05.1983 р. Держкомстату СРСР по справам будівництва; Методика оцінки вартості майна, затверджена Постановою №1891 от 10.12.2003р. Кабінету Міністрів України; тощо.

Дослідження проводилося методом візуального обстеження, вивчення і аналізу технічної документації, аналізу стану ринку нерухомості району розташування, а також аналізу технічного стану оцінюваного об'єкта. Експертами зазначено, що оцінку виконано на основі загальноприйнятої у світовій оціночній практиці концепції ринкової вартості.

У висновку №1065 від 16.05.2016р. зазначено, що оцінка майна проводиться із застосуванням методичних підходів, методів оцінки, які є складовими частинами методичних підходів або є результатом комбінування кількох методичних підходів, а також оціночних процедур. Оцінювач застосовує, як правило, кілька методичних підходів, що найбільш повно відповідають визначеним. Для проведення оцінки майна застосовуються такі основні підходи: витратний (майновий - для оцінки об'єктів у формі цілісного майнового комплексу та у формі фінансових інтересів); дохідний; порівняльний. При можливості необхідно застосовувати всі доступні методи оцінки, що дає можливість одержання найбільш точного результату при визначенні вартості об'єкта в залежності від мети оцінки. Підхід з погляду витрат заснований на припущенні, що витрати на будівництво є прийнятим орієнтиром при визначенні вартості нерухомості. Однак, при оцінці будинків і приміщень, призначених для обслуговування населення (дохідної нерухомості) витрати не завжди є еквівалентом ринкової вартості. Оцінка об'єктів методами з погляду прибутковості і порівнянних продажів, має велику ймовірність одержання правильного результату. Інтерпретація результатів, отриманих декількома методами, залежить від переваги в кожному конкретному випадку того чи іншого методу при визначенні остаточної вартості оцінюваного об'єкта. Для більш точного визначення вартості нерухомості у висновку в доступному ступені розглядається один підхід визначення вартості об'єкта, що можливо застосовувати в умовах сформованого ринку нерухомості - підхід порівняльних продажів.

При визначенні технічного стану оцінюваних об'єктів застосовувалась приблизна шкала оцінки зносу елементів будівлі.

Визначення відбудовної вартості кожного будинку або споруди провадиться по вартості одиниці укрупненого вимірника, прийнятого по відповідному збірнику укрупнених показників відбудовної вартості для даного територіального пояса, помноженого на загальну кількість одиниць виміру оцінюваного об'єкта.

Підбір відповідного показника провадився в залежності від призначення і конструкції оцінюваного об'єкта, матеріалу конструктивного елемента з урахуванням капітальності і кліматичного району. При розбіжності технічних характеристик вводяться виправлення до відбудовної вартості в порядку, зазначеному у відповідному збірнику.

Вартість у даному випадку визначалась методом прямої капіталізації, і оцінка вироблялась як окремих інвентарних об'єктів. Підхід, що базується на капіталізації прибутку, заснований на визначенні поточної вартості майбутніх вигод від володіння нерухомістю. Потоки прибутку в період володіння нерухомості капіталізуються (конвертуються) у поточну загальну вартість.

Експертами зазначено, що основними напрямками дослідження при використанні підходу, що базується на капіталізації прибутку є: очікуваний валовий прибуток від нерухомого майна, очікуване скорочення валового прибутку через неповну зайнятість (вакансій) і недобору орендної плати, очікувані річні операційні витрати, характер і тривалість передбачуваного потоку прибутку від майна. Послідовність дій при оцінці: прогнозування періодичних надходжень коштів (грошових потоків), розрахунок відповідної ставки капіталізації, перетворення прибутку кожного грошового потоку в поточну вартість капіталізації з застосуванням відповідної ставки капіталізації. Ставка капіталізації є функцією очікуваних ризиків. Оцінка вартості об'єкта підходом, що базується на капіталізації прибутків, являє собою процес визначення вартості перетворення очікуваного прибутку від володіння об'єктом у значення вартості. За очікуваний прибуток приймається прибуток, одержуваний від здачі приміщень в оренду. Чистий прибуток визначається як різниця між потенційним прибутком, одержуваним від оренди і витратами, зв'язаними з експлуатацією будинку. З огляду на специфіку оцінюваного об'єкта інформація орендних ставок подібних аналогів відсутня. Застосування аналогів з іншими об'ємно-планувальними рішеннями зв'язано з використанням коректувань, що приведуть до недостатньо обґрунтованої ринкової вартості, тобто з великими погрішностями. У зв'язку з цим ринкова вартість за методом капіталізації прибутку експертами не визначалась.

Одночасно, з огляду на специфіку оцінюваного об'єкта інформація аналогів продажу подібних аналогів відсутня. Застосування аналогів з іншими об'ємно-планувальними рішеннями зв'язано з використанням коректувань, що приведуть до недостатньо обґрунтованої ринкової вартості, тобто з великими погрішностями, отже, судовими експертами вказано, що у зв'язку з цим ринкова вартість за методом порівняльних продажів не визначалась.

Проаналізувавши ситуацію на ринку нерухомості, з огляду на мету оцінки, експерти дійшли до висновку, що ринкова вартість комплексу нежитлових будівель повинна здійснюватись методом синтезуючого поділу, за наслідками чого останніми і визначено, що ринкова вартість станом на 08.05.2013р. комплексу нежитлових будівель виробничого призначення, розташованого по вул.Леніна, 12 «Б» в м.Каховка Херсонської області, становила 58 671 786 грн. з урахуванням податку на додану вартість.

Як зазначалось вище, ст.42 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок судового експерта повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обґрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання. Висновок подається господарському суду в письмовій формі і копія його надсилається сторонам.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

У п.18 Постанови №4 від 23.03.2012р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» викладено правову позицію про те, що у перевірці й оцінці експертного висновку господарським судам слід з'ясовувати: чи було додержано вимоги законодавства при проведенні судової експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком судової експертизи.

Наразі, твердження відповідача про те, що Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса безпідставно змінено вид судової експертизи та зазначено, що проведене вказаною експертною установою експертне дослідження є комісійним, суд до уваги не приймає в якості спростування результатів судової експертизи. При цьому, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1.2.11 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, яку затверджено Наказом №53/5 від 08.10.1998р. Міністерства юстиції України, комісійною є експертиза, яка проводиться двома чи більшою кількістю експертів, що мають кваліфікацію судового експерта за однією експертною спеціалізацією (фахівцями в одній галузі знань). Комісія експертів може утворюватися органом (особою), який призначив експертизу (залучив експерта), або керівником експертної установи.

Як зазначалось вище, ухвалою від 16.12.2015р. по справі №910/3978/15-г проведення експертизи доручено Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса Міністерства юстиції України.

Саме експертною установою було здійснено призначення певних експертів на проведення судової експертизи, що в повному обсязі відповідає приписам п.1.2.11 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, яку затверджено Наказом №53/5 від 08.10.1998р. Міністерства юстиції України.

Одночасно, викладення судовими експертами питання, яке поставлено в ухвалі суду з урахуванням вимог наведеної вище інструкції також є правомірним, оскільки п.4.14 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень передбачено, що у вступній частині висновку експерта зазначається, в тому числі, перелік питань (дослівно у формулюванні документа про призначення експертизи (залучення експерта), які поставлено на вирішення експертизи; якщо питання сформульовано неясно або його редакція не відповідає рекомендаціям, але зміст завдання експертові зрозумілий, то після наведення питання в редакції документа про призначення експертизи (залучення експерта) він може дати відповідні роз'яснення і викласти питання в редакції, що відповідає зазначеним рекомендаціям.

У даному випадку, питання, яке було зазначено у висновку №1065 від 16.05.2016р. судовими експертами ніяким чином не змінює суті обставин, що підлягали встановленню із застосування спеціальних знань з визначення ринкової вартості комплексу нежитлових будівель.

З урахуванням наведеного вище клопотання відповідача, які надійшли до суду 21.06.2016р., про призначення повторної та комплексної експертизи були залишені без задоволення, як такі, що позбавлені належного обґрунтування.

При цьому, задоволення клопотань відповідача та призначення по розглядуваній справі повторної експертизи фактично могло призвести до затягування строків вирішення спору, а отже, і могло спричинити порушення інтересів заявника.

При цьому, суд звертає увагу відповідача, що силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Враховуючи наведене судом клопотання банку було залишено без задоволення.

Тобто, з результатів судової експертизи вбачається, що станом на момент укладання договору від 08.05.2013р. купівлі-продажу нежитлових будівель виробничого призначення, тобто, фактично відчуження предмету іпотеки, ринкова вартість комплексу нежитлових будівель виробничого призначення, розташованого по вул.Леніна, 12 «Б» в м.Каховка Херсонської області, становила 58 671 786 грн. з урахуванням податку на додану вартість.

Тоді як, за умовами договору від 08.05.2013р. купівлі-продажу продаж вчинено за 5 007 150 грн. Одночасно, п.4 вказаного правочину передбачено, що експертна вартість об'єкта нерухомого майна згідно з висновком Приватного підприємства «Експертно-консалтингова група «ВЕЛЕС» від 07.05.2013р. становила 4 172 625 грн.

З приводу означеного висновку суд зазначає наступне.

Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначаються Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Відповідно до ст.3 вказаного Закону України оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Згідно ст.5 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» суб'єктами оціночної діяльності є: суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та у складі яких працюють оцінювачі.

Проте, наразі в матеріалах справи відсутні належні та допустимі у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України докази того, що Приватне підприємство «Експертно-консалтингова група «ВЕЛЕС» є суб'єктом оціночної діяльності.

До того ж, результати оцінки, що була проведена Приватним підприємством «Експертно-консалтингова група «ВЕЛЕС», фактично було спростовано за наслідками проведення судової експертизи по справі.

Тобто, наявними в матеріалах справи документами підтверджується, що Публічним акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» під час продажу предмету іпотеки - комплексу нежитлових будівель виробничого призначення, розташованого по вул.Леніна, 12 «Б» в м.Каховка Херсонської області, було порушено приписи ч.6 ст.38 Закону України «Про іпотеку» в частині визначення ціни продажу, що свідчить про наявність в діях останнього ознак неправомірної поведінки, як однієї з обов'язкових складових збитків.

Як зазначено вище, за результатами проведення судової експертизи встановлено, що ринкова вартість предмету іпотеки станом на момент його продажу становила 58 671 786 грн., що у відповідності до офіційного курсу, встановленого Національним банком України (7,993 грн. за 1 дол.США) було еквівалентно 7 340 396,10 дол.США, тоді сума грошових вимог банку до Товариства з обмеженою відповідальністю «Судносервіс» за договорами №120811-КЛН від 12.08.2011р. та №120811-КЛТ від 12.08.2011р. складала 10 174 132, 38 дол.США. Обставини щодо наявності такої заборгованості було встановлено рішенням від 07.07.2014р. Апеляційного суду Дніпропетровської області по справі №200/18333/13-ц та на підставі ст.35 Господарського процесуального кодексу України повторного доказування не потребують.

Одночасно, судом зазначалось, що в межах розгляду справи №200/18333/13-ц судом було встановлено, що Публічне акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро» розпорядилось заставним майном Товариства з обмеженою відповідальністю «Судносервіс» також за договором купівлі-продажу рухомого майна від 05.06.2013 р., сума якого склала 54 820 000,00 грн., що з урахуванням офіційного курсу Національного банку України 7,993 грн./дол.США станом на 05.06.2013р. становило 6 858 501,19 доларів США; за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 05.06.2013р., сума якого склала 3 838 694,40 грн., що з урахуванням офіційного курсу Національного банку України 7,993 грн./дол.США станом на 05.06.2013р. становило 480 257,02 доларів США. Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи документами, зокрема, відповідними договорами купівлі-продажу.

Тобто, з урахуванням висновків суду, щодо ринкової ціни предмету продажу за договором від 08.05.2013р. та ціною продажу за наведеними вище договорами, суд зазначає, що відповідач розпорядився заставним майном Товариства з обмеженою відповідальністю «Судносервіс» загальною вартістю 14 679 154,31 дол.США.

Отже, у даному випадку розмір збитків, який було завдано Товариству з обмеженою відповідальністю «Судносервіс» внаслідок невірного визначення іпотекодержателем ціни продажу предмету іпотеки, становить 4 505 021,93 дол.США, тобто, визначений як різниця між сумою грошового зобов'язання за кредитними договорами та вартістю відчуженого відповідачем як іпотекодержателем в рахунок погашення заборгованості іпотечного майна.

Наразі, суд зазначає, що причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями Публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» та завданими заявнику збитками полягає в тому, що саме через невірне визначення іпотекодержателем ціни продажу предмету іпотеки, іпотекодавець зазнав збитків в розмірі різниці між ціною продажу та ринковою ціною іпотечного майна.

Чинним законодавством встановлено презумпцію вини правопорушника, тобто, позивач не повинен доводити наявність вини відповідача, а навпаки, відповідач повинен довести, що збитки завдано не з його вини.

Проте, наразі, відповідачем не представлено до матеріалів справи належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів на спростування вини Публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» у завданні збитків Товариству з обмеженою відповідальністю «Судносервіс».

За таких обставин, приймаючи до уваги все вищезазначене, враховуючи загальну вартість заставного майна, яким розпорядилось Публічне акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро» в порядку звернення стягнення на предмети іпотеки, застави, з огляду на розмір грошових вимог банку до Товариства з обмеженою відповідальністю «Судносервіс» за договорами №120811-КЛН від 12.08.2011р. та №120811-КЛТ від 12.08.2011р., суд дійшов висновку, що з Публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Судносервіс» підлягають стягненню збитки в розмірі 4 505 021,93 дол.США, а отже, позов останнього підлягає частковому задоволенню.

Всі інші заяви та клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Згідно приписів ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, втому числі, витрати по оплаті судової експертизи покладаються на сторін пропорційно задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» (01601, м.Київ, вул.Мечникова, 3, ЄДРПОУ 14352406) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Судносервіс» (54044, Миколаївська область, місто Миколаїв, вул.Миколаївська, буд.34-А, кв.3, ЄДРПОУ 23619147) збитки в розмірі 4 505 021 (чотири мільйони п'ятсот п'ять тисяч двадцять один) 93 доларів США, судовий збір в сумі 50 850 (п'ятдесят тисяч вісімсот п'ятдесят) грн. 66 коп. та витрати по оплаті судової експертизи 8 227 (вісім тисяч двісті двадцять сім) грн. 67 коп.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 05.08.2016.

Суддя Т.М. Ващенко