Рішення № 59460772, 21.07.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22-ц-/790/1148/15 Головуючий І інстанції: Бородіна Н.М.

Справа № 640/5126/15-ц Доповідач: Івах А.П.

Категорія: договірні

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого Івах А.П.,

суддів Пономаренко Ю.А., Трішкової І.Ю.,

при секретарі Лашаковій Д.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 червня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,-

в с т а н о в и л а:

У березні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що між нею та відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_3, 29 серпня 2012 року був укладений договір позики, за яким вона надала грошові кошти в сумі еквівалентній 20200 дол. США, а відповідачі солідарно прийняли та зобовязались їх повернути за встановленим договором графіком.

З метою забезпечення виконання зобовязання, що виникло між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 з однієї сторони та ОСОБА_2 з іншої за договором позики, 29 серпня 2012 року між останніми був укладений іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_1 та ОСОБА_3 передали іпотекодержателю ОСОБА_2 двокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Крім того, в забезпечення виконання зобовязання за договором позики між нею та ОСОБА_4 був укладений договір поруки, за умовами якого поручитель зобовязався відповідати перед позивачем за виконання зобовязань за договором позики.

Внаслідок неналежного виконання взятих на себе зобовязань станом на 04 березня 2015 року виникла заборгованість в сумі еквівалентній 336347 дол. США, яка складається:

-17200 дол. США - заборгованості за позикою:

-4010 дол. США проценти;

-1237 дол. США - 3% річних;

-313900 дол.США пеня.

У звязку з неналежним виконанням узятих на себе зобовязань за договором позики ОСОБА_1 та ОСОБА_3, позивач просила:

-стягнути солідарно з відповідачів - ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4на її користь неповернуту частину позичених коштів, збільшену на три проценти річних, проценти за користування позикою та штраф (пеню) в сумі, еквівалентній 336347 доларам США за курсом НБУ на день ухвалення рішення у справі.;

-в рахунок задоволення її вимог до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за Договором позики від 29 серпня 2012 року на суму заявлених в цьому позові вимог щодо стягнення частини позичених коштів, збільшену на три проценти річних, проценти за користування позикою та штраф (пеню) в сумі, еквівалентній 336 347 доларам США за курсом НБУ на день ухвалення рішення у справі, звернути стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру за номером 91, що розташована за адресою: м. Харків, вулиця Ужвій Наталії, в будинку № 100, загальною площею 54,4 кв.м., житловою площею 30,6 кв.м. - із застосуванням визначеної ст. 38 Закону України «Про іпотеку» процедури продажу, шляхом надання іпотедержателю права продаж предмета іпотеки будь-якій третій особі - покупцю на його власний розсуд за ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна на момент продажу;

-передати предмет іпотеки - двокімнатну квартиру за номером 91 , що розташована за адресою: м. Харків, вулиця Ужвій Наталії, будинку № 100, загальною площею 54,4 кв.м., житловою площею 30,6 кв.м. в управління позивача на період його реалізації за визначеною ст. 38 Закону України «Про іпотеку» процедурою продажу.

-виселити ОСОБА_1, і ОСОБА_3, з іпотечного майна - квартири за номером 91 (девяносто один), що розташована за адресою : м. Харків, вулиця Ужвій Наталії, в будинку № 100, загальною площею 54,4 м., житловою площею 30,6 кв.м.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 30 червня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в загальній сумі 7068452 грн. 62 коп.

Звернуто стягнення заборгованості за договором позики від 29.08.2012р., зареєстрованого в реєстрі №2911, в загальній сумі 7068452 грн. 62 коп. на предмет іпотеки двокімнатну квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 54,4 кв.м., житловою 30,6 кв.м., шляхом надання ОСОБА_5 права на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, з початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна на момент продажу.

Передано двокімнатну квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 54,4 кв.м., житловою 30,6 кв.м., в управління ОСОБА_2 на період її продажу.

Виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_2.

В решті позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про зміну рішення суду: в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики в сумі 7068452,62 грн. просить відмовити; зменшити розмір неустойки та відмовити у задоволенні позовних вимог щодо стягнення трьох процентів річних у сумі 1237 доларів США та процентів за користування позикою у сумі 4010 доларів США.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповне зясування судом обставин справи.

Учасники процесу, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не зявилися.

Судова колегія справу розглядає у відповідності до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України за відсутності сторін.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що були заявлені сторонами у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи, судова колегія приходить до наступного:

Відповідно до положень ст. ст. 3, 11 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За положеннями ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання:

-чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та яким доказами вони підтверджуються;

-чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

-які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

-яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вказаним вимогам процесуального закону рішення суду першої інстанції відповідає у повній мірі.

Відповідно до вимог ч.1,3 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Розглядаючи справу по суті заявлених вимог, суд першої інстанції повно і всебічно зясував та встановив дійсні обставини справи, природу правовідносин, що випливають з установлених обставин, правильно визначився з законом, що ці правовідносини регулює.

Наявні матеріали справи свідчать, що 29 серпня що 29 серпня 2012 року між позивачем та ОСОБА_1, і ОСОБА_3 було укладено договір позики, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований нею за реєстровим № 2911.

Відповідно до п.1 договору позивач передав, а відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 солідарно прийняли валютні цінності у вигляді в натурі та на суму 161 600 грн., що є еквівалентом 20 200 доларів США. та зобовязались їх повернути не пізніше 29.07.2013р., шляхом сплати щомісячних платежів в сумі 4000 грн., що є еквівалентом 500 дол. США.

Договір позики підписаний та згідно його умов кошти отримані позичальниками.

Позивач виконав свої зобовязання та надав у позику кошти, однак ОСОБА_1 та ОСОБА_3 виконали умови договору лише частково та повернули позику позивачу лише в сумі еквівалентній 3000 дол. США. Таким чином, заборгованість за договром позики складає суму еквівалентну 17200 дол.США.

З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за договором позики, між позивачем та ОСОБА_4 29.08.2012р. був укладений договори поруки за умовами якого поручитель зобовязався перед поручителем виконати зобовязання позичальників за договором поруки від 29.08.2012р. Поручителем не виконані вимоги договору.

В забезпечення виконання зобов'язань за договором позики від 29.08.2012р. між позивачем та відповідачами - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки від 29.08.2012р., який посвідчений приватними нотаріусом ХМНО ОСОБА_6 за реєстровим № 2913.

Предметом договору іпотеки є двокімнатна квартира АДРЕСА_2, загальною площею 54,4 кв.м., житловою 30,6 кв.м.,яка належить на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3по 1/2 частці (згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.05.2015р.).

ОСОБА_1 і ОСОБА_3 не заперечують факту прострочення ними виконання узятих на себе зобовязань по поверненню боргу за договором позики, починаючи з 04 листопада 2012 року.

З урахуванням дійсних обставин справи, судова колегія вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано застосував норми ст. ст. 1048, 1050, 611, 533, 546 ЦК України, ст. ст. 33, 40 Закону України «Про іпотеку» та дійшов правильного висновку про те, що у позивача виникло право на стягнення в солідарному порядку з відповідачів заборгованості та звернення стягнення.

Суд керувався тим, що згідно розяснень, що містяться в п. 42 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» №5 суд не може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за кредитним договором. У такому випадку суд має зазначити в резолютивній частині рішення лише про звернення стягнення на предмет іпотеки із зазначенням суми заборгованості за кредитним договором, а сам розрахунок суми заборгованості має наводитись у мотивувальній частині рішення. Винятком є ситуація коли особа позичальника є відмінною від особи іпотекодавця з урахуванням положення статті 11 Закону України «Про іпотеку» (або статті 589 ЦК щодо заставодавця), а також, що відповідно до п. 9 тієї ж постанови задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для предявлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена, така само і задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для предявлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.

Що стосується позовних вимог позивача про стягнення суми неустойки у розмірі еквівалентній 313900 дол. США, то висновок суду першої інстанції про задоволення цих позовних вимог у повному обсязі - є помилковим, оскільки не погоджується з нормами чинного законодавства.

Так, обґрунтовуючи вимоги про стягнення неустойки, позивач посилався на положення п. 7 Договору позики, відповідно до якого за прострочку виконання по поверненню позики відповідачі повинні сплатити штраф (пеню) в розмірі 5% від суми простроченого зобовязання за кожен день прострочення з 6 дня.

Суму штрафу розрахував за період з 04 березня 2014 року по 04 березня 2015 року з посиланням на вимоги п.1 ч. 2 ст. 258 ЦК України:

-розрахунок неповернутої суми позики станом на 30 червня 2015 року: 17200 дол. США - х 21,015358 грн. /1 долар США = 361 464 грн. 16 коп.;

-розрахунок суми процентів за користування позикою станом на 30 червня 2015 року): 4010 доларів США х 21,015358 грн. / 1 долар США = 84 271 грн. 58 коп.;

-Розрахунок суми трьох процентів річних станом на 30 червня 2015 року: 1237 доларів США х 21,015358 грн. /1 долар США = 25 996 грн. 00 коп.;

-Розрахунок штрафу (пені) станом на 30 червня 2015 року): 313900 доларів США х 21,015358 грн, /1 долар США = 6 596 720 грн. 88 коп..

Отже, розмір пені значно перевищує загальний розмір суми боргу, який складає 471731 грн. 74 коп., що еквівалентно 22447 дол. США на час розгляду справи судом першої інстанції.

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Справу судом першої інстанції розглянуто за відсутності відповідачів.

ОСОБА_1 подав заяву до апеляційного суду з проханням застосувати вимоги ст. 551 ЦК України та зменшити розмір неустойки так як він у 18,5 разів перевищує розмір збитків, які складають, як на його думку, 17200 доларів США.

Судова колегія, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, приймаючи до уваги дійсні обставини справи, вважає за необхідне застосувати положення ч. 3 ст. 551 ЦК України та зменшити розмір неустойки, що підлягає стягненню за оскаржуваним рішенням суду до 500000 грн..

Отже, загальна сума заборгованості відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за договором позики від 29 серпня 2012 року складає 971731 грн. 74 коп. (471731 грн. 74 коп. + 500000 грн.).

Щодо інших доводів ОСОБА_1 викладених в апеляційній скарзі, то вони підлягають частковому задоволенню.

Так, ОСОБА_1 порушує питання про скасування рішення суду про стягнення заборгованості за договором позики в загальній сумі 7068452 грн. 62 коп. з ОСОБА_4, обґрунтовуючи це тим, що у відповідності до положень ч. 4 ст. 559 ЦК України порука є припиненою.

Приймаючи рішення про стягнення заборгованості з відповідача ОСОБА_4, суд обґрунтовано керувався нормативно-правовими актами зазначеними в рішенні, та розясненнями, що містяться в п. 9 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», відповідно яким задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для предявлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена, така само і задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для предявлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.

З висновком суду судова колегія погоджується.

Оскільки розмір суми, що підлягає стягненню складає 971731 грн. 74 коп. замість 7068452 грн. 62 коп. з підстав викладених вище, то рішення в частині стягнення боргу з поручителя ОСОБА_4 щодо його розміру підлягає зміні.

В іншій частині рішення суду першої інстанції є таким, що відповідає вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України, суд на виконання вимог ч. 3 ст. 215 ЦПК України привів мотиви, з яких вважав встановленою наявність фактів, якими позивач обґрунтовував свої позовні вимоги.

За таких обставин, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції зміні.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, судова колегія, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 червня 2015 року змінити.

Зменшити розмір загальної суми заборгованості за договором позики від 29 серпня 2012 року, що підлягає стягненню з ОСОБА_4 та звернення стягнення на предмет іпотеки з 7068452 грн. 62 коп. до971731 грн. 74 коп..

Абзаци другий і третій резолютивної частини рішення викласти в редакції:

«Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в загальній сумі 971731 грн. 74 коп.

«Звернути стягнення заборгованості за договором позики від 29.08.2012р. зареєстрованого в реєстрі №2911 в загальній сумі 971731 грн. 74 коп. на предмет іпотеки двокімнатну квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 54,4 кв.м., житловою 30,6 кв.м., шляхом надання ОСОБА_2 (п.н.1897201428) права на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, з початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна на момент продажу.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді