Постанова № 59456096, 02.08.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" серпня 2016 р. Справа № 914/511/16

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіЮрченка Я.О.

суддівЗварич О.В.Хабіб М.І.,

за участю секретаря судового засідання Лялька Н.Р.

та представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2 представники (довіреності в матеріалах справи);

від відповідачів: не зявились;

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк, вих № 08.4г-186/85-2052 від 17.05.2016

на рішення Господарського суду Львівської області від 10.05.2016 (суддя Сухович Ю.О.)

у справі № 914/511/16

за позовом: Публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк, м. Київ

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство Агро-Союз, м. Львів

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Кавертон, м. Київ

про визнання недійсним договору поруки від 19.03.2015.

Публічне акціонерне товариство Укрсоцбанк звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до ТОВ Виробниче підприємство Агро-Союз та до ТОВ Фінансова компанія Кавертон про визнання недійсним договору поруки від 19.03.2015.

Підставою позову, на думку позивача, є те, що, уклавши оспорюваний договір відповідач-1 обтяжив себе додатковими зобовязаннями перед третьою особою, що не сприяло поверненню кредиту по кредитному договору №126-СВ від 03.09.2010 та виконанню зобовязань відповідачем-1 за кредитним договором. Вважає, що договір поруки порушує права та інтереси банку, оскільки укладений без належної згоди банку на таке укладення, в тому числі, направлений на створення штучних вимог кредиторів з метою отримання контрольної кількості голосів у комітеті кредиторів та прийняття рішень спрямованих не на задоволення вимог реальних кредиторів боржника.

Нормативною підставою позову є ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України, ст. 207 ГК України.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 10.05.2016 у справі № 914/511/16 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

При прийнятті рішення, місцевий господарський суд виходив, зокрема з того, що позивач не є стороною договору поруки; зміст вказаного договору не містить умов (пунктів), визначених на розсуд позикодавця та позичальника і погоджених ними, стосовно, зокрема, обмеження в укладенні договору з тих мотивів, що між відповідачем-1 та позивачем укладено кредитний договір. Посилання позивача на порушення відповідачем-1 умов п.8.3. кредитного договору в редакції додатку №1 до додаткової угоди №11 від 09.12.2013 не є і не може бути підставою, в розумінні норм чинного законодавства, для визнання договору недійсним. Пункт 8.3, на який посилається позивач, міститься в кредитному договорі, в якому банк є стороною, відповідно, у випадку порушення чи неналежного виконання зобовязань за вказаним договором відповідачем-1 банк вправі застосовувати до порушника передбачені договором та чинним законодавством види відповідальності. Позивач у звязку з порушенням відповідачем-1 умов кредитного договору, має право на застосування наслідків порушення зобов'язання визначених умовами кредитного договору та закону. Вчинення правочину всупереч цивільно-правового договору, не може бути підставою для недійсності такого правочину.

Посилання відповідача на неможливість розгляду вказаного спору поза межами справи про банкрутство, з посиланням на ч. 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" судом відхилені, як безпідставні та такі, що спростовуються положеннями ч. 1 ст. 20 вказаного Закону, відповідно до якої кредитори боржника не позбавлені права на звернення із окремим позовом про визнання договору недійсним у позовному провадженні.

В апеляційній скарзі позивач просить дане рішення скасувати, та прийняти нове, яким позов задоволити, мотивуючи це тим, що вказаний спірний договір порушує інтереси Банку, оскільки укладений без належної згоди Банку на таке укладення, чим прямо порушує умови кредитного договору, укладеного між Банком та відповідачем-1.

Скаржник вважає, що даний договір (правочин) укладено з перевищенням господарської компетенції, оскільки відповідач 1 відповідно до умов кредитного договору з Банком не мав права без попереднього погодження з Банком укладати оспорюваний договір поруки. Банком згода на укладення оспорюваного правочину не надавалась, ОСОБА_3 не був повідомлений про намір його укладення, а тому такий договір прямо порушує права Банку. А відтак, судом першої інстанції безпідставно не застосовано ст.ст. 203, 215 ЦК України та ст. 207 ГК України.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач 2 просить оскаржуване рішення залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Вважає, що вчинення правочину всупереч цивільно-правовому договору, порушення зобовязань, визначених договором, не може бути підставою для недійсності такого правочину. Позивачем не наведено норм матеріального права, яким би суперечив факт укладення оспорюваного правочину, а тому відсутні підстави для застосування ст. 203 ЦК України. Враховуючи недоведення позивачем обставини щодо перевищення господарської компетенції відповідачами при укладенні оспорюваного договору, підстав для визнання оспорюваного договору недійсним немає. Зазначає, що судом позивачу було відмовлено у включенні грошових вимог до реєстру вимог кредиторів відповідача -1, а тому позивач не є кредитором відповідача -1 і його права не є порушеними.

В даному судовому засіданні представники позивача підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, просили скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 10.05.2016 та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі.

Крім того, представником скаржника подано письмове клопотання від 04.07.2016 року про долучення до матеріалів справи в якості доказу копії витягу з кримінального провадження.

Відповідачі в судове засідання не забезпечили явки своїх уповноважених представників, хоча належним чином були повідомлені про місце та час розгляду справи.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, відзиву на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення Господарського суду Львівської області від 10.05.2016 у справі № 914/511/16 залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 03.09.2010 Відкритим акціонерним товариством ОСОБА_3, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Укрсоцбанк (надалі банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство Агро-Союз (надалі позичальник) укладено кредитний договір №126-СВ. До вказаного договору неодноразово вносились зміни шляхом підписання сторонами додаткових угод.

Відповідно до п.1.1. кредитного договору (в редакції додаткової угоди № 14 від 30.01.2015) банк надає позичальнику фінансування з загальною сумою фінансування 8 625 397, 50 доларів США з можливістю отримання в доларах США, євро та гривні та з терміном фінансування до 28.02.2015.

Пунктом 8.3. кредитного договору (в редакції додаткової угоди № 11 від 09.12.2013 до договору кредиту) передбачено, що позичальник без попередньої письмової згоди банку зобовязується не здійснювати наступні операції: одержання кредитів, залучення коштів від третіх осіб; відкриття непокритих акредитивів, надання у якості наказодавця; надання порук, надання гарантій в якості принципала; вчинення авалю векселів; виплату дивідендів; іпотеки, застави або іншого обтяження своїх поточних або майбутніх активів будь-якими зобовязаннями, за винятком будь-якої іпотеки, застави або іншого обтяження, створеного відповідно до договору або обовязку з ним; будь-якої іпотеки, застави або іншого обтяження, існуючого на дату цього договору, за умов, що позичальник письмово повідомив банк про таке обтяження до дати цього договору.

Як зазначив позивач, при ознайомленні із матеріалами справи № 914/3604/15 стало відомо, що ТзОВ "Фінансова компанія "КАВЕРТОН" також звернулось до боржника з вимогами на загальну суму 990 000,00 доларів США, що станом на 27.11.2015 відповідно до офіційного курсу НБУ складало 23 354 100,00 грн, які виникли на підставі укладеного 19.03.2015 відповідачами договору поруки (право вимоги до відповідача-2 за договором поруки перейшло відповідно до договору відступлення права вимоги грошових зобовязань за кредитним договором та права вимоги за договором забезпечення від 01.09.2015).

В матеріалах справи міститься договір поруки від 19.03.2015, укладений ТзОВ Фінансова компанія ПОЛІС (кредитор) та ТзОВ Виробниче підприємство АГРО СОЮЗ (поручитель), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТзОВ ВІРТО-СЕРВІС (боржник) його зобовязань за кредитним договором №27/08В від 23.07.2008 зі змінами та доповненнями, який укладений між боржником та ПАТ ВТБ БАНК, у розмірі, який визначений в п.2 цього договору.

Згідно з п. 2 договору поруки сторони дійшли згоди, що розмір зобовязання поручителя за цим договором забезпечення зобовязань боржника за кредитним договором, не перевищуватиме 990 000,00 доларів США, що станом на дату укладення цього договору відповідно до офіційного курсу НБУ складає 23 156 100, 00 грн.

Відповідно до п. 3 договору поруки кредитор засвідчує та гарантує, що станом на дату укладення цього договору належним чином набув право вимоги до боржника за кредитним договором на підставі договору про відступлення права вимоги до боржника за кредитним договором та права вимоги за договорами забезпечення від 13.01.2015 зі змінами та доповненнями, який укладений кредитором та ПАТ ВТБ ОСОБА_3.

01 вересня 2015 року ТзОВ Фінансова компанія ПОЛІС (первісний кредитор) та ТзОВ Фінансова компанія КАВЕРТОН (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги зобовязань за кредитним договором та права вимоги за договорами забезпечення.

Згідно вказаного договору первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору своє право вимоги заборгованості, а новий кредитор набуває право вимоги та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги за заборгованістю ціну договору у порядку та строки встановлені цим договором (п.2.1. договору).

Розмір заборгованості боржника, права вимоги до якого відступає на дату укладання цього договору, складає 5 087 564,89 доларів США, еквівалент яких за офційним курсом НБУ на дату укладання цього договору складає 110 936 484, 12 грн, про що сторони складають акт приймання-передачі права вимоги згідно зразка, наведеного в додатку до договору (п.2.2. договору).

Згідно з п.3.1.4. договору одночасно з переходом права вимоги за даним договором до нового кредитора, з метою забезпечення виконання зобовязань боржника за кредитним договором, в порядку передбаченому чинним законодавством України, здійснюється перехід права вимоги за договорами поруки, що укладені з метою забезпечення виконання зобовязань боржника за кредитним договором.

Серед вказаних договорів поруки зазначено й оспорюваний позивачем договір поруки від 19.03.2015 укладений з ТзОВ Виробниче підприємство Агро-Союз.

Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія ПОЛІС (первісний кредитор) та ТзОВ Фінансова компанія КАВЕРТОН (новий кредитор) було підписано акт приймання-передачі права вимоги до договору про відступлення права вимоги грошових зобовязань за кредитним договором та права вимоги за договорами забезпечення, відповідно до якого передано документи, що підтверджують право вимоги.

Згідно з п. 1. ч. 1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, відповідно до укладеного договору відступлення права вимоги до відповідача-2 (ТзОВ Фінансова компанія КАВЕРТОН) перейшло право вимоги до відповідача-1 (ТзОВ Виробниче підприємство АГРО СОЮЗ) за договором поруки від 19.03.2015 на суму 990 000,00 доларів США.

Пунктом 1 ст. 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 207 ГК України визначено, що господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Слід зазначити, що тягар доказування покладно на особу, яка посилається на певні обставини.

Поряд з цим, норм законів, які порушені відповідачами укладенням спірного договору, та які є підставами для визнання такого договору недійсним відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України позивачем не наведено.

Частиною 4 статті 91 ЦК України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до ч. 2 ст. 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

Згідно ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обовязків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Цивільні обовязки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обовязковим для неї. Виконання цивільних обовязків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства (ст. 14 ЦК України).

У частині 1 ст. 55 ГК України зазначено, що субєктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обовязків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобовязаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ГК України установчими документами субєкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) субєкта господарювання.

В установчих документах повинні бути зазначені найменування субєкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом (ч. 2 ст. 57 ГК України).

Відтак, господарською компетенцією субєкта господарювання є сукупність прав та обовязків, які визначені законодавством та статутними документами субєкта господарювання.

Згідно ч. 4 ст. 12 ГК України обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а також перелік видів діяльності, в яких забороняється підприємництво, встановлюються Конституцією України та законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ГК України субєкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

З огляду на викладене, перевищенням господарської компетенції, яке може стати підставою для визнання правочину недійсним, є перевищенням обсягу господарської компетенції визначеної законом, статутними документами субєкта господарювання, правочинами у випадках, передбачених законом.

Поряд з цим, наслідком недотримання відповідачем-1 умов порядку погодження з позивачем укладення оспорюваного договору може бути відповідальність відповідача-1 за кредитним договором, однак, не може бути наслідком визнання недійсним договору поруки з підстав, визначених ст. 203 ЦК України.

Як також встановлено судом, ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.10.2015 порушено провадження у справі № 914/3604/15 про банкрутство позичальника за кредитним договором - ТзОВ Виробниче підприємство АГРО СОЮЗ, введено процедуру розпорядження майном.

На офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України 30.10.2015 розміщено оголошення про порушення провадження у справі № 91/3604/15 про банкрутство ТзОВ Виробниче підприємство АГРО СОЮЗ.

ПАТ "Укрсоцбанк" звернувся з кредиторськими вимогами до боржника на загальну суму 134 558 582, 51 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.03.2016 у справі № 914/3604/15 відмовлено у включенні до реєстру вимог кредиторів ПАТ "Укрсоцбанк" в сумі 134 558 582, 51 грн. А також відмовлено в задоволенні клопотання позивача про визнання недійсними договору поруки в порядку ст. 83 ГПК України у звязку з тим, що ПАТ Укрсоцбанк з заявами в порядку ст. 20 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом до суду не звертався.

Слід зазначити, що такі ухвали від 01.03.2016 у справі № 914/3604/15 станом на момент прийняття оскаржуваного рішення були оскаржені в апеляційному порядку, поряд з цим, кінцевого процесуального документу на момент винесення постанови не прийнято.

Згідно з ч. 4 ст. 10 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, повязаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобовязань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Відповідно до ст. 20 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав:

·боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобовязання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

·боржник виконав майнові зобовязання раніше встановленого строку;

·боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобовязання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобовязань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

·боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобовязання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

·боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна;

·боржник прийняв на себе заставні зобовязання для забезпечення виконання грошових вимог.

У Постанові Верховного суду України від 13 квітня 2016 року у справі №3-304гс16 зазначено, що системний аналіз положень Закону № 2343-XII дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону № 2343-XII мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора (частина перша статті 20 Закону № 2343-XII); за позовом розпорядника майна (частина дев'ята статті 22 Закону № 2343-XII); за заявою комітету кредиторів (частина восьма статті 26 Закону № 2343-XII); за заявою керуючого санацією (частина п'ята статті 28 Закону № 2343-XII); за заявою ліквідатора (частина друга статті 41 Закону № 2343-XII). Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону № 2343-XII, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів. Таким чином і з огляду на положення статей 4, 104, 110-112 ЦК, Закон № 2343-XII є частиною цивільного законодавства, що не виключає можливості застосування до правовідносин, які регулює цей спеціальний Закон, також норм ЦК, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника. Зважаючи на викладене, Господарський суд Запорізької області, у провадженні якого перебувала справа про банкрутство ТОВ Восход, правомірно прийняв позовну заяву ТОВ Авіс Фінанс про визнання правочину за участю боржника недійсним за загальними нормами цивільного законодавства до розгляду в межах провадження у справі про банкрутство ТОВ Восход. Разом з тим, Верховний суд, скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій, зазначив, що Вищий господарський суд України керувався лише тією підставою, що зазначений позов має бути розглянуто в окремому позовному провадженні, а не в межах провадження про банкрутство. При цьому жодних порушень судами першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права суд касаційної інстанції не встановив і не зазначив, як і не висловився з приводу правильності висновків суду про задоволення позовних вимог загалом (справа №3-304гс16).

Разом з тим, апеляційним судом встановлено, що позивач звернувся до суду з позовними вимогами про визнання угод недійсними не з підстав, передбачених ст. 20 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, а з підстав ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України, 207 ГК України. Матеріалами справи підтверджено, що позивач ПАТ Укрсоцбанк з позовними заявами в порядку ст. 20 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом до суду не звертався і такі по суті не розглядалися судом у межах справи про банкрутство.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що доводи про неможливість розгляду вказаного спору поза межами справи про банкрутство, з посиланням на ч. 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" спростовуються положеннями ч. 1 ст. 20 вищевказаного Закону, відповідно до якої кредитори боржника не позбавлені права на звернення із окремим позовом про визнання договору недійсним у позовному провадженні.

Апеляційний господарський суд, враховуючи вищенаведене, вважає, що у даному випадку судом першої інстанції позов було правомірно розглянуто по суті на підставі ст.ст. 16, 203, 215,216 ЦК України, ст. 207 ГК України, які були зазначені позивачем як нормативна підстава позову, вірно встановлено спірні правовідносини, надано правильну оцінку поданим доказам, та прийнято правильне по суті рішення про відмову в позові у межах позовних вимог та на підставі зазначеної позивачем нормативної підстави. Факт порушення прав і законних інтересів укладенням оспорюваного договору позивачем не доведено.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі спростовуються вищевикладеним.

Щодо долученого позивачем витягу з кримінального провадження, колегія суддів звертає увагу скаржника, що згідно ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

З наданої копії витягу з кримінального провадження вбачається, що заява, яка надійшла 16.05.2016, внесена до ЄРДР 17.05.2016. Тобто такий доказ виник вже після прийняття оскаржуваного рішення, а відтак, не береться до уваги апеляційним судом, оскільки суд першої інстанції розглядає справу за наявними у справі доказами.

Відповідно до ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно з ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

У звязку з відсутністю доказів, які б обґрунтовували правомірність та підставність заявленого позову, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Львівської області відповідає законодавству, матеріалам та дійсним обставинам справи, а тому не вбачає підстав його для зміни чи скасування.

Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному поряку покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

1.Рішення Господарського суду Львівської області від 10.05.2016 у справі № 914/511/16 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу повернути до місцевого господарського суду.

Повна постанова складена 04.08.2016

Головуючий суддя Юрченко Я.О.

Суддя Зварич О.В.

Суддя Хабіб М.І.