Ухвала суду № 59452435, 19.07.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 липня 2016 року м. Київ К/800/1991/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Юрченко В.П.,

секретар Орешко Ю.О.

за участю представників: ТОВ „Амадеус КО" - Струбіцької Г.А.,

ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві - Катамай Г.М.,

прокурора Чубенко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 17 липня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2015 року у справі № 826/7631/15 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Амадеус КО" (далі - Товариство) до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ), Управління державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва (далі - Управління)

про зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2015 року Товариство звернулось до суду з адміністративним позовом про стягнення з Державного бюджету України суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та пені за прострочення погашення заборгованості з бюджетного відшкодування з податку на додану вартість шляхом перерахування коштів на поточний банківський рахунок Товариства.

Товариство зазначило, що ДПІ безпідставно не надало Управлінню у встановленому порядку висновок про бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, чим порушило його права та законні інтереси.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 17 липня 2015 року позовні вимоги Товариства були задоволені, стягнуто бюджетне відшкодування з податку на додану вартість і пеню шляхом перерахування коштів на поточний банківський рахунок Товариства.

3 вересня 2015 року ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду постанова Окружного адміністративного суду м.Києва залишена без змін.

Судові рішення були мотивовані тим, що право Товариства на одержання з бюджету суми з податку на додану вартість документально підтверджено, а відмова ДПІ у наданні Товариству відповідного висновку для відшкодування податку на додану вартість є протиправною, що призвело до виникнення бюджетної заборгованості перед платником податку.

Суди прийшли до такого висновку на підставі судової практики Верховного Суду України на час розгляду справи, викладеній у постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2009 року, у якій зазначено, що вимога про зобов'язання відповідача надати органу державного казначейства висновок щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету, не є способом захисту прав платника ПДВ і не підлягає розгляду у суді (адміністративна справа № 21-2141 во 08).

У разі не відшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ право платника ПДВ порушується внаслідок не одержання коштів з бюджету.

Способом захисту цього права має бути вимога про стягнення зазначених коштів (відшкодування заборгованості).

Зазначена постанова Окружного адміністративного суду та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду у касаційному порядку не оскаржувались, набрали законної сили і були виконані. Спірні кошти були перераховані Товариству органами державного казначейства.

У лютому 2016 року Заступник прокурора м.Києва звернувся з касаційною скаргою про скасування постанови Окружного адміністративного суду та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду, ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, оскільки практика Верховного Суду України змінилась і вимога Товариства про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість безпосередньо з державного бюджету на підставі судового рішення не є правильним способом захисту порушеного права платника податку на додану вартість, а є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства.

Вважає, що рішеннями про стягнення з державного бюджету на користь позивача бюджетного відшкодування суди перебрали на себе виключні повноваження податкового органу та органу державного казначейства щодо такого відшкодування, як зазначено у постанові Верховного Суду України у справі за позовом ПАТ «Донагроімпекс» до ДПІ у Ворошиловському районі м.Донецька Головного Управління Міністерства доходів і зборів України у Донецькій області, Управління Державної казначейської служби у м.Донецьку про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ (справа № 21-881а15).

З урахуванням того, що судове рішення про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ органами державного казначейства виконане і кошти перераховані Товариству, просить здійснити поворот виконання судового рішення і зобов'язати Товариство повернути до державного казначейства отримані кошти, отримати у органах ДПІ довідку для бюджетного відшкодування, як це передбачено ст.200 Податкового кодексу України та Порядком взаємодії органів державної податкової служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2011 року, після чого звернутись для бюджетного відшкодування ПДВ.

Управління, яке перерахувало Товариству кошти з бюджетного відшкодування, приєдналось до касаційної скарги і підтримало її, мотивуючи тим, що при перерахуванні коштів Товариству був порушений порядок бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Вивчивши матеріали адміністративної справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, а також правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги виходячи з наступного.

Судами встановлено, що Товариством до податкового органу була подана податкова декларація з податку на додану вартість за грудень 2013 року з визначеною сумою бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

До податкової декларації Товариство додало довідку про залишок суми від'ємного значення попередніх податкових періодів, що залишається непогашеною після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному податковому періоді та підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (Д2), розрахунок бюджетного відшкодування (Д3), заяву про повернення суми бюджетного відшкодування (Д4) та розшифровку податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5).

Відповідно до наказу № 486 Начальника ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м.Києві від 11 лютого 2014 року ДПІ здійснила документальну позапланову виїзну перевірку достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування Товариству податку на додану вартість за грудень 2013 року і 28 лютого 2014 року склала акт перевірки, у якому зазначила про збільшення суми бюджетного відшкодування за травень 2012 року з податку на додану вартість у розмірі 197 грн. і заниження Товариством суми бюджетного відшкодування з ПДВ за грудень 2013 року у розмірі 197 грн., а також завищення суми бюджетного відшкодування за грудень 2013 року у розмірі 72212 грн.

17 березня 2014 року на підставі цього акту перевірки податковий орган прийняв податкове повідомлення-рішення №0000031152, яким зменшив Товариству суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (у тому числі заявленої у рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) у розмірі 72409 грн. та застосувало до Товариства штрафні (фінансові) санкції у розмірі 18 102,25 грн.

Це податкове повідомлення - рішення не оскаржувалось у судовому поряду і вважається узгодженим.

Відповідно до висновків акту перевірки від 28 лютого 2014 року податковий орган на решту суми не встановив порушень при відображенні Товариством у декларації за грудень 2013 року бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Незважаючи на це, податковий орган відповідний висновок щодо відшкодування Товариству органами державного казначейства суми з ПДВ не надав.

7 травня 2014 року згідно наказу №1456 ДПІ була призначена документальна позапланова невиїзна перевірка правильності формування податкового кредиту, від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту Товариства за господарськими операціями у листопаді 2013 року з контрагентами - ТОВ „Майстер-9", ТОВ „Люкс Технології", а також правильності обчислення та достовірності заявленого до відшкодування з податку на додану вартість в грудні 2013 року.

16 травня 2014 року податковим органом був складений повторний акт перевірки, у якому зазначено, що Товариство завищило суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за грудень 2013 року на 1078829, 34 грн.

30 травня 2014 року ДПІ прийняло податкове повідомлення-рішення від № 0000058152, яким Товариству була зменшена сума бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 1 078 829,34 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 539 414,67 грн.

Це податкове повідомлення - рішення Товариством було оскаржене у судовому порядку і постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 червня 2015 року, яка була залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 6 серпня 2015 року, скасоване (адміністративна справа № 826/7643/15).

18 листопада 2015 року ухвалою Вищого адміністративного суду України постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 червня 2015 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 6 серпня 2015 року були залишені без змін.

У грудні 2015 року Державною казначейською службою України кошти, які підлягали стягненню на користь Товариства, були перераховані на поточний банківський рахунок Товариства.

На підставі цього суди зробили висновок про об'єктивну наявність у Товариства права на одержання ПДВ з бюджету і погодились з обраним способом захисту порушеного права.

Зазначений висновок судів відрізняється від юридичного висновку Верховного Суду України, викладеному у постановах від 16 вересня 2015 року (справа за позовом ПАТ „Донагроімпекс? до ДПІ ) та 7 червня 2016 року ( справа за позовом спільного українсько-німецького підприємства „Атем-Франк? до ДПІ), у яких зазначено, що вимога позивачів про судове стягнення бюджетної заборгованності з ПДВ не є правильним способом захисту прав платника ПДВ, оскільки бюджетне відшкодування ПДВ здійснюється на підстві податкової декларації та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації у п'ятиденний термін з дня надходження від податкового органу висновку. Це є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства.

Згідно частини першої статті 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладеній у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 237 КАС України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

У адміністративній справі, що розглядається, колегія суддів ваажає за необхідне у порядку абзацу другого частини першої цієї ж статті відступити від зазначеної правової позиції Верховного Суду України з таких мотивів.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно до пункту 200.4 цієї ж статті ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації (підпункт "б").

Пунктами 200.12, 200.13 статті 200 ПК України передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

На підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу.

Пунктом 200.23 статті 200 ПК України передбачено, що суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Таким чином, після закінчення установлених чинним законодавством строків для адміністративної процедури перевірки наявності у платника права на бюджетне відшкодування у результаті не вчинення компетентними органами належних дій не відшкодовані суми перетворюються на бюджетну заборгованість, чим зумовлюється виникнення фінансових правовідносин між боржником в особі держави та кредитором - платником податків, права якого порушені внаслідок несплати йому відповідної суми.

Згідно частини другої статті 162 КАС України суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Таким чином, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення. У такому разі перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається (за відсутності обставин для застосування дискреції), а здійснюється виконання судом власної компетенції з відновлення порушеного права.

Постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, згідно з яким стягувач, на користь якого прийняті судові рішення про бюджетне відшкодування податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на заборгованість державного бюджету з відшкодування такого податку, подає документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцем реєстрації стягувача в органі державної податкової служби (пункт 23).

Зазначеним підзаконним нормативно-правовим актом безпосередньо передбачено можливість ухвалення на користь особи судового рішення про стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість і встановлено особливості процедури такого стягнення; у рамках цієї процедури особа зобов'язана подати до казначейства документи, наведені у пункті 6 зазначеного Порядку, якими є, зокрема, відповідна заява, судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності).

Відсутність у Порядку взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 39 від 17січня 2011року, прописаного механізму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у спосіб судового стягнення не є достатнім підґрунтям для висновку про відсутність даного способу захисту у національній правовій системі взагалі.

Цей Порядок визначає механізм взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість та не регулює питання погашення простроченої заборгованості з відшкодування податку на додану вартість.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

З аналізу наведених норм слідує, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом.

Колегія суддів також враховує положення статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якого суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Частиною 1 статті 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3477-IV від 23 лютого 2006 року визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, при розгляді Європейським судом з прав людини податкових спорів в мотивувальній частині рішення найчастіше застосовується стаття 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Даною статтею гарантується право на мирне та вільне володіння своїм майном.

Визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У контексті податкових спорів (в т.ч. даного конкретного спору) позбавлення права на відшкодування податку на додану вартість розглядається як втручання держави у право власності.

У рішенні цього ж суду у справі "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) наводяться висновки про те, що позбавлення податковим органом права платників податків податку на додану вартість на податковий кредит, бюджетне відшкодування з причини виявлення зловживань з боку їхніх постачальників є порушенням статті 1 Протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Адже немає доказів залучення платника податку на додану вартість до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно бути відомо/ про таку діяльність його постачальників. В цьому випадку не дотримується принцип пропорційності, тобто справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізації яких здійснюється втручання держави.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по їх суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.

Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Прийняття рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Розкриваючи критерій ефективності способу захисту порушеного права платника, Верховний Суд України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Аскоп-Україна" до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів зазначив, що "спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення".

Аналогічний правовий висновок викладений і в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 04 лютого 2016 року у справі №806/2256/15.

Колегія суддів враховує, що вирішуючи даний спір, суди виходили із існуючої на той час судової практики Верховного Суду України, що неподання органом державної податкової служби до органу Державного казначейства України висновку із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету та не погашення заборгованості бюджету з податку на додану вартість не позбавляє платника податку права пред'явити вимоги про стягнення відповідної заборгованості.

Колегія суддів вважає обгрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачем виконані приписи згаданих норми ПК України, а саме: підприємство виявило бажання отримати бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, про що повідомило податковий орган; суми бюджетного відшкодування у встановленому порядку позивачу не були відшкодовані; розмір бюджетної заборгованості відповідачами не заперечується.

Колегія суддів також враховує і те, що бюджетна заборгованість з ПДВ органами державного казначейства Товариству відшкодована, зазначені судові рішення у касаційному порядку ні податковими органами, ні органами державного казначейства оскаржені не були, а були виконані, на час ухвалення оскаржених судових рішень вони відповідали практиці Верховного Суду України.

Підстав для здійснення повороту виконання судового рішення немає.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених у касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Заступника прокурора м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 липня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Юрченко В.П.