Ухвала суду № 59352620, 26.05.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3166/16 Справа № 199/6163/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Сенчишин Ф. М. Доповідач - Лисична Н.М.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2016 року м. Дніпро

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2016 р. Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Лисичної Н.М.

суддів Посунся Н.Є., Максюти Ж.І.

при секретарі Синенко Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 18 лютого 2016 р. по справі за позовом ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічними позовними вимогами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ПАТ «ОТП Банк» про визнання недійсними кредитного договору та договору поруки, -

В С Т А Н О В И Л А :

10.08.2015 р. ПАТ "ОТП Банк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 18 лютого 2016 р. позовні вимоги ПАТ "ОТП Банк"задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ "ОТП Банк" заборгованість за кредитним договором № ML-302/020/2007 від 30 січня 2007 р. станом на 14 липня 2015 р. у розмірі 51.594,53 дол.США, що еквІвалентно 1.378.797,21 грн., з яких: - заборгованість за тілом кредиту - 42.907,53 дол. США, що еквівалентно 1.146.648,35 грн.; - заборгованість за відсотками у розмірі 8.687 дол. США, що еквівалентно 232.148,86 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ "ОТП Банк" судові витрати зі сплати судового збору у розмірі по 1.872 грн. з кожного.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ПАТ "ОТП Банк" про визнання недійсними кредитного договору та договору поруки відмовлено.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду та постановлення нового рішення про відмову в задоволення позовних вимог «ОТП Банк» та задоволення зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 на тій підставі, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, допущено порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.

Як вбачається з матеріалів справи 30 січня 2007р. між ЗАТ «ОТП Банк» (правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № ML-302/020/2007 за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 59.970 дол.США, що підтверджується меморіальним ордером № 1 від 30.01.2007 р.

Згідно п.3 ч.1 кредитного договору за користування кредитними коштами встановлена плаваюча процентна ставка 5,49% + FIDR.

06.05.2008 р. між Банком та позичальником було укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору, відповідно до умов якого сторони погодили доповнити п.2.8 Кредитного договору пунктом 2.3.8.

27.03.2009 р., 26.10.2009, 12.04 2010 р. між банком та позичальником було укладено додаткові договори відповідно № № 1, 2, 3 в яких було викладено в новій редакції. Внесено зміни та доповнення стосовно фіксованої процентної ставки та плаваючої процентної ставки.

30.01.2007 р. між ОСОБА_3 та Банком був укладений Договір поруки №- 302/020/2007 від 30.01.2007 р.

У зв'язку із укладанням додаткових договрів до Кредитного договору, між Банком та позичальником було укладено додаткові договори до Договору поруки: 27.03.2009 р. Договір № 1; 26.102009 р. Додатковий договір № 2; 12.04.2010 р. Додатковий договір № 3.

У відповідності до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальниклові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст..1049 ЦК України позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовичми ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Частиною 1 ст.553, ч.1 ст.554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Враховуючи зазначене, а також неналежне виконання кредитних зобов'язань відповідачами суд обґрунтовано стягнув з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість, яка станом на 14.07.2015 р. скаладала 51.594,53 дол.США що еквівалентно - 1.133.209,51 грн., а саме: - заборгованість по кредитному договору - 42.907,53 дол. США, що еквівалентно 942.410,39 грн.; - несплачені відсотки за користування кредитом - 8.687 дол. США, що еквівалентно 190.799,12 грн.

Що стосується зустрічних позовних вимог, то з ними в суд ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись 23.09.2016 р., тобто через 9 років і 9 місців після укладення кредитного договору(а.с.70 т.1).

Обґрунтування зустрічних позовних вимог зводиться до того, що: - умови кредитного договору в частині визначення розміру процентної ставки із застосуванням складової FIDR, яка визначається без участі позичальника і впливати на розмір якої позичальник не має можливості, є несправедливими; - банк приховав від позичальника повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту для здійснення позичальником свідомого вибору схеми кредитування та вказав у договорі занижені значення показників істотних умов договору щодо реальної відсоткової ставки, абсолютного значення здорожчання кредиту та кінцевої загальної суми кредиту, яку позичальник сплатив би відповідачу по закінченню дії кредитного договору; - банк не попередив позичальника про те, що він несе валютні ризики. Оцінюючи зазначені доводи суд врахував, що згідно із частиною другою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у договорі про надання споживчого кредиту зазначається детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому вираженні) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту. За положеннями частини п'ятої статті 11, статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім процентної ставки.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Спірним кредитним договором передбачено порядок визначення розміру процентів. Так, для розрахунку процентів за користування кредитом банк використав плаваючу процентну ставку, яка складається з фіксованого відсотка + FIDR, що формується на основі процентних ставок за строковими депозитами для фізичних осіб, при цьому банк на власний розсуд установлює такі проценти.

У разі зміни договору, як зазначено в частині третій статті 653 ЦК України, зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, в якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.

Укладаючи кредитний договір, сторони домовились, що для розрахунку процентів за кредитом буде використовуватись плаваюча процентна ставка, яка складається з фіксованого процента + FIDR (процентна ставка за строковими депозитами фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк до 360 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору). При цьому сторони висловили свою згоду щодо передбаченої договором зміни плаваючої процентної ставки.

Отже, виходячи з умов кредитного договору суд правильно зазначив, що зміна розміру ставки FIDR не є зміною процентної ставки в односторонньому порядку, оскільки вона прямо передбачена умовами двостороннього кредитного договору. А тому положення кредитного договору про встановлення плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого процента + FIDR, не можна вважати несправедливими, і підстав для визнання спірних договорів недійсними з цих підстав немає.

Разом з тим, суд також правильно звернув увагу, що Закон України "Про захист прав споживачів" застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, про типові відсоткові ставки, валютні знижки, тощо, які передують укладенню договору.

А тому після укладення договору між сторонами виникають зобов'язальні відносини, і до спорів щодо виконання такого договору положення Закону України "Про захист прав споживачів" не застосовуються. Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом України у постанові № 6-511цс15 від 11 листопада 2015 року і така правова позиція згідно вимог ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, підлягає врахуванню судом.

Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи є необґрунтованими й правильність висновків суду не спростовують.

Ухвалене по справі рішення суду є законним і обґрунтованим, тому колегія суддів вважає, що підстави для задоволення скарги відсутні.

Керуючись ст..ст.303, 307, 308 ЦПК України колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2016 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Н.М.Лисична

Судді Ж.І.Максюти

Н.Є.Посунся