Ухвала суду № 59349536, 01.08.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4244/16 Справа № 175/5248/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Борисов С. А. Доповідач - Тамакулова В.О.

Категорія 53

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2016 року м. Дніпро

01 серпня 2016 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого-судді: Тамакулової В.О.

суддів: Деркач Н.М. , Козлова С.П.

при секретарі: Гулієву М.І.о.,

яка розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства "Проектний та проектно-конструкторський інститут "Металургавтоматика" про стягнення сум за вимушені прогули, про стягнення моральної шкоди, про зміну формулювання наказу про звільнення з роботи, -

ВСТАНОВИЛА:

29 грудня 2015 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення сум за вимушені прогули, зміну формулювання наказу про звільнення та стягнення моральної шкоди.

Позов обгрунтовував тим, що працював у відповідача з серпня 2001 року на посаді інженера 3 категорії, з 2008 року-начальником відділу № 7.

29 січня 2015 року він подав заяву про звільнення за власним бажанням, яка була прийнята та підписана відповідачем.. Наступного дня було подано заяву про надання щорічної відпустки на період з 02 лютого по 13 лютого 2015 року, однак заява задоволена не була.

В лютому 2015 року він отримав заробітну плату за січень 2015 року. Наказ про звільнення відповідач не видав, не дивлячись на його неодноразові звернення, трудову книжку йому не видали.

Позивач просив зобов'язати відповідача видати трудову книжку з записом про звільнення, стягнути грошову компенсацію за невикористану відпустку та середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В уточнених вимогах просив суд змінити формулювання наказу про його звільнення шляхом зобов'язання ПАТ «Проектний та проектно-конструкторський інститут «Металургавтоматика» звільнити позивача з займаної посади 13 лютого 2015 року на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажання, видати наказ про звільнення згідно з його заявою від 29 січня 2015 року з записом у трудовій книжці та про дату та підставу звільнення та видати йому трудову книжку.

Також позивач просив суд стягнути з ПАТ «Проектний та проектно-конструкторський інститут «Металургавтоматика» на його користь грошову суму на весь період його вимушеного прогулу з лютого 2015 року по день слухання справи включно у розмірі середньомісячного заробітку згідно ст. 117 КЗпП України та п. 4.1. «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» та моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

Відповідач позов не визнав.

Рішенням суду у задоволенні уточнених позовних вимог про зміну формулювання наказу про звільнення з роботи, стягнення сум за вимушений прогул , моральну шкоду,- відмовлено.

Додатковим рішенням від 16 червня 2016 року в стягненні грошових сум за час невикористаної відпустки, стягненні сум за час вимушеного прогулу- затримці видачі трудової книжки - відмовлено.

В скарзі апелянт посилається на порушення норм матеріального та про цесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення й постановити нове, яким вимоги задовольнити.

Колегія суддів перевірила законність, обґрунтованість рішення суду, в межах заяв-лених вимог та апеляційної скарги і дійшла до висновку, що скарга підлягає відхиленню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що з серпня 2001 року позивач працював на посаді інженера 3 категорії ПАТ «Проектний та проектно-конструкторський інститут «Металургавтоматика», у 2008 році переведений на посаду начальника відділу.

29 січня 2015 року позивач надав керівнику підприємства заяву про звільнення з займаної посади за власним бажанням. Заява завізована директором підприємства. Після чого позивач подав заяву про надання частини відпустки з 02 лютого 2015 року по 13 лютого 2015 року, заява відправлена поштою 02 лютого 2015 року.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Позивач у судовому засіданні визнав той факт, що починаючи з лютого 2015 року по березень 2016 року він на роботу не виходив, так як вважав, що має бути звільненим з займаної посади за його заявою від 29 січня 2015 року.

Згідно з наданими суду доказами (актами про відсутність позивача на робочому місці починаючи з лютого 2015 року по березень 2016 року) позивач на своєму робочому місці не з'являвся, що не заперечував у судовому засіданні і сам позивач.

02 лютого 2015 року позивач направляв поштою на адресу відповідача заяву про відпустку з 02 лютого 2015 року по 13 лютого 2015 року, однак заява надійшла на підприємство 03 лютого 2015 року, була зареєстрована, але узгодження керівника із вказівкою видати відповідний наказ про відпустку позивача заява не містить.

Судом встановлено, що позивач без поважних причин у період з лютого 2015 року по березень 2016 року не був присутнім на своєму робочому місці, тому адміністрація обґрунтовано видала 01 березня 2016 року наказ № 25-к про його звільнення за прогули без поважних причин. Копію наказу позивач отримати відмовся.

Пунктом 4 ст. 40 КзПП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір, до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Звільнення робітника за прогули є одночасно дисциплінарним стягненням і тому до нього застосуються положення ст.ст. 147-1 - 149 КЗпП.

Відповідно до ст.147-1 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу даного працівника.

За умовами колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом, директором ПАТ «Проектний та проектно-конструкторський інститут «Металургавтоматика» видано наказ № 25-к від 01 березня 2016 року і це входить до його компетенції.

Відповідно до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.

Ст. 149 КЗпП України встановлено порядок застосування дисциплінарних стягнен: до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Матеріалами справи підтверджено той факт, що позивач неодноразово викликався на підприємство з приводу дачі пояснень за неявку на роботу, однак такі вимоги відповідача залишилися поза увагою позивача.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору).

Суд зазначив, що поважними причинами варто визнавати такі причини, що виключають вину працівника. Прогулом без поважної причини вважається самовільне використання відпустки (вихід у відпустку), відгулу тощо.

Обґрунтовуючи причини своєї відсутності на роботі в зазначені дні, позивач посилавсяся на те, що він спочатку вважав себе таким, починаючи з 02 лютого 2015 року, що знаходиться у відпустці, а потім звільненим за власним бажанням за його заявою від 29 січня 2015 року.

Однак відповідно до ст. 10 Закону України «Про відпустки» конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну. Такий порядок передбачений і ст. 79 КЗпП України.

Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку. .

Для перебування у відпустці позивач мав завчасно подати заяву і отримати згоду адміністрації підприємства, однак вказаної процедури не дотримався, обмежившись направленням заяв про відпустку поштою лише 02 лютого 2015 року.

Факт відсутності позивача на робочому місці за період з 02 лютого 2015 року по 29 лютого 2016 року підтвердили у судовому засіданні свідки ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, він підтверджується актами відповідача (а.с.46-114).

Суд дійшов правильного висновку про те, що позивач 02 лютого 2015 року і в наступні робочі дні вчинив прогули без поважних причин, тому обгрунтовано був звільнений на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, підстави для зміни формулювання звільнення відсутні.

Відповідно до ч. 4 ст. 235 КЗпП у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу

За ч. 1 ст. 47 КЗпП, в день звільнення роботодавець зобов'язаний видати працівникові трудову книжку. Відповідно до п. 7.1 Інструкції про поядок ведення трудових книжок, трудова книжк видається виключно під підпис її власника. Якщо працівник відсутній на робочому місці в день звільнення, роботодавець в той же день повинен направити йому повідомлення про необхідність забрати трудову книжку. Відповідно до положень Інструкції, пересилка трудової книжки поштою допускається тільки з письмової згоди працівника.

Заперечуючи проти позову стосовно затримки видачі трудової книжки та виплати заробітної плати, відповідач посилався на відсутність вини та зазначав, що позивач на виклики відповідача про отримання трудової книжки не реагує, отримувати трудову книжку відмовляється, спробу відповідача надати трудову книжку при розгляді справи судом проігнорував про що складено акти ( а.с.166, 171, 185).

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої

Враховуючи той факт, що суд дійшов до висновку про законність звільнення позивача, відсутність підстав для стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від вказаних вимог, тому обґрунтована відмова в стягненні моральної шкоди.

Перевіряючи строк звернення позивача до суду відповідно вимог ч. 1 ст. 233 КЗпП України суд правильно послався на п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» за яким суд, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Тому суд обгрунтовано дійшов висновку про відмову в задоволенні позову по суті заявлених вимог.

Відповідно до вимог ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду , який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

При розгляді спору, суд І інстанції в повному обсязі з'ясував права та обов'язки сторін, перевірив доводи, обставини справи, надав їм належну оцінку і постановив рішення, яке відповідає вимогам Закону .

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України,

колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2016 року, додаткове рішення від 16 червня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства "Проектний та проектно-конструкторський інститут "Металургавтоматика" про зміну формулювання наказу про звільнення, стягнення сум за вимушені прогули, моральної шкоди, - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.

Головуючий: Тамакулова В.О.

С у д д і: Деркач Н.М.

Козлова С.П.