Ухвала суду № 59329407, 29.07.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 165/274/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Галушка О.Г. Провадження № 22-ц/773/1159/16 Категорія: 53 Доповідач: Шевчук Л. Я.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Шевчук Л.Я.,

суддів - Киці С.І., Данилюк В.А.,

секретар с/з - Черняк О.В.,

з участю:

позивача - ОСОБА_2,

представника позивача - ОСОБА_3,

представника відповідача - Новосада Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства (далі - ДП) «Шахта №1 «Нововолинська» про визнання звільнення незаконним, зобов'язання змінити формулювання причини розірвання трудового договору, стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 15 червня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 15 червня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись із постановленим судовим рішенням, позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на незаконність судового рішення через невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем не доведено того, що відповідачем при проведенні звільнення було допущено порушення норм чинного трудового законодавства, а тому суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову.

Дослідивши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що скарга позивача підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено і дані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, яким суд дав правильну правову оцінку, що позивач ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з відповідачем, працюючи на посаді виконуючого обов'язки заступника начальника підземної дільниці ДП «Шахта №1 «Нововолинська» з 01 червня 2015 року згідно наказу №1/к від 02 червня 2015 року (а.с.9, 10).

Із матеріалів справи убачається, що 14 січня 2016 року ОСОБА_2 подав на ім'я директора ДП «Шахта №1 «Нововолинська» заяву про звільнення за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України з 14 січня 2016 року із проведенням з ним повного розрахунку та зі сплатою вихідної допомоги у зв'язку із порушенням підприємством трудового договору та законодавства про працю, зокрема щодо строку виплати заробітної плати (а.с.4).

Із відповіді виконуючого обов'язки директора ДП «Шахта №1 «Нововолинська» Шостака О.І. від 15 січня 2016 року № 70/09 на заяву ОСОБА_2 про звільнення з роботи убачається, що останнього було повідомлено, що підстави, зазначені у вказаній заяві є безпідставними та не відповідають дійсності, а тому йому слід відпрацювати двотижневий строк з дня подання заяви на звільнення з роботи (а.с.5).

Також в судовому засіданні встановлено, що з 15 січня 2016 року позивач ОСОБА_2 перестав виходити на роботу на ДП «Шахта №1 «Нововолинська». Сам позивач зазначені обставини не заперечує.

01 лютого 2016 року адміністрація ДП «Шахта №1 «Нововолинська» надіслала на адресу ОСОБА_2 лист з проханням повідомити про причини відсутності на роботі в період з 15 січня 2016 року (а.с.32).

09 лютого 2016 року комісією у складі: виконуючого обов'язки помічника директора з правових питань ДП «Шахта №1 «Нововолинська» Новосада Ю.М., інспектора з трудової дисципліни ДП «Шахта №1 «Нововолинська» Романченка М.Є. та начальника відділу кадрів ДП «Шахта №1 «Нововолинська» Мацьохи А.В. складено акт про відмову ОСОБА_2 надати письмові пояснення про причини його відсутності на роботі в період з 15 січня 2016 року по даний час (а.с.34).

Відповідно до частини 3 статті 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розiрвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

За змістом статті 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. У разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на звільнення за власним бажанням без посилання на частину третю статті 38 КЗпП України.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 22 травня 2013 року (справа № 6-34 цс 13).

Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 142 КЗпП України, трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі Типових правил.

Відповідно до пункту 25 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку порушення трудової дисципліни може вважатися прогулом лише за наявності вини працівника.

Згідно зі статтею 139 Кодексу законів про працю України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю.

Відповідно до положень статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення як догана або звільнення.

За змістом статей 148 149 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці. До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі і повідомляється працівникові під розписку.

Відповідно до пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Звільнення за скоєння прогулу (у тому числі і за відсутності на роботі більше трьох годин упродовж робочого дня) являється дисциплінарним стягненням і має здійснюватись з додержанням правил, встановлених для застосування дисциплінарних стягнень.

При цьому, судом встановлено, що роботодавцем самостійно не змінювалася правова підстава розірвання трудового договору з позивачем ОСОБА_2, останньому було запропоновану відпрацювати на підприємстві два тижні.

Крім того, в судовому засіданні встановлено, що з приводу скоєних ОСОБА_2 прогулів без поважної причини з 15 січня 2016 року дирекція «Шахта №1 «Нововолинська» двічі зверталась із поданням до профспілкового комітету підприємства про надання згоди на його звільнення за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, підстава: рапорт про порушення трудової дисципліни від 30.01.2016 року, акт про відмову у наданні пояснення від 09 лютого 2016 року, графік виходів ОСОБА_2 на роботу за січень 2016 року (а.с.30, 31, 34, 36, 38).

На спільному засіданні профкому і адміністрації підприємства, яке відбулося 23 березня 2016 року, було надано згоду на звільнення позивача з роботи на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за скоєні ним прогули з 15.01.2016 року по даний час (а.с.40).

На підставі наказу № 32/к від 23 березня 2016 року ОСОБА_2 з 15 січня 2016 року був звільнений із посади заступника начальника підземної дільниці №2 ДП «Шахта №1 «Нововолинська» за пунктом 4 статті 40 КЗпП України за скоєні прогули з 15 січня 2016 року по даний час (а.с.41).

Згідно зі статтею 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за засадах змагальності сторін, сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості з урахуванням положень статей 58, 59 ЦПК України про належність та допустимість доказів.

Відповідно до вимог частини 1 статті 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач, всупереч наведеним нормам закону, не надав суду належних доказів на підтвердження того, що його звільнили з роботи з порушенням вимог трудового законодавства.

За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, і застосувавши ті норми права, які підлягали до застосування, прийшов до правильного висновку про те, що підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 немає.

Відповідно до статей 47, 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Як встановлено судом і підтверджується зібраними у справі доказами, на момент звільнення позивача ОСОБА_2 з ним проведено повний розрахунок, що підтверджується випискою по картковому рахунку про отримання грошових коштів та довідкою №489/14 від 05 квітня 2014 року, виданою ДП «Шахта №1 «Нововолинська» (а.с.11-12, 43).

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підстав для задоволення вимог позивача ОСОБА_2 в частині зобов'язання відповідача провести його звільнення за частиною 3 статті 38 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги у розмірі трьохмісячного середнього заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України в розмірі 23299,92 грн. та стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 369,84 грн. за кожен день по день винесення судового рішення, а також зобов'язання відповідача змінити дату його звільнення з 15 січня 2016 року на дату винесення судового рішення та відшкодування моральної шкоди немає, оскільки ці вимоги є похідними та безпосередньо залежать від доведення вини роботодавця у незаконному звільненні з роботи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду, оскільки є власним тлумаченням позивачем норм чинного законодавства і обставин справи, які були предметом дослідження суду і суд їм дав правильну юридичну оцінку.

Рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 15 червня 2016 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий:

Судді: