Ухвала суду № 59325298, 27.07.2016, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/1651/16 Головуючий у суді І-ї інстанції Циганаш І. А.

Доповідач Черненко В. В.

УХВАЛА

Іменем України

27.07.2016 колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого судді - Черненко В.В.

суддів - Потапенка В.І., Чорнобривець О.С.

за участю секретаря - Гончар В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 10.06.2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частину квартири, зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на квартиру,-

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 звернувся у суд з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що 01.03.2003 року між ним та відповідачем укладено шлюб, який зареєстрований Центральним відділом реєстрації актів громадянського стану Кіровоградського обласного управління юстиції, актовий запис №89.

Від даного шлюбу сторони мають сина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 09.12.2015 року.

Позивач зазначив, що в період шлюбу, сторонами по справі було придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_1. Що підтверджується договором купівлі продажу квартири від 22.04.2004 року. Право власності на вказану квартиру було зареєстровано за відповідачем .

Позивач зазначив, що на даний час сторони припинили шлюбні відносини, згоди про поділ спільного сумісного майна подружжя ними не досягну то просив суд в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, визнати за ним право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 посилаючись при цьому на ч.1 ст. 60, ч.1 ст. 69, ч. 1 ст. 70 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України.

Позивач зазначив, що оскільки спірна квартира була придбана під час їхнього з відповідачем перебування у зареєстрованому шлюбі, то відповідно позивач має право на ? частину даної квартири.

ОСОБА_2 просив в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частини квартири АДРЕСА_1.

ОСОБА_3 звернулась у суд з зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 .

На обґрунтування позову зазначила, що шлюбні відносини з ОСОБА_2 припинені з вересня 2014 року, спільне господарство не ведеться.

Зазначила, що квартира АДРЕСА_1 відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 22.04.2004 року дійсно придбана в період перебування у шлюбі з ОСОБА_2 за 9900грн. однак є її приватною власністю спірна квартира придбана за кошти отримані від продажу квартири АДРЕСА_3, що була її особистою приватною власністю та була отримана нею у власність до моменту укладення шлюбу. Продаж квартири здійснено за 26600 грн.

Крім того, зазначила, що продаж квартири АДРЕСА_3 був направлений саме на придбання квартири АДРЕСА_1.

ОСОБА_3 зазначила, що відповідач не брав жодної участі у купівлі спірної квартири.

ОСОБА_3 посилаючись на статтю 57 СК України просила суд визнати за нею право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1, придбаною на підставі договору купівлі-продажу квартири від 22.04.2004 року.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 10.06.2016 року в задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в зв'язку з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зокрема зазначається , що суд першої інстанції розглянув справу поверхово , дав неправильну оцінку доказам, які долучені до справи, не з'ясував дійсні обставини спору, в основу рішення поклав припущення, внаслідок чого ухвалив неправомірне рішення , що суперечить дійсним обставинам справи, та нормам діючого законодавства.

Зазначається, що спірна квартира куплена за спільні кошти сторін по справі, зокрема за кошти які були подарунком на їхнє весілля, а також до одруження, позивач мав певні грошові збереження . На час укладення шлюбу та під час перебуванні у шлюбі позивач за основним позовом працював вчителем англійської мови, займався додатково репетиторством учнів і інших людей , де мав високий дохід. Натомість ОСОБА_3 на момент купівлі продажу квартири взагалі знаходилась в декретній відпустці.

Зазначено , що суд першої інстанції на зазначені обставини не звернув увагу , тим самим незаконно позбавивши ОСОБА_2 частки у спільному сумісному майні , яке було придбане в період шлюбу.

Зазначається , що ОСОБА_3 не надала жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відчуживши свою власну квартиру, 30.04.2004 року та отримавши певну суму грошей , придбала за свій рахунок , спірну квартиру,

Також зазначається , що суд першої інстанції не звернув увагу, що в договорі купівлі продажу квартири від 30.04.2004 року зазначено ,що продаж квартири вчинено за 26600 грн. які були одержані продавцем від покупця під час оформлення цього договору . В зазначеному договорі будь які відомості проте, що розрахунок за продаж квартири був проведений раніше, відсутні.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно ст.303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції встановив, що 01 березня 2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, зареєстрований Центральним відділом реєстрації актів громадянського стану Кіровоградського обласного управління юстиції, актовий запис № 89.

Шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 09 грудня 2015 року.

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 22 квітня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Водяницькою А.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 2494, вбачається, що ОСОБА_3 купила за 9900 грн. квартиру за АДРЕСА_1, квартира двокімнатна, загальною площею 47,4 кв.м, у тому числі житловою площею 25,3 кв.м. (а.с.61).

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 30 квітня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Стоєвою Г.Ф. та зареєстрованого в реєстрі за № 717 вбачається, що ОСОБА_3 продала однокімнатну квартиру загальною площею 38,76 кв. м., житловою площею 18,9 кв.м. за адресою АДРЕСА_3, яка належала їй на праві особистої приватної власності на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Письменною Л.І від 13 листопада 2002 року (а.с.24).

У відповідності до п.2.1 Договору зазначено, що продаж вищевказаної квартири за домовленістю сторін вчиняється за 26600 грн., які були одержані продавцем від покупця під час оформлення цього договору, оскільки сторони встановили, що умови договору щодо сплати ціни Договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладання ( ч.3 ст.631 ЦК України).

Суд першої інстанції зазначив, що згідно ч.3 ст. 631 ЦК України, сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладання.

У відповідності до п. 4.9 Договору купівлі-продажу квартири від 30 квітня 2004 року за адресою АДРЕСА_3 встановлено, що чоловік продавця ОСОБА_3 - гр. ОСОБА_2 у своїй заяві, дає згоду на продаж зазначеної квартири, яка являється особистою власністю дружини.

Відповідно до пунктів 22, 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Суд першої інстанції зазначив, що згідно з ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 1 ст. 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У відповідності до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який посвідчує його право власності.

Відповідно до пунктів 1, 3 ч. 1 ст.57 Сімейного Кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Згідно ч.1 ст. 60 Сімейного Кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

У відповідності до ч.1 ст. 70 Сімейного Кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем ОСОБА_2 не надано жодних доказів, які б підтверджували, що спірна квартира набута під час шлюбу в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти колишнього подружжя, а також, що позивачем були понесені відповідні грошові витрати у створенні даного майна, а тому 22 квітня 2004 року ОСОБА_3 придбана спірна квартира за АДРЕСА_1, за кошти, які вона отримала від Покупця за домовленістю до укладання договору купівлі - продажу квартири від 30 квітня 2004 року за адресою АДРЕСА_3, яка належала відповідачу на праві особистої приватної власності.

Колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги зокрема в частині , що справа розглянута судом першої інстанції поверхово без встановлення дійсних обставин справи не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін . сторони та інші особи, які беруть участь у справі , мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини , на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень , крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних осіб чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

З матеріалів справи вбачається, що 01 березня 2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено шлюб. Шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 09 грудня 2015 року.

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 22 квітня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Водяницькою А.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 2494, вбачається, що ОСОБА_3 купила за 9900 грн. квартиру АДРЕСА_1.

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 30 квітня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Стоєвою Г.Ф. та зареєстрованого в реєстрі за № 717 вбачається, що ОСОБА_3 продала однокімнатну квартиру загальною площею 38,76 кв. м., житловою площею 18,9 кв.м. за адресою АДРЕСА_3, яка належала їй на праві особистої приватної власності на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Письменною Л.І від 13 листопада 2002 року (а.с.24).

На підтвердження первісного позову ОСОБА_2 зазначив, що спірна квартира придбана в період шлюбу відповідно є об'єктом спільної сумісної власності , при цьому послався на статті 60, 36, 69, 70 СК України статтю 368 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається , що будь яких інших доказів на підтвердження позову, не надавалось до суду .

Тобто, позивач вважав, що необхідність надавати докази на підтвердження того, що спірна квартира є об'єктом спільної сумісної власності відсутня, оскільки його права на ? частини спірної квартири визначено Законом.

Позивач по зустрічному позову на підтвердження позовних вимог, послався на докази: зокрема на договір купівлі продажу квартири від 22 квітня 2004 року відповідно до якого ОСОБА_3 купила за 9900 грн. квартиру за АДРЕСА_1,договір купівлі продажу квартири від 30 квітня 2004 року, з якого вбачається, що ОСОБА_3 продала однокімнатну квартиру загальною площею 38,76 кв. м., житловою площею 18,9 кв.м. за адресою АДРЕСА_3, яка належала їй на праві особистої приватної власності за 26600 грн.

Позивач по зустрічному позову зазначила, що розрахунок за квартиру яка була її власністю (АДРЕСА_3,) відбувався за домовленістю сторін дещо раніше і на час купівлі квартири АДРЕСА_1 вона мала кошти отримані від реалізації своєї квартири , для оплати вартості квартири яка є предметом спору..

З матеріалів справи вбачається, що судом було роз'яснено сторонам їх права і обов'язки визначені ст.. 27, 31 ЦПК України.

Вбачається, що суд першої інстанції при розгляді справи встановив дійсні обставини справи і зробив свій висновок відповідно до наданих сторонами пояснень та наданих доказів.

Доводи апеляційної скарги , що ОСОБА_3 не надала жодних належних та допустимих доказів того, що відчуживши свою власну квартиру 30.04.2004 року та отримавши певну суму грошей , придбала за зазначені кошти спірну квартиру, 22.04.2004 року не знайшли свого підтвердження.

ОСОБА_3 заперечуючи проти апеляційної скарги, на підтвердження позовних вимог по зустрічному позову , заявила клопотання про допит свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9, які були учасниками купівлі продажу квартири яка належала їй на праві особистої власності. Пояснила, що в суді першої інстанції не змогла заявити допит зазначених свідків оскільки не мала можливості встановити їх місце перебування.

Суд першої інстанції відповідно до ч.2 статті 303ЦПК України задовольнив клопотання про допит свідків.

З пояснень свідків ОСОБА_9, ОСОБА_8 вбачається, що 30.04.2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 було укладено договір купівлі продажу квартири розташованої в АДРЕСА_3, який нотаріально посвідчений за 26600 грн. Розрахунок за вказано квартиру проводився раніше, ніж було укладено договір, оскільки хвилювались , щоб ОСОБА_3 не продала цю квартиру іншим особам, які також бажали купити дану квартиру. Свідки зазначили, що не звернули увагу на ті обставини, що в договорі купівлі продажу квартири зазначено, що розрахунок проведено під час укладення договору. Крім того,для них це було не принципово, оскільки вони вже розрахувались за квартиру і ніхто зазначеного не заперечував.

З встановлених обставин вбачається, що пояснення свідків ОСОБА_9, ОСОБА_8 підтверджують доводи викладені в зустрічній позовній заяві в частині , що розрахунок за квартиру розташованої в АДРЕСА_3, відбувся, ще до укладення угоди в нотаріальній конторі і позивач мав кошти для оплати спірної квартири.

Під час розгляду справи в апеляційній інстанції ОСОБА_2 надав докази того, що він працював вчителем і мав дохід від даної роботи.

Оглянувши довідку видану начальником управління освіти Кіровоградської міської ради від 23.06.2016 року №893/1-06-27 вбачається, що ОСОБА_2 працював вчителем англійської мови НВК «Кіровоградський колегіум» і заробіток за 2003 рік становив 3762, 07 грн. 2004 рік - 5161,44 грн.

Пояснення ОСОБА_2 ,що крім заробітної плати він мав додаткові заробітки від репетиторства, а також мав особисті збереження, ще до укладення шлюбу і за вказані доходи він мав можливість купити спірну квартиру є необґрунтованими , оскільки докази на підтвердження зазначеного позивачем по первісному позову не надано.

Посилання ОСОБА_2 на заяву від 22.04.2004 року , яку він підписав під час укладання договору купівлі продажу спірної квартири в нотаріальній конторі, як на належний доказ ,з якої вбачається , що він дає згоду дружині, ОСОБА_3 на покупку квартири за спільні кошти є необґрунтованим, оскільки зазначені обставини не підтверджують доводи позовної заяви по первісному позову.

Відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, яка діяла на час укладення угоди(п.43), нотаріус при реєстрації договору купівлі продажу не зобов'язаний перевіряти достовірність викладеного в заяві, зокрема чи є кошти за які придбавається квартира є спільними, а тільки засвідчує справжність підпису на заяві особи написала дану заяву.

З пояснень ОСОБА_3 вбачається, що їй не відомо при яких обставинах була написана зазначена заява, оскільки ОСОБА_2 при укладені угоди купівлі продажу не був присутній.

З Правової позиції , висловленої Верховним Судом України при розгляді справи № 6-2641цс15 вбачається, що статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:

1) час набуття майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У зв'язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Колегія судів дійшла висновку, що встановлені обставини дають підстави зробити висновок, що позивачем по зустрічному позову ,ОСОБА_3 підтверджено , що майно яке є предметом судового розгляду, квартира АДРЕСА_1 є особистою власністю ОСОБА_3 відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України і не може бути спільним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідно до статті 60 СК України, оскільки ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів на спростування доводів позивача по зустрічному позову , що спірне майно належить їм на праві особистої власності.

Колегія суддів, , дійшла висновку, що суд першої інстанції розглянув справу в межах доводів позовної заяви та наданих сторонами доказів.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки не підтверджуються належними доказами, суперечать фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню, рішення суду першої інстанції відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України залишається без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 10.06.2016 року - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: