Постанова № 59316498, 26.07.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/20166/15 Головуючий у 1-й інстанції:Данилишин В.М.

Суддя-доповідач: Шостак О.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 липня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Шостака О.О.,

суддів Желтобрюх І.Л., Мамчура Я.С.,

при секретарі Лебедєвій Ю.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 лютого 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ГТ Компонентс» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових-повідомлень рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ГТ Компонентс» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26 серпня 2015 року №0004972207 та №0004982207.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 лютого 2016 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Солом'янському районі Головного управління ДФС у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ГТ Компонентс» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість із 01 січня 2014 року по 30 червня 2015 року та податку на прибуток із 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року по взаємовідносинах із ТОВ «Глобалтрейд Групп» та ТОВ «Дашар».

За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено акт від 07 серпня 2015 року №29/26-58-22-07-11/38716234, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у загальному розмірі 547 636,58 грн., у тому числі за: листопад 2014 року - 309 182,97 грн., лютий 2015 року - 54 127,32 грн., березень 2015 року - 184 326,29 грн. та п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2014 рік у загальному розмірі 278 265,00 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень, ДПІ у Солом'янському районі Головного управління ДФС у місті Києві прийнято податкові повідомлення - рішення від 26 серпня 2015 року №0004972207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 547636,58 грн. за основним платежем та у розмірі 273818,30 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); №0004982207, яким ТОВ «ГТ Компонентс» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 278265,00 грн. за основним платежем та у розмірі 139132,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Не погоджуючись з вказаними рішеннями податкового органу позивач звернувся до суду про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є безпідставними і підлягають скасуванню як протиправні.

Проте, колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з пп. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Крім цього, в силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та валових витрат є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між позивачем (Покупець) та ТОВ «Глобалтрейд Групп» (Постачальник) укладено договір поставки від 10 червня 2014 року №54853, відповідно до якого Постачальник зобов'язується передати (постачати) у зумовлені строки Покупцеві товар, а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його.

Крім того, аналогічний договір було укладено також з ТОВ «Дашар» 02 лютого 2015 року за №Д-202/39588191-15.

Згідно з 2.2 вказаних договорів замовлення поставки здійснюється Покупцем шляхом надання Заявок Постачальнику одним із способів, визначених п. 9.4 та 9.5 договору.

Відповідно до п.2.3 вказаних договорів поставка товару здійснюється окремими партіями на підставі рахунків-фактур, сформованих на підставі заявок, або згідно окремих додатків до Договору підписаних сторонами.

Пунктами 2.8, 2.9 договорів передбачено, що під час приймання-передачі товару сторони зобов'язані належним чином оформити і підписати усі необхідні документи, що засвідчують факт приймання-передачі товару (акти, накладні, довіреності, тощо), та перевірити у повному обсязі асортимент, кількість товару, які повинні відповідати умовам договору.

Постачальник зобов'язується під час приймання-передачі товару надати Покупцю у повному обсязі всю технічну документацію на товар (специфікації, описи конструкцій, технічні паспорти, сертифікати, правила експлуатації, правила користування тощо).

Згідно з п.2.10 договорів на вимогу Покупця Постачальник зобов'язаний надати йому відповідні товаросупровідні документи, що містять інформацію про поставку товару (вантажна митна декларація, товарно-транспортна накладна, комерційний рахунок, рахунок-фактура, інвойс, відвантажувальна специфікація, пакувальний лист, сертифікат походження товару тощо).

Товар вважається переданим Постачальником та прийнятим Покупцем з моменту підписання уповноваженими представниками сторін відповідні документи, що засвідчують факт приймання-передачі товару (накладна, акт приймання-передачі товару) (п.2.11 договорів).

Відповідно до п. 3.2 договорів на вимогу Покупця Постачальник повинен засвідчити якість товару належними документами (гігієнічним висновком, сертифікатом якості, сертифікатом відповідності, технічним паспортом тощо), які надаються Покупцеві разом із товаром.

На підтвердження виконання вказаних договорів з ТОВ «Глобалтрейд Групп» та ТОВ «Дашар» позивачем надано до суду лише податкові та видаткові накладні, заявки, рахунки на оплату, платіжні доручення.

Жодних інших документів, передбачених зазначеними вище пунктами договорів, позивачем надано не було.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути уваги на те, що, судом першої інстанції не було враховано, що документи, які були надані позивачем до суду та на підставі яких суд прийшов до висновку про реальність господарських операцій, позивачем ні до перевірки, ні під час адміністративного оскарження акту перевірки не надавалися.

Так, як вбачається з матеріалів справи, 29.07.2015 представник за довіреністю ТОВ «ГТ Компонентс» Малахов А.К. отримав лист ДПІ у Солом'янському районі Головного управління ДФС у місті Києві «Про надання письмових пояснень та їх документального підтвердження» з переліком необхідних документів фінансово-господарської діяльності, що належать до предмету перевірки або пов'язані для надання посадовим особам державної податкової служби. У вказаному листі було зазначено про необхідність надання вказаних документів (їх копій) та пояснень до ДПІ у Солом'янському районі Головного управління ДФС у місті Києві до 03.08.2015.

Проте, позивачем на виконання вказаної вимоги податкового органу жодних документів до перевірки надано не було.

Матеріали справи містять акт ДПІ у Солом'янському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 04.08.2015 № 1469/26-58-22-07/38716234, яким засвідчено факт відмови від надання посадовими особами ТОВ «ГТ Компонентс» документів фінансово-господарської діяльності, що належать до предмета перевірки.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 3, ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку; підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У відповідності до п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний надати посадовим особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки.

Стаття 44 Податкового кодексу України визначає вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності.

Так, відповідно до абзацу першого пункту 44.6 ст. 44 ПК у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення (абзац другий цього пункту).

Зміст наведених правових норм свідчить, що обов'язок контролюючого органу здійснювати виїзну перевірку на підставі первинних документів кореспондується з обов'язком платника податків зберігати такі первинні документи та надавати їх при перевірці органами державної податкової служби. Не надання таких документів нормами пункту 44.6 ст. 44 ПК прирівнюється до їх відсутності.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Вищого адміністративного суду України від 13.01.2016 по справі № К/800/1420/13.

Колегія суддів зазначає, що позивачем як під час проведення перевірки, так і до моменту прийняття спірних податкових повідомлень-рішень жодних документів, які б підтверджували факт реальності відносин між ним та контрагентами (ТОВ «Глобалтрейд Групп», ТОВ «Дашар») не надавались, а тому, в силу положень п. 44.6 ст. 44 ПК України, такі операції вважаються такими, що документально не підтверджені, а висновок податкового органу про неправомірність формування позивачем податкового кредиту та валових витрат за такими господарськими операціями є обґрунтованим.

Крім того, відповідач, як на підтвердження правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень, посилається на протоколи допиту свідків - ОСОБА_3 (ТОВ «Глобалтрейд Груп») від 09 червня 2015 року та ОСОБА_4 (ТОВ «Дашар») від 24 червня 2015 року, відповідно до яких вказані особи заперечували свою участь у господарській діяльності позивача.

Колегія суддів з цього приводу зазначає, що виходячи з положень ч. 5 ст. 8, ч. 2 ст. 9 цього ж Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пунктів п.2.4., 2.5., 2.13. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, первинний документ повинен мати такий обов'язковий реквізит, як особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які підтверджують фактичне здійснення операцій та одним з обов'язкових реквізитів яких є особистий підпис уповноваженої особи, яка підписала цей документ на підтвердження фактичного здійснення господарської операції.

В контексті наведеного колегія суддів зазначає, що обов'язковими реквізитами у праві визнаються обов'язкові дані, які мають бути в будь-якому документі для визнання його дійсним, таким, що має юридичну силу (значимість).

Отже, підписання первинних документів уповноваженою особою на підтвердження фактичного здійснення операції надає документу юридичну силу, робить його дійсним та, відповідно, є підставою для виникнення відповідних податкових наслідків за фактично здійсненою господарською операцією.

У той же час, у разі підписання первинного документу (податкової накладної) не уповноваженою особою, такий документ не створює будь-яких правових наслідків у бухгалтерському, а отже і у податковому обліку (у вигляді виникнення права на податковий кредит), як і документ на якому імітовано підпис уповноваженої особи.

При цьому, наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 2015 року №1307 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 січня 2016 року за № 137/28267) затверджений Порядок заповнення податкової накладної.

Відповідно до п.1 зазначеного Порядку, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку у контролюючому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена в цьому пункті.

Як підтверджується матеріалами справи, директори ТОВ «Глобалтрейд Груп» та ТОВ «Дашар»- ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відповідно, від імені яких підписані первинні документи, їх не підписували.

Отже, з урахуванням того, що, підписи в первинних документах виконані не гр. ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а іншими особами, надані позивачем документи не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що у правовідносинах з іншими особами ТОВ «Глобалтрейд Груп» та ТОВ «Дашар» представляли неуповноважені особи.

Отже, з урахуванням того, що директори ТОВ «Глобалтрейд Груп» та ТОВ «Дашар» - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відповідно не здійснювали господарську діяльність від імені вказаних підприємств та відсутності доказів на підтвердження ким така діяльність здійснювалась, надані позивачем документи не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Така правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05.03.2012 року, у якій ВСУ зазначено, що сама лише наявність у платника податків податкових накладних, виписаних від імені його контрагентів, не є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту, якщо особи, від імені яких складено такі документи заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

При цьому, суд зауважує, що платник податку повинен бути розумним та обачливим при виборі контрагента. Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку відповідних товарів, що діє через уповноважену особу, яка представляє інтереси підприємства. Позивачем під час розгляду справи не представлено будь-яких доказів на підтвердження того, що він перевірив повноваження осіб, які діяли від імені його контрагентів, ідентифікував осіб, що підписували документи від імені ТОВ «Глобалтрейд Груп» та ТОВ «Дашар».

Несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності покладаються на особу, якою укладено відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов'язань та провадження необґрунтованих виплат. У випадку недобросовісності контрагентів покупець несе ризик своєї бездіяльності не лише по виконанню господарсько-правових зобов'язань, але і в рамках податкових правовідносин, позаяк в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися пільговим порядком обчислення бази оподаткування у зв'язку з відсутністю належним чином оформлених первинних документів.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.03.2014 у справі № К/9991/26540/11.

Наведені обставини та досліджені колегією суддів документальні докази в їх сукупності, є достатніми для висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами не мали товарного характеру, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договорами, а оформлені лише документально невстановленими особами, що в свою чергу призвело до встановлення податковим органом порушень формування позивачем податкового кредиту та валових витрат.

Колегія суддів наголошує на тому, що реальність операцій позивачем суду не доведено.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідні угоди не мали реального характеру, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог та є підставою для відмови в їх задоволенні.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Так, відповідачем надано належні докази на підтвердження висновку про порушення позивачем податкового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з порушенням норм матеріального права, то колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 лютого 2016 року - скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «ГТ Компонентс» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових-повідомлень рішень - відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Шостак О.О.

Судді: Желтобрюх І.Л.

Мамчур Я.С