Ухвала суду № 59313225, 26.07.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

________

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Чобіток А.О.

при секретарі Ігнатьєву Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 березня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Вадюс», ОСОБА_2 про зобов'язання видати трудову книжку, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення моральної шкоди,

встановила:

у квітні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом про зобов'язання відповідача видати трудову книжку, стягнути з відповідача 236 656грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 30 000грн. моральної шкоди.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 23 лютого 2008 року він був прийнятий на роботу до ТОВ «Вадюс» на посаду слюсаря холодильного обладнання. Однак, письмовий трудовий договір з ним укладено не було, хоча він подавав паспорт та трудову книжку. 27 січня 2011 року його було звільнено з посади слюсаря холодильного обладнання згідно п.3 та п.4 ст. 40 КЗпП України наказом № 27/01 від 27 січня 2011 року.

Позивач стверджував, що при звільненні йому не видали трудову книжку, хоча він неодноразово звертався до відповідача з приводу видачі трудової книжки, що позбавило його можливості працевлаштуватися або стати на облік у службі зайнятості, як безробітний, тому відповідач повинен виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Обґрунтовуючи вимоги про стягнення моральної шкоди, позивач посилався на позбавлення його можливості працевлаштуватися, утримувати свою сім'ю, чим був порушений його звичний спосіб життя та завдано душевних страждань.

28 жовтня 2015р. позивач доповнив позовну заяву вимогами про скасування наказу № 10/12 від 10 грудня 2010р. та наказу № 12/01 від 12 січня 2011р. про звільнення його з роботи та визнання їх недійсними, про поновлення його на посаді слюсаря по ремонту холодильного обладнання, про стягнення з відповідача компенсації за невикористану щорічну відпустку та моральної шкоди у сумі 20 000грн.

Рішенням суду від 21 березня 2016 року в позові відмовлено.

№ апеляційного провадження: № 22-ц/796/7155/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Величко Т.О.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М. У поданій апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити повністю позовні вимоги та стягнути з відповідача ТОВ «Вадюс» судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору та витрати на правову допомогу.

Позивач посилається на неповно встановлені судом обставини справи, не врахування

- 2 -

тієї обставини, що відповідачем суду не було надано необхідних доказів, які б підтвердили видачу йому трудової книжки, на безпідставну відмову у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за затримку у видачі трудової книжки та моральної шкоди.

Відповідач ТОВ «Вадюс» про день та час розгляду апеляційної скарги був повідомлений за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, проте, згідно повідомлення листоноші за вказаною адресою не знаходиться (с.с.184 т.2).

Відповідно до ч. 5 ст. 74 ЦПК України у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

Крім того, про день та час розгляду апеляційної скарги був повідомлений засновник ТОВ «Вадюс» ОСОБА_3., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (с.с.188 т.2).

Разом з тим, ТОВ «Вадюс» свого представника у судове засідання не направило, клопотання про перенесення судового розгляду не подало, тому відповідно до ст. 305 ЦПК України колегія суддів провела судове засідання у відсутність представника відповідача.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, який підтримав апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи та заперечення відповідача ОСОБА_2 на апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що позивач з 2008р. був співзасновником ТОВ «Вадюс», а з липня 2010р. працював у товаристві на посаді начальника відділу холодильного обладнання.

На підставі наказу № 37/01 від 27 січня 2011р. звільнений з займаної посади на підставі п. 3 та п. 4 ст. 40, п.2 ст.41 КЗпП України, про що повідомлений листом директора ТОВ «Вадюс» ОСОБА_2 7 лютого 2011р.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог, а також з пропуску позивачем строку позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Позовна заява ОСОБА_1 про скасування наказів про звільнення та поновлення на роботі не містить викладу обставин, якими позивач обґрунтовував свої позовні вимоги. Під час судового розгляду ні позивач, ні його представник також не надали обґрунтування зазначених позовних вимог.

Апеляційна скарга, подана позивачем, не містить доводів незаконності рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення компенсації за невикористану відпустку. При цьому, позивач в апеляційній скарзі просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог про зобов'язання ТОВ «Вадюс» видати йому трудову книжку, стягнути середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки та стягнути моральну шкоду за несвоєчасну видачу трудової книжки. Вказані позовні вимоги є взаємовиключними з позовними вимогами про поновлення на роботі, а відтак, відповідно до положень ч. 1 ст. 303 ЦПК України колегія суддів вважає, що підстав для перегляду рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення компенсації за невикористану відпустку, не має.

Частиною 2 статті 24 КЗпП України визначено, що при укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту

- 3 -

(спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

З пояснень у суді першої інстанції відповідача ОСОБА_2, який працював директором ТОВ «Вадюс» з 2008р. по 30 листопада 2011р., встановлено, що позивач при прийнятті на роботу у липні 2010р. надав трудову книжку, в якій було зроблено запис про його прийняття на роботу до товариства з 1 липня 2010р. на посаду начальника відділу холодильного обладнання.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Під час судового розгляду відповідачами суду не було надано доказів видачі позивачу його трудової книжки при його звільненні.

Посилання у рішенні суду на те, що під час судового розгляду позивач та його представник визнали, що 28 вересня 2010р. позивач отримав трудову книжку, що підтверджується його розпискою (с.с.38 т.1), проте не надали докази у підтвердження своїх тверджень про повернення трудової книжки ТОВ «Вадюс», не відповідають наявним матеріалам справи та поясненням позивача у суді першої інстанції.

З технічних записів судових засідань Святошинського районного суду м. Києва по розгляду даного позову встановлено, що позивач та його представник жодного разу не визнавали ту обставину, що позивач 28 вересня 2010р. отримував трудову книжку у ТОВ «Вадюс», а стверджували, що підпис на розписці не позивача і він трудову книжку не отримував.

Крім того, досліджуючи докази у справі у судовому засіданні 18 березня 2016р., суд визнав копію розписки від 28 вересня 2010р. неналежним доказом, оскільки вона належним чином не завірена, а крім того, суду не був наданий оригінал розписки.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що позивач не надав доказів у підтвердження наявності у нього трудової книжки, передачі її при зарахуванні на роботу до ТОВ «Вадюс», а також визнання позивачем отримання трудової книжки 28 вересня 2010р., є неправомірним та не ґрунтується на обставинах справи та наданих сторонами доказах, а також є суперечливими.

Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем ТОВ «Вадюс» суду не було надано журналу обліку трудових книжок, хоча відповідач ОСОБА_2 стверджував про наявність такого журналу та про наявність у ньому підпису позивача про отримання трудової книжки, а судом витребовувався вказаний журнал у відповідача. Також відповідачем не було надано належних та допустимих доказів у спростування твердження позивача про те, що ним трудова книжка при звільненні отримана не була.

Отже, колегія суддів вважає, що під час судового розгляду було встановлено невиконання відповідачем ТОВ «Вадюс» вимог ст. 47 КЗпП України, а доводи апеляційної скарги в цій частині є правомірними.

Твердження позивача про порушення судом норм процесуального права в частині не вирішення його клопотань про витребування у відповідачів доказів, не ґрунтуються на матеріалах справи, які містять ухвали суду від 31 серпня 2015р. та від 8 грудня 2015р. про задоволення клопотання позивача про витребування у відповідачів доказів, у тому числі і журналу обліку трудових книжок.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначав, що про звільнення 27 січня 2011р. його було повідомлено листом директора ТОВ «Вадюс» ОСОБА_2 від 7 лютого

- 4 -

2011р.

Під час судового розгляду позивач підтвердив, що отримав зазначеного листа у лютому 2011р., а відтак повинен був звернутися до суду з позовом про витребування трудової книжки протягом трьох місяців з часу отримання листа, з якого дізнався про своє звільнення. Проте, з даним позовом позивач звернуся до суду 15 квітня 2015р., тобто поза межами визначеного ст. 233 КЗпП України строку.

Посилання позивача на те, що він неодноразово звертався до відповідача з приводу видачі трудової книжки не підтвердженні належними доказами, так як матеріали справи не містять жодного звернення позивача до відповідача з лютого 2011р. по квітень 2015р. з приводу видачі трудової книжки.

Статтею 234 КЗпП України визначено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

Проте, позивачем не заявлялося про поновлення строків звернення до суду.

Доводи представника позивача у апеляційному суді про те, що підчас розгляду справи судом першої інстанції стороною відповідача не було заявлено про застосування позовної давності, а відтак, суд не мав правових підстав відмовляти у задоволенні позовних вимог у зв'язку із пропуском позовної давності, так як це суперечить положенням ч.3 ст. 267 ЦК України, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки правовідносини сторін регулюються нормами трудового законодавства, які не передбачають можливість застосування позовної давності судом тільки за заявою сторони у спорі.

Разом з тим, матеріали справи містять заперечення відповідача ОСОБА_2, в яких він посилався на те, що позивачем пропущені строки звернення до суду з позовною вимогою про зобов'язання відповідача видати трудову книжку, хоча правового значення для застосування позовної давності вони не мають.

Позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та моральної шкоди у зв'язку із затримкою у видачі трудової книжки є похідними від позовних вимог про видачу трудової книжки і до них також застосовується положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача видати трудову книжку, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задоволенню не підлягають, у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до суду.

Судом першої інстанції при розгляді зазначених позовних вимог неправильно були застосовані норми матеріального права та з порушенням вимог ст. 212 ЦПК України оцінені надані сторонами докази, проте у задоволенні позовних вимог було відмовлено і у зв'язку із пропуском строку позовної давності, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: