Ухвала суду № 59304729, 20.07.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5470/16

Головуючий у першій інстанції: Бабаков В. П.

Доповідач: Ісаєва Н. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.07.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого-судді: Ісаєвої Н.В.,

суддів: Журавльова О.Г, Комлевої О.С.,

при секретарі - Ліснік Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, Комунальної установи «Дитяча міська поліклініка № 2», на рішення Суворівського районного суду м. Одеси від 3 червня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Комунальної установи «Дитяча міська поліклініка № 2», третя особа головний лікар Комунальної установи «Дитяча міська поліклініка № 2» Патраманська Катерина Іванівна, про стягнення суми компенсації і індексації заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И ЛА :

Позивачка звернулася до суду з позовною заявою до відповідача про стягнення суми індексації за час затримки виплати середнього заробітку, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористані відпустки, відшкодування моральної шкоди, зобовязання відрахувати суми ПДФО, військового збору, внески до Пенсійного фонду за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_3 з 05.12.1993 року по 13.06.2012 року перебувала у трудових правовідносинах із Комунальною установою «Дитяча міська поліклініка № 2». 13.06.2012 року за наказом керівника підприємства № 136ос була звільнена «у звязку з відмовою від продовження роботи у звязку із зміною істотних умов праці згідно п. 6 ст. 36 КЗпП України. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 31.10.2014 року позивача поновлено на роботі, стягнуто компенсацію за час вимушеного прогулу за період з 13.06.2012 року по 31.10.2014 року у розмірі 56557,25 гривень. 14.11.2014 року ОСОБА_3 подала заяву про розірвання трудового договору за власним бажанням. Але до теперішнього часу трудову книжку не повернуто. У звязку з даними обставинами, позивач просила суду стягнути з відповідача суму індексації на суму компенсації згідно рішення суду від 31.10.2014 року у розмірі 13930,24 гривень, суму компенсації з врахуванням індексації за час вимушеного прогулу за період з 15.11.2014 року по 30.04.2016 року у розмірі 29544,91 гривень, суму компенсації за невикористанні відпустки за період 13.06.2012-2015 років у розмірі 6567,54 гривень, моральну шкоду у розмірі 200000,00 гривень, всього 250042,69 гривень. Також позивач просила суд зобовязати відповідача здійснити відрахування суми ПДФО, військового збору, внесків до ПФУ за період з 13.06.2012 року по 30.04.2016 року.

Позивач та представник позивача у судовому засіданні позов підтримали, наполягали на задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача та третьої особи позов не визнав, заперечував проти його задоволення. Заперечення мотивовані тим, що компенсація згідно рішення суду від 31.10.2014 року на думку представника відповідача та третьої особи не підлягає індексації, оскільки має разовий характер, разову виплату, також він вказує на те, що позивач свідомо ухиляється від отримання трудової книжки, та жодних перепон з боку відповідача не здійснюється. Компенсація за невикористані відпустки була нарахована на зарплатний рахунок позивача.

Щодо відшкодування моральної шкоди, то представник відповідача та третьої особи вважає, що позивачем не надані належні та допустимі докази, які б підтверджували факт заподіяння моральної шкоди, не наданий розрахунок суми моральної шкоди. Також представник відповідача та третьої особи у своїх запереченнях пояснює, що сплачена відповідачем сума компенсації згідно рішення суду від 31.10.2014 року вже включає відрахування ПДФО, військового збору, внески до ПФУ. Таким чином, представник відповідача та третьої особи вважає, що позовні вимоги немотивовані, необґрунтовані та безпідставні, тому просила суд відмовити в задоволенні позову.

Рішенням суду позов задоволено частково.

На рішення суду сторони принесли апеляційні скарги, в яких просять винести рішення суду згідер повних вимог та заперечень, посилаючись на те, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

Згідно п.3 ст.10 ЦПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст.11 ЦПК України, розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив матеріали справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

У судовому засіданні встановлено наступне.

ОСОБА_3 з 01.12.2003 року по 13.06.2012 року перебувала у трудових правовідносинах із Комунальною установою «Дитяча міська поліклініка № 2». 13.06.2012 року за наказом керівника підприємства № 136ос була звільнена «у зв*язку з відмовою від продовження роботи у зв*язку із зміною істотних умов праці згідно п. 6 ст.. 36 КЗпП України. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 31.10.2014 року позивача поновлено на роботі, стягнуто компенсацію за час вимушеного прогулу за період з 13.06.2012 року по 31.10.2014 року у розмірі 56 557,25 гривень. Наказом № 222-ос від 03.11.2014 року позивача поновлено на посаді сестри медичної процедурного кабінету. 14.11.2014 року позивач подав заяву про розірвання трудового договору за власним бажанням з 14.11.2014 року згідно п. 3 ст. 38 КЗпП України. 11.08.2015 року ОСОБА_3 звільнена за прогул без поважних причин згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України, про що свідчить копія наказу № 179-ос від 11.08.2015 року(а. с. 158).

Як вбачається з матеріалів справи, трудова книжка знаходиться у відділі кадрів КУ «ДМП №2», про що свідчить копія листа від 11.08.2015 року(а. с. 136) та проти чого не заперечував представник відповідача та третьої особи, крім того ОСОБА_3 неодноразово зверталася до відповідача з вимогою надання трудової книжки, про свідчать копії листів від 24.12.2014 року, 26.12.2014 року, 06.01.2015 року, 13.01.2015 року, 19.01.2015 року(а. с. 51-63).

Згідно п. 3 ст. 38 КЗпП, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Згідно ст. 47, 235 КЗпП України та п.п. 4.1 Інструкції «про порядок ведення трудових книжок працівників», власник чи уповноважений ним орган зобовязані видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з унесенням запису про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Враховуючи те, що факти порушення відповідачем законодавства про працю встановлені Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 31.10.2014 року, суд дійшов правильного висновку про незаконність дій уповноважених органів Комунальної установи «Дитяча міська поліклініка № 2», а саме: порушення права ОСОБА_3 бути звільненою за власним бажанням з 14.11.2014 року, невидача їй трудової книжки у встановлений нею день звільнення 14.11.2014 року та подальша затримка у видачі до теперішнього часу.

За таких обставин, суд обшгрунтовано стягнув з відповідача, в межах позовних вимог, середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме за період з 15.11.2014 року по 30.04.2016 року.

Розрахунок середнього заробітку провадиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогоПостановою КМУ № 100 від 08.02.1995 року за відповідними змінами та доповненнями.

Так середньоденна заробітна плата позивача складає 91,88 гривень. За період 15.11.2014 року по 30.04.2016 року нараховується 358 робочих дні, таким чином середній заробіток за час вимушеного прогулу становить (91,88 *358)= 32893,04 гривень.

Однак, згідно ст. 11 ЦПК, суд стягує, в межах позовних вимог, суму середнього заробітку у розмірі 29544,91 гривень.

Крім того, згідно п. 16 прим. 1, п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України, вищевказана сума повинна бути стягнута з відрахуванням ПДФО та військового збору.

Також, суд обґрунтовано прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з врахуванням індексу інфляції не підлягають задоволенню, оскільки за своєю правовою природою зазначена сума середнього заробітку не вважається заробітною платою згідно з ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення», а є санкцією з невиконання власником або уповноваженим ним органом вимог КЗпП України. Дана позиція висвітлена в Ухвалі Верхового суду України в від 04.11.2002 року.

Не підлягала також задоволенню вимога позивача про стягнення суми компенсації за невикористані відпустки за період з 13.06.2012 року до кінця 2015 року. Так, згідно ст.. 6 КЗпП України щорічна основна відпустка надається працівникам за відпрацьований робочий рік, однак позивач за вищевказаний період відпрацював тільки 11 днів з 03.11.2014 року по 14.11.2014 року. Таким чином, суд дійшов правльного висновку про відсутність підстав для стягнення суми компенсації за невикористанні відпустки за період з 13.06.2012 року до кінця 2015 року.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди, то відмовлено у задоволенні даної вимоги, оскільки згідно ст.. 233 КЗпП України, трьохмісячний строк звернення до суд пропущений, заяви про поновлення строку позивач не заявляв. З даною позиція погоджується Верховний суд України в Постанові Пленуму № 9 від 06.11.1992 року.

Щодо вимоги про відрахування ПДФО, військового збору та внесків до ПФУ з суми компенсації у розмірі 56 557,25 гривень згідно рішення Суворовського районного суду м. Одеса від 31.10.2014 року, то дана вимога не підлягає задоволенню, оскільки зазначена сума вже сплачена та отримана позивачем.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи, а письмових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до апеляційного суду надано не було.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів розглянувши скаргу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги на увагу не заслуговують та задоволенню не підлягають, підстави для ухвалення нового рішення відсутні.

Судова колегія, розглянувши справу, прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційні скарги ОСОБА_3, Комунальної установи «Дитяча міська поліклініка № 2» відхилити.

Рішення Суворівського районного суду м. Одеси від 3 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак її може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий- суддя Н.В.Ісаєва

Судді: О.Г. Журавльов

О.С.Комлева