Ухвала суду № 59300287, 28.07.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/4907/14-ц Провадження № 22-ц/772/32/2016Головуючий в суді першої інстанції Вохмінова О. С.Категорія 44Доповідач Сопрун В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області в складі :

головуючого: Сопруна В.В.,

суддів: Луценка В.В., Денишенко Т.О.,

при секретарі: Сніжко О.А.,

за участю: представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4, представника ОСОБА_5,-

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні будинком шляхом виселення та вселення,

за апеляційною скаргою ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4 на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 червня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_6 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні будинком шляхом виселення та вселення, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 09.04.2008 року між нею та її сином ОСОБА_2 був укладений договір дарування 17/20 часток домоволодіння АДРЕСА_1. В подальшому ОСОБА_2 подарував цю частку будинку своєму синові ОСОБА_4, після чого останній зареєструвався за даною адресою. Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 22.12.2014 року, визнано договір дарування 17/20 часток домоволодіння АДРЕСА_1, недійсним. Будучи власником даного будинку, позивач не могла користуватись ним, оскільки не мала ключів, також в будинку знаходились речі її онука. ОСОБА_4 із своєю дружиною ОСОБА_8 та їх сином ОСОБА_7 проживають у будинку позивача, добровільно виселитись не бажають. Вважає, що відповідачі не є членами її сім'ї, проте вони перешкоджають позивачу користуватись та розпоряджатись належним їй нерухомим майном.

ОСОБА_6 просила усунути їй перешкоди в користуванні будинком АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_8 із зняттям їх з реєстраційного обліку. Також просила усунути їй перешкоди в користуванні даним будинком шляхом вселення у належний їй будинок (а.с.103-105).

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 червня 2015 року позов задоволено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_8 подали апеляційну скаргу, в якій посилаються на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просили заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 червня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 21.07.2016 року залучено до участі в справі правонаступника позивача ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_6 року, ОСОБА_2.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідачів ОСОБА_5 заявив клопотання про скасування рішення суду і закриття провадження у справі на підставі ст..310 ЦПК України, мотивуючи її тим, що згідно зі ст..1219 ЦК України особисті немайнові права не входять до складу спадщини.

Однак, посилання апелянта на ст.. 1219 ЦК України є помилковим, оскільки відповідно до ст.. 16 ЦК України позивач обрав спосіб захисту - припинення дії, яка порушує право, при таких обставинах колегія суддів приходить до висновку, що заява є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішенням, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі в розумінні ст.. 64 ЖК України не є членами сім»ї позивача, добровільно з будинку не виселяються та перешкоджають добровільному вселенню позивачу, чим порушують права власника будинку ОСОБА_6

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 є власником 17/20 часток жилого будинку АДРЕСА_1, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с.11-12).

09.04.2008 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 був укладений договір дарування 17/20 часток житлового будинку АДРЕСА_1. В подальшому, 15.10.2008 року, ОСОБА_2 подарував частку будинку своєму синові (онуку позивача) - ОСОБА_4

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 22.12.2014 року визнано недійсним договір дарування 17/20 часток жилого будинку АДРЕСА_1, укладений 09.04.2008 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 Витребувано у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 17/20 часток жилого будинку АДРЕСА_1 (т.1 а.с.92-95). Дане рішеня залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.03.2015 року (т.1 а.с.118-119).

Згідно ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно відомостей адресно - довідкового підрозділу ГУДМС УДМС України у Вінницькій області від 27.05.2015 року: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 17.10.2013 року зареєстрований в АДРЕСА_1; ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1, 10.01.2014 року був знятий з реєстрації за цією адресою за рішенням суду від 02.12.2013 року №127/22762/13-ц; ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрованою по Вінницькій області не значиться.

Відповідно до акту державного виконавця від 07.03.2014 року ОСОБА_4 було виселено з будинку АДРЕСА_1, а стягувачу ОСОБА_6 передано ключі від будинку (т.1 а.с.14).

Згідно ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право.

Згідно ст.ст. 319, 321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 150 Житлового кодексу України громадяни, які мають у приватній власності будинок, користуються ним для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно до вимог ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідачі фактично проживають за вказаною адресою і перешкоджають проживанню та користуванню власнику будинку ОСОБА_6, що підтверджується наступним:

Як вбачається з матеріалів справи, 29.04.2014 року головою квартального комітету «Вінниченко» складено акт №278, відповідно до якого зі слів сусідів ОСОБА_6 не проживає у своєму будинку АДРЕСА_1, тому що її правнук ОСОБА_7, онук ОСОБА_4 та його дружина ОСОБА_8 не допускають її до власного будинку, змінили замки на дверях (т.1 а.с.34).

Згідно довідки, виданої квартальним комітетом «Вінниченко» 29.04.2014 року №279 власником АДРЕСА_1 є ОСОБА_6 (т.1 а.с.33).

Обставини щодо перешкод в користуванні будинком власнику також підтверджуються висновком про результати розгляду матеріалів ЖЄО № 12536 від 06.05.2014 року.

28.05.2015 року головою квартального комітету «Вінниченко» складений акт, відповідно до якого зі слів сусідів - ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 в будинку по АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_4, його дружина ОСОБА_8, син ОСОБА_7, що також підтверджуєть довідкою квартального комітету №339 від 02.06.2015 року (т.1 а.с.147,148).

З листа Третьої вінницької державної нотаріальної контори №1109/01-16 від 04.07.2016 року вбачається, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, мешканець АДРЕСА_1 прийняв спадщину померлої ОСОБА_6

Враховуючи вище викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно прийшов до висновку про задоволення позову, оскільки в матеріалах справи наявні докази, що власником 17/20 часток житлового будинку АДРЕСА_1 була ОСОБА_6 (на час звернення до суду). Відповідачі не є членами сім»ї позивача, добровільно з будинку не виселяються та перешкоджають добровільному вселенню позивача у спірний будинок, чим порушують права власника будинку.

Стаття 10 ЦПК України зобов'язує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. Доказами являються будь-які фактичні дані, які встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

В апеляційній скарзі відповідачі посилаються на ту обставину, що ними було витрачено кошти на проведення капітального ремонту спірного будинку, а тому вони мали намір заявляти зустрічний позов, однак зазначені посилання є безпідставними та не впливають на законність оскаржуваного рішення суду, відповідачі не позбавлені права на звернення до суду з відповідним позовом в подальшому.

Крім того, доводи апеляційної скарги, що вони правомірно набули права користування житловим будинком є також необґрунтованими, безпідставними та спростовуються рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 22.12.2014 року, залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.03.2015 року, яким визнано недійсним договір дарування 17/20 часток жилого будинку АДРЕСА_1, укладений 09.04.2008 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 Витребувано у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 17/20 часток жилого будинку АДРЕСА_1, тобто відповідачі користуються житловим будинком всупереч волі власника та вимогам Закону (т.1 а.с.92-95, 118-119).

При вирішенні даної справи судом першої інстанції правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано Закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

За змістом ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Доводи апеляційної скарги безпідставні, необґрунтовані і висновків суду не спростовують.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4 - відхилити.

Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 червня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: підпис Сопрун В.В.

Судді: підписи Луценко В.В.

Денишенко Т.О.

З оригіналом вірно: Сопрун В.В.