Ухвала суду № 59189390, 20.07.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4769/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сватаненко В. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2016 року

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого Сватаненка В.І.

суддів Артеменка І.А., Суворова В.О.,

за участю секретаря Фабіжевської Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_2 цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 «Про усунення перешкод у користуванні майном шляхом зобов'язання не чіпляти навісні замки на нежитлове приміщення та стягнення моральної шкоди» та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 «Про усунення перешкод у користуванні нежитловою будівлею», за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 25 квітня 2016 року, -

ВСТАНОВИЛА:

07.12.2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, по якому просив зобовязати ОСОБА_4 не чинити перешкоди у користуванні нежитловим приміщенням телятника, розташованого в с. Левадівка, вул. Олійника Степана, 18-Д Миколаївського району Одеської області, не чіпляти навісні замки на вказану будівлю, а також стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 30000 грн. Обгрунтовуючи позов, ОСОБА_3 посилався на те, що він є власником вказаного нежитлового приміщення на підставі нотаріально посвідченого свідоцтва, виданого державним нотаріусом Ананьївського нотаріального округу ОСОБА_5 від 29.08.2015 року. Однак, 21.11.2015 року ОСОБА_4 навісив замки на будівлю вказаного телятника та перешкоджає йому у доступі до вказаного приміщення, що завдало йому також моральну шкоду.

11.01.2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом, по якому просив зобовязати ОСОБА_3 не чинити перешкоди у користуванні нежитловим приміщенням телятника, розташованого в с. Левадівка, вул. Олійника Степана, 18-з Миколаївського району Одеської області, шляхом зняття навісних замків з дверей вказаної будівлі. В обгрунтування вимог, ОСОБА_4 посилався на те, що він є власником вказаного нежитлового приміщення телятника згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 20.11.2015 року, у якому ним були проведені ремонтні роботи, але ОСОБА_3 навісив замки на двері зазначеного приміщення та чинить перешкоди у доступі до нього.

Представник ОСОБА_3 наполягав в суді, що його довірителю належить нежитлова будівля телятника площею 706,6 кв.м., розташованого в с. Левадівка, Миколаївського району, Одеської області по вул. Олійника Степана № 18-Д, згідно нотаріально посвідченого свідоцтва, виданого державним нотаріусом Ананьївської державної нотаріальної контори ОСОБА_5 реєстровий номер 2038, а відповідачу ОСОБА_4 належить зовсім інша будівля телятника площею 572,8 кв.м., розташованого в с. Левадівка, Миколаївського району, Одеської області по вул. Олійника Степана № 18-З.

Представник ОСОБА_4 просила відмовити ОСОБА_3 в задоволенні його позовних вимог та задовольнити вимоги зустрічної позовної заяви, оскільки ОСОБА_3 користується майном її довірителя, а саме будівлею телятника площею 572,8 кв.м. за адресою: с. Левадівка, Миколаївського району, Одеської області по вул. Олійника Степана, № 18-З. Будівля телятника під літерою «Д» дійсно є будівлею телятника під літерою «З».

Рішенням Миколаївського районного суду Одеської області від 25.04.2016 року позов ОСОБА_2 задоволений частково: зобовязано ОСОБА_4, жителя ІНФОРМАЦІЯ_1, не чинити перешкод у користуванні майном ОСОБА_3, а саме нежитловим приміщенням телятника розташованого в с. Левадівка, вул. Олійника Степана, 18 «Д», Миколаївського району, Одеської області та не чіпляти навісні замки на нежитлову будівлю телятника розташованого в с. Левадівка, вул. Олійника Степана, 18 «Д», Миколаївського району, Одеської області; стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 2000 грн. моральної шкоди та 1705,20 грн. судових витрат; в решті позовних вимог відмовлено; у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

04.05.2016 року ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу на вказане рішення районного суду, по якій просить рішення районного суду скасувати, ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні первісних вимог та задоволення зустрічного позову, посилаючись на неповне зясування районним судом обставин у справі, а також невідповідність висновків суду дійсним обставинам у справі.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно свідоцтва від 29 серпня 2015 року, посвідченого державним нотаріусом Ананьївської державної нотаріальної контори Одеської області, на підставі акта про проведення електронних торгів з реалізації майна, затвердженого начальником Відділу державної виконавчої служби Березівського міжрайонного управління юстиції в Одеській області 30.04.2015 року, ОСОБА_3 належить на праві власності майно, що складається з нежитлової будівлі телятника, зазначеної в схематичному плані літерою «Д», загальною площею 706,6 кв.м., який знаходиться за адресою: Одеська область, Миколаївський район, село Левадівка, вулиця Олійника Степана, буд. 18-Д, що раніше належала Сільскогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Агрофірма імені ОСОБА_6». ( а.с. 7)

Правомірність придбання даного нежитлового приміщення ОСОБА_3 з електронних торгів підтверджується протоколом № 73566 від 16 квітня 2015 року. ( а.с. 34)

Зазначене право власності ОСОБА_3 на нежитлову будівлю телятника підтверджується також витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29.08.2015 року. ( а.с. 8)

Згідно технічного паспорту, виготовленого 30 листопада 2015 року КП «Миколаївське районне бюро технічної інвентаризації», на виробничий будинок нежитлова будівля телятник № 18-Д по вул. Олійника Степана в с. Левадівка, належного ОСОБА_3, зазначена будівля позначена літ. «Д», має розміри: 73,46м.Х11,70м. та площу 706,6 кв.м. ( а.с. 1-13)

Стосовно обгрунтованості та доведеності зустрічного позову ОСОБА_4

ОСОБА_4 являється власником нежитлової будівлі телятника за адресою: с. Левадівка, Миколаївського району, Одеської області по вул. Олійника Степана № 18 «З» площею 572,8 кв.м. згідно свідоцтва про право власності та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майновід 20 листопада 2015 року ( а.с. 25-26).

Зазначене нерухоме майно ОСОБА_4 придбав згідно накладної, без номеру, виданої агрофірмою імені ОСОБА_6, від 29 листопада 2011 року та квитанції прибуткового касового ордеру № 68 від 29 листопада 2011 року. ( а.с. 186)

Оскільки купівлю нежитлової будівлі телятника ОСОБА_4 здійснив у простій письмовій формі, у порушення вимог ст. 657 ЦК України договір нотаріально не посвідчив, тому були відсутні підстави для державної реєстрації цього нерухомого майна.

Тому, за позовом ОСОБА_4 до ТОВ «Агрофірма імені ОСОБА_6» про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та визнання права власності на нежитлову будівлю, рішенням Миколаївського районного суду Одеської області від 9 жовтня 2015 року за ним було визнано право власності на зазначений обєкт нерухомого майна. ( а.с. 97).

Допитана в судовому засіданні в якості спеціаліста, начальник Миколаївського бюро технічної інвентаризації ОСОБА_7 суду пояснила, що нежитлова будівля телятника, розташованого в с. Левадівка, Миколаївського району, Одеської області по вул. Олійника Степана № 18 «Д» площею 706,6 кв.м. дійсно належить позивачу ОСОБА_3, а відповідачу ОСОБА_4 належить зовсім інша будівля телятника, розташованого в с. Левадівка, Миколаївського району, Одеської області по вул. Олійника Степана № 18 «З» площею 572,8кв.м. Як спеціаліст, вона 30.11.2015 року за заявою ОСОБА_3 виїзд жала в с. Левадівка, Миколаївського району, Одеської області для проведення обмірів телятника літера «Д» та встановила, що телятник за літерою «З» по вул. Олійника Степана, 18 площею 572,8 кв.м. взагалі відсутній, від даної споруди залишився лише фундамент. При проведенні зовнішніх обмірів телятника, який є в наявності, його площа дійсно становить 706,6 кв.м. довжина 73,46 м. ширина 11,70 м. Спеціаліст ОСОБА_7 підтвердила суду також факт того, що в 2006 році вона проводила інвентаризацію нерухомого майна колишньої Агрофірми імені ОСОБА_6 за адресою: с. Левадівка, Миколаївського району, Одеської області по вул. Олійника Степана № 18, та під час проведення інвентаризації були в наявності крім інших споруд нежитлові будівлі телятників під літерами «Д» - площею 706,6 кв.м. та під літерою «З» - площею 572,8 кв.м.

ОСОБА_7 також суду повідомила, що при виготовленні технічного паспорта на нежитлову будівлю телятника під літерою «З», який належить ОСОБА_4 площею 572,8 кв.м., нею довіреній особі власника було запропоновано виїхати в с. Левадівка, Миколаївського району, Одеської області для проведення обмірів, однак довірена особа ОСОБА_4 відмовилась здійснити таку інвентаризацію, тому технічний паспорт був виготовлений на підставі інвентаризаційних відомостей нерухомого майна колишньої Агрофірми імені ОСОБА_6 за 2006 рік. Таким чином, нежитлова будівля телятника, яка є в наявності, за адресою: с. Левадівка, Миколаївського району, Одеської області по вул. Олійника Степана № 18 «Д» площею 706,6 кв.м. є власністю ОСОБА_3, а нежитлова будівля телятника, яка на даний час розібрана, за адресою: с. Левадівка, Миколаївського району, Одеської області по вул. Олійника Степана № 18 «З» площею 572,8 кв.м. належить ОСОБА_4

Отже, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що обєкт нерухомого майна ОСОБА_4 є відмінним від нерухомого майна ОСОБА_3, оскільки має іншну площу.

Таким чином, районним судом перевірені доводи позивача ОСОБА_3 щодо правомірності придбання обєкту нерухомого майна у встановленому законом порядку, здійснення його державної реєстрації та ідентифікації його обєкту нерухомості за юридичною адресою та доведеності підстав для захисту його права власності.

Встановивши наведені фактичні обставини у справі та відповідні ним правовідносини, районний суд вірно застосував норми матеріального права.

Статтею 41 Конституції України гарантовано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 Цивільного кодексу України передбачено право власника майна при наявності дій осіб, спрямованих на перешкоджання вільного користування та розпорядження власником своїм майном, вимагати усунення таких перешкод.

Таким чином, у суду першої інстанції були підстави для задоволення вимог ОСОБА_3 та відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4

Що стосується позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди, то в цій частині районний суд задовольняє вимоги частково, а саме в сумі 2000 грн. виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, кожна особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода підлягає відшкодування незалежно від майнової шкоди та розміру її відшкодування.

Розмір відшкодування моральної шкоди позивачу визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, повязаних з противоправною поведінкою та страждань у звязку із пошкодженням майна, ступеня вини відповідача, який завдав шкоду.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення длявирішення спору.

У звязку з тим, що межі відшкодування моральної шкоди законом не встановленні, районний суд керувався принципом розумності і справедливості.

Таким чином, суд першої інстанції, виходячи з принципу розумності та справедливості, вірно вважав за можливе стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 2000 гривень, оскільки у звязку із неправомірними діями ОСОБА_4 щодо майна ОСОБА_3, а саме постійним перешкоджанням ОСОБА_3 користуватися своїм майном, нежитловою будівлею телятника в с. Левадівка, Миколаївського району, Одеської області по вул. Олійника Степана № 18 «Д» площею 706,6 кв.м., в період з 21 листопада 2015 року на час звернення із позовом до суду, аренчук О.С. втратив можливість перевести своє господарство в середині листопада 2015 року в приміщення телятника, овець і свиноматок та до даного часу тримає їх у сторонніх людей. Це призводить до переживань ОСОБА_3, він втратив спокій, в сімї виникають негаразди у звязку із прибуттям позивача в с. Левадівка, Миколаївського району, Одеської області для припинення протиправних дій щодо свого майна, оскільки ОСОБА_3 проживає в іншій місцевості.

З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що районним судом правильно встановлено обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Наведені в апеляційній скарзі доводи, висновків суду першої інстанції не спростовують, є необґрунтованими та безпідставними.

Також, суд відповідно до положень ст. 88 ЦПК України вирішив питання щодо відшкодування документально підтверджених судових витрат у розмірі 1705,20 грн.

Відповідно до положень ст.ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Частиною 3 ст. 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Колегія суддів вважає, що районний суд, давши оцінку поясненням сторін по справі та на підставі сукупності зібраних по справі доказів, прийшов до правильного обґрунтованого висновку, що твердження позивача за зустрічним позовом є доведеними та підтвердженими.

Висновки суду першої інстанції відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними у справі доказами.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 307 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням вимог закону.

Доводи апеляційної скарги є неспроможними, висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, є правильним по суті, відповідає вимогам ст. ст. 212-215 ЦПК України, підстави для його скасування та ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 25 квітня 2016 року - залишити без змін

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Судді апеляційного суду

Одеської області ОСОБА_8

ОСОБА_9

ОСОБА_10

20.07.2016 року м. Одеса