Ухвала суду № 59163550, 20.07.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2016 р.м.ОдесаСправа № 814/4390/15

Категорія: 9.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Середа О. Ф.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - доповідача - Кравця О.О.судді -Домусчі С.Д.судді - Коваля М.П.розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.02.2016 р. по справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Головного управління ДФС в Миколаївській області про скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ФОП ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до Головного управління ДФС в Миколаївській області та просив скасувати рішення про застосування фінансових санкцій від 27.11.2015 року № 000123/17-21.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.02.2016 року позов був задоволений.

Не погоджуючись зі вказаною постановою представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій вважає вказану постанову прийнятою з порушенням норм процесуального та матеріального права, просив її скасувати та прийняти нову , якою у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.34 -39 КАС України, але до судового засідання не з'явилися , а представником позивача надано письмову заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження , а тому суд відповідно до п.1, 2 ч.1 ст.197 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних обставин :

Згідно вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом 1-ої інстанції було встановлено, що 08.10.2015 року Головним управлінням ДФС у Миколаївській області було проведено фактичну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 з питань дотримання ним законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання, транспортування та обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, за період з 06.10.2015р. по момент закінчення перевірки.

За результатами перевірки було складено Акт (довідку) № 137/14-29-21-12/НОМЕР_1 згідно з яким під час перевірки було встановлено , що ФОП ОСОБА_4 було порушено вимоги чинного законодавства, а саме в "...зберіганні трьох пляшок пива алкогольного на суму 75,00 грн. у перевіряємому об'єкті, який не внесено до Єдиного державного реєстру місць зберігання роздрібної партії алкогольних напоїв".

На підставі акту перевірки, відповідачем було прийнято рішення про застосування фінансових санкцій № 000123/17-21 від 27.1 1.2015 року, яким на підставі положень, передбачених абз. 11 ч. 2 ст. 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", застосував до позивача фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі - 17 000, 00 грн. за зберігання алкогольних напоїв у місці зберігання не внесеного до Єдиного реєстру.

Відповідно до абзаців 21, 22 статті 1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР з наступними змінами та доповненнями у редакції, на час виникнення спірних правовідносин, місце зберігання - місце, яке використовується для зберігання спирту, або приміщення, яке використовується для зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, відомості про місцезнаходження якого внесені до Єдиного державного реєстру місць зберігання; Єдиний державний реєстр місць зберігання (Єдиний реєстр) - перелік місць зберігання, який ведеться органами доходів і зборів і містить визначені цим Законом відомості про місцезнаходження місць зберігання та відомості про заявників.

Частинами 35 та 36 статті 15 названого Закону закріплено, що зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється в місцях зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, внесених до Єдиного реєстру, незалежно від того, кому належить таке місце зберігання, або того, за заявою якого суб'єкта підприємницької діяльності таке місце зберігання було внесено до Єдиного реєстру, а внесення даних до Єдиного реєстру проводиться на підставі заяви суб'єкта підприємницької діяльності з обов'язковим зазначенням місцезнаходження місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, а також: для юридичних осіб - найменування, місцезнаходження, коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. До заяви додаються нотаріально засвідчена копія ліцензії на відповідний вид діяльності, виданої заявнику, та документ, що підтверджує право користування цим приміщенням.

Згідно з абзацом 10 частини 2 статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» до суб'єктів підприємницької діяльності застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі зберігання спирту, або алкогольних напоїв, або тютюнових виробів у місцях зберігання, не внесених до Єдиного реєстру, - 100 % вартості товару, який знаходиться в такому місці зберігання, але не менше 1700 гривень.

Судом 1-ої інстанції було вірно встановлено, що позивач не здійснює продаж алкогольних або тютюнових виробів, що підтверджується відсутністю в останнього виданої контролюючим органом ліцензії на такий вид діяльності, та матеріалами перевірки, якими не встановлено факт реалізації цих товарів або наявність в книзі обліку товарних запасів алкогольних напоїв або тютюнових виробів.

Крім того, у позивача відсутні ліцензії на здійснення роздрібної чи оптової торгівлі алкогольними напоями підтверджується відповідним записом відповідача, зробленим в акті перевірки.

Під час перевірки відповідачем не встановлено факту торгівлі алкогольними або тютюновими виробами без придбання ліцензії та не було виявлено документів, які б підтверджували придбання позивачем алкогольних та тютюнових виробів для реалізації.

Алкогольні напої -3 пляшки безалкогольного пива, які фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_4 придбав та приніс до свого магазину, в день проведення перевірки (до початку її фактичного проведення), та розмістив поза межами торгового прилавку, та поза межами розташування холодильного обладнання із метою зберігання до кінця робочого дня, а саме до 18:00 год. та які виявлені контролюючим органом, - були призначені для власного споживання,

Відповідно до п.п. 4.1.4. п.4.1. ст. 4 ПК України (в редакції, діючої на момент прийняття рішення податковим органом), основним принципом податкового законодавства є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу

Відповідно до п.56.21 ст.56ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.8 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно п. 53 Рішення ЄСПЛ по справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява №387/03); при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом»; тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими

Згідно п. 110 Рішення ЄСПЛ по справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (заява №36985/97); адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав для призначення податкових штрафів має саме податкове управління»

Згідно п. 52,57. Рішення ЄСПЛ по справі«Щокін проти України»

(Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії»(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V).

Суд не може не помітити вимогу підпункту 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року( норма ідентична нормам , що містяться у п.п. 4.1.4. п.4.1. ст. 4 та п.56.21 ст.56ПК ПК України ), який передбачав, що в разі, коли національне законодавство припускало неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків платників податків національні органи були зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для платника податків. Однак у справі, що розглядається, органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.

Таким чином, апеляційний суд , із врахуванням практики ЄСПЛ , та презумпцією правомірності дій платника податків , погоджується із висновком суду 1-ої інстанції ,що у позивача не було обов'язку реєструвати місце зберігання алкогольних напоїв і тютюнових виробів, так як 3 пляшки безалкогольного пива, які позивач придбав та приніс до свого магазину, в день проведення перевірки (до початку її фактичного проведення), та розмістив поза межами торгового прилавку, та поза межами розташування холодильного обладнання із метою зберігання до кінця робочого дня, та які виявлені контролюючим органом, - були призначені для власного споживання, а органи ДФС не надали достатніх та допустимих доказів провини позивача , у зв'язку із чим застосування до позивача фінансових санкцій є неправомірним.

Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана правова оцінка, постановлене рішення суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми законів України та відповідає чинному законодавству.

Згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні апелянтом фактичних обставин і норм матеріального права.

Згідно з ч.2 ст.200 КАС України (в редакції на момент вчинення процесуальної дії) не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Таким чином , апеляційний суд доходить до висновку, що не має підстав в межах доводів апеляційної скарги для скасування чи зміни постанови суду 1-ої інстанції .

Керуючись ч.1 ст. 195, ст.197, п.1 ч.1. ст.198, 200, п.1 ч.1 ст. 205,ст. 206,210, 211, 212 , ч. 5 ст. 254 КАС України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Миколаївській області - залишити без задоволення , а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.02.2016 р. - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі ,та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий

суддя-доповідач Кравець О.О.

Суддя Домусчі С.Д.

Суддя Коваль М.П.