Ухвала суду № 59163479, 21.07.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/742/16 Головуючий у 1-й інстанції: Кашпур О.В. Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

21 липня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П.,Твердохліб В.А.;

за участю секретаря: Драч М.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 травня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про стягнення середнього заробітку, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2016 року, ОСОБА_2 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області, в якому просив суд стягнути з Головного управління ДФС у Чернігівській області на його користь середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 22.10.2013 по 18.03.2016; допустити негайне виконання постанови суду в межах суми виплати за один місяць; встановити відповідачу строк для подачі до суду першої інстанції звіту про виконання судового рішення.

В судовому засіданні позивач уточнив позовні вимоги та просить суд стягнути з Головного управління ДФС у Чернігівській області на його користь середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 22.10.2013 по 18.03.2016 в сумі 98161,25 грн.; допустити негайне виконання постанови суду в межах суми виплати за листопад 2013 року в розмірі 3407,25 грн.; встановити відповідачу строк для подачі до суду першої інстанції звіту про виконання судового рішення, зокрема, що стосується негайного виконання.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що відповідно до норм ч.ч. 1, 2 ст.117 Кодексу законів про працю України - в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Враховуючи ту обставину, що повний розрахунок при звільненні було проведено відповідачем тільки 18 березня 2016 року, позивач вважає, що він має законні підстави для стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (з 22.10.2013 року по 18.03.2016 року), оскільки має місце делікт - правопорушення, за яке має настати відповідальність.

Позивач наполягає на тому, що в даному випадку застосуванню підлягає саме Кодекс законів про працю України, про що неодноразово зазначав Верховний суд України в постановах від 1 червня 2010 року справа №21-384во10, від 6 листопада 2013 року по справі №21-3 89а 13 та Конституційний суд України в рішенні від 07.05.2002 року №8-рп/2002.

Крім того, позивач вважає, що через суттєві зміни в законодавстві, що направлені на утвердження принципу верховенства права та законності, зокрема прийняття Кодексу адміністративного судочинства України (статті 8, 9 Кодексу), під час вирішення спору не підлягає врахуванню норма пункту 2 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», причина - вказана Постанова приймалася на підставі норм права, що існували станом на 1999 рік, а після змін (зокрема набрання чинності КАС України) постанова Пленуму Верховного суду України не переглядалася та базується на старих нормах права, що зазнали змін. При цьому постанова Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» не є судовим рішенням Верховного суду України, що прийнято за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 КАС України, як наслідок у суду не виникає обов'язку враховувати її норми під час винесення постанови, як передбачено ч.2 ст.162, ст.244-2 КАС України.

Враховуючи наведене, позивач вважає, що він має право на середній заробіток за час затримки здійснення Головним управлінням ДФС у Чернігівській області фактичного з ним розрахунку, зокрема виплати індексації, а тому просить задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 травня 2016 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою позов задоволити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_2 на підставі наказу ДПА України № 097о/д від 06.11.1998 був прийнятий на службу в податкову міліцію органів Державної податкової служби. Наказом № 008-о/д від 30.09.2013 позивач звільнений зі служби в податковій міліції органів Державної податкової служби (копія трудової книжки.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.12.2015 по справі № 825/3796/15-а за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Чернігівській області про стягнення індексації його позовні вимоги було задоволено частково та зобов'язано Головне управління ДФС у Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення з травня 2008 року по грудень 2009 рік.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2016 У задоволенні клопотання Головного управління ДФС у Чернігівській області про звільнення від сплати судового збору - відмовлено, апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Чернігівській області про стягнення індексації - повернено апелянту.

Таким чином, постанова Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.12.2015 набрала законної сили.

На виконання зазначеної постанови суду Головним управлінням ДФС у Чернігівській області платіжним дорученням № 198 від 16.03.2016 перераховано ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення в розмірі 2271,56 грн. (а.с. 26).

Отже, фактичною датою розрахунку Головного управління ДФС у Чернігівській області з ОСОБА_2 по індексації грошового забезпечення є 16.03.2016.

Надаючи правову оцінку обставинам справи слід зазначити наступне.

Відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Водночас, позивач проходив службу у податковій міліції, порядок, умови проходження та звільнення з якої, у тому числі, і у частині оплати праці, врегульовані законодавством України, зокрема: Законом України "Про міліцію" (чинного на момент проходження позивачем служби); Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"; Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 № 114; Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.12.2007 № 499.

Так, частиною 1 статті 19 Закону України "Про міліцію" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.

У відповідності до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно статті 18 Закону України "Про міліцію" порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114.

Пунктом 12 цього Положення передбачено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ одержують грошове і речове забезпечення за нормами, встановленими законодавством.

При цьому, порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ визначає Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.12.2007 № 499.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив службу в податковій міліції, а не працював в органах податкової міліції Державної податкової служби на умовах трудового договору чи інших умовах.

У свою чергу, трудові відносини та служба в органах внутрішніх справ мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством .

При цьому, спеціальним законодавством врегульовані спірні правовідносини таким чином, що виплата середнього заробітку за затримку здійснення розрахунку з працівником, а саме виплат йому всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, не передбачена.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", відповідно до якої передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України і у постанові від 05.03.2012 (справа № 21-42а12).

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що середній заробіток за час затримки здійснення Головним управлінням ДФС у Чернігівській області фактичного з ним розрахунку, виплата якого передбачена ст. 117 КЗпП України, не підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 через те, що зазначена виплата не передбачена спеціальним законодавством, яке регулює виплату грошового забезпечення військовослужбовцям та прирівняним до них особам (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо). Оскільки, спеціальне законодавство має пріоритет над загальним, тому суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення з Головного управління ДФС у Чернігівській області на його користь середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 22.10.2013 по 18.03.2016 в сумі 98161,25 грн. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 травня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 21 липня 2016 року).

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Твердохліб В.А.

Бужак Н.П.