Ухвала суду № 59081516, 12.07.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/6768/15

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: судді Домусчі С.Д.

суддів: Коваля М.П., Кравця О.О.

за участю секретаря судового засіданні ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, ОСОБА_4 управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірними дій щодо відмови у видачі посвідчень біженців, зобовязання видати нові посвідчення біженців із зазначенням строку дії посвідчень терміном на пять років, -

ВСТАНОВИВ:

Державна міграційна служба України подала апеляційну скаргу на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року, в якій просить скасувати оскаржену постанову та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Постановою від 22 лютого 2016 року, ухваленою в порядку письмового провадження, Одеський окружний адміністративний суд частково задовольнив позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, ОСОБА_4 управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірними дій щодо відмови у видачі посвідчень біженців із зазначенням строку дії посвідчення терміном на пять років, про зобовязання Державну міграційну службу України оформити та видати нові посвідчення біженців із зазначенням строку дії посвідчень терміном на пять років.

Суд першої інстанції визнав протиправними дії Державної міграційної служби України щодо видачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 01.03.2013р. посвідчень біженців ПБ №003102, ПБ №003103 із зазначенням строку їх дії 01.04.2014р. та зобовязав Державну міграційну службу України оформити та видати ОСОБА_2, ОСОБА_3 посвідчення біженців із зазначенням строку їх дії на пять років. В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що оскаржена постанова ухвалена судом першої інстанції з порушенням норм матеріального права, оскільки абзацом 4 частини 1 статті 16 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачений обовязок особи, яка визнана біженцем, проходити щорічну перереєстрацію у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем проживання.

Апелянт зазначає, що Державна міграційна служба не приймала рішення про відмову позивачам в обміні посвідки на постійне проживання.

Також, апелянт посилається на те, що при прийнятті рішення про зобовязання Державну міграційну службу України оформити та видати ОСОБА_2, ОСОБА_3 посвідчення біженців із зазначенням строку їх дії на пять років, суд першої інстанції втрутився в дискреційні повноваження відповідача та вийшов за межі завдань адміністративного судочинства.

ОСОБА_2, ОСОБА_3 та Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області письмових заперечень на апеляційну скаргу не надали.

Ухвалюючи постанову про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції встановив, що 01.09.2014р. ОСОБА_2 звернулася до Державної міграційної служби України з листом, в якому, посилаючись на ч. 11 ст. 10 Закону України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту» та п. 7 Положення про посвідчення біженця, затвердженого Постановою Кабінету ОСОБА_5 України від 14.03.2012 року №202, просила видати їй нове посвідчення біженця із зазначенням строку його дії терміном на пять років.

Суд першої інстанції встановив, що листом Державної міграційної служби України від 06.10.2014р. ОСОБА_2 повідомлена, що порушене нею питання буде вирішуватись підрозділом по роботі з шукачами захисту ОСОБА_4 управління ДМС України в Одеській області.

ОСОБА_4 управління ДМС України в Одеській області від 10.03.2015р. ОСОБА_2 повідомлена, що за результатами отриманих відомостей відділом по роботі з біженцями управління у справах іноземців та осіб без громадянства ОСОБА_4 управління ДМС України в Одеській області підготовлено відповідне подання із рекомендаціями для розгляду та прийняття відповідного рішення з боку Державної міграційної служби України. Станом на 04.03.2015р. матеріали особової справи формуються для надіслання до центрального апарату ДМС України і після повернення особової справи та отримання територіальним підрозділом рішення ДМС України ОСОБА_2 будуть надіслані відповідні документи.

18.05.2015р. Головне управління ДМС України в Одеській області повідомило ОСОБА_2 про відсутність підстав для скасування рішення про визнання її біженцем, а також, що Постановою КМУ №202 від 14.03.2012р. передбачено видачу посвідчення строком на 5 років, однак це не скасовує необхідність проходження щорічної перереєстрації, передбаченої абз. 4 п. 1 ст. 16 Закону України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту».

Суд першої інстанції, також, встановив, що на звернення ОСОБА_2 від 02.06.2015р. Державна міграційна служба України повідомила, що відповідно до п. 7 Положення про посвідчення біженця, затвердженого Постановою КМУ від 14.03.2012р. №202, посвідчення видається строком на пять років. При цьому, відповідно до п. 10 Положення, посвідчення біженця підлягає обміну, зокрема, в разі повного використання сторінок, призначених для продовження строку його дії. У звязку з цим, відповідач зазначив, що підстав для видачі нових посвідчень біженця у порядку обміну ОСОБА_2 та її сину ОСОБА_3 не вбачається, оскільки посвідчення біженців ПБ 003102 та ПБ 003103 є дійсними та у них не використані сторінки, призначені для продовження строку їх дії.

Визнаючи протиправними дії Державної міграційної служби України щодо видачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, 01.03.2013р. посвідчень біженців ПБ №003102, ПБ №003103 із зазначенням строку їх дії 01.04.2014р. суд першої інстанції виходив з того, що при здійсненні вказаних дій відповідач порушив приписи ст.10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та п.7 Положення про посвідчення біженця, затвердженого Постановою Кабінету ОСОБА_5 України від 14 березня 2012 № 202, якими передбачено, що посвідчення біженця видається строком на пять років.

При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що заміна посвідчень біженців ОСОБА_2, ОСОБА_3, відбулася 01.03.2013р., в період дії Закону України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту» та Положення про посвідчення біженця №202, між тим, в порушенням вказаних законодавчих актів, термін дії цих посвідчень встановлений в один рік.

Враховуючи те, що посвідчення біженців отримані позивачами 01.03.2013р. є чинними та використовуються ОСОБА_2, ОСОБА_3 до теперішнього часу, суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначені порушення є триваючими, у звязку з чим порушені права позивачів підлягають поновленню шляхом визнання дій Державної міграційної служби України щодо видачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 01.03.2013р. посвідчень біженців ПБ №003102, ПБ №003103 із зазначенням строку їх дії до 01.04.2014р. протиправними та зобовязання оформити та видати позивачам посвідчення біженців із зазначенням строку їх дії пять років.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій Державної міграційної служби України щодо відмови ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у видачі посвідчень біженців із зазначенням строку дії посвідчення терміном на пять років, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення, оскільки подані позивачами заяви з проханням видати нові посвідчення біженців складені з порушенням вимог п. п. 10, 11 Положення про посвідчення біженця, затвердженого Постановою Кабінету ОСОБА_5 України від 14 березня 2012 року № 202, зокрема, в довільній формі, без надання встановленого переліком документів.

На підставі ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає постанову суду першої інстанції в межах вимог апеляційної скарги Державної міграційної служби України, тобто в частині вимог позивачів, які задоволені оскарженою постановою.

Заслухавши суддю доповідача, представника апелянта, представника позивачів, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив та оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив правову природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Апеляційний суд встановив, що рішенням Державного комітету України у справах національностей та релігій від 25.12.2003р. №589 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнано біженцями в Україні та документовано їх посвідченнями біженців у відповідності до вимог Закону України «Про біженців» від 21.06.2001р. №2557-ІІІ, статтею 17 якого передбачалося, що посвідчення біженців видається строком на один рік і під час реєстрації біженця органом міграційної служби за місцем його проживання дія посвідчення продовжується.

Закон України «Про біженців» втратив чинність з 03.08.2011р., у звязку з набранням чинності Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011р. №3671-VI, частиною 3 Прикінцевих положень якого передбачено, що особи, яким було надано статус біженця в Україні до набрання чинності цим Законом, вважаються такими, яких визнано біженцями безстроково на період дії обставин, зазначених у пункті 1 частини 1 статті 1 цього Закону.

Відповідно до п.15 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» посвідчення біженця - паспортний документ, що посвідчує особу його власника та підтверджує факт визнання його біженцем в Україні і є дійсним для реалізації прав та виконання обов'язків, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Згідно ч.11 ст.10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» посвідчення біженця чи посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, видається строком на п'ять років. Під час перереєстрації біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, строк дії посвідчення біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, продовжується.

Аналогічні положення зазначені в п.7, п.8 Положення про посвідчення біженця, затвердженого Постановою КМУ від 14.03.2012р. №202.

Апеляційний суд встановив, що у звязку з набранням чинності Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», 01.03.2013р. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Державною міграційною службою України видані посвідчення біженців ПБ №003102 та ПБ №003103 відповідно із зазначенням строку їх дії до 01.04.2014р., тобто терміном дії на один рік, що не відповідає встановленому строку дії такого посвідчення, визначеному ч.11 ст.10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та п.7, п.8 Положення про посвідчення біженця, затвердженого Постановою КМУ від 14.03.2012р. №202.

В обґрунтування правомірності своїх дій щодо видачі позивачам посвідчень строком дії один рік апелянт посилається на те, що абзацом 4 пункту 1 статті 16 Закону України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що особа, яку визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язана проходити щорічну перереєстрацію у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем проживання.

Апеляційний суд відхиляє такі доводи апелянта, оскільки положення абз. 4 п. 1 ст. 16 Закону України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту» щодо обовязку біженця проходити щорічну перереєстрацію не суперечать ч.11 ст.10 Закону, якою визначено строк, на який біженцю видається відповідне посвідчення.

Також, апеляційний суд відхиляє посилання апелянта на п.10 Положення про посвідчення біженця, затвердженого Постановою КМУ від 14.03.2012р. №202, оскільки ним врегульований порядок обміну посвідчення, а не порядок його видачі чи строк дії.

Щодо доводів апелянта стосовно того, що при прийнятті рішення про зобовязання Державну міграційну службу України оформити та видати ОСОБА_2, ОСОБА_3 посвідчення біженців із зазначенням строку їх дії на пять років, суд першої інстанції втрутився в дискреційні повноваження відповідача, то апеляційний суд вважає обраний судом спосіб захисту порушених прав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виправданим з огляду на наступне.

Завданням адміністративного судочинства, згідно з положеннями ч.1 ст.2 КАС України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Згідно з Рекомендаціями Комітету ОСОБА_5 Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_5 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Повноваження відповідача щодо прийняття відповідних рішень, в тому числі щодо видачі посвідчення біженця за своєю правовою природою є дискреційними.

Водночас, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 неодноразово зверталися як до Державної міграційної служби України, так і до ОСОБА_4 управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо видачі їм посвідчень біженців на строк, визначений ч.11 ст.10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та п.7 Положення про посвідчення біженця, затвердженого Постановою КМУ від 14.03.2012р. №202, та за результатами розгляду цих звернень відповідачі відмовляли їм в задоволенні заяв, апеляційний суд вважає, що ефективним засобом юридичного захисту прав позивачів у спірних правовідносинах є саме зобовязання Державну міграційну службу України оформити та видати ОСОБА_2, ОСОБА_3 посвідчення біженців із зазначенням строку їх дії на пять років.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстави для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у звязку з чим, відповідно до ст. 200 КАС України, апеляційна скарга має бути залишена без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.

Керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 2, 11, 69-71, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 206, 211, 212, ч.5 ст.254 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання судового рішення в повному обсязі.

Повний текст судового рішення складений 18 липня 2016 року.

Головуючий: суддя С.Д.Домусчі

суддя М.П.Коваль

суддя О.О.Кравець