Рішення № 59068299, 14.07.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний № 333/899/16 Головуючий у 1 інстанції: Ярошенко А.Г.

№ провадження 22-ц778/2786/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2016 р. м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізькій області у складі:

головуючого Стрелець Л.Г.,

суддів Гончар М.С.,

ОСОБА_2,

при секретарі: Путій Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі представника ОСОБА_3 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа: ОСОБА_5, про визнання договору іпотеки частково недійсним, -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ПАТ «Дельта Банк», третя особа: ОСОБА_5, про визнання договору іпотеки частково недійсним.

В обґрунтування позову зазначала, що 24 червня 2008 року між ОСОБА_5 та ВАТ «Сведбанк» правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк» укладено іпотечний договір № 0711/0608/45-026-2-1, відповідно до умов якого, в якості забезпечення виконання умов кредитного договору № 0711/0608/45-026 від 24 червня 2008 року укладеного між тими ж сторонами, було передано в іпотеку житлову квартиру № 3, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, пр-т. 40-річчя Перемоги, буд. 57.

Предмет іпотеки ОСОБА_5 набув 24 червня 2008 року на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого ОСОБА_6 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області за реєстровим № 4515.

Зазначаємо що, вказаний предмет іпотеки ОСОБА_5 набув під час зареєстрованого 02.10.2004 року шлюбу з ОСОБА_4.

Серед інших умов, вищевказаний Договір іпотеки, містить умови про задоволення вимог іпотекодержателя, в разі неналежного виконання умов кредитного договору, викладені у вигляді застереження передбаченого ст. 36 ЗУ «Про іпотеку».

Вважає що, включення до умов Іпотечного договору Іпотечного застереження є порушенням її прав як співвласника майна, оскільки вона не надавала нотаріальної згоди на укладення її чоловіком такого правочину.

Посилаючись на зазначені обставини просила суд визнати недійсним п.п. 12.3., 12.3.1.,12.3.2.іпотечного договору № 0711/0608/45-026-2-1 від 24.06.2008 року укладеного між ОСОБА_5 та ВАТ «Сведбанк» та стягнути судові витрати по справі.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 квітня 2016 року позов задоволено.

Визнано недійснимп.п.12.3.,12.3.1., 12.3.2. іпотечного договору № 0711/0608/45-026-2-1 від 24.06.2008 року укладеного між ОСОБА_5 та Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк».

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь ОСОБА_4 суму судового збору 551 грн. 20 коп.

В апеляційній скарзі ПАТ «Дельта Банк» в особі представника ОСОБА_3 зазначає, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволені позову відмовити.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

На підставі п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, або змінити рішення.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.

За ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.

Судом встановлено, що 24 червня 2008 р. між ОСОБА_5 та Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк», правонаступником якого є AT «Дельта Банк» укладено іпотечний договір № 0711/0608/45-026-Z-1, відповідно до умов якого, в якості забезпечення виконання умов кредитного договору № 0711/0608/45-026 від 24 червня 2008 року укладеного між тими ж сторонами, було передано в іпотеку житлову квартиру № 3, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, пр-т. 40-річчя Перемоги, буд. 57 (далі - договір іпотеки).

Предмет іпотеки ОСОБА_5 набув на підставі договору купівлі-продажу від 24 червня 2008 р. на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого ОСОБА_6, приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області за реєстровим № 4515, перебуваючи у шлюбі із ОСОБА_4

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що предмет іпотеки

квартира, що складається з 2 (двох) жилих кімнат, загальною площею 52,4 кв. метрів, жилою 30,5 кв. метрів, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, пр-т. 40-річчя Перемоги, буд. 57, кв. З, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4.

З посиланням на ч. З ст. 65 Сімейного кодексу України, судом зазначено, що, зважаючи на те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя є окремим від іпотечного договору договором, який потребує нотаріального посвідчення, на його укладення повинна бути також надана нотаріально засвідчена згода другого з подружжя, якщо предметом цих договорів є спільне майно.

Оскільки ОСОБА_4 не надавала нотаріальної засвідченої згоди на укладання договору про задоволення вимог іпотекодержателя викладеного в п.п. 12.3., 12.3.1., 12.3.2 іпотечного договору № 0711/0608/45-026-2-1 від 24.06.2008 року, то за висновками суду, відсутність такої згоди дає підстави вважати вказані умови іпотечного договору недійсними".

З таким висновком суду не можливо погодитися виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що договір іпотеки вчинено у формі, встановленій законом, його зміст не суперечить чинному законодавству України, позивач надала чоловікові свою письмову згоду на підписання договору іпотеки та передачу квартири № 3 у буд. 57 по пр-ту 40-річчя Перемоги в м. Запоріжжя в іпотеку ВАТ «Сведбанк», та стверджувала, що правочини, з текстом яких ОСОБА_4 ознайомлена, укладаються її чоловіком в інтересах сім»ї на умовах, які вони попередньо обговорили і вважають вигідними для них, укладання цих договорів відповідає їх спільному волевиявленню, що підтверджується копією нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_4 від 24 червня 2008 року.

Розділом 12 іпотечного договору визначено порядок звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до 12.3.1. задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до статті 31 Закону України «Про іпотеку» у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в цьому підпункті п 12.3 Договору, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.

При цьому, вважається, що предмет іпотеки набувається у власність іпотекодержателя за вартістю, що буде визначена після прийняття іпотекодержателем рішення про обрання передбаченого цим пунктом договору способу звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі висновку незалежного експерта-суб'єкта оціночної діяльності, правоздатність якого підтверджена сертифікатом суб'єкта оціночної діяльності.

При цьому сторони домовляються, що кандидатура суб'єкта оціночної діяльності визначається іпотекодержателем.

При оцінці предмета іпотеки незалежний експерт повинен використовувати всі методи оцінки, які будуть передбачені чинним законодавством на момент оцінки.

Якщо фактичний розмір заборгованості іпотекодавця за основним зобов'язанням менший за вартість, що вказана у висновку незалежного експерта-суб'єкта оціночної діяльності, іпотекодержатель перераховує різницю на поточний рахунок іпотекодавця протягом 60 (шестидесяти) робочих днів з моменту набуття у власність предмета іпотеки.

Сторони, з розумінням змісту статті 37 Закону України «Про іпотеку» свідчать, що право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень цього підпункту п.12.3. цього договору є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавця, а рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене іпотекодавцем в судовому порядку лише у випадку якщо він доведе, що повністю виконав основне зобов'язання;

12.3.2. Продажу іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» за ціною, що буде встановлена після прийняття іпотекодержателем рішення про обрання передбаченого цим пунктом договору способу звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до висновку незалежного експерта-суб'єкта оціночної діяльності, правоздатність якого підтверджується сертифікатом суб'єкта оціночної діяльності. При цьому, сторони домовляються, що кандидатура суб'єкта оціночної діяльності визначається іпотекодержателем.

Для реалізації іпотекодержателем права звернути стягнення на предмет іпотеки способом, визначеним попереднім абзацом п.п. 12.3.2. цього договору, іпотекодавець, керуючись ст.237-239 Цивільного кодексу України, доручає іпотекодержателю отримувати витяги з Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо предмета іпотеки, а також: представляти інтереси іпотекодавця в усіх організаціях та підприємствах незалежно від форми їх власності, у відносинах з будь-якими фізичними та юридичними особами (незалежно від їх форм власності) з питань, пов'язаних із предметом іпотеки, підписувати відповідні заяви та запити, а також отримувати будь-які документи відносно предмета іпотеки.

При цьому іпотекодавець свідчить що, виконання дій, визначених попереднім абзацом п.п.12.3.2. цього договору, здійснюється іпотекодержателем на підставі цього договору, без отримання будь-якої окремої довіреності.»

Відповідно до заяви ОСОБА_4 від 24 червня 2008 року, позивач надала згоду на передачу вказаної квартири в іпотеку. За змістом вказаної заяви вбачається, що позивач погодила укладення договору іпотеки на умовах, які вони з чоловіком попередньо обговорили і вважають вигідними для них, укладання цих договорів відповідає їх спільному волевиявленню. Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами, зокрема в тексті договору іпотеки нотаріусом здійснено посилання на заяву ОСОБА_4 п.4 договору (зворіт а.с.4), та копія нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_4 ( а.с.27).

Відповідно до ст. ст. 60, 65 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому

Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства,

його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг

цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати

його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має

бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Підставою

недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами)

вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього

Кодексу.

Відповідно до ч. З ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

Вищевикладені норми закону свідчать про те, що застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя є одним із визначених законодавством способів звернення стягнення на предмет іпотеки, а не розпорядження майном, та надавши згоду на передачу ОСОБА_5 в іпотеку належного їй майна і погодившись з умовами договору іпотеки, позивач тим самим погодилась й на те, що на майно відповідно до законодавства може бути звернене стягнення, в тому числі й у визначений умовами, іпотечного договору позасудовий спосіб, що не потребує додаткового погодження позивачем, оскільки законодавством не передбачено права осіб, які не були стороною іпотечного договору, а лише погодилися на передачу в іпотеку належного їм майна, на обов'язкове надання згоди при застосуванні того чи іншого встановленого Законом України «Про іпотеку» способу звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до п. 39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин від 30.03.2012 року № 5: «з урахуванням положень частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання».

Відповідно до ч. 1ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України ).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз'яснено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб.

Результатом вирішення спору повинно бути захист конкретного порушеного права позивача шляхом його поновлення.

Суд в рішенні не навів, яким чином відсутність окремої згоди другого подружжя на включення до цього договору іпотеки застереження про надання умовам п.п. 12.3., 12.3.1., 12.3.2. іпотечного договору сили договору про задоволення вимог іпотекодержателя порушує її особисті права та інтереси як особи, яка особисто погодилася на укладення іпотечного договору на таких умовах, враховуючи, що сам ОСОБА_5 із відповідним позовом до суду не звернувся.

Також, не звертався до суду AT «Дельта Банк» із позовом про задоволення вимог іпотекодержателя.

З огляду на викладене та у відповідності до п.4 ст.309 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

Керуючись ст. ст. 307,309 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі представника ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 квітня 2016 року в цій справі скасувати, ухвалити нове рішення наступного змісту:

В задоволені позовних вимог ОСОБА_4 про визнання договору іпотеки частково недійсним відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Стрелець Л.Г.

Судді: Гончар М.С.

ОСОБА_2