Рішення № 58989835, 13.07.2016, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/1239/16 Головуючий у суді І-ї інстанції Шевченко І. М.

Доповідач Карпенко О. Л.

РІШЕННЯ

Іменем України

13.07.2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

головуючого Карпенка О.Л.,

суддів : Гайсюка О.В., Голованя А.М.,

за участю секретаря Діманової Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 4 березня 2016 року,

ВСТАНОВИЛА:

29 серпня 2015 року ПАТ «Альфа-Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором. Як на підставу своїх вимог, банк послався на те, що 16 травня 2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк» (організаційно-правову форму якого було приведено у 2009 році у відповідність до Закону України «Про акціонерні товариства» та змінено назву на публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк») та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 490067463. На виконання умов цього договору банком надано позичальникові кредит в сумі 87 322 грн., а позичальник зобов'язався повернути його та сплати проценти відповідно до встановленого графіка. Позичальник порушив свої зобов'язання у зв'язку з чим станом на 31 липня 2015 року утворилася заборгованість в сумі 31 090 грн. 13 грн. Виконання зобов'язань позичальника забезпечено порукою ОСОБА_3 згідно укладеного між банком і нею договору поруки від 26 липня 2011 року № 490067463-П. Вимога банку про дострокове повернення кредиту та сплату заборгованості відповідачами проігноровано. У зв'язку з цими обставинами позивач просив суд задовольнити позов та стягнути солідарно з відповідачів зазначену вище суму заборгованості.

Ленінський районний суд м. Кіровограда заочним рішеннямвід 4 березня 2016 року позов задовольнив. Вирішив стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість по кредитному договору № 490067463 від 16 травня 2008 року в сумі 31 090 грн. 13 коп. та судові витрати в сумі 155,45 грн. з кожного.

Ухвалою того ж таки суду від 5 квітня 2016 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

ОСОБА_3 звернулася до апеляційного суду з апеляційної скаргою на заочне рішення суду першої інстанції в якій просила скасувати оскаржене нею рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові. В обґрунтування скарги вона послалася на порушення судом норм матеріального права. Зокрема зазначила, що суд не врахував наявність у позивача можливості задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення заборгованості на предмет застави - належний ОСОБА_2 автомобіль марки «Cherry Tiggo». Суд також не врахував її пояснень, що під час укладення договору поруки представники банку запевнили її, що укладення договору є лише формальністю і реальної відповідальності вона нести не буде.

Відповідач ОСОБА_3 з'явилася в судове засідання 1 червня 2016 року, але розгляд справи було відкладено з підстав, передбачених ч. 1 ст. 305 ЦПК України. У судове засідання 13 липня 2016 року відповідач ОСОБА_3, яка повідомлена в суді про час та місце розгляду справи (а.с. 138), не з'явилася, про причини неявки не повідомила.

Відповідач ОСОБА_2, зареєстроване місце проживання якого невідоме з 2012 року, повідомлений про час та місце розгляду справи в порядку, передбаченому ч. 9 ст. 74 ЦПК України, але в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно ч. 2 ст. 305 ЦПК України, неявка сторінабо інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Представник позивача - Сидоренко Є.О. у судовому засіданні заперечила проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах, встановлених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив такі обставини справи:

16 травня 2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк» (організаційно-правову форму якого було приведено у 2009 році у відповідність до Закону України «Про акціонерні товариства» та змінено назву на публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк») та відповідачем ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 490067463, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в сумі 87 322 грн., а позичальник зобов'язався в порядку та на умовах, що визначені договором повернути кредит, сплачувати проценти за користування кредитом (до 16 числа кожного місяця), неустойки та інші передбачені платежі на умовах, що передбачені договором та додатком № 1 до нього - графіком погашення кредиту.

Виконання позичальником кредитних зобов'язань забезпечено неустойкою та заставою транспортного засобу (п. 4.1. розділу 2 договору).

Факт отримання відповідачем визначених договором коштів підтверджено.

З матеріалів справи також вбачається, що 26 липня 2011 року між ПАТ «Альфа-Банк» і ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін і доповнень № 1 до кредитного договору № 490067463 від 16 травня 2008 року, яким, зокрема, встановлено дату остаточного повернення кредиту - 16 травня 2018 року, визначено новий графік повернення кредиту та сплати процентів, змінено умови щодо позовної давності (а.с. 11 - 13).

Для забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором 26 липня 2011 року № 490067463 між ПАТ «Альфа-Банк» та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 490067463-П, відповідно до умов якого остання зобов'язалась нести солідарну з ОСОБА_2 відповідальність на випадок за невиконання ним своїх зобов'язань перед банком, які виникають з кредитного договору.

ОСОБА_2 належним чином не виконує свої зобов'язання за кредитним договором в наслідок чого станом на 31 липня 2015 року утворилася заборгованість в сумі 31 090 грн. 13 коп. з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 26 781 грн. 11 коп.; по відсоткам - 1 094 грн. 95 коп., по комісії - 788 грн. 70 коп. та пеня - 2 425 грн. 37 коп.

17 серпня 2015 року позивач надіслав позичальнику і поручителю вимогу в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України про сплату боргу та дострокове повернення всієї заборгованості.

Докази отримання такої вимоги відповідачами в матеріалах справи відсутні, але 29 серпня 2015 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договоромбанкабо інша фінансова установа(кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Суд першої інстанції правильно вважав, що зазмістом ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Встановивши, що позичальник ОСОБА_2 допустив неодноразове порушення виконання своїх зобов'язань по поверненню кредиту частинами, сплати процентів та комісії, суд дійшов обґрунтованого висновку про виникнення у позивача права вимагати стягнення простроченої заборгованості та дострокового повернення тієї частини кредиту, яка залишилася (ч. 2 ст. 1050 ЦК України п. 6.1. розділу 2 кредитного договору).

Доводи апеляційної скарги про те, що суд мав відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що позивач має можливість задовольнити свої позовні вимоги за рахунок заставного майна не заслуговують на увагу так, як суб'єктивне право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу і не може бути довільно обмежене судом.

Твердження відповідача про те, що договір поруки вона уклала внаслідок неправдивого повідомлення їй працівниками банку про можливі для неї наслідки не підтверджено доказами, а отже не є доведеним.

Таким чином доводи апеляційної скарги не містять підстав для її задоволення

Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Колегія суддів вбачає неправильне застосування судом норм матеріального права, що дає підстави виходу за межі доводів скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Вцілому висновок суду про наявність у позивача права вимоги до ОСОБА_3, як солідарного боржника є вірним.

Проте суд не врахував наступного.

Укладеним між ПАТ «Альфа-Банк» і ОСОБА_3 договором поруки не визначено строку, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного виконання зобов'язань боржника за основним договором (п. 6.3. договору поруки).

Таким чином, у договорі поруки не встановлено строку її дії, а тому підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Оскільки відповідно до ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої ст. 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Отже, оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі ОСОБА_2 повинен був здійснювати не пізніше 16 числа кожного місяця, відповідальність ОСОБА_3 за договором поруки наступає з наступного дня за датою платежу, яка передбачена кредитним договором, тому з часу несплати кожного з чергових платежів відповідно обрахувується встановлений ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячний строк для пред'явлення вимог до поручителя.

У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.

Аналогічний правовий висновок висловив Верховний Суд України у постанові від 17 вересня 2014 року № 6-53цс14, який суд першої інстанції мав враховувати при вирішенні спору. Вказану правову позицію Верховний Суд України неодноразово повторював, зокрема у постановах від 20 квітня 2016 року № 6-2662цс15, від 26 червня 2016 року № 6-272цс16 та ін.

З огляду на положення ч. 4 ст. 559 ЦК під час вирішення справи про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів суд повинен був перевірити наявність правових підстав для такого стягнення з урахуванням вимог цієї норми.

При цьому звернення особи до суду з позовом про визнання поруки припиненою на підставі статті 559 ЦК України не є необхідним.

Суд першої інстанції цих вимог законодавства не дотримався, не перевірив чи всі вимоги позивача до поручителя пред'явлені ним в межах шестимісячного строку.

Водночас строк, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін.

Сплив строку, передбаченого нормою ч. 4 ст. 559 ЦК України, зумовлює припинення зобов'язань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду (Постанова ВСУ від 20 квітня 2016 року №6-2662цс15).

Як вбачається з наявного у справі розрахунку заборгованості (а.с. 20 - 21), з 16 вересня 2014 року ОСОБА_2 став допускати неодноразові порушення строків та розміру сплати чергових платежів. У подальшому він вносив чергові платежі у більшому розмірі і сплачував прострочений борг, повертався в графік платежів.

Однак на час звернення позивача з позовом, тобто на 29 серпня 2015 року, простроченою і несплаченою є заборгованість, яка виникла з 16 лютого 2015 року у сумі 1022 грн. 12 коп., з 16 травня 2015 року - 1317 грн. 25 коп., з 16 липня 2016 року - 1940 грн. 36 коп., з 31 липня 2015 року - 821 грн. 82 коп., яка складається із заборгованості по сплаті кредиту, по сплаті відсотків, по сплаті комісії.

Оскільки право на звернення поручителя про сплату 1022 грн. 12 коп., яка утворилася за період з 16 січня по 16 лютого 2015 року, виникло у позивача з 17 лютого 2015 року, то він міг його реалізувати шляхом пред'явлення позову до поручителя до 16 серпня 2015 року включно.

Проте позов було пред'явлено 29 серпня 2016 року, про що свідчить відбиток штемпеля поштового відділення на конверті в якому було надіслано позовну заяву до Ленінського районного суду м. Кіровограда (а.с. 31), тобто після спливу строку, встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України.

У зв'язку з тим, що зобов'язання поруки ОСОБА_3 за несплату ОСОБА_2 чергового платежу в повному обсязі до 16 лютого 2015 року припинилося на час пред'явлення позову, а тому вимога про стягнення 1022 грн. 12 коп. задоволенню не підлягає а отже рішення суду в частині розміру стягуваної з ОСОБА_3 підлягає зміні.

Таким чином з ОСОБА_3, як солідарного боржника ОСОБА_2, підлягає стягненню заборгованість станом на 31 липня 2015 року в сумі 30 068 грн. 01 коп., яка складається з: простроченої заборгованості по кредиту - 1812 грн. 09 коп., частини кредиту, строк повернення якої позивач змінив - 24385 грн. 07 коп., простроченої заборгованості по сплаті процентів - 831 грн. 42 коп., прострочена заборгованість по сплаті комісії - 614 грн. 06 коп., пеня - 2425 грн. 37 коп.

Так, як суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме ч. 4 ст. 559 ЦК України, то апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, ухвалене у справі рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині, яка стосується ОСОБА_3

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково

Заочне рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 4 березня 2016 року в частині вирішення позову публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості солідарно з ОСОБА_2 змінити.

Стягнути на користь публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (місце знаходження: 01001, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, код ЄДРПОУ 23494714) солідарно з ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1)та ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2)заборгованість за кредитним договором у сумі 30 068 грн. 01 коп.

В частині стягнення на користь публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» боргу з ОСОБА_2 рішення не переглядається.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: