Ухвала суду № 58978777, 11.07.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 464/3037/15 Головуючий у 1 інстанції: Горбань О.Ю.

Провадження № 22-ц/783/4500/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 А. В.

Категорія: 19

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого судді Ніткевича А.В.

суддів Мікуш Ю.Р., Павлишина О.Ф.,

секретаря Бохонко Е.Р.

з участю представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 30 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», з участю третьої особи приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсним договору іпотеки,-

встановила:

У квітні 2015 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ПАТ «Альфа-Банк» про визнання недійсним договору іпотеки.

В обґрунтування позову зазначав, що 29 квітня 2008 року між ним та ПАТ «Альфа-Банк» укладено кредитний договір, за умовами якого йому надано кошти у розмірі 57648 доларів США. На забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором того ж дня між сторонами укладено іпотечний договір, предметом якого є майнові права на обєкт інвестування - квартиру № 187, що знаходиться у житловому будинку, що будується за адресою: м. Львів, вул. Пасічна, 133-2. Посилаючись на те, що на момент укладення іпотечного договору майнові права не могли бути предметом іпотеки, просив визнати недійсним іпотечний договір № 800003722-И, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ «Альфа-Банк».

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 30 червня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», з участю третьої особи приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсним договору іпотеки відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 8 жовтня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено, визнано недійсним іпотечний договір від 29 квітня 2008 року № 800003722-И, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ «Альфа-банк». Вирішено питання про розподіл судового збору.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2016 року рішення Апеляційного суду Львівської області від 08 жовтня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до цього суду.

В апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції апелянт ОСОБА_3 покликається на те, що майнові права на об»єкт незавершеного будівництва були віднесені до предмета іпотеки лише Законом України від 25 грудня 2008 року «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким внесені зміни до Закону України «Про іпотеку», відтак майнові права на окремі приміщення в житловому будинку не могли бути предметом іпотеки до 14.01.2009 року.

Оскільки майнові права на квартиру в незавершеному будівництвом житловому будинку відповідно до положень ЗУ «Про іпотеку» в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, не могли бути предметом іпотеки, за даних обставин оспорюваний позивачем правочин в силу статей 203, 215 ЦК України, є недійсним як такий, що укладений з порушенням вимог ст. 5 ЗУ «Про іпотеку».

Просить скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 30 червня 2015 року та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, в обґрунтування надав пояснення, аналогічні доводам скарги.

Представник відповідача ПАТ «Альфа-Банк», а також третя особа приватний нотаріус ОСОБА_4, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, про що свідчить розписка про вручення судової повістки (а.с. 194,196) в судове засідання не прибули, не повідомили суд про причину неявки.

На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, у відповідності до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з»явилися.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача на підтримку доводів скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

На підставі ст.ст. 11, 60, 61 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На переконання судової колегії оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом встановлено, що 29 квітня 2008 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого останньому надано кошти в розмірі 57648 доларів США.

На забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором 29 квітня 2008 року між сторонами укладено іпотечний договір, предметом якого є майнові права на обєкт інвестування квартиру № 187, що знаходиться у житловому будинку, що будується за адресою: м. Львів, вул. Пасічна, 133-2.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) визначено вичерпний перелік обєктів, які могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором.

ОСОБА_4, які б визначали поняття «іпотека майнових прав» і регулювали відносини при передачі в іпотеку майнових прав у цьому Законі на той час не було.

Разом з тим, ст. 50 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» (у редакції, чинній на час укладення іпотечного договору), який регулював правовідносини з приводу залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою фінансування будівництва житла та особливості управління цими коштами, передбачено надання банком кредиту довірителю ФФБ на умовах, визначених в договорі про іпотечний кредит. Предметом іпотеки за іпотечним договором є об'єкт інвестування, який стане власністю позичальника в майбутньому, та/або майнові права на нього.

Відповідно до укладеного між сторонами кредитного договору від 29 квітня 2008 року № 800003722 кредит надавався для оплати вартості двохкімнатної квартири, за номером 187, що знаходиться на 2-му поверсі житлового будинку номер 133-2, що будується у Сихівському районі м. Львова по вул. Пасічна, та стане власністю позичальника в майбутньому відповідно до умов договору № 187-28/03/08 про участь у фонді фінансування будівництва від 28 березня 2008 року укладеному між позичальником ТОВ «Інвестиційно-фінансова компанія» та ЗАТ «Житлово-будівельна компанія «Ваш дім» шляхом перерахування коштів на ці цілі.

З наведеного вбачається, що майнові права на об»єкт інвестування передано в іпотеку відповідно до ст. 50 ЗУ «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», якою врегульовано правовідносини щодо оформлення іпотечного договору.

Посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду України у справах № 6-8цс13 від 17 квітня 2013 року, № 6-100цс13 від 6 листопада 2013 року необґрунтовані, оскільки у цих справах, за результатами розгляду яких Верховним Судом України прийняті відповідні постанови, фактичні обставини є іншими, ніж у даній справі.

Верховний Суд України не робив правових висновків щодо можливості передачі в іпотеку майнових прав відповідно до ст. 50 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю».

Крім того, Закон України «Про іпотеку» був прийнятий 5 червня 2003 року, а набрав законної сили 1 січня 2004 року.

У цей же день набрав чинності і Закон України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», який був прийнятий 19 червня 2003 року.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 прикінцевих положень цього Закону відносини щодо залучення коштів в управління з метою фінансування будівництва житла та особливості управління ними регулюються цим Законом та іншими законодавчими актами України в частині, що не суперечать цьому Закону. До приведення інших законодавчих актів України у відповідність із нормами цього Закону вони діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже вказаний Закон, який був прийнятий пізніше Закону України «Про іпотеку», але набрав чинності одночасно з ним, є спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, а відтак має пріоритетне значення при застосуванні його норм по відношенню до положень Закону України «Про іпотеку».

За таких обставин, відсутність в останньому вказівки на можливість передачі в іпотеку майнових прав, у редакції цього Закону на час укладення оспорюваного договору, не може свідчити про незаконність договору та бути підставою для визнання його недійсним.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення місцевого суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а наведені в скарзі доводи є необґрунтованими й правильність висновків суду не спростовують, тому судове рішення необхідно залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 308, ст. 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Сихівського Залізничного районного суду м. Львова від 30 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: Ю.Р. Мікуш

ОСОБА_5