Рішення № 58960998, 12.07.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа №639/11488/14-ц Головуючий І інстанції Рубіжний С.О.

Провадження №22ц/790/4425/16 Суддя-доповідач ОСОБА_1

Категорія: спадкові

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2016 р. Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого Кіпенка І.С.,

суддів Хорошевського О.М., Шаповал Н.М.,

за участі секретаря Брулевич В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 вересня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: Третя Харківська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом.

Зазначав про те, що 13 листопада 2014 року померла його дружина ОСОБА_5, яка проживала у ІНФОРМАЦІЯ_1.

За життя вона склала заповіт на ім'я свого брата ОСОБА_3 На час складання заповіту у ОСОБА_5 був психічний розлад, тому, вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Крім того, за життя вона розірвала договір довічного утримання, який було укладено з ОСОБА_3, а також, скасувала довіреність на його ім'я. Посилаючись на вказані обставини, просив визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 та посвідчений 25 червня 2012 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 11 листопада 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2016 року задоволено касаційну скаргу ОСОБА_2, ухвалу апеляційного суду Харківської області від 11 листопада 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 вересня 2015 року про відмову в задоволенні його позову, вважаючи його незаконним, і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, задовольнивши їх у повному обсягу.

Обґрунтовуючи скаргу, ОСОБА_2 вказує, що суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи до розгляду його заяви Жовтневим районним відділом міліції м. Харкова про скоєння ОСОБА_3 кримінального правопорушення, оскільки, це сприяло б правильному вирішенню цивільної справи. Крім того, суд першої інстанції фактично не визнав його представника - адвоката ОСОБА_6 у якості учасника процесу, не надав належної правової оцінки доводам адвоката щодо доведеності позовних вимог.

Судова колегія, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ст.303 ЦПК України, в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що на момент складення заповіту ОСОБА_5 усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними, тому, підстави для визнання заповіту недійсним відсутні.

Однак, повністю з таким висновком суду погодитися не можна.

Відповідно до ч.1 ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини випливають із встановлених обставин.

У порушення вимог ст.ст.212 - 215 ЦПК України суд не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог; чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги й заперечення сторін, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; а також не дав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_2 перебував у шлюбі з ОСОБА_5, з 14 вересня 2007 року по 18 червня 2013 року.

25 червня 2012 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 посвідчено заповіт ОСОБА_5, згідно якого, вона залишила розпорядження про те, що у випадку своїх смерті все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалося, та все те, що буде їй належати на момент смерті, вона заповідає ОСОБА_3

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 ст.15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм, судовому захисту підлягають порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулась до суду чи в інтересах якої подано позов. Отже, при вирішенні спору, суд має встановити чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_2 просив визнати недійсним заповіт ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3, посвідчений 25 червня 2012 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, реєстровий номер нотаріальної дії 441.

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 червня 2013 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5В розірвано.

13 листопада 2014 року ОСОБА_5 померла.

З наведеного випливає, що ОСОБА_2 не входить до кола спадкоємців ОСОБА_5 за законом, на день смерті останньої він у шлюбі з нею не перебував.

Відповідно до ст.212 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 3 ст.10 ЦПК передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.

Згідно з вимогами ч.3 ст.10, частин 1, 4 ст.60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

ОСОБА_2 не надано належних доказів на підтвердження доводів щодо порушення його прав, пов'язаних із оспорюваним правочином.

Не надано таких доказів і суду апеляційної інстанції.

При недоведеності порушення прав позивача укладенням оспорюваного заповіту, таке є підставою для відмови у позові без з'ясування обставин, які можуть свідчити про його недійсність.

За таких обставин, судова колегія вважає, що підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 немає.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.п. 3, 4 ч.1 ст.309, ч.2 ст.314, ст.ст.316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 вересня 2015 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_2, - відмовити з інших підстав.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Кіпенко І.С.

Судді: Хорошевський О.М.

ОСОБА_7