Ухвала суду № 58917367, 07.07.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №580/74/16-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 22-ц/788/1079/16 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 27

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2016 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Хвостика С. Г.,

суддів - Левченко Т. А. , Собини О. І.

за участю секретаря - Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 28 квітня 2016 року

в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_4 Дніпро» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 28 квітня 2016 року задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_4 Дніпро».

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_4 Дніпро» заборгованість за кредитним договором в розмірі 127590 грн. 53 коп. та судові витрати по справі в сумі 1378 грн., а всього 128968 грн. 53 коп.

Вказане рішення суду відповідач оскаржив в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильність встановлення судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

При цьому, відповідач посилається на те, що банк обрав неналежний спосіб захисту, так як перш, ніж звертатись до суду з даним позовом, позивач повинен був предявити позов про звернення стягнення на предмет застави і у випадку відсутності належної суми, вирученої від реалізації автомобіля відповідача на прилюдних торгах, як заставного майна, він мав право звернутися до суду з даним позовом. Крім того, відповідач вважає несумлінними дії банку, який приховав від суду факт укладення договору застави з відповідачем, а також факт вилучення і реалізації представниками банку предмета застави без участі відповідача, ставлячи під сумнів, тим самим, наданий банком розрахунок заборгованості.

В доводах апеляційної скарги також зазначається, що суд необґрунтовано відмовив відповідачу у застосуванні строків позовної давності, посилаючись при цьому на те, що останній платіж ним був здійснений ще 22 серпня 2012 року в сумі 500 грн., а в подальшому він більше не платив, тому для нього є незрозумілим, яким чином у розрахунку заборгованості значиться, що він нібито сплатив чотири рази по 1000 грн. та ще й враховані кошти від реалізації предмета застави в сумі 20000 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_5 про задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 11 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком «Кредит-Дніпро», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОСОБА_4 Дніпро», та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір за № 11122007-к, відповідно до умов якого останній отримав кредит в сумі 50313,00 грн. на придбання автомобіля «CHERY SQR 7162-20», з непоновлюваною відкличною кредитною лінією, з лімітом 13735,45 грн. на оплату страхових платежів, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13,3% річних, винагородою за надання фінансового інструменту у розмірі 1,75% від загальної суми кредиту одноразово, а також платою за користування одержаним кредитом на оплату страхових платежів у розмірі 24% річних та зі строком повернення до 10 грудня 2012 року (а.с.4-9, 31-69).

У додатку № 1 до вказаного договору сторони своїми підписами узгодили розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки (а.с.10-11), а у додатку № 2 до цього договору сторони підписали графік погашення кредиту (а.с.12-13).

22 серпня 2008 року сторони уклали додаткову угоду за №1 до кредитного договору № 11122007-к від 11 грудня 2007 року, відповідно до умов якої плата за користування одержаним кредитом встановлювалась у розмірі 17% річних, а у разі прострочення повернення кредиту плата за користування одержаним кредитом або часткою кредиту в період, який починається на наступний день за днем погашення кредиту згідно цього договору і до дня фактичного повернення кредиту Позичальником, встановлювалась в розмірі 34% річних. При цьому, зазначено, що сума заборгованості за кредитом, що не буде сплачена позичальником у визначений цим договором строк, наступного робочого дня вважатиметься простроченою (а.с.14).

Крім того, 01 грудня 2008 року між цими ж сторонами було укладено додаткову угоду за №2 до кредитного договору № 11122007-к від 11 грудня 2007 року, в якій сторони встановили плату за користування одержаним кредитом у розмірі 21% (двадцяти одного процента) річних. У разі прострочення повернення кредиту плата за користування одержаним кредитом або часткою кредиту в період, який починається на наступний день за днем погашення кредиту згідно цього договору і до дня фактичного повернення кредиту позичальником, сторони визначили у розмірі 42% річних (а.с.15).

З метою забезпечення виконання зобовязання за вказаним кредитним договором сторони 11 грудня 2007 року уклали договір застави за №11122007-з, згідно умов якого відповідач надав в заставу банку автомобіль марки Chery Amulet A15, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с.123-124).

У звязку з неналежним виконанням відповідачем зобовязань за кредитним договором у нього виникла заборгованість, яка станом на 09 грудня 2015 року становить 127590,53 грн. та складається із: заборгованості за тілом кредиту в сумі 38110,49 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 56360,12 грн., а також суми інфляції заборгованості за користування кредитом в сумі 6194, 32 грн. та суми інфляції заборгованості за нарахованими процентами за користування кредитом в сумі 26925,60 грн. (а.с.20-30).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що право позивача щодо належного виконання грошового зобовязання за кредитним договором порушене з боку відповідача, тому воно підлягає захисту, у звязку з чим стягнув з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 127590 грн. 53 коп. в якості повернення заборгованості за кредитним договором.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Положеннями ч.1 ст.509 ЦК України визначено, що зобовязання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як передбачено ч.1 ст.527 ЦК України, боржник зобовязаний виконати свій обовязок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобовязання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобовязаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього кодексу.

Положеннями статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обовязки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Підстави припинення зобовязання передбачені приписами ст.ст.599, 601, 604, 609 ЦК України. Зокрема, згідно зі ст.559 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобовязання за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Вказана правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, від 12 листопада 2014 року № 6-167цс14, яка відповідно до положень частини першої статті 360-7 ЦПК України, є обовязковою для всіх судів України.

З матеріалів справи вбачається, а саме з розрахунку заборгованості за кредитним договором (а.с.20-21, 22-27), що відповідач ОСОБА_3 здійснив погашення заборгованості за кредитним договором 26 квітня 2013 року в сумі 1000 грн., які були спрямовані банком на погашення процентів за користування кредитом, як і 20000 грн. від реалізації заставного майна також, що були направлені банком на погашення заборгованості по процентам 14 березня 2014 року, після чого ніяких оплат не здійснював.

Отже, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не пропущений строк позовної давності для звернення до суду з позовом до відповідача про стягнення кредитної заборгованості, адже подавши 21 січня 2016 року до місцевого суду позовну заяву, банк, тим самим, дотримався встановленого законом трирічного строку з моменту здійснення відповідачем останнього платежу за кредитним договором для звернення до суду з даним позовом, що відповідає вимогам ст.264 ЦК України щодо переривання перебігу позовної давності вчиненням відповідачем дій, що свідчать про визнання ним свого боргу. Тому доводи апеляційної скарги про застосування строків позовної давності не заслуговують на увагу.

Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що відповідач не здійснював оплату платежів за кредитним договором у період 26 грудня 2012 року, 30 січня 2013 року, 11 березня 2013 року та 26 квітня 2013 року на загальну суму 4000 грн., то вони не підтверджені належними і допустимими доказами, а представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції наполягав на сплаті вказаних коштів саме відповідачем, хоча представник відповідача цього категорично і не заперечував, тому, на думку колегії суддів, вказані посилання відповідача є голослівними.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що зарахування вартості від продажу предмета застави в сумі 20000 грн. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, що було здійснено 14 березня 2014 року, не свідчить про переривання строку позовної давності, так як кошти за тим платежем були зараховані банком без відома відповідача також не заслуговує на увагу колегії суддів, оскільки останньому було відомо про намір банку реалізувати предмет застави в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, для чого він і передав банку заставне майно, що підтверджується також складеним 05 серпня 2013 року за участі відповідача та представника банку актом прийому-передачі на відповідальне зберігання автомобіля «Чері SQR 7162-20», державний номер НОМЕР_2 з метою наступного його продажу для повного погашення кредиту згідно кредитного договору № 11122007-к від 11 грудня 2007 року (а.с.118, 119, 122).

Отже, дії відповідача свідчать про визнання ним свого боргу і здійснення ним реальних шляхів для його погашення.

Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що банк спочатку повинен був предявити до суду позов про звернення стягнення на предмет застави, то вони є також помилковими, оскільки відповідно до ч.1 ст.20 ЦК України, статей 3 і 4 ЦПК України право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором, належить виключно позивачеві.

До того ж, предмет застави, а саме: автомобіль «Чері SQR 7162-20», державний номер НОМЕР_2 на момент звернення до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості вже був самостійно реалізований банком, як це передбачено у п.п.б) п.4.3 укладеного між сторонами договору застави від 11 грудня 2007 року за № 11122007-з (а.с.123-124), чого не заперечує і сам відповідач.

Щодо сум стягнень у звязку з кредитною заборгованістю, то вони відповідачем не заперечуються.

Інші доводи апеляційної скарги, в тому числі і стосовно недобросовісності дій банку через неповідомлення суду про факт укладення договору застави та реалізацію предмета застави, то вони висновків місцевого суду також не спростовують і не містять посилань на такі порушення, які б слугували підставою для зміни чи скасування рішення суду.

Відповідно до вимог ч.2 ст.308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин, коли суд першої інстанції постановив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає, отже, апеляційну скаргу необхідно відхилити.

Оскільки відповідач при подачі апеляційної скарги неповністю сплатив судовий збір, а саме: не доплатив ще 589 грн. 45 коп., тому з нього в дохід держави підлягає стягненню вказана сума судового збору.

Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.1; 308; 314 ч.1 п.1; 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Лебединського районного суду Сумської області від 28 квітня 2016 року в даній справі залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір за апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції в сумі 589 грн. 45 коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -