Ухвала суду № 58907011, 11.07.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/1791/16-ц 11.07.2016 11.07.2016 11.07.2016

Провадження №22-ц/784/1564/16

Справа № 484/3375/15ц

Провадження №22ц/784/1564/16 Головуючий у 1-ї інстанції Кокорєв В.В.

Категорія 27 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_1

У Х В А Л А

Іменем України

11 липня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючої: Ямкової О.О.,

суддів: Локтіонової О.В., Колосовського С.Ю.,

із секретарем: Андрієнко Л.Д.,

за участю: позивачки ОСОБА_2, та її представника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 30 травня 2016 року

за її позовом

до

ОСОБА_4,

третя особа ОСОБА_5,

про визнання договору позики недійсним

В С Т А Н О В И Л А:

12 квітня 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору позики, укладеного 7 травня 2013року між сторонами та третьою особою ОСОБА_5 з підстав, які передбачені ст. ст. 230, 1051 ЦК України.

В обґрунтування позову зазначала, що в розписці не зазначено в якому саме розмірі надавались кошти позивачці та третій особі, оскільки відповідач ОСОБА_4, який є цивільним чоловіком третьої особи по справі ОСОБА_5, надав останній зазначені у розписці 35000,00 доларів США для приєднання до бізнесу позивачки. Зазначала, що після розриву ділових відносин повернула ОСОБА_4 увесь закуплений ОСОБА_5 товар, про що свідчать його підписи на накладних.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 травня 2016року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення ним норм процесуального права, просить скасувати рішення суду і ухвалити нове по суті позовних вимог.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги відповідач ОСОБА_4 зазначав, що позивачкою не доведено наявність у нього умислу, істотність значення обставин, щодо яких позивачку було введено в оману та сам факт обману позивачки з його боку, а тому просив відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_2, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції керувався тим, що всупереч вимог ст. 60 ЦПК України позивачкою не доведено наявність умислу в діях відповідача і сам факт її обману, а також безгрошовість оспорюваного договору позики.

З такими висновками суду слід погодитися, оскільки вони відповідають обставинам справи та нормам матеріального права.

Так, згідно зі ст. ст. 230, 1051 ЦК України правочин, вчинений під впливом обману та насильства є оспорюваним, зокрема, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

В пунктах 20, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 розяснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

При вирішенні справи судом установлено, що 7 травня 2013 року між позивачем ОСОБА_2, третьою особою ОСОБА_5 і ОСОБА_4 у простій письмовій формі укладено договір позики, за яким відповідач передав, а позивач та третя особа отримали 35000 доларів США, що на день укладення договору еквівалентно 238500грн., строком до 7 травня 2015 року, про що склали розписку, яку позичальники підписали особисто в присутності двох свідків.

Згідно з ч.2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику (Постанова Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13).

Обґрунтовуючи безгрошовість договору позики відносно себе, позивачка посилалася на введення її в оману кредитором, так як гроші отримала тільки третя особа для закупки товару для введення спільного бізнесу.

Але таке обґрунтування не доводить введення її в оману відповідачем, а свідчить тільки про мотиви укладення договору позики, які не впливають на його виконання, та стосуються подій, що відбулися, після укладення між сторонами договору, і тому не мають правового значення для вирішення цього спору.

Окрім цього, посилаючись на повернення відповідачу ОСОБА_6 товару, який був закуплений на позичені гроші та не проданий, позивачка фактично посилалася на порядок виконання нею умов договору позики, та спростовувала свої доводи щодо безгрошовості позики.

Таким чином, наявність умислу у ОСОБА_4 щодо введення в оману позивача при укладенні договору, позивачем ОСОБА_2 в судовому засіданні не доведено.

При зясуванні та встановлені зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального закону та правильно застосовано норми матеріального права.

За таких обставин рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню.

Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 не спростовують висновків місцевого суду, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення, ухваленого з додержанням вимог матеріального і процесуального права. В звязку з чим, апеляційна скарга в силу ч. 1 ст. 308 ЦПК підлягає відхиленню.

3Керуючись статтями 303, 307, 308, 314 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуюча

Судді