Постанова № 58856885, 08.07.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/2354/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2016 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Самойлюк Г.П.,

при секретарі: Драчук О.С.

сторін:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2 (представник за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області про зміну формулювання причини звільнення, зобовязання внести зміни щодо причин звільнення до трудової книжки,

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 04 липня 2016 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області, в якому позивач просить: змінити формулювання причини звільнення 12.05.2016 р. ОСОБА_1 з посади начальника відділу контролю у сфері внутрішньої торгівлі інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області з - «у зв'язку зі скороченням штату» (п. 1 ст. 40 КЗпП України) на - «переведення працівника, за його згодою, в іншу установу» (п. 5 ст. 36 КЗпП України); зобов'язати Інспекцію з питань захисту прав споживачів в Одеській області внести відповідні зміни до трудової книжки ОСОБА_1; стягнути судовий збір.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що працювала в Інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області на посаді начальника відділу контролю у сфері внутрішньої торгівлі та має стаж державної служби понад 15 років. При цьому, 23.11.2015 р. керівником інспекції ОСОБА_3 у присутності начальників підрозділів інспекції попереджено позивача про те, що до штатного розпису Держспоживінспекції в Одеській області на 2015 р. внесені зміни від 15.10.2015 р., згідно із якими посада заступника начальника інспекції - начальника відділу ринкового нагляду вилучена, замість неї вводиться посада начальника відділу ринкового нагляду, натомість посада начальника відділу контролю у сфері внутрішньої торгівлі підлягає вилученню, а замість неї вводиться посада - заступника начальника інспекції - начальник відділу контролю у сфері внутрішньої торгівлі. Позивач зазначає, що у зв'язку із наведеним їй надано для підпису попередження щодо можливого звільнення та запропоновано посаду головного спеціаліста у секторі бухгалтерського обліку, у разі відмови - звільнення з роботи через 2 місяці після попередження. Позивач звертає увагу, що вона відмовилась підписати попередження з пропозицією іншої посади, оскільки вважала вищевказані дії керівництва необґрунтованими та такими, що суперечать нормам законодавства про працю і Закону України «Про державну службу», оскільки запропонована посада у секторі бухгалтерського обліку не відповідає професійним здібностям позивача, а скорочення штату працівників не відбулось. Акцентується увага, що 10.05.2016 р. позивач звернулась до начальника інспекції з заявою про її звільнення в порядку переведення для продовження роботи в Управлінні Держпродспоживслужби в м. Іллічівську, додавши до своєї заяви лист Управління Держпродспоживслужби в м. Іллічівську №9 від 06.05.2016 р. щодо надання згоди на звільнення в порядку переведення, однак 12.05.2016 p., не приймаючи до уваги поданої заяви про звільнення в порядку переведення, позивача звільнено з посади начальника відділу контролю у сфері внутрішньої торгівлі за п. 1 ст. 40 КЗпП у зв'язку зі скороченням штату. При цьому, як зазначає позивач, у день звільнення остаточного розрахунку зроблено не було, а трудову книжку взагалі відмовлялись видавати до 17.05.2016 р. До пенсії залишилось менше року (квітень 2017 р.). На думку позивача, її звільнено з порушенням норм трудового законодавства з декількох підстав, а саме: скорочення чисельності штату інспекції взагалі не відбувалось, що виключає можливість формулювання підстави звільнення «у зв'язку із скороченням штату»; позивача вимушено шукати нову роботу, а коли остання її знайшла, відповідач позбавив можливості працевлаштуватись, самостійно неправомірно змінивши визначену позивачем підставу звільнення з роботи на іншу, з усіма несприятливими для останньої наслідками. Водночас, позивач поновлюватись на роботі, з якої її звільнили, не бажає та вважає, що порушені права має бути відновлено шляхом зміни формулювання причин звільнення з п. 1 ст. 40 КЗпП України - «у зв'язку зі скороченням штату» на п. 5 ст. 36 КЗпП України - «переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду».

Від відповідача надійшли письмові заперечення, в яких останній, зокрема, зазначив, що у зв'язку із змінами у штатному розписі Інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області на 2015 рік, затверджених Головою комісії з реорганізації Держспоживінспекції України 15.10.2015 р. ОСОБА_4 та введених в дію на підставі наказу Інспекції №87-од від 15.10.2015 р, із штатного розпису Інспекції вилучено посаду начальника відділу контролю у сфері внутрішньої торгівлі та введено посаду заступника начальника інспекції - начальник відділу. Таким чином, посада начальника відділу контролю у сфері внутрішньої торгівлі, на якій перебувала ОСОБА_1, виведена із штатного розпису Інспекції. 23.11.2015 р. ОСОБА_1 попереджено про виведення зі штатного розпису посади - начальника відділу контролю у сфері внутрішньої торгівлі. Також, одночасно керівником Інспекції запропоновано ОСОБА_1 подальше працевлаштування на посаді головного спеціаліста сектору бухгалтерського обліку та звітності, оскільки ця посада була вакантною на той час. Також ОСОБА_1 попереджено, що у разі відмови перейти на запропоновану посаду її буде звільнено не раніше, ніж через два місяці з дня попередження відповідно до ч.1 ст.40 КЗпП України, про що було складено акт. Проте, від переходу на іншу вакантну посаду та ознайомлення з даним розпорядженням ОСОБА_1 відмовилась. Після цього значний проміжок часу ОСОБА_1 знаходилася на лікарняному, тому звільнити її через два місяці не було можливим. Після виходу ОСОБА_1 з лікарняного, наказом №33-ос від 12.05.2016 р. останню звільнено з посади начальника відділу контролю у сфері внутрішньої торгівлі у зв'язку зі скороченням штату, п. 1 ст.40 КЗпП України. Відповідач зазначає, що одночасно з попередженням про звільнення у звязку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, установі, організації працівник за своїм розсудом звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити з підстав, викладених в адміністративному позові.

Представник відповідача у судовому засіданні, посилаючись на обставини, викладені у запереченнях проти адміністративного позову, додаткових поясненнях просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Наказом Інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області № 53-ос від 30.10.2014р. ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу контролю у сфері внутрішньої торгівлі, як таку, що була зарахована до кадрового резерву.

23.11.2015 р. позивача у присутності посадових осіб Інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області попереджено про те, що до штатного розпису Держспоживінспекції в Одеській області на 2015 р. внесено зміни від 15.10.2015 р., згідно яких посаду начальника відділу контролю у сфері внутрішньої торгівлі вилучено, в звязку з чим запропоновано підписати попередження про наступне вивільнення у звязку зі змінами у штатному розписі Інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області та пропонувалась посада головного спеціаліста у секторі бухгалтерського обліку та звітності. Позивач відмовилась від підпису про ознайомлення з попередженням про наступне звільнення та пропозицією щодо подальшого працевлаштування, про що посадовими особами відповідача складено акт від 23.11.2015 р., копія якого наявна в матеріалах справи (а.с. 59).

10.05.2016р. позивач звернулась із заявою до Інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області, в якій просила звільнити її в порядку переводу, для продовження роботи в Управлінні Держпродспоживслужби в м. Іллічівську (а.с. 17).

11.05.2016р. (вхід. №787) на адресу відповідача надійшов лист Управління Держпродспоживслужби в м. Іллічівську, в якому висловлено прохання щодо надання згоди на звільнення ОСОБА_1 в порядку переводу для продовження роботи в Управлінні Держспоживслужби в м. Іллічівську (а.с. 16).

Наказом Інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області № 33-ос від 12.05.2016р. «Про звільнення ОСОБА_1П.» звільнено ОСОБА_1 12.05.2016р з посади начальника відділу контролю у сфері внутрішньої торгівлі інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області у зв'язку зі скороченням штату, п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 13).

Підставами для вказаних обставин слугували: наказ начальника інспекції № 87-од від 15.10.2015р. «Про введення в дію змін до штатного розпису», акт про відмову ОСОБА_1 від підпису про ознайомлення з Попередженням про наступне вивільнення та пропозицію щодо подальшого працевлаштування від 23.11.2015р., лист профкому від 11.05.2016р., закінчення терміну попередження ОСОБА_1 про звільнення.

Не погоджуючись із формулюванням причин звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України - «у зв'язку зі скороченням штату», позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у зв'язку з наступним.

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, суд зясовує, чи використане повноваження, надане субєкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Тому вирішуючи справу стосовно позовних вимог про зміну формулювання причини звільнення 12.05.2016 р. ОСОБА_1 з посади начальника відділу контролю у сфері внутрішньої торгівлі інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області з - «у зв'язку зі скороченням штату» (п. 1 ст. 40 КЗпП України) на - «переведення працівника, за його згодою, в іншу установу» (п. 5 ст. 36 КЗпП України), перш за все слід дослідити питання наявності підстав для звільнення позивача «у зв'язку зі скороченням штату» (п. 1 ст. 40 КЗпП України) та власне чи відбувалось в даному випадку скорочення штату.

Згідно ст.5-1 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи є однією із гарантій забезпечення права громадян на працю.

Відповідно до ст.32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством. У зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

За приписами п.1 ч.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Статтею 59 Господарського кодексу України передбачено, що припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законами, - за рішенням суду.

Згідно з частиною третьою статті 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

При реорганізації юридична особа також припиняється. Водночас, можливість для звільнення працівників у разі реорганізації підприємства, допускається тільки за умови скорочення штату або чисельності працівників. Право визначити чисельність і штат працівників належить тільки власникові або уповноваженому їм органу.

Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 36 Кодексу законів про працю України зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Скорочення чисельності або штату працівників може бути зумовлене, зокрема, вдосконаленням виробництва, суміщенням професій, зменшенням обсягу виробництва продукції, перепрофілюванням підприємства, установи, організації (далі підприємство) тощо.

Скорочення чисельності та скорочення штату - це різні поняття. Так, скорочення чисельності передбачає звільнення працівників, натомість скорочення штату - зменшення кількості або ліквідацію певних посад, спеціальностей, професій тощо.

Згідно вимог ч.2 ст.40 Кодексу законів про працю України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з ч.4 ст.36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (п.1 ч.1 ст.40).

Згідно з ч.5 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, серед іншого, переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.

За правилами статей 42, 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, яке при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації надається, зокрема, працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 р. "Про практику розгляду судами трудових спорів" передбачено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясовувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, дія трудового договору працівника продовжується (ч.3 ст.36 КЗпП). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст.40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Наказом Інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області №87-од від 15.10.2015 р. введено в дію зміни до штатного розпису на 2015 рік Інспекції. При цьому із штатного розпису вилучено посаду начальника відділу контролю у сфері внутрішньої торгівлі та введено посаду заступника начальника інспекції-начальника відділу (а.с. 51-52).

Таким чином, вищезазначені зміни структури Інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області та затвердження нового штатного розпису жодним чином не вплинули на діяльність відділу контролю у сфері внутрішньої торгівлі. Штатна чисельність співробітників відділу не зменшувалась. Кількість штатних посад відділу контролю у сфері внутрішньої торгівлі залишалася сталою - 7 посад.

Відповідно до ч.5 ст. 32 Кодексу законів про працю України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.05.2016р. позивач зверталась із заявою до Інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області, в якій просила звільнити її в порядку переводу, для продовження роботи в Управлінні Держпродспоживслужби в м. Іллічівську (а.с. 17).

При цьому, в матеріалах справи є лист Управління Держпродспоживслужби в м. Іллічівську (вхід. №787 від 11.05.2016р.), в якому останнє просить надати згоду на звільнення ОСОБА_1 в порядку переводу для продовження роботи в Управлінні Держспоживслужби в м. Іллічівську (а.с. 16).

Відтак, відповідач мав можливість перевести позивача, за його згодою, на іншу роботу, однак не здійснив цього.

При цьому відповідач зазначає, що позивачу пропонувалось працевлаштування на посаді головного спеціаліста сектору бухгалтерського обліку та звітності, оскільки ця посада була вакантною на той час. Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач має кваліфікацію інженера-технолога, спеціальність «Технологія та організація громадського харчування» (а.с. 15).

Відтак, позивач звернулася до відповідача із заявою, яку зареєстровано відповідачем 11.05.2016р., та просила звільнити її в порядку переведення для продовження роботи в Управлінні Держпродспоживслужби в м. Іллічівську, надавши відповідний лист останнього, однак відповідачем не розглянуто та не прийнято до уваги вказану заяву, а звільнено позивача на наступний день після її надходження, 12.05.2016р. у зв'язку зі скороченням штату (п. 1 ст. 40 КЗпП України).

Суд не приймає до уваги твердження відповідача щодо не врегулювання питання переводу працівника законодавством України та вирішення цього питання виключно на власний розсуд керівника підприємства чи установи. Так, законодавством чітко визначено, що звільнення з підстав, зазначених у п.п. 1, 2, 6 ст. 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. В даному випадку, за наявності заяви позивача про переведення та листа Управління Держпродспоживслужби в м. Іллічівську про надання згоди на звільнення в порядку переведення, суд вважає, що відповідачем не дотримано вимог діючого законодавства при звільненні за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Для вирішення спору суд також врахував вимоги Європейської соціальної хартії, обовязок з дотримання якої Україна взяла на себе відповідно до Закону України № 137-V від 14 вересня 2006 року «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)», якої не дотримався відповідач.

Сторони визнали метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так і міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися, серед інших, право працівників отримувати інформацію і консультації на підприємстві та брати участь у визначенні та поліпшенні умов праці та виробничого середовища на підприємстві, право на захист у випадках звільнення (п.п.21-24 частини І преамбули).

Україна взяла на себе зобов'язання вважати обов'язковими для України такі статті та пункти частини II Хартії: - пункти 1 (визнати однією зі своїх найголовніших цілей і одним зі своїх найголовніших обов'язків досягнення та підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості), 2 (ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає), 3 (створювати безкоштовні служби працевлаштування для всіх працівників або забезпечувати їхнє функціонування), 4 (забезпечувати належну професійну орієнтацію, підготовку та перекваліфікацію або сприяти їм) статті 1 «Право на працю». Крім того, згідно ст. 24 частини II Хартії з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов'язуються визнати: a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов'язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби; b) право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу. З цією метою Сторони зобов'язуються забезпечити, щоб кожний працівник, який вважає себе звільненим без поважної причини, мав право на оскарження в неупередженому органі.

Відповідно до ч.3 ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Відповідно до ч.2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Як збачається з адміністративного позову, позивач втратила бажання працювати в Інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області та не заявляє позовну вимогу про її поновлення на посаді. Водночас, оскільки обставинам, які стали підставою звільнення позивача, в наказі про її звільнення дана неправильна юридична кваліфікація, суд приходить до висновку про необхідність визнання протиправним наказу Інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області № 33-ос від 12.05.2016р. «Про звільнення ОСОБА_1П.» в частині формулювання підстави звільнення «у звязку зі скороченням штату, п.1 ст. 40 КЗпП» та зобовязання відповідача внести зміни до оскаржуваного наказу щодо формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу контролю у сфері внутрішньої торгівлі інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області з - «у зв'язку зі скороченням штату» (п. 1 ст. 40 КЗпП України) на - «переведення працівника, за його згодою, в іншу установу» (п. 5 ст. 36 КЗпП України).

Враховуючи наведене, позовні вимоги про зобов'язання Інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області внести відповідні зміни до трудової книжки ОСОБА_1 також підлягають задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем належними та допустимими доказами не доведено правомірності формулювання причини звільнення 12.05.2016 р. ОСОБА_1 з посади начальника відділу контролю у сфері внутрішньої торгівлі інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області з - «у зв'язку зі скороченням штату» (п. 1 ст. 40 КЗпП України) у спірних правовідносинах. Натомість, позивачем надано достатньо доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

Згідно зі ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відтак, приймаючи до уваги вищевикладене, системно проаналізувавши положення чинного законодавства України та оцінюючи наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних ОСОБА_1 та наявність підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 7, 8, 9, 11, 71, 86, 159-164, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області про зміну формулювання причини звільнення, зобовязання внести зміни щодо причин звільнення до трудової книжки, - задовольнити повністю.

Визнати протиправним наказ Інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області № 33-ос від 12.05.2016р. «Про звільнення ОСОБА_1П.» в частині формулювання підстави звільнення «у звязку зі скороченням штату, п.1 ст. 40 КЗпП».

Змінити формулювання причини звільнення 12.05.2016 р. ОСОБА_1 з посади начальника відділу контролю у сфері внутрішньої торгівлі інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області з - «у зв'язку зі скороченням штату» (п. 1 ст. 40 КЗпП України) на - «переведення працівника, за його згодою, в іншу установу» (п. 5 ст. 36 КЗпП України).

Зобов'язати Інспекцію з питань захисту прав споживачів в Одеській області внести зміни до наказу Інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області № 33-ос від 12.05.2016р. «Про звільнення ОСОБА_1П.» щодо формулювання причин звільнення з - «у зв'язку зі скороченням штату» (п. 1 ст. 40 КЗпП України) на - «переведення працівника, за його згодою, в іншу установу» (п. 5 ст. 36 КЗпП України).

Зобов'язати Інспекцію з питань захисту прав споживачів в Одеській області внести відповідні зміни до трудової книжки ОСОБА_1.

Стягнути з Інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1102,40 грн. (одна тисяча сто дві гривні 40 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовленота підписано 08.07.2016р.

Суддя: Г.П. Самойлюк

.