Рішення № 58813897, 05.07.2016, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

_______________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05.07.2016 Справа №905/1676/16

Господарський суд Донецької області у складі судді Кротінової О.В.,

при секретарі судового засідання Хадієвій М.Ф.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ, ЄДРПОУ 20077720,

до відповідача, Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені ОСОБА_1», м.Маріуполь Донецької області, ЄДРПОУ 00191129,

про стягнення 100 151,97 грн., -

за участю уповноважених представників:

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю;

від відповідача: не зявився,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ, звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою №14/2-601 від 13.04.2016р. до Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені ОСОБА_1», м.Маріуполь Донецької області, про стягнення 100151,97 грн., у тому числі: пені у розмірі 8563,05 грн., 3% річних у розмірі 428,15 грн., інфляційних втрат у розмірі 91160,77 грн.

З дотриманням приписів ст.2-1 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, для розгляду справи №905/1676/16 визначено суддю Кротінову О.В.

Ухвалою суду від 11.05.2016р. даний позов прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №905/1676/16.

У подальшому розгляд справи відкладався у відповідності до приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

Обґрунтуванням вимог визначено укладання договору купівлі-продажу природного газу №2725-ПР від 16.12.2014р. між позивачем та відповідачем, неналежне виконання останнім своїх зобов'язань з оплати вартості поставленого природного газу, зокрема, у березні 2015р., внаслідок чого виникли підстави для нарахування пені, 3% річних та інфляційних витрат.

На підтвердження викладених обставин позивачем надано: розрахунок позовних вимог; у копіях: договір купівлі-продажу природного газу №2725-ПР від 16.12.2014р. разом додатковими угодами №1 від 31.01.2015р., №2 від 27.02.2015р., №3 від 26.02.2015р., №4 від 27.03.2015р. до нього; акти приймання-передачі природного газу №б/н від 31.01.2015р., №б/н від 28.02.2015р., №б/н від 31.03.2015р., правоустановчі документи підприємства позивача.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує посиланням на ст.ст.526, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст.1, 2, 12, 15, 54 Господарського процесуального кодексу України.

01.07.2016р. від відповідача отримано (надіслано електронною поштою 30.06.2016р. 15:21) копію заперечень №09/37 від 30.06.2016р. на позовну заяву, у яких позовні вимоги не визнає; підкреслив погашення заборгованості за зобовязаннями січня-березня 2015р. у повному обсязі; представив контррозрахунок пені та 3% річних; зауважив на неправомірності нарахування позивачем інфляційних витрат за зобовязанням березня 2015р., так як прострочення за наведений період складає менше календарного місяця; звернув увагу суду на приписи Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» та на вид діяльності підприємства.

До заперечень додано у копіях: платіжні доручення №2346 від 28.01.2015р., №2348 від 28.01.2015р., №2347 від 28.01.2015р., №2605 від 30.01.2015р., №2607 від 30.01.2015р., №2606 від 30.01.2015р., №7920 від 20.03.2015р., №7921 від 20.03.2015р., №5954 від 27.02.2015р., №5956 від 27.02.2015р., №5955 від 27.02.2015р., №11279 від 21.04.2015р., №11277 від 21.04.2015р., №11278 від 21.04.2015р., довіреність на представника, правоустановчі документи, акт звірки розрахунків за період 01.01.2015р.-30.04.2016р.

Представник позивача у судовому засіданні 05.07.2016р. підтримав позовні вимоги у повному обсязі; представив суду клопотання №б/н від 05.07.2016р., до якого додано операції по підприємству відповідача з 01.01.2015р. по 31.05.2015р., реєстр прийнятих платежів на користь позивача від відповідача за період з 27.12.2013р. по 20.07.2015р. вкл.

Представник відповідача у судове засідання 05.07.2016р. не зявився, причини неявки не повідомив.

Як зазначено в п.3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч.1 ст.77 ГПК України. При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Так, враховуючи суть спору, загальну тривалість розгляду справи, а також належне забезпечення з боку суду можливості позивача та відповідача для реалізації своїх процесуальних прав, в тому числі шляхом направлення поштою (іншим належним засобом звязку) відповідних доказів до суду, з огляду на таке суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та існуючою можливість розглянути спір за наявними в справі матеріалами, у цьому судовому засіданні.

Дослідив матеріали справи та оцінив подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

За приписами статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.

Відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Судовими доказами за визначенням статей 32-38 Господарського процесуального кодексу України слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права і обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства , але за аналогією породжують цивільні права і обовязки.

Згідно із ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

16.12.2014р. між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (Продавець) та Публічним акціонерним товариством «Маріупольський металургійний комбінат імені ОСОБА_1» - нині Приватне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат імені ОСОБА_1» згідно правоустановчих документів (Покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу №2725-ПР, за умовами якого Продавець зобовязався передати у власність Покупцю у 2015р. природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобовязався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору (п.1.1 договору).

Відповідно до п.1.2 договору, газ, що продається за цим договором, використовується Покупцем виключно для власних потреб. Покупець є кінцевим споживачем.

За визначеннями п.2.1 договору Продавець передає Покупцеві в з 01.01.2015р. по 31.12.2015р. газ обсягом до 659,460 тис.куб.м., у тому числі по місяцях кварталів (тис.куб.м.): січень 659,460; лютий 0; березень 0; квітень 0; травень 0; червень - 0; липень 0; серпень 0; вересень 0; жовтень 0; листопад 0; грудень 0.

При цьому, сторони домовились про можливу зміну планового обсягу передачі газу протягом місяця продажу відповідно до встановленого порядку, а також дозволене відхилення місячного обсягу переданого газу в розмірі +-5% від узгодженого обсягу без коригування (п.п.2.1.1, 2.1.2 договору).

Відповідно до п.3.3 договору, приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу Покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу Покупця.

У розумінні п.3.4 договору, акт приймання-передачі газу містить дані про фактичні обсяги використаного газу, його фактичну ціну та вартість. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Згідно п.5.2 договору до сплати за 1000 куб.м. природного газу 6384,70 грн., крім того ПДВ 20% - 1276,94 грн., всього з ПДВ 7661,64 грн.

Згідно з п.6.1 договору, оплата за газ з врахуванням вартості транспортування територією України проводиться Покупцем виключно грошовими коштами в такому порядку: оплата в розмірі 30% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше ніж за 5 банківських днів до початку місяця поставки газу; оплата в розмірі 35% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 5 числа та до 15-го числа поточного місяця поставки.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У пункті 6.3 договору сторони обумовили необхідність зазначення у платіжних дорученнях Покупцем номеру договору, дату його підписання та призначення платежу без зазначення періоду, за який здійснюється оплата. За наявності заборгованості у Покупця за цим договором Продавець має право зарахувати кошти, що надійшли від Покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по цьому договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості. Кошти, які надійшли від Покупця, будуть зараховані як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором.

Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками Сторін, і діє в частині поставки природного газу з 01.01.2015р. до 31.12.2015р., а в частині проведення розрахунків за газ та послуг з його транспортування - до повного погашення заборгованості (п.11.1 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, у період, за який виник спір, сторони перебували у договірних відносинах, що ними не заперечується.

Додатковою угодою №1 від 31.01.2015р. до договору внесено зміни до п.2.1 договору та встановлено, що Продавець передає Покупцеві з 01.01.2015р. по 28.02.2015р. газ обсягом до 1264,527 тис.куб.м., у тому числі по місяцях кварталів (тис.куб.м.): січень 659,460; лютий 605,067; березень 0; квітень 0; травень 0; червень - 0; липень 0; серпень 0; вересень 0; жовтень 0; листопад 0; грудень 0.

Додатковою угодою №2 від 27.02.2015р. до договору змінено п.5.2 договору та визначено з 01.02.2015р. до сплати за 1000 куб.м. природного газу 6180,70 грн., крім того ПДВ 20% - 1236,14 грн., всього з ПДВ 7416,84 грн.

Додатковою угодою №3 від 26.02.2015р. до договору викладено п.2.1 договору у новій редакції: «Продавець передає Покупцеві з 01.01.2015р. по 31.12.2015р. газ обсягом до 1552,859 тис.куб.м., у тому числі по місяцях кварталів (тис.куб.м.): січень 501,792; лютий 605,067; березень 446,000; квітень 0; травень 0; червень - 0; липень 0; серпень 0; вересень 0; жовтень 0; листопад 0; грудень 0.».

Додатковою угодою №4 від 27.03.2015р. до договору змінено п.5.2 договору та встановлено з 01.03.2015р. до сплати за 1000 куб.м. природного газу 9444,70 грн., крім того ПДВ 20% - 1888,94 грн., всього з ПДВ 11333,64 грн.

Матеріали справи містять акт приймання-передачі природного газу №б/н від 31.03.2015р., що підписаний сторонами та скріплений печатками підприємств.

Згідно даного акту обсяги спожитого відповідачем природного газу у березні 2015р. 226,826 тис.куб.м. на суму 2570764,23 грн.

Доказів наявності заперечень щодо кількості поставленого природного газу, а також порядку поставки та інших зауважень суду не представлено.

З огляду на приписи ст.629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.525, 615 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Із зазначеною нормою кореспондується й ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, відповідно до якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Разом з тим, ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо в зобовязанні встановлений строк (дата) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (дату).

Зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).

Предметом розгляду у даній справі є стягнення нарахованих пені, 3% річних та інфляційних витрат за несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобовязання з оплати вартості поставленого позивачем газу, зокрема, у березні 2015р.

Як було зазначено вище, п.6.1 договору визначено, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Доказів зміни строку оплати суду не представлено, з матеріалів справи не вбачається.

Приймаючи до уваги дати поставок природного газу та викладені умови оплати, остаточний розрахунок повинен бути здійснений за березень 2015 року - не пізніше 14.04.2015р.

Виходячи зі змісту позовної заяви, акту звірки розрахунків за період 01.01.2015р.-30.04.2016р., відповідач розрахувався за спірним зобовязанням у повному обсязі, але, всупереч статей 525 та 526 Цивільного кодексу України, які передбачають, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, з порушенням строків встановлених договором.

Доказів, що спростовують дане суду не представлено, з матеріалів справи не вбачається.

Прострочення відповідачем грошового зобовязання на підставі статті 625 Цивільного кодексу України тягне за собою обовязок сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми за весь час несвоєчасного виконання обовязку щодо сплати відповідних сум, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком позивача загальна сума інфляційних витрат за прострочення спірного основного зобовязання становить 91160,77 грн. (нарахування здійснено за зобовязанням березня 2015р. на суму 651148,35 грн. за період квітень 2015р.).

За приписами ч.2 п.3.1 п.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» №14 від 17.12.2013р. (зі змінами та доповненнями) інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, з викладеного слідує, базою для нарахування є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями та яка є існуючою на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні є прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, дефляція.

Відтак, по-перше, оскільки платіж за зобовязанням березня 2015р. повинен бути здійснений не пізніше 14.04.2015р., період прострочення для нарахування інфляційних витрат за ним починається з травня 2015р.; по-друге, відповідач розрахувався за цим зобовязанням в сумі 651148,35 грн., тобто у повному обсязі, 22.04.2015р., отже залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому мав бути здійсненим платіж дорівнює 0 грн.

Таким чином, інфляційні процеси за визначеним зобовязанням у приведений позивачем період не відбулись, а відтак застосований останнім розрахунок інфляційних витрат суперечить вищевикладеним приписам постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» №14 від 17.12.2013р. (зі змінами та доповненнями), є невірним та не може бути прийнятий судом.

З оглядку на таке, судом прийнято заперечення відповідача у цій частині, викладені у представлених заперечення №09/37 від 30.06.2016р. на позовну заяву.

Беручи до уваги викладене, у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних витрат у сумі 91160,77 грн. слід відмовити.

Одночасно позивачем заявлено до стягнення 3% річних у сумі 428,15 грн. (нарахування здійснено за зобовязанням березня 2015р. на суму 651148,35 грн. з 15.04.2015р. по 22.04.2015р.).

Пунктом 7.2 договору купівлі-продажу природного газу сторони обумовили, що у разі невиконання Покупцем умов пункту 6.1 договору він у безспірному порядку повинен сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.

За розрахунком позивача загальна сума пені за прострочення основного зобовязання становить 8563,05 грн. (нарахування здійснено за зобовязанням березня 2015р. на суму 651148,35 грн. з 15.04.2015р. по 22.04.2015р.).

Згідно Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За змістом п.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Приписами п.1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» №14 від 17.12.2013р. визначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється нарахування.

Перевіривши розрахунок позовних вимог в частині нарахування 3% річних та пені, за допомогою програми «Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій ЛІГА:ЗАКОН», за зобовязанням березня 2015р., за виключенням дня фактичної сплати суми боргу, суд дійшов висновку про дійсний їх розмір: 3% річних становлять суму 374,63 грн., пеня 7492,67 грн.

Відповідач у представлених суду запереченнях №09/37 від 30.06.2016р. стверджує про невірне визначення періоду прострочення, встановленого позивачем для нарахування 3% річних та пені за зобовязанням березня 2015р., оскільки, виходячи з тверджень Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені ОСОБА_1» Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» включено день фактичної оплати 21.04.2015р., а відтак дійсним періодом прострочення є 15.04.2015р.-20.04.2015р.

У підтвердження цих доводів суду представлено №11279 від 21.04.2015р., №11277 від 21.04.2015р., №11278 від 21.04.2015р.

За визначеннями термінів, що містить Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Національного банку України №22 від 21.01.2004р., платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.

Відповідно до п.1.15 цієї Інструкції, доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків і зарахування коштів на рахунки отримувачів банки здійснюють у термін, встановлений законодавством України.

Пунктом 8.1 статті 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та п. 2.19 зазначеної вище Інструкції встановлено, що розрахункові документи, що надійшли до банку протягом операційного часу, він виконує в день їх надходження. Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, банк виконує наступного робочого дня. За порушення цих строків банк, що обслуговує платника, несе відповідальність згідно із законодавством України.

Операційний час - частина операційного дня банку або іншої установи - члена платіжної системи, протягом якої приймаються від клієнтів документи на переказ і документи на відкликання, що мають бути оброблені, передані та виконані цим банком протягом цього самого робочого дня. Тривалість операційного часу встановлюється банком або іншою установою - членом платіжної системи самостійно та зазначається в їх внутрішніх правилах (Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Національного банку України №22 від 21.01.2004р.).

Як свідчить відмітка банку на означених платіжних дорученнях, списання коштів здійснено 22.04.2015р., тобто у встановлений законодавством строк.

Відтак слідує, що зобовязання з оплати вартості спожитого газу у березні 2015р. на підставі договору купівлі-продажу природного газу №2725-ПР від 16.12.2014р. є виконаним 22.04.2015р. і це є днем фактичної оплати.

З огляду на таке, заперечення відповідача у цій частині судом до уваги не прийнято,як і проведений відповідачем контррозрахунок 3% річних та нарахованих штрафних санкцій, оскільки, виходячи з викладеного, для їх нарахування визначено невірний період прострочення.

Стосовно застосування Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» №85-VІІІ від 13.01.2015р. до спірних правовідносин, суд дійшов висновку про таке.

За визначеннями Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги.

Проте, суду не представлено доказів результату господарської діяльності, як житлово-комунальні послуги, надання чи виробництва/створення їх.

Основним видом діяльності відповідача, зазначеним останнім згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №21914197 від 05.05.2016р., є виробництво чавуну, сталі та феросплавів, а також інше за переліком, до якого житлово-комунальні послуги не включено.

Дане дає підстави дійти висновку, що за видом господарської діяльності та результатом її здійснення, Публічне акціонерне товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені ОСОБА_1» не є підприємством-виконавцем/виробником житлово-комунальних послуг у розумінні приведених приписів чинного законодавства України.

Відтак, здійснивши аналіз приведених термінів, виходячи з визначень Закону України «Про теплопостачання», «Про елекротенергетику», ст.275 Господарського кодексу України та мети і сфери застосування Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси», слідує відсутність підстав вважати відповідача суб'єктом, якому встановлені обмеження в силу приведеного Закону.

Таким чином, за виключенням складової застосування означеного Закону №85-VІІІ від 13.01.2015р., останній не може бути підставою для обмеження у спірних господарських правовідносин між позивачем та відповідачем нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій.

Беручи до уваги вищевикладене, судом не прийнято обставину відповідача стосовно застосування норм Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» №85-VІІІ від 13.01.2015р., у цьому випадку.

Відтак, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені ОСОБА_1» нарахованих сум пені та 3% річних підлягають задоволенню частково, у розмірі встановленому судом. В іншій частині цих вимог слід відмовити за безпідставністю.

Судові витрати згідно ст.49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги зазначене та керуючись ст.ст.1, 4-2, 4-3, 22, 32-38, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ, до Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені ОСОБА_1», м.Маріуполь Донецької області, про стягнення 100151,97 грн., у тому числі: пені у розмірі 8563,05 грн., 3% річних у розмірі 428,15 грн., інфляційних втрат у розмірі 91160,77 грн., задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені ОСОБА_1» (87504, Донецька область, м.Маріуполь, Іллічівський район, вул.Левченка, 1, код ЄДРПОУ 00191129, банківські реквізити не вказано) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м.Київ, Шевченківський район, вул.Богдана Хмельницького, буд.6, код ЄДРПОУ 20077720, п/р26002301921 у АТ «Ощадбанк», МФО 300465) 7867,30грн., у тому числі 7492,67грн. пені та 374,63грн. 3% річних, а також відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 118,01 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. В судовому засіданні 05.07.2016р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його оголошення. Зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.ст.84, 85 Господарського процесуального кодексу України.

7. Повний текст рішення складено та підписано 08.07.2016р.

Суддя О.В. Кротінова