Ухвала суду № 58813388, 06.07.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2016 року м. Київ К/800/28188/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у місті Херсоні Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській областіна постановуХерсонського окружного адміністративного суду від 26 березня 2014 рокута ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2015 рокуу справі№821/44/14за позовомПублічного акціонерного товариства «Сигма»доДержавної податкової інспекції у місті Херсоні Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській областіпровизнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень - рішення,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Сигма» (далі по тексту - позивач, ПАТ «Сигма») звернулось до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Херсоні Херсонської області Державної податкової служби, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у місті Херсоні Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області (далі по тексту - відповідач, ДПІ у м. Херсоні), в якому просило визнати протиправними дії посадових осіб відповідача з проведення планової виїзної перевірки з питань дотримання позивачем податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2010 року по 31 грудня 2011 року та скасувати податкові повідомлення - рішення від 05 вересня 2012 року №0003152205, від 10 вересня 2012 року №0006652200, №0006642200 та №0006632200.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 26 березня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2015 року, позовні вимоги задоволено частково:

визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби від 05 вересня 2012 року № 0003152205 в частині застосування штрафної санкції в розмірі 8840 грн.;

визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби від 10 вересня 2012 року №0006652200, №0006642200 та №0006632200.

В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 26 березня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2015 року в частині задоволення позовних вимог і винести нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач не скористався своїм правом надати заперечення проти касаційної скарги.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, в період з 06 березня 2012 року по 11 липня 2012 року посадовими особами відповідача була проведена планова виїзна перевірка ПАТ «Сигма» з питань дотримання позивачем податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2010 року по 31 грудня 2011 року.

За результатами вказаної перевірки 11 липня 2012 року складений акт №1345/22-1/14120788 (далі по тексту - акт перевірки №1345).

За висновками акта перевірки встановлено порушення позивачем податкового законодавства, а саме:

- пункту 1.8 статті 1, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування у розмірі 157418,00 грн.;

- підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктів 198.1, 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3, 200.4 статті 200 ПК України, що призвело до завищення суми залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 декларації) на загальну суму 845141,00 грн.;

- пункту 9 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» - нероздрукування фіскальних звітних чеків в кількості 27 шт.

Виявлення зазначених порушень стало підставою для винесення відповідачем податкових повідомлень - рішень:

№0003152205 від 05 вересня 2012 року, яким на підставі статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» до ПАТ «Сигма» застосовані штрафні санкції в розмірі 9180,00 грн.;

№0006652200 від 10 вересня 2012 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 157418,00 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 1 грн.;

№0006642200 від 10 вересня 2012 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість у сумі 845141,00 грн.;

№0006632200 від 10 вересня 2012 року, яким ПАТ «Сигма» збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток на 2801393,00 грн. та застосовано 243564,75 грн. штрафних санкцій.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Як встановлено судами, підставою для висновку про завищення позивачем витрат стало виявлення під час перевірки:

віднесення до складу витрат сум, сплачених контрагентам, реальність виконання господарських відносин з якими не підтверджена належним чином оформленими первинними документами;

включення до складу витрат суми від'ємного значення з податку на прибуток за 2009 рік у сумі 409907 грн., яке зменшено податковими повідомленнями - рішеннями, складеними за результатами попередньої перевірки;

неврахування платником у податковій декларації за 2-4 квартали 2011 року результатів камеральної перевірки за 2-й квартал 2011 року про завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування на суму 327900,00 грн.

Висновки про заниження оподатковуваного доходу, зумовлені виявленням під час перевірки невключення до складу доходу 4-го кварталу 2011 року вартості безоплатно отриманих товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 2554863,00 грн. та безнадійної кредиторської заборгованості в розмірі 290304,00 грн.

Як вірно встановлено судами та не спростовано відповідачем, під час перевірки виявлено факт наявності у позивача безнадійної дебіторської заборгованості в розмірі 290304,00 грн., яка не підлягає включенню до оподатковуваного доходу як безповоротна фінансова допомога.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів про помилковість висновків податкового органу в частині збільшення оподатковуваного доходу 4-го кварталу 2011 року на вартість безоплатно отриманих товарно-матеріальних цінностей.

Як вірно встановлено судами, згідно з пунктом 137.16 статті 137 Податкового кодексу України у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України) датою отримання інших доходів є дата їх виникнення згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, якщо інше не передбачено нормами цього розділу.

Згідно з пунктом 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290, дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, інших активів) визнається в разі наявності всіх наведених нижче умов: покупцеві передані ризики й вигоди, пов'язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив); підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами); сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена; є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов'язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені (пункт 8).

Таким чином, правильність відображення визнаного доходу як у бухгалтерському, так і в податковому обліку платника податків може бути забезпечена у разі виконання наступних умов у їх сукупності: вірно визначена дата визнання доходу; вірно визначена сума визнаного доходу; забезпечено документальне підтвердження операції з визнання доходу.

Згідно з пунктом 3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року №246, до запасів включаються активи, які перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва.

Відповідно до пункту 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку для цілей бухгалтерського обліку запаси включають: сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб; незавершене виробництво у вигляді не закінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. Незавершене виробництво на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством ще не визнано доходу; готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом; товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством з метою подальшого продажу. Придбані (отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат: суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству; транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів); інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях. До таких витрат, зокрема, належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства/установи на доопрацювання і підвищення якісно технічних характеристик запасів.

У разі, якщо на момент оприбуткування запасів неможливо достовірно визначити їх первісну вартість, такі запаси можуть оцінюватися та відображатися за справедливою вартістю з наступним коригуванням до первісної вартості. Первісною вартістю запасів, одержаних підприємством безоплатно, визнається їх справедлива вартість з урахуванням витрат, передбачених пунктом 9 цього Положення (стандарту).

Згідно з пунктом 24 вказаного Положення запаси відображаються в бухгалтерському обліку і звітності за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації.

Згідно наказу по ПАТ «Сигма» оприбуткування металобрухту, який було перевезено з Каховського сміттєзвалища, проводилося за вартістю фактичних витрат на його видобуток, тобто, за первісною вартістю, про що складались відповідні акти. Іншим шляхом оприбуткувати відходи позивач не мав можливості, оскільки відходи мали значні засмічення.

Також судами встановлено, що брухт був оприбуткований позивачем в грошовому виразі в 3-му кварталі 2012 року при отриманні відповідних документів про орієнтовну ринкову вартість брухту, що підтверджується податковою декларацією з податку на прибуток та додатком 1Д.

Посилання відповідача на неврахування позивачем висновків попередніх перевірок, за результатами яких встановлено завищення від'ємного значення з податку на прибуток судами правильно не прийняті до уваги, оскільки рішення, прийняті за результатами зазначених перевірок, були оскаржені позивачем до суду та визнані судами протиправними і скасовані.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про правомірність дій платника податків в частині віднесення до складу витрат та податкового кредиту сум, сплачених за результатами виконання договірних відносин з СФГ «Кудаси», ТОВ «РО-СЛА», ТОВ «Сигма-Агро-Інвест», ТОВ «Зап-Екостальтрейдинг», ТОВ «Юкка-Трейд», ТОВ «Запорізький Вторчермет», ТОВ «Кор-Сервіс», ПП «Агросид».

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (в редакції, яка була чинна на момент спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон № 334/94-ВР) валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Зазначений пункт містить загальне визначення валових витрат.

Пункт 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР містить конкретизацію ознак окремих груп витрат, що відносяться до валових витрат.

В силу підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпункт 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334/94-ВР встановлює, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Водночас, загальне визначення валових витрат повинно тлумачитись у системному зв'язку з визначенням господарської діяльності, наведеному в пункті 1.32 ст. 1 Закону № 334/94-ВР, який визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до частини 1 статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (частина 2 статті 3 Господарського кодексу України).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, у відповідності до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції, яка була чинна на момент спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон № 168/97-ВР) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункт) (абзац 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР).

З 01 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2. названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірці, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Відповідні висновки суду узгоджуються з позицією Верховного суду України, викладеною в постановах від 22 вересня 2015 року у справах №21-887а15 та №21-1526а15. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують придбання позивачем у названих контрагентів товарів: сільгосппродукції, горіху волоського, шлакоподібних відходів ливарного виробництва, відходів ливарного виробництва.

Також позивачем підтверджено використання придбаних у названих контрагентів товарів у власній господарській діяльності: здійснення продажу товарів на експорт, використання у виробництві.

Всі доводи податкового органу на обґрунтування своєї позиції спростовані судами з посиланням на первинні документи.

Будь-яких додаткових обґрунтувань в касаційній скарзі не зазначено.

Так само відсутні в касаційній скарзі будь-які обґрунтування для скасування судових рішень в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 05 вересня 2012 року № 0003152205, яким застосовано штрафну санкцію за порушення вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» в розмірі 8840,00 грн.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій, які зумовили часткове задоволення позову, а також не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Херсоні Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області залишити без задоволення.

2. Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 26 березня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2015 року у справі №821/44/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна