Ухвала суду № 58596696, 30.06.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/930/16-ц 30.06.2016 30.06.2016

Провадження №22-ц/784/1488/16

Справа № 489/930/16-ц Головуючий першої інстанції: Губницький Д.Г.

Провадження № 22-ц/784/1488/16 Суддя-доповідач апеляційного суду: Базовкіна Т.М.

У Х В А Л А

Іменем України

30 червня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого: Базовкіної Т.М.,,

суддів: Кушнірової Т.Б.,

Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Гордійчук С.С.,

за участі представників: відділу ДВС - Собчук А.В., стягувача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5

на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 03 березня 2016 року, постановлену за поданням державного виконавця Ленінського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції про обмеження у праві виїзду за межі України боржника - ОСОБА_6,

в с т а н о в и л а :

29 лютого 2016 р. державний виконавець Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції (далі - Ленінський ВДВС) звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження в праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_6 до виконання останнім зобов'язань за виконавчим провадженням, що перебуває в провадженні цього органу державної виконавчої служби України, про стягнення на користь ОСОБА_5 аліментів на утримання неповнолітнього сина.

В обґрунтування подання державний виконавець вказував, що рішення суду про стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_6 виконує несвоєчасно, в розмірі, що не відповідає визначеному розміру щомісячних платежів. Боржник немає роботи, доходів, на яке можливо звернути стягнення, ухиляється від виконання покладеного рішенням суду зобов'язання, у зв'язку з чим просив про задоволення подання.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 03 березня 2016 р. у задоволенні подання відмовлено.

В апеляційній скарзі стягувач ОСОБА_5 посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, зокрема щодо наявної у боржника заборгованості, та просить ухвалу скасувати, постановити нову ухвалу про задоволення подання державного виконавця.

Заслухавши пояснення представника ОСОБА_5, державного виконавця Ленінського ВДВС, дослідивши матеріали подання, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що на виконанні у Ленінському відділі ДВС перебуває виконавче провадження стосовно стягнення з боржника ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 на утримання сина аліментів в розмірі ? частини від його доходу щомісяця, але не менше 30 % прожиткового мінімуму, починаючи з 10 червня 2011 року до досягнення дитиною повноліття (а.с. 6).

В добровільному порядку рішення суду ОСОБА_6 належним чином не виконується.

Заборгованість по аліментам станом на 01 лютого 2016 р. становить 56 618 грн. 72 коп.

Здійсненими виконавчими діями було встановлено, що у боржника відсутні зареєстровані за ним транспортні засоби, банківські рахунки, він не отримує пенсію, офіційно не працевлаштований, але має у приватній власності житловий будинок по АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюється Законом від 21 січня 1994 р. № 3857-XII "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" (далі - Закон № 3857-XII).

В силу ст. 1 Закону № 3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом та в'їхати в Україну.

Випадки обмеження такого права громадян України встановлені ст. 6 Закону: зокрема, громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання - до виконання зобов'язань, або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України; він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов'язань.

В пункті 18 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено право державного виконавця, у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатись до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.

Згідно ст. 377-1 ЦПК України судом вирішується питання про тимчасове обмеження боржника-фізичної особи або керівника боржника-юридичної особи у праві виїзду особи за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів за поданням державного виконавця.

Звертаючись з даним поданням, державний виконавець Ленінського відділу ДВС посилався як на підставу звернення до суду на ухилення боржника - ОСОБА_6 від виконання рішення суду.

Зі змісту наведених вище норм закону вбачається, що можливість тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України пов'язана з ухиленням останнього від виконання судового рішення.

Відповідно до положення ч. 2 ст. 10 ЦПК України наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання.

Оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 377-1 ЦПК України, згадане подання розглядається судом негайно, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб, за участю державного виконавця, то саме на останнього покладається тягар доказування.

Тим більше, що особа, стосовно обмеження права якої внесено подання, фактично позбавлена можливості довести суду, що нею було вжито усіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.

Таким чином, на момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

У зв'язку із цим про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов'язків, передбачених ч. 6 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасна явка за викликом державного виконавця; письмове повідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

Згідно доданих державним виконавцем до подання документів, 09 грудня 2015 р. державний виконавець виходив за місцем проживання боржника з метою перевірки майнового стану останнього, але боржник відмовився допустити державного виконавця до житлового приміщення, про що складено відповідний акт (а.с. 11).

11 лютого 2016 р. державним виконавцем складено вимогу на ім'я ОСОБА_6 про необхідність з'явитися до державного виконавця для надання відомостей щодо доходів та стосовно сплати аліментів.

В той же час доказів повідомлення боржника у встановленому порядку про вчинення таких виконавчих дій як опис майна та про необхідність явки до державного виконавця не надано.

Таким чином, з доданих до даного подання документів вбачається, що існують факти, які свідчать про однократне ухилення боржника від виконання обов'язків, покладених рішеннями суду та свідоме невиконання передбачених ч. 6 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» обов'язків боржника, а саме - недопуск державного виконавця до будинку 09 грудня 2015 р. для з'ясування майнового стану боржника.

З огляду на виключний характер обмеження особи у праві на виїзд не можна вважати, що наявність доказів про разове порушення боржником положень ч. 6 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» може бути підставою для задоволення подання державного виконавця. До того ж в наданих державним виконавцем матеріалах відсутні докази вчинення останнім усіх передбачених законом заходів щодо звернення стягнення на належне боржникові нерухоме майно.

За таких обставин суд обґрунтовано прийшов до висновку про відсутність підстав для тимчасового обмеження боржника ОСОБА_6 у праві виїзду за межі України.

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки стягувач посилається, в першу чергу, на наявність непогашеної заборгованості у ОСОБА_6, що само по собі не є підставою для обмеження у праві виїзду за умови відсутності достатніх доказів його свідомого ухилення від виконання обов'язків боржника у виконавчому провадженні.

До того ж, як встановлено в суді апеляційної інстанції з пояснень представників Ленінського відділу ДВС та стягувача, ОСОБА_6 працевлаштувався і сплачує аліменти відповідно покладених рішенням суду обов'язків, а 17 червня 2016 р. ним проведено погашення заборгованості по аліментам в розмірі 13 677 грн. 97 коп.

З урахуванням викладеного колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали суду.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 312, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити, ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 03 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Судді: