Ухвала суду № 58552142, 14.06.2016, Апеляційний суд Харківської області

Справа №628/15011/15-ц Головуючий 1-ї інст. Лазюк С.В.

Провадження № 22-ц/790/3396/16 Суддя доповідач Бровченко І.О.

Категорія: договірні

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2016 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого Бровченко І.О.,

суддів Швецової Л.А., Малінської С.М.,

при секретарі Афоніні К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційні скарги ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2015 року по цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_1, про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И Л А :

У серпня 2015 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за кредитним договором № 11284966000 від 1 січня 2008 року у розмірі 436525 грн. 43 коп.

В обґрунтування вимог посилається на те, що 17 січня 2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 11284966000, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 11375 швейцарських франків з розрахунку 9,990 % річних за весь час фактичного користування кредитом на строк з 17 січня 2008 року по 17 січня 2019 року. Окрім цього був укладений забезпечувальний договір, за яким виконання зобовязання за кредитним договором забезпечується порукою відповідно до укладеного договору поруки№ 173296 від 17 січня 2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2

АКІБ «УкрСиббанк» свої зобов'язання за кредитним договором виконав належним чином, надавши позичальнику кредит у розмірі 11375швейцарських франків.

08 грудня 2011 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, АКІБ «УкрСиббанк» передало ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює АКІБ «УкрСиббанк» як кредитора (стає новим кредитором) у визначених зобовязаннях.

Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, про що неодноразово повідомлявся, в тому числі й шляхом направлення письмової вимоги про виконання зобов'язань згідно умов кредитного договору. Однак зобов'язання не виконані, у зв'язку з чим, станом на 28 липня 2015 року за відповідачем наявна заборгованість у сумі 436525 грн. 43 коп.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2015 року позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 173296 від 17 січня 2008 року у сумі 436525 грн. 43 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційних скаргах представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 та ОСОБА_1 просять рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити у задоволені позовних вимог посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи.

Вислухав доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, встановивши обставини справи, перевірив зібрані по справі докази, обговоривши доводи апеляційної скарги судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що 17 січня 2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі АКІБ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 11284966000, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 11375 швейцарських франків з розрахунку 9,990 % річних за весь час фактичного користування кредитом на строк з 17 січня 2008 року по 17 січня 2019 року.

З метою виконання зобовязань за кредитним договором 17 січня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 173296.

Відповідно до договору поруки №173296 від 17 січня 2008 року поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх його зобов'язань перед кредитором, що виникли із договору про надання кредиту №11284966000 від 17 серпня 2008 року, укладеного між кредитором та боржником, в повному обсязі.

АКІБ «УкрСиббанк» свої зобов'язання за кредитним договором виконав належним чином, надавши позичальнику кредит у розмірі 11375,00 швейцарських франків.

Відповідно до заяви на видачу готівки від відповідач отримав готівкою 11375,00 швейцарський франків, що еквівалентно 236117 грн. 73 коп.

08 грудня 2011 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, АКІБ «УкрСиббанк» передає ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює АКІБ «УкрСиббанк» як кредитора (стає новим кредитором) у визначених зобовязаннях, а наслідок передачі від АКІБ «УкрСиббанк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників повного, належного та реального виконання обовязків за кредитними та забезпечувальними договорами.

Відповідно до п. 1.2.2 кредитного договору відповідач зобовязаний повернути кредит у повному обсязі в термін та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно додатку №1 до кредитного договору..

Згідно п.1.3.1,1.3.3,1.3.4 кредитного договору нарахування процентів за цим договором здійснюється щомісячно, в останній робочий день поточного місяця, методом «факт/360» відповідно до вимог чинного законодавства України. Період нарахування процентів згідно умов починається з дня фактичного надання кредитних коштів, якщо умовами п.1.3.2, 5.2 договору не передбачено іншу дату початку нарахування процентів, а в наступному - з першого календарного дня поточного місяця і закінчується останнім календарним днем поточного місяця. При цьому проценти нараховуються на суму кредиту, що фактично надані банком позичальнику і які ще не повернуті останнім у власність банку відповідно до умов даного договору. Строк сплати процентів встановлено з 01 по 25 число включно кожного місяця, наступного за ти, за який були нараховані банком такі проценти.

Отже, банк взяті на себе зобов'язання виконав в повному обсязі.

Відповідач систематично порушував свої договірні зобов'язання, що призвело до виникнення заборгованості.

Банк повідомляв відповідача про виникнення заборгованості, однак заборгованість за кредитним договором погашена не була.

В результаті невиконання зобов'язань за кредитним договором станом на 28 липня 2015 року у позичальника утворилась заборгованість у сумі 436525,43 грн., з яких: тіло кредиту 236117 грн.73 коп.; відсотки 200407 грн. 70 коп..

До теперішнього часу сума заборгованості за кредитним договором не погашена, умови кредитного договору продовжують порушуватися.

Вирішуючи питання про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що банком повністю підтверджено невиконання позичальником умов кредитного договору, а тому відповідно до вимог ст. ст. 553, 554 ЦК України стягнув суму заборгованості з ОСОБА_2

Такі висновки рішення суду підтверджені доказами, які досліджені з додержанням вимог цивільно-процесуального закону і яким дана належна оцінка у сукупності з усіма обставинами справи.

Доводи апеляційних скарг представника ОСОБА_2 та ОСОБА_1., що договір поруки є припиненим та з відповідним позовом позивач звернувся передчасно є помилковими.

Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у звязку із закінченням строку її чинності, частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, установленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання, якщо кредитор не предявить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобовязання не встановлено або встановлено моментом предявлення вимоги), якщо кредитор не предявить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування субєктивного права кредитора й субєктивного обовязку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, зокрема й застосування судових заходів захисту свого права (шляхом предявлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобовязань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «предявлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання як умови чинності поруки слід розуміти як предявлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

При цьому зазначене положення не виключає можливості предявлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання.

Умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобовязань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

Строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобовязаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін.

Сплив строку, передбаченого нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, зумовлює припинення зобовязань поручителя.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються.

Оскільки договір поруки, укладений з відповідачем не містять посилання на конкретну дату з якою повязано закінчення його строку дії необхідно виходити з того, що вимоги до поручителя за цими договором можуть бути предявлені шляхом звернення до суду з позовною заявою протягом шести місяців від дня настання сторонами основного зобовязання тобто до 17 липня 2019 року.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо ненадання позивачем належного розрахунку, висновків суду не спростовують. Під час апеляційного розгляду справи в обґрунтування позовних вимог представником позивача було надано розрахунок суми заборгованості та виписки по особовим розрахункам, які підтверджують розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Дослідивши вищезазначені матеріали справи та надані в апеляційної інстанції представником ОСОБА_2 пояснення, враховуючи, що відповідачем не надано доказів, які б спростовували розмір простроченої заборгованості за кредитним договором, судова колегія дійшла висновку щодо порушення ОСОБА_1 зобов'язання за кредитним договором.

Зважаючи на зазначене, судова вважає необґрунтованими посилання відповідача щодо неможливості встановлення з наданих позивачем письмових доказів правильності нарахування суми заборгованості за кредитним договором.

Доводи ж апеляційної скарги ОСОБА_1 про незаконність ухваленого судом першої інстанції по справі заочного рішення з посиланням на те, що про час та місце судового засідання, в якому було постановлене це, оскаржуване рішення, третя особа у встановлені законом строки своєчасно не повідомлялась, у зв'язку з чим була позбавлена можливості скористуватися своїми процесуальними правами, судова колегія відхиляє, оскільки зазначена обставина сама по собі не є підставою для скасування ухваленого районним судом по справі рішення, а урівноваженням процесуальних прав останнього є його право на подання до суду апеляційної інстанції всіх доказів, які він могла подати до суду першої інстанції, а також на нову оцінку наявних у справі доказів з урахуванням позиції третьої особи (ч. 2 ст. 303 ЦПК України). Крім того, згідно ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

За таких обставин судова колегія приходить до висновку про постановлення районним судом рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, у відповідності з обставинами справи, наданими сторонами доказами та, відповідно, про відсутність підстав для зміни чи скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 відхилити.

Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді -