Ухвала суду № 58531691, 08.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" червня 2016 р. м. Київ К/800/1801/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

розглянувши у письмовому провадженнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (ДПІ)

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18.10.2012

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2012

у справі № 1570/3969/2012 Одеського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «СПЕЦІНФОРМ БЕЗПЕКА»

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18.10.2012, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2012, позов задоволено частково: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби від 21.06.2012 № 0001012200, № 0001022200, № 0001002200.

У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Позивач не реалізував своє процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.

Представники сторін в судове засідання, призначене на 08.06.2016 о 12 годині, не прибули, сторони не заявили клопотання про відкладення розгляду справи, у звязку з чим відповідно до пункту 2 частини першої ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) касаційний перегляд справи здійснено в письмовому провадженні.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для зменшення у податковому обліку позивача від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, збільшення грошових зобов'язань із податку на прибуток, ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 12.06.2012 № 3352/22-50/33659565. Згідно з цим актом товариство порушило норми пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР), підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР), пункту 135.2 ст. 135, пункту 137.1 ст. 137, пункту 138.1 ст. 138, пункту 139.9 ст. 139, пунктів 198.3, 198.4, 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України (ПК): 1) занижено валовий доход на 671032,00 грн. у податковому обліку за 3-4-й квартали 2010 року, 1-2-й квартали 2011 року, а саме: а) завищені валові доходи у податковому обліку за 4-й квартал 2010 року, 1-2-й квартали 2011 року на 3355160,00 грн. за операціями з реалізації контрагентам-покупцям товарів (послуг), які фактично не отримані від ПП «Река», ПП «АМГ Групп» та ПП «Інфопроект» з огляду на нікчемність правочинів товариства з цими постачальниками; б) 5000,00 грн. - не включено до складу валового доходу вартість безоплатно отриманих товарів (послуг) від ПП «Партнер-Буд і К» (кредиторська заборгованість перед ПП «Партнер-Буд і К»); в) 4026192,00 грн. - у податковому обліку за 4-й квартал 2010 року, 1-й та 2-й квартали 2011 року не включено до складу валового доходу вартість послуг з охорони Одеської залізниці; 2) завищено валові витрати на загальну суму 7012506,00 грн. у податковому обліку за 1-4-й квартали 2009 року, 1- 4-й квартали 2010 року, 1-3-й квартали 2011 року внаслідок включення до суми валових витрат: а) 6373002,00 грн. - витрат на оплату інформаційно-консультаційних послуг, маркетингових послуг, послуг по перевірці несення служби, монтажних послуг, отриманих від ПП «Інфопроект», ПП «Об'єктив», ПП «АМГ Групп», ПП «Река», ТОВ «Норвиг-Юг», ПП «Альянс-ЛВД», ТОВ «Дімаркет», ПП «Компанія Гефест», ПП «ТД «Преміум», ТОВ «Інтер-Груп», ТОВ «С.В.Б.», ПП «Партнер-Буд і К», ПП «Союз РО», ТОВ «Кварц Люкс», ПП «Кратос Плюс», ТОВ «Дюна ЛТД», ТОВ «Інтерграф», ТОВ «Тіса Інвест», ТОВ «Колосок Плюс», які не пов'язані із господарською діяльністю позивача; б) 639504,00 грн. - витрат на оплату товарів (електротоварів, обладнання, одяг), автотранспортних послуг, придбаних у ТОВ «Норвиг-Юг», ТОВ «Атрия», ПП «Конкордіс», ПП «Флімпекс», ТОВ «Інтер ЛТД», ТОВ «Караван Юг», які не підтверджені документами щодо транспортування та отримання; в) 3355160,00 грн. - витрати на оплату товарів (послуг) отриманих від ПП «Река», ПП «АМГ Групп» та ПП «Інфопроект» за нікчемними правочинами; г) 4167,00 грн. - у податковому обліку за 3-й квартал 2010 року сума валових витрат не відкоригована (у бік зменшення) на вартість безоплатно отриманих товарів (послуг) від ПП «Партнер-Буд і К».

Крім того, згідно з актом перевірки позивач завищив податкові зобов'язання із ПДВ на загальну суму 671032,00 грн. у податковому обліку за період з жовтня 2010 року по квітень 2011 року за операціями з реалізації на користь контрагентів-покупців товарів (послуг), попередньо отриманих від ПП «Река», ПП «АМГ Групп» та ПП «Інфопроект» за нікчемними правочинами; завищив податковий кредит на загальну суму 1421098,00 грн. у податковому обліку за період з січня 2009 року по березень 2010 року, з вересня 2010 року по квітень 2011 року, липень, серпень 2011 року, а саме: а) 1270543,00 грн. - за операціями з поставки інформаційно-консультаційних послуг, маркетингових послуг, послуг по перевірці несення служби, монтажних послуг, придбаних у ПП «Інфопроект», ПП «Об'єктив», ПП «АМГ Групп», ПП «Река», ТОВ «Норвиг-Юг», ПП «Альянс-ЛВД», ТОВ «Дімаркет», ПП «Компанія Гефест», ПП «ТД «Преміум», ТОВ «Інтер-Груп», ТОВ «С.В.Б.», ПП «Партнер-Буд і К», ПП «Союз РО», ТОВ «Кварц Люкс», ПП «Кратос Плюс», ТОВ «Дюна ЛТД», ТОВ «Інтерграф», ТОВ «Тіса Інвест», ТОВ «Колосок Плюс», які не пов'язані із господарською діяльністю; б) 131961,00 грн. - за операціями з поставки від від ТОВ «Норвиг-Юг», ТОВ «Атрия», ПП «Конкордіс», ПП «Флімпекс», ТОВ «Інтер ЛТД», ТОВ «Караван Юг» електротоварів, обладнання, одягу, автотранспортних послуг; в) 20334,00 грн. - за операціями з поставки від ТОВ «Норвиг-Юг», ПП «Река», які не підтверджені податковими накладними; г) 671032,00 грн. - за нікчемними правочинами з поставки від ПП «Река», ПП «АМГ Групп» та ПП «Інфопроект» товарів. У результаті вказаних порушень позивачем занижено податок на прибуток на 1888908,00 грн. у податковому обліку за 1-4-й квартали 2009 року, 1-4-й квартали 2010 року, 1-3-й квартали 2011 року та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 200015,00 грн. за 4-й квартал 2011 року; занижено ПДВ на загальну суму 750066,00 грн. у податковому обліку за період з січня 2009 року по березень 2010 року, з вересня по грудень 2010 року, березень, квітень, липень, серпень 2011 року.

За результатами перевірки контролюючим органом стосовно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення від 21.06.2012: № 0001012200 - про збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток на 1594493,00 грн. за основним платежем та 175361,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0001022200 - про зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 4-й квартал 2011 року на 200015,00 грн., № 0001002200 - про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 498236,00 грн. за основним платежем та 115718,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

Задовольняючи позов, суд перш інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з реального характеру поставки позивачу від ПП «Река», ПП «АМГ Групп» та ПП «Інфопроект» товарів (послуг) та подальшої реалізації цих товарів (послуг); недоведеності з боку ДПІ у судовому процесі обставин щодо нікчемності правочинів між позивачем та цими постачальниками; визнанням неправомірними дій контролюючих органів щодо проведення перевірок ПП «Река», ПП «АМГ Групп» судовими рішеннями, які вступили в законну силу.

Відповідно до пункту 5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР (втратив чинність з 1 квітня 2011 року, за винятком деяких положень, у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно з підпунктом 5.2.1 цієї статті, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків у яких виник спір) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 цієї статті).

Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Абзацами першим, другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі, в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (в редакції до внесення змін Законом України від 04.07.2013 № 408-VІ).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення валових витрат (витрат) та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про збільшення сум грошових зобов'язань із податку на прибуток та ПДВ.

Обов'язкове встановлення факту поставки як підстави для включення сум ПДВ, вказаних в податкових деклараціях, до податкового кредиту відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів, висловленій, зокрема в постанові від 22.10.2010 у справі за позовом Приватного підприємства «Балтімор» до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Разом з тим, факт поставки позивачу від ПП «Река», ПП «АМГ Групп» та ПП «Інфопроект» товарів (послуг) не може вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Заперечуючи проти позову та доводячи правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень, зокрема у частині здійснення позивачем змін у своєму податковому обліку з посиланням на господарські операції з ПП «Река», ПП «АМГ Групп» та ПП «Інфопроект», ДПІ у судовому процесі посилалася на обставини, які ставлять під сумнів фактичне виконання поставки позивачу від ПП «Река», ПП «АМГ Групп» та ПП «Інфопроект» товарів (послуг), так і подальшу реалізацію отриманих товарів (послуг) Так, контролюючий орган, поряд із доводами про відсутність цих постачальників за своїм місцезнаходженням, посилається на відсутність у них основних фондів, трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для здійснення поставки.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України щодо застосування підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», викладеної, зокрема в постанові від 27.03.2012 у справі за позовом ПП «Ангара» до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин, як неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг; нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку

Відповідно до частини 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні були мати на увазі, що сам факт наявності у позивача податкових чи-то видаткових накладних, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах, а також те, що для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум витрат та/чи податкового кредиту.

Поряд із цим, судами попередніх інстанцій також не були встановлені, ні обставини щодо предмету поставки позивачу від ПП «Река», ПП «АМГ Групп» та ПП «Інфопроект», ні умов такої поставки, хоча ці обставини мають значення для вирішення спору. Так, зокрема у випадку поставки позивачу від цих постачальників товарів, то значення для правильного вирішення спору мають також обставини щодо транспортування товару, його зберігання тощо.

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568 (далі - Правила № 363), товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу.

Основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля (пункт 11.1 Правил № 363).

Як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця так і у продавця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару. При цьому, однак, такі товарно-транспортні накладні повинні містити всю інформацію, яка б давала можливість здійснити облік транспорту, який здійснював перевезення, водія, який керував транспортом, товару, який перевозився, його якісних та кількісних характеристик (маса, кількість, найменування тощо).

Крім того, поза увагою судів залишились також інші порушення норм Закону № 334/94-ВР, Закону № 168/97-ВР та ПК, викладені в акті перевірки від 12.06.2012 № 3352/22-50/33659565, з якими ДПІ пов'язує збільшення позивачу грошового зобов'язання із податку на прибуток та ПДВ, зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, згідно з податковими повідомленнями-рішеннями 21.06.2012 № 0001012200, № 0001022200, № 0001002200. Так, поза увагою суду залишились викладена в акті перевірки інформація щодо обставин, які свідчать про неправомірне зменшення позивачем у податковому обліку валового доходу, збільшення валових витрат, завищення податкових зобов'язань з ПДВ та податкового кредиту, зокрема щодо відображення позивачем у податковому обліку операцій з подальшої реалізації позивачем товарів (послуг), отриманих від ПП «Река», ПП «АМГ Групп» та ПП «Інфопроект»; операцій з поставки інформаційно-консультаційних послуг, маркетингових послуг, послуг по перевірці за несенням служби, монтажних послуг, отриманих від ПП «Інфопроект», ПП «Об'єктив», ПП «АМГ Групп», ПП «Река», ТОВ «Норвиг-Юг», ПП «Альянс-ЛВД», ТОВ «Дімаркет», ПП «Компанія Гефест», ПП «ТД «Преміум», ТОВ «Інтер-Груп», ТОВ «С.В.Б.», ПП «Партнер-Буд і К», ПП «Союз РО», ТОВ «Кварц Люкс», ПП «Кратос Плюс», ТОВ «Дюна ЛТД», ТОВ «Інтерграф», ТОВ «Тіса Інвест», ТОВ «Колосок Плюс»; відображення у податковому обліку вартості безоплатно отриманих товарів (послуг) від ПП «Партнер-Буд і К» (кредиторська заборгованість перед ПП «Партнер-Буд і К»); заниження доходу на 4026192,00 грн. , що відповідає сумі грошових коштів, отриманих за послуги охорони від Одеської залізниці.

Встановлення вказаних обставин має значення для правильного вирішення спору, оскільки суми грошових зобов'язань згідно з податковими повідомленнями-рішеннями визначені з посиланням, в тому числі, на вище зазначені порушення позивачем норм податкового законодавства. Так само ці порушення були підставою для зменшення в податковому обліку позивача від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 4-й квартал 2011 року, оскільки на від'ємне значення об'єкта оподаткування впливає сума витрат (валових витрат).

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.

Наведені вище порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права унеможливлюють висновок щодо правильності вирішення спору, а відтак у відповідності до частин 2 та 4 ст. 227 КАС ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичної поставки позивачу від ПП «Река», ПП «АМГ Групп» та ПП «Інфопроект» товарів (послуг) та подальшої реалізації цих товарів (послуг), інших порушень норм Закону № 334/94-ВР, Закону № 168/97-ВР та ПК, викладених в акті перевірки від 12.06.2012 № 3352/22-50/33659565, з якими ДПІ пов'язує збільшення позивачу грошових зобов'язань із податку на прибуток та з ПДВ, зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток згідно з оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями. З цією метою, в разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС України.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби задовольнити частково, скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18.10.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2012, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій сторонам у справі.

Головуючий суддя: ПідписЄ.А. УсенкоСудді: ПідписО.А. Веденяпін ПідписМ.П. Зайцев