Ухвала суду № 58531693, 23.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2016 року м. Київ К/800/50958/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі

суддів: Леонтович К.Г., Васильченко Н.В., Сороки М.О.,

розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу Київської митниці Державної фіскальної служби на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2015 року у справі № 810/3351/15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Дельта-2010” до Київської митниці Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, -

в с т а н о в и л а :

У липні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю „Дельта-2010” звернулося в суд з позовом до Київської митниці Державної фіскальної служби України, в якому просило: визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці ДФС (м/п „Святошин”) про коригування митної вартості товарів від 04.02.2015 року №125130005/2015/610010/2; визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Київської митниці ДФС (м/п „Святошин”) від 04.02.2014 року №125130005/2015/00017.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає про неправомірність дій митного органу щодо визначення митної вартості товару за резервним методом, оскільки вважає, що заявлена декларантом митна вартість є достовірною та об’єктивною, яка підтверджується зовнішньоекономічними контрактами, інвойсами та іншими документами.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2015 року відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2015 року скасоване рішення суду першої інстанції, позовні вимоги задоволені.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями Київська митниця Державної фіскальної служби звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу товариство з обмеженою відповідальністю „Дельта-2010” просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції – без змін.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування судового рішення, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (дистрибутор) та компанією „Giti Tire Global Trading Pte. LTD” (постачальник) був укладений контракт від 27.07.2013 №G-D/2013-0627, який регулює продаж та дистрибуцію товарів – шини, що вироблені постачальником або від ім’я постачальника. Пунктом 12 контракту визначені умови поставки – CIF Інкотермс 2010.

На виконання вказаного контракту позивачем на митну територію України був ввезений товар в режимі імпорт – 40, а саме шини пневматичні гумові нові для вантажних автомобілів, тип протектора універсальний, з індексом навантаження більш як 121, безкамерні: 315/80 R22/5 18PR GSR225, індекс навантаження 158/150, індекс швидкості L (120 км/год) у кількості 200 шт; 315/80 R22/5 18PR GТ659+, індекс навантаження 156/150, індекс швидкості L (120 км/год) у кількості 190 шт; 315/80 R22/5 18PR GТ225, індекс навантаження 156/150, індекс швидкості L (120 км/год) у кількості 38 шт.

Позивачем була подана до митного оформлення електронна митна декларація від 03.02.2015 року №125130005/2015/540697 та товаросупровідна документація на товар, а саме: зовнішньоекономічний контракт від 27 червня 2013 року №G-D/2013-0627; рахунок – фактура (комерційний інвойс) від 13.12.2014 року FJ1406039А; міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR) від 30.01.2015 року №41329, 41330; коносамент (BILL OF LADING) від 17.12.2014 №FCJH048635; платіжний документ, що підтверджує вартість товару, від 26.12.2014 №141226/000671280; прейскурант (прас – лист) виробника товару від 24.12.2014 б/н; пакувальний лист від 04.11.2014 б/н; страховий поліс від 17.12.2014 №PYIE201434010200Е03992; сертифікат відповідності від 02.02.2015 №UA/009/0005024-15; інформація про радіологічний контроль товару від 17.12.2014 №2761; сертифікат погодження товару від 17.12.2014 форми А №G143502000431033; копія митної декларації країни відправлення від 12.12.2014 №350120140014842353.

Митна вартість товару задекларована позивачем за 1 методом визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну (за ціною договору), в розмірі 86850,54 доларів США, що підтверджується декларацією митної вартості від 03.02.2015 року №125130005/2015/540697.

Під час митного оформлення товару та визначення митної вартості товару, відповідач дійшов до висновку про те, що митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (документи мають розбіжності), у зв’язку із чим у позивача були витребувані додаткові документи на підтвердження заявленої митної вартості товару, а саме: виписка з бухгалтерської документації; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованим експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

На виконання вимог позивачем 04.02.2015 р. надані: висновок ДП „Укрпромзовнішекспертиза” від 21.01.2015 р. №136 та рахунки – фактури.

Митним органом винесене рішення про коригування митної вартості товару від 04.02.2015 р. №125130005/2015/610010/2, яким скоригована митна вартість товару з 86850,54 доларів США до 97819,40 доларів США. Згідно вказаного рішення, контролюючим органом не застосований метод визначення митної вартості за ціною договору, оскільки у наданих декларантом до митного оформлення документах для підтвердження митної вартості товарів містяться розбіжності та не містяться всі відомості щодо підтвердження числових значень складових митної вартості товарів (експертний висновок не враховує аналіз цін виробників аналогічної продукції на ринку, не враховані всі витрати до кордону України відповідно до рахунку на перевезення); методи за ціною договору щодо ідентичних товарів та за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів не застосовуються у зв’язку з невиконанням вимог статей 59 – 60 МК України; методі згідно зі статтями МК України 62 та 63 не застосовуються у зв’язку з відсутністю інформації щодо ціни складових для визначення вартості за даними методами. Відповідачем застосований резервний метод з урахуванням інформації, наявної в митному органі, щодо митного оформлення товарів за МД від 21.11.2014 №125130005/2014/549284.

На підставі зазначеного рішення відповідачем виставлена картка відмови у митному оформленні від 04.02.2015 року №125130005/2015/00017.

Позивачем 05.02.2015 подана митна декларація №125130005/2015/540762, в якій визначена митна вартість товару з корегуванням.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що надані позивачем документи містять розбіжності, тому спірні рішення та картка відмови є правомірними.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що рішення про визначення митної вартості товару за шостим (резервним) методом без обґрунтованості послідовного застосування попередніх п’яти, а також без обґрунтування неможливості їх застосування та виданої на підставі цього рішення картки відмови у прийнятті митної декларації є помилковим і таким, що не відповідає вимогам законодавства, митний орган не довів наявність обґрунтованих сумнівів щодо невідповідності заявленої позивачем митної вартості товару, що позивачем наданий перелік документів, який підтверджував заявлену митну вартість товару за ціною договору.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Згідно обставин справи між сторонами виник спір щодо визначення митним органом заявленої митної вартості товару за резервним методом

Спірні правовідносини регулюються Митним кодексом України від 13.03.2012 р. № 4495-VI (надалі - МК України).

Згідно ст.49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно ст.51 МК України митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до гл. 9 цього Кодексу.

Згідно ст.52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов’язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об’єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов’язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

У ст.53 МК України передбачено, що одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п’ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об’єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Разом з тим, у ч.3 ст.53 Кодексу передбачений перелік документів, які митний орган може вимагати у декларанта у разі, якщо документи, зазначені у ч.2 ст.53 МК України містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Це, зокрема, транспортні (перевізні) документи, виписки з бухгалтерської документації, каталоги, специфікації, прейскуранти виробника товару.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем надані відповідачу для митного оформлення імпортованого товару документи, що передбачені ч.2 ст.53 МК. Подані документи ідентифікували оцінюваний товар та містили об’єктивні і достовірні дані, що піддавалися обчисленню, які підтверджували ціну товарів, що підлягала сплаті позивачем на користь продавця, тобто підтверджували митну вартість товарів за ціною договору згідно з вимогами ч.ч.4, 5 ст. 58 МК.

Крім того, на виконання ч.3 ст. 53 МК України декларант також подав додаткові документи.

Відповідно ст.49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Щодо застосування Київською митницею ДФС резервного методу визначення митної вартості товару, суд апеляційної інстанції вірно зазначив про безпідставність його застосування.

Відповідно до ст.57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, контролюючий орган обґрунтовуючи свій сумнів у правильності визначення декларантом митної вартості посилався на наступне; відповідно до п. 8 (4) та п. 9 (2) контракту від 27.06.2013 № G-D/2013-0627 всі замовлення з фактичним об'ємом товару, що має бути закуплений, визначаються у проформі-інвойсі, яку готує постачальник після узгодження з дистриб'ютором остаточної ціни. Однак до митного оформлення позивачем було надано не проформу-інвойс, а комерційний інвойс від 13.12.2014 р. №FJ1406039A; інвойс від 13.12.2014р. №FJ1406039А та прайс-лист виробника товару від 24.12.2014 р. №б/н містять різні відомості щодо вартості товару та різні умови поставки (FOB, CIF). При цьому, до митного оформлення не надано жодного документу, у підтвердження вартості транспортування та страхування товарів, які обов’язково включаються до вартості товарів відповідно до умов поставки CIF згідно Інкотермс 2010; митна декларація країни відправлення від 12.12.2014 р. №350120140014842353 та пакувальний лист від 04.11.2014 також свідчать про надання декларантом неповної інформації про митну вартість товару, оскільки відповідно до відомостей, наведених у експортній митній декларації, фактично поставка товару здійснювалась відповідно до зовнішньоекономічного контракту №FJ14SG0603, який до митного оформлення не подавався, на умовах поставки FOB; при цьому ціна, вказана у експортній декларації та у спірному інвойсі від 13.12.2014 р. №FJ1406039A, відрізняється; страховий поліс від 17.12.2014 р. №PYIE201434010200Е03992 не містить тарифу, за яким здійснювалося страхування; платіжний документ від 26.12.2014 р. №141226/000671280 містить відомості про вартість товару у розмірі 167522,42 доларів США, що є більшою від заявленої митної вартості товару; фактичне здійснення поставки на умовах FOB передбачає покладання транспортних витрат та витрат на страхування товару на позивача, проте документі, що підтверджують числове значення таких складових митної вартості, останнім не надані.

Судом апеляційної інстанції досліджувалися документи, надані до митного оформлення товару за ціною договору, тобто за першим методом в результаті чого вищенаведені обставини про наявність розбіжностей не знайшли свого підтвердження з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем наданий інвойс FJ1406039A від 13.12.2014 р., який є документом, визначеним контрактом. Відмінності у назві „проформа-інвойс” та „комерційний інвойс” не змінюють суті документа, оскільки така відмінність не впливає на числові значення митної вартості.

Прайс-лист не є основним документом, що підтверджує складові митної вартості, яка була сплачена чи підлягає сплаті декларантом.

Безпідставними є посилання митного органу на те, що згідно прайс-листа, фактично поставка відбувалося на умовах FOB, оскільки це спростовується умовами контракту №G-D/2013-0627, яким передбачені умови поставки - CIF.

Визначені контрактом умови поставки, за правилами Інкотермс-2010, передбачають, що транспортні та страхові витрати покладаються на постачальника. Тому, відповідні витрати фактично включалися у вартість придбаного позивачем за контрактом товару.

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що зазначена в платіжному документі сума більша, ніж в інвойсі, оскільки згідно призначення платежу платіжного доручення від 26.12.2014 р. №141226/000671280, оплата здійснювалася на підставі інвойсу від 13.12.2014 року №FJ1406039А на суму 86850,54 доларів США, а також на підставі інвойсу від 14.12.2014 року №GT1406041F на суму 80671.88 доларів США.

Невірне зазначення в пакувальному листі номеру контракту, за наявності вірного номеру інвойсу, найменування та кількості одиниць товару, не є обґрунтованим сумнівом у правильності визначення декларантом митної вартості.

Відповідно до ч.6 ст.54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що відповідачем не була доведена правомірність прийняття оскаржуваного рішення за резервним методом та неможливості визначення митної вартості товару за ціною договору.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов до вірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно ч.3 ст.220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судом апеляційної інстанції винесене законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Київської митниці Державної фіскальної служби відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст.237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: