Постанова № 58493148, 23.06.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 червня 2016 року № 826/2527/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шулежка В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгеніївни, за участю третіх осіб - товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс», товариства з обмеженою відповідальністю «Марвелос», Реєстрацзійної служби Головного управління юстиції у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгеніївни (далі - відповідач), за участю третіх осіб - товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» (далі - третя особа 1, ТОВ «ФК «Вектор-Плюс), товариства з обмеженою відповідальністю «Марвелос» (далі - третя особа 2, ТОВ «Марвелос»), Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві (далі - третя особа 3), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №21939924, прийняте 09.06.2015 державним реєстратором прав на нерухоме майно - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою М.Є. про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна: квартиру АДРЕСА_1, за товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» (код ЄДРПОУ 38004195).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що відповідачем протиправно проведено державну реєстрацію права власності за ТОВ «ФК «Вектор-Плюс» на квартиру АДРЕСА_1 у зв'язку з наявністю арешту зазначеної квартири та заборони на її відчуження, а також у зв'язку з відсутністю у нотаріуса повноважень щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності без вчинення нотаріальної дії з майном.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, письмових заперечень проти позову не надав, заяви про розгляд справи за його відсутності не подав.

Представник третьої особи 1 подав до суду письмові пояснення, в яких зазначив, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу правомірно проведено державну реєстрацію права власності, вважає вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Представник третьої особи 2 в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, заяви про розгляд справи за його відсутності не надав.

Представник третьої особи 3 подав письмові пояснення щодо заявлених позовних вимог та вирішення позову по суті залишив на розсуд суду.

З урахуванням положень частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності потреби заслухати свідка чи експерта, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як підтверджено матеріалами справи, 25.05.2007 між ОСОБА_1, як позичальником, та Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк», який змінив найменування на публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (Банк) укладено кредитний договір №2709/0507/88-141, згідно якого Банк зобов'язувався надати Позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 80 000,00 доларів США на строк з 25.05.2007 до 25.05.2017 та на умовах, передбачених у цьому Договорі, а Позичальник зобов'язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором.

В забезпечення виконання зобов'язання за Кредитним договором між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк», як іпотекодержателем, та ОСОБА_1, як іпотекодавцем, 26.07.2007 укладено іпотечний договір №2709/0507/88-141-Z-1, згідно якого на забезпечення виконання основного зобов'язання іпотекодавець передала в іпотеку іпотекодержателю належне їй на праві власності майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1.

Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Двадцять першою Київською державною нотаріальною конторою від 20.10.2003 за №1-3208 та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 22.10.2003 за реєстровим №732 у реєстровій книзі №д711-139.

Судом також встановлено, що 28.11.2012 між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор-Плюс» укладено договір факторингу № 15, згідно умов якого Банк відповідно до умов даного Договору відступає ТОВ «ФК «Вектор-Плюс» свої права вимоги заборгованості по кредитним договорам, в тому числі, право вимоги ПАТ «Сведбанк» за Кредитним договором від 25.05.2007 №2709/0507/88-141, укладеним між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1

Крім того, 28.11.2012 між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор-Плюс» укладено договір про відступлення права за іпотечними договорами, у відповідності до якого ТОВ «ФК «Вектор-Плюс» отримав право вимоги в тому числі й за іпотечним договором від 26.07.2007 №2709/0507/88-141-Z-1, який укладено між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві Мойсеєнком В.В. винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 07.10.2014 у виконавчому провадженні №44215423 з примусового виконання виконавчого листа №2/756/65/13, виданого 29.01.2014 Оболонським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Сведбанк» боргу в сумі 744 199,32 грн., якою накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1, а також заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику - ОСОБА_1

Зазначене обтяження зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.10.2013, номер запису про обтяження 2858048, що посвідчується витягом з вказаного Державного реєстру, копія якого міститься в матеріалах справи.

При цьому, ТОВ «ФК «Вектор-Плюс» на підставі, зокрема, вищевказаних договорів про відступлення права вимоги 09.06.2015 звернулось до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М.Є. із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, в якій просило зареєструвати за ТОВ «ФК «Вектор плюс» право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1.

За результатами розгляду поданих ТОВ «ФК «Вектор плюс» документів, державним реєстратором 09.06.2015 прийнято рішення №21939924 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відповідно до якого зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна-квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Вектор плюс».

Одночасно, 09.06.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгорової М.Є. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 21940409 про реєстрацію права власності на вказану квартиру за ТОВ «Марвелос». Підставою для виникнення права власності у ТОВ «Марвелос» є договір купівлі-продажу від 09.06.2015, за №1892.

Вважаючи рішення відповідача від 09.06.2015 №21939924 про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Вектор плюс» протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 2, частини другої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-IV (надалі - Закон №1952-IV в редакції чинній на час спірних правовідносин), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка є обов'язковою. Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно з частиною 5 статті 3 Закону №1952-IV, державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом.

Абзацом 2 частини 1 статті 9 Закону №1952-IV визначено, що у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Зокрема, абзацами 2-3 частини 5 статті 3 Закону №1952-IV передбачено, що державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія, державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

За змістом частини 9 статті 15 Закону №1952-IV державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії.

Абзацом 7 пункту 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 №868 (надалі - Порядок №868 в редакції, чинній на час спірних правовідносин) встановлено, що нотаріус, яким вчинено нотаріальну дію з нерухомим майном, проводить державну реєстрацію прав, набутих виключно у результаті вчинення такої дії, крім випадків, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

В силу вимог положень пункту 1 частини 2 статті 9 Закону №1952-IV нотаріус, як спеціальний суб'єкт, здійснює функції державного реєстратора, в тому числі, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що чинне законодавство наділяло нотаріуса окремими повноваженнями державного реєстратора щодо прав на нерухоме майно, які виникають лише у результаті вчинення нотаріальних дій з таким майном, а також повинні реалізовуватися одночасно з їх вчиненням та за наслідками перевірки правильності оформлення документів в офіційному порядку, що дозволяє забезпечити належний рівень захисту гарантованих Конституцією України речових прав осіб на нерухоме майно.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону №1952-IV державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Згідно з ч. 4 ст. 15 Закону №1952-IV державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Пунктом 36 Порядку №868 передбачено, що для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 Закону №1952-IV визначено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

Підпунктом 1 пункту 37 Порядку №868 встановлено, що документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат.

В свою чергу, відповідно до частини 1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003 №898-IV (надалі - Закон №898-IV), у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з частиною 1 ст. 33 Закону №898-IV, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 36 цього Закону, сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частиною 1 статті 37 Закону №898-IV передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Отже, в межах процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель має право звернутися до органу державної реєстрації з метою державної реєстрації за собою права власності на об'єкт нерухомого майна і документом, що буде підтверджувати відповідний перехід права власності, слугуватиме або окремий договір між іпотекодавцем та іпотекодержателем, або застереження в іпотечному договорі.

Судом досліджено матеріали справи та встановлено, що за умовами договору іпотеки від 26.07.2007 №2709/0507/89-141-Z-1 за вибором Іпотекодержателя застосовується один із наведених способів звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, за договором про задоволення вимог Іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог, викладене у пп. 12.3.1 та пп. 12.3.2 п. 12.3 договору (п. 12.3 п. 12). Задоволення вимог здійснюється шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". Відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку" у випадку задоволення вимог Іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в цьому підпункті п. 12.3 договору, договір про задоволення вимог Іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на предмет іпотеки (пп. 12.3.1 п. 12.3 п. 12).

З матеріалів справи встановлено, що в оскаржуваному рішенні підставою для проведення державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Вектор плюс» з метою забезпечення виконання зобов'язань вказано саме договір іпотеки від 26.07.2007 №2709/0507/89-141-Z-1.

При цьому, жодна нотаріальна дія з приводу набуття права власності на зазначений об'єкт нерухомого майна під час проведення державної реєстрації такого права відповідачем, як спеціальним суб'єктом державної реєстрації, не вчинялась.

Статтею 4 Закону України №1952-IV визначено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме:

1) право власності на нерухоме майно;

2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном;

3) інші речові права відповідно до закону;

4) податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

Враховуючи положення частини 1 статті 37 Закону №898-IV, звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається саме шляхом набуття Іпотекодержателем права власності на останній. Разом з тим, з огляду на норми закріплені частиною 9 статті 15 Закону №1952-IV та абзацом 7 пункту 2 Порядку №868, нотаріус як спеціальний суб'єкт, проводить державну реєстрацію прав на нерухоме майно, набутих виключно у результаті вчинення нотаріальної дії з таким майном.

Таким чином, дії нотаріуса щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності, яке виникає на підставі договору іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя були протиправними у зв'язку з відсутністю у нотаріуса повноважень щодо прийняття рішення №21939924 від 09.06.2015 про державну реєстрацію права власності без вчинення нотаріальної дії з майном.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20 квітня 2016 року № К/800/10620/16.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав виключно за наявності підстав для такої відмови, що визначені Законом № 1952-ІV (пункт 28 Порядку №868).

Згідно з пунктом 5 статті 24 Закону № 1952-IV у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону.

Відповідно до статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-ХІV від 21.04.1999, арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку про те, що наявність в Реєстрі запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте. Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена Верховним Судом України у постанові від 11.11.2014 у справі № 21-357а14.

З матеріалів справи встановлено, що постановою державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 07.10.2014 ВП №44215423 накладено арешт на все майно ОСОБА_1

Доказів скасування вказаного рішення сторонами суду не надано, тобто станом на час прийняття рішення про державну реєстрацію та внесення відповідного запису до реєстру обтяження було чинним.

З урахуванням викладеного, відповідач не мав права проводити 09.06.2015 реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, яка перебувала у власності ОСОБА_1 за ТОВ «Фактронингова компанія «Вектор Плюс», оскільки на неї було накладено обтяження у вигляді арешту нерухомого майна.

Відповідно до частин 1, 2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку з боку відповідача не доведено правомірності прийняття рішення про державну реєстрацію прав.

Натомість позивачем надано достатньо належних доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

За таких обставин, системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку наявним в матеріалах справи доказам в їх сукупності, беручи до уваги те, що приймаючи рішення про державну реєстрацію права власності (виникнення) на вищевказану квартиру за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Єгорова М.Є. за відсутності відповідних повноважень, чим порушено законні інтереси позивача, які підлягають до судового захисту шляхом визнання протиправним та скасування такого рішення, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Беручи до уваги положення статті 94 КАС України, на користь позивача підлягає присудженню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №21939924, прийняте 09.06.2015 державним реєстратором прав на нерухоме майно - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою М.Є. про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна: квартиру АДРЕСА_1, за товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» (код ЄДРПОУ 38004195).

Присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М.Є. сплачений ним судовий збір у розмірі 551,21 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя В.П. Шулежко