Рішення № 58442597, 15.06.2016, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/4981/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

15 червня 2016 року Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська в складі головуючого - судді Марченко Н.Ю. за участю секретаря судового засідання Шишляннікова О.В., представника позивача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору недійсним, витребування майна, скасування реєстрації прав та про поділ майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись до суду з даним позовом, ОСОБА_2 зазначає, що перебував з відповідачем ОСОБА_3 в зареєстрованому шлюбі з 9 серпня 2003 року. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2014 року шлюб між ними розірваний. Під час шлюбу ними за спільні кошти була придбана квартира № 48 у будинку № 10/3 по проспекту імені газеті Правда в м. Дніпропетровську. Право власності на зазначену квартиру було зареєстровано на дружину. Крім того, під час шлюбу ними за спільні кошти був придбаний автомобіль Hyundai Tucson, який також зареєстрований на дружину. Оскільки даний автомобіль без його згоди був відчужений відповідачем 23 квітня 2015 року на користь ОСОБА_4, позивач з урахуванням уточнених під час судового розгляду позовних вимог просить визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки Hyundai Tucson, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, витребувати вказаний автомобіль у ОСОБА_4 та скасувати реєстрацію автомобіля на її ім'я, визнавши за ним в порядку поділу майна подружжя право власності на 1/2 частину цього автомобіля, а також визнати за ним і ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири № 48 у будинку № 10/3 по проспекту імені газеті Правда в м. Дніпропетровську за кожним.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позов підтримала та наполягала на його задоволенні.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилася, про час і місце судового розгляду була повідомлена, надала свої письмові заперечення проти позову, в яких посилається на те, що за час шлюбу заробітна плата відповідача була незначною. В 2005 року нею був отриманий кредит в ПАТ КБ Надра на придбання квартири АДРЕСА_1. Кредитні зобов'язання по сплаті щомісячних платежів здійснювалися нею особисто з її заробітку. В лютому 2012 року шлюбні відносини між нею та відповідачем були припинені. 27 липня 2013 року вона здійснила продаж квартири АДРЕСА_1. До підписання договору купівлі-продажу нею був отриманий завдаток у сумі 20 000 грн. Крім того, отримано позику в розмірі 85 000 грн., яку вона зобов'язалася повернути до 8 серпня 2016 року. За рахунок цих коштів 9 липня 2013 року нею була придбана спірна квартира № 48 у будинку № 10/3 по проспекту імені газеті Правда в м. Дніпропетровську. На прохання відповідача вона зареєструвала його в цій квартирі, щоб його не було мобілізовано. Відповідач вважає, що дана квартира є її особистою власністю. Крім того, в разі поділу спірної квартири мають враховуватися інтереси дитини, а тому можливо виділення відповідачу лише 1/3 частини цієї квартири. Також вважає, що позивачем не доведено, що автомобіль Hyundai Tucsonє спільним майном подружжя. Наразі вона не є власником цього автомобіля. Тому просила в задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідач ОСОБА_4, залучена до участі у справі ухвалою суду від 20 квітня 2016 року, в судове засідання не з'явилася, про час і місце судового розгляду повідомлялася за своїм зареєстрованим місцем проживання, причину неявки не повідомила, заперечень проти позову не надала.

Суд, з'ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню за наступних підстав:

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 9 серпня 2003 року.

Мають сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Під час перебування в шлюбі 9 липня 2013 року відповідачем ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу була придбана квартира № 48 у будинку № 10/3 по проспекту імені газеті Правда в м. Дніпропетровську.

Крім того, під час шлюбу 30 листопада 2011 року ОСОБА_3 був придбаний автомобіль Mitsubishi Lancer 2011 року випуску номерний знак НОМЕР_1, а 8 травня 2012 року автомобіль Hyundai Tucson 2011 року випуску номерний знак НОМЕР_2 (придбання в торгівельний організації).

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2014 року шлюб між сторонами розірваний.

Як вбачається зі змісту вказаного рішення суду, з осени 2013 року сторони проживають окремо, не підтримують шлюбні відносини, не ведуть спільного господарства.

Відповідно до частини 1 статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Частиною 2 статті 60 СК України встановлено презумпцію виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а саме вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частиною 3 статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини 1 статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Статтею 70 СК України визначено, що в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як вбачається з матеріалів справи, на час звернення позивача до суду з даним позовом спірна квартира № 48 у будинку № 10/3 по проспекту імені газети Правда в м. Дніпропетровську зареєстрована на праві власності за відповідачем ОСОБА_3, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Між тим, за інформацією Територіального сервісного центру № 1241 Регіонального сервісного центру в Дніпропетровській області автомобіль Mitsubishi Lancer 2011 року випуску номерний знак НОМЕР_1 відчужений відповідачем 17 квітня 2015 року на користь іншої особи (спору щодо цього автомобілю між сторонами не має), а автомобіль Hyundai Tucson 2011 року випуску номерний знак НОМЕР_2 відчужений відповідачем 23 квітня 2015 року на користь ОСОБА_4 згідно з довідкою-рахунком серії ААЕ № 056123 від 23.04.2015 року за 28750,75 грн.

Отже, спірні квартира № 48 у будинку № 10/3 по проспекту імені газети Правда в м. Дніпропетровську та автомобіль Hyundai Tucson 2011 року випуску номерний знак НОМЕР_2 як такі, що набуті за час шлюбу за відплатними договорами відповідно до вимог статті ст. 60, ч. 3 ст. 61 СК України є спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Проте на даний час обсяг наявного у сторін майна не містить спірного автомобілю, оскільки останній до предявлення позову був відчужений відповідачем і право власності на нього зареєстровано 23 квітня 2015 року за ОСОБА_4 та в спільній власності подружжя залишилась лише квартира, право на поділ якої набув позивач.

Суд не може погодитися з доводами відповідача, що спірна квартира № 48 у будинку № 10/3 по проспекту імені газети Правда в м. Дніпропетровську є її особистою приватною власністю, оскільки вони суперечать вимогам закону та спростовуються встановленими по справі обставинами.

Зокрема, частиною 1 статті 58 СК України до об'єктів особистої приватної власності дружини, чоловіка віднесено майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України Про приватизацію державного житлового фонду; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Частинами 3-5 статті 58 СК України до особистої приватної власності дружини, чоловіка також віднесено премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди; страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них.

Між тим, відповідач не надала суду доказів, як того вимагають положення ст. ст. 10, 60 ЦПК України, що джерелом придбання нею спірної квартири є майно або кошти, які належали їй особисто.

Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, під час шлюбу 20 жовтня 2005 року ОСОБА_3 був отриманий кредит у ВАТ Комерційний банк Надра в сумі 25508,32 доларів США на придбання квартири АДРЕСА_2. При цьому 23 жовтня 2008 року ОСОБА_3 після продажу ОСОБА_2 21 жовтня 2008 року належної йому на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 26.09.2008 року Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради, квартири АДРЕСА_3 за 384450 грн., у рахунок погашення кредиту були внесені грошові кошти в сумі 24200,24 доларів США, еквівалентній 123179,22 грн. 27 липня 2013 року ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2, придбану за рахунок кредитних коштів, було продано за 68180 грн. Правочин укладено з нотаріальної згоди її чоловіка ОСОБА_2 (п. 1.5 договору купівлі-продажу). Напередодні 9 липня 2013 року ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого придбано квартиру № 48 у будинку № 10/3 по проспекту імені газети Правда в м. Дніпропетровську за 100550 грн. Як зазначено самою відповідачем у її письмових запереченнях на позов, спірна квартира придбана нею за рахунок завдатку в розмірі 20000 грн., отриманого від продажу квартири АДРЕСА_2, та отриманої нею позики в розмірі 85000 грн.

Відтак, доводи відповідача про придбання нею спірної квартири за рахунок її особистих коштів є необґрунтованими.

Суд не може прийняти до уваги доводи відповідача про припинення шлюбних відносин між нею та відповідачем у лютому 2012 року, оскільки згідно з рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2014 року про розірвання шлюбу сторони з осени 2013 року проживають окремо, не підтримують шлюбні відносини, спільного господарства не ведуть.

Зазначене рішення ОСОБА_3 не оскаржувалося та набрало законної сили, а тому в силу ч. 3 ст. 61 ЦПК України має преюдиційне значення в цій справі.

Факт придбання відповідачем спірної квартири під час перебування у шлюбних відносинах з відповідачем та поширення на неї режиму спільного сумісного майна подружжя підтверджується також наданням ОСОБА_2 нотаріальної згоди на укладення дружиною цього правочину та реєстрацією позивача в даній квартирі. Доводи відповідача про реєстрацію нею позивача в спірній квартирі з метою ухилення від мобілізації в даному випадку є голослівними. Суд розцінює доводи відповідача про придбання нею спірної квартири після фактичного припинення шлюбних відносин з позивачем як її намагання зменшити обсяг майна подружжя, що підлягає поділу. При укладенні договору купівлі-продажу спірної квартира відповідач розуміла, що перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, а й відповідно, що придбана нею квартира згідно з положеннями ст. 60 СК України є спільною сумісною власністю подружжя.

Таким чином, встановивши належність квартири № 48 у будинку № 10/3 по проспекту імені газети Правда в м. Дніпропетровську до спільного сумісного майна подружжя, з урахуванням неподільності речі та відсутності згоди сторін на присудження грошової компенсації за частку у спільній сумісній власності, суд приходить до висновку про необхідність поділу спірної квартири між сторонами шляхом визнання права власності на неї в рівних частках, а саме по 1/2 частині за кожним.

Підстав для відступу від засади рівності часток подружжя суд не вбачає, оскільки обставини, передбачені частинами 2 та 3 статті 70 СК України, судом не встановлені.

Щодо вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля Hyundai Tucson, укладеного 23 квітня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, витребування вказаного автомобіля у ОСОБА_4, скасування реєстрації автомобіля на її ім'я, а також визнання за ним у порядку поділу майна подружжя права власності на 1/2 частину цього автомобіля, то суд вважає їх таким, що не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового; для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (ч. ч. 2, 3 ст. 65 СК України).

Частиною 4 статті 65 СК України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

При цьому, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 3ст. 61 СК України) та використовуються подружжям спільно на підставі рівних прав на володіння, користування і розпоряджання відповідним майном (ст. 63 СК України).

Таким чином, один із подружжя може вимагати від іншого із подружжя 1/2 частину вартості відчуженого майна в тому випадку, зокрема, якщо один із них здійснив його відчуження проти волі іншого і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби.

Зазначене узгоджується із роз'ясненнями, викладеними у п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя, згідно з якими у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Крім того, пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини 2 статті 369 ЦК України в разі вчинення одним зі співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв'язку вбачається, що укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-1912цс15, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Суд враховує, що на момент укладення 23 квітня 2015 року оспорюваного правочинувідповідач ОСОБА_3 у шлюбі з позивачем не перебувала, а тому на час укладення договору купівлі-продажу автомобіля інша сторона правочину - ОСОБА_4 не знала і не могла знати про те, що спірний автомобіль належить ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності та що останній не надав ОСОБА_3 згоди на укладення цього договору.

Враховуючи наведене, а також те, що при розгляді спорів про розподіл цінного майна та визнання недійсними правочинів з відчуження такого майна без письмової згоди одного з подружжя, суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна, підстави для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу автомобіля недійсним, витребування автомобіля від нового власника, скасування його реєстрації за новим власником, а також визнання за позивачем права власності на 1/2 частину цього автомобіля відсутні. В даному випадку позивач має право на отримання відповідної компенсації його частки у відчуженому спільному майні, проте такі вимоги протягом судового розгляду позивачем не заявлялися, а відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог.

Отже, позов ОСОБА_2 слід задовольнити частково лише в частині поділу спірної квартири.

Згідно зі ст. 88 ЦПК України у зв'язку з частковим задоволенням позову ОСОБА_2 суд присуджує стягнути з відповідача ОСОБА_3 на його користь витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 502 грн. 75 коп.

Керуючись ст. ст. 209, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору недійсним, витребування майна, скасування реєстрації прав та про поділ майна подружжя задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в порядку поділу майна подружжя право власності на 1/2 частину квартири № 48 у будинку № 10/3 по проспекту імені газети «Правда» в м. Дніпропетровську за кожним.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрат по сплаті судового збору в розмірі 502 (пятсот дві) грн. 75 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги через Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Н.Ю. Марченко