Рішення № 58416232, 16.06.2016, Приморський районний суд Запорізької області

Копія Справа № 326/582/16-цр.

Провадження № 2/326/263/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2016 року Приморський районний суд Запорізької області в складі:

головуючої-судді ОСОБА_1,

при секретарі Кузякіній К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомоторсгруп» про захист прав споживачів, визнання недійсним договору майнового лізингу, стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомоторсгруп» про захист прав споживачів, визнання недійсним договору майнового лізингу, стягнення грошових коштів. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 21 липня 2015 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автомоторсгруп» укладено договір №505041 майнового лізингу, відповідно до якого (п.2.1 Договору) лізингодавець зобовязується придбати та передати на умовах майнового лізингу у користування майно (надалі ОСОБА_3 лізингу МТЗ 892), а лізингоодержувач зобовязується прийняти ОСОБА_3 лізингу та сплачувати лізингові платежі згідно з умовами Договору. Позивач зобовязався сплачувати за користування ОСОБА_3 лізингу трактор МТЗ 892 Беларус, періодичні лізингові платежі згідно з графіком. Договір фінансового лізингу передбачав право позивача отримати у власність ОСОБА_3 лізингу МТЗ 892, за умови повної сплати вартості ОСОБА_3 лізингу МТЗ 892, та інших витрат (розділ 11 Договору).

Згідно пункту 5.1 договору ОСОБА_3 лізингу МТЗ 892, передається у користування позивача не пізніше 120 робочих днів з моменту сплати ним на рахунок товариства авансового платежу та комісії за передачу автомобіля.

Пунктом 8.2.1 договору визначено, що перший лізинговий платіж складається із: а) комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, повязані з підготовкою та укладенням цього Договору (надалі«Вартість фінансування»), яка розраховується як: вартість фінансування, яка визначена у додатку № 2 до даного договору та становить 20 % від вартості предмету лізингу; б) авансу ціни предмета лізингу, який розраховується: авансовий платіж, який визначений у додатку № 2 до даного договору та становить 50 % вартості предмету лізингу; в) комісійної винагороди лізингодавця за передачу предмета лізингу, як платіж, що покриває витрати лізингодавця, повязані з організацією передачі предмета лізингу на користь лізингоотримувача. Розмір комісійної винагороди лізингодавця за передачу предмета лізингу визначений в додатку № 2 до даного договору та становить 3 % від вартості предмета лізингу.

Згідно з пунктом 8.2.3 договору лізингоотримувач зобовязаний сплачувати «другий лізинговий платіж», який складається з: відшкодування вартості предмета лізингу; сплати відсоткової ставки за користування предметом лізингу; сплати комісії за супроводження договору.

21 липня 2015 року на виконання умов договору фінансового лізингу позивач сплатив товариству грошові кошти в розмірі 52000 грн.

29 липня 2015 року позивач додатково перерахував на рахунок відповідача 50 % вартості ОСОБА_3 лізингу МТЗ 892, що дорівнює 130000 грн.

Таким чином, позивач сплатив відповідачу за вказаним договором 182000 грн.

Відповідач ОСОБА_3 лізингу МТЗ 892, позивачу не передавав.

Вважає, що аналіз змісту спірного договору майнового лізингу від 21.07.2015 року №505041, укладеного між сторонами, дає підстави прийти до висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обовязків, передбачених договором та законом (пункт 8.17, розділ 12 договору), звужені обовязки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обовязків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Згідно пункту 3.6 договору, лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобовязаннями відповідає продавець.

Крім того, позивач вважає, що оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, так як в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт 3.6 договору, щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та інше суперечить положенням статті 808 ЦК України.

Окрім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Однак, у відповідача відсутня ліцензія для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), та що суперечить вимогам законодавства.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Договір від 21 липня 2015 року № 505041, укладений між позивачем та ТОВ «Автомоторсгруп», нотаріально посвідчено не було.

Аналогічна позиція щодо підстав визнання недійсним договору фінансового лізингу викладена у постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 року у справі №6-2766цс15 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.08.2015 року.

Просить суд визнати недійсним договір майнового лізингу №505041 від 21.07.2015 року, укладений між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автомоторсгруп»; стягнути з ТОВ«Автомоторсгруп» на його користь 182 000 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2371,20 грн.

Позивач та його представник, які про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, до суду не зявились, надавши письмові заяви про розгляд справи за їх відсутності, в яких зазначили, що позовні вимоги вони підтримують у повному обсязі, у разі неявки представника відповідача, проти прийняття судом заочного рішення не заперечують.

Крім цього, позивачем надані письмові пояснення по справі, в яких зазначено, що згідно ч.1 ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова установа це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), повязані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії. З цього можна зробити висновок, що відповідач при укладенні договору з позивачем діяв як фінансова установа, що надає фінансові послуги повязані з лізингом. Частиною 3 розділу 1 Положення про Державний реєстр фінансових установ, затвердженого Розпорядженням №41 Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28.08.2003 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11 вересня 2003 року за №797/8118, передбачено, що дія цього Положення поширюється на всіх юридичних осіб незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» надають одну чи декілька фінансових послуг, державне регулювання діяльності з надання яких належить до компетенції Нацкомфінпослуг». Згідно з частиною 8 розділу 1 указаного Положення про Державний реєстр фінансових установ, фінансова установа має право надавати фінансові послуги після внесення її до Реєстру та отримання Свідоцтва. Якщо відповідно до нормативно-правових актів для надання певної фінансової послуги необхідно мати ліцензію та/або дозвіл, фінансова установа має право на надання такої послуги лише після отримання відповідної ліцензії та/або дозволу. Відповідно до ч.4 ст.5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції. Згідно з відомостями Державного реєстру фінансових установ та Реєстру осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, відповідач не включений ані до Державного реєстру фінансових установ, ані до Реєстру осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги. Вказаний факт підтверджується і багаточисельними рішеннями судів, які не встановили у відповідача відповідної ліцензії (дозволу) на здійснення фінансових послуг.

Представник відповідача, який про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, в судове засідання не звязався, про причини неявки до суду не повідомив.

В справі достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін, позивач та його представник зазначили, що вони згодні на ухвалення заочного рішення, тому суд ухвалив на підставі ст.ст.169, 224 ЦПК України розглянути справу заочно.

У звязку з розглядом справи за відсутності осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу при розгляді даної справи не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, судом фактично встановлено, що 21 липня 2015 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автомоторсгруп» було укладено договір майнового лізингу №505041 з додатками (а.с.7-21), відповідно до якого відповідач (лізингодавець) зобовязався придбати та передати на умовах майнового лізингу у користування майно, а позивач (лізингоодержувач) зобовязався прийняти ОСОБА_3 лізингу та сплачувати Лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього Договору (п.2.1 договору).

Відповідно до п.2.3 договору замовлення предмету лізингу відбувається з моменту підписання Лізингоодержувачем Специфікації (додаток №4 до договору) та сплати ним на рахунок Лізингодавця авансового платежу.

Згідно п. 3.1 договору та додатку №4 до договору предметом лізингу за даним договором є трактор МТЗ 892 Беларус.

Відповідно до п.3.2 договору вартість предмета лізингу на момент укладання даного договору та розмір авансового платежу вказується в додатку №2 до даного договору.

Лізингоодержувач має право, відповідно до п. 4.4.1 договору, достроково, але не раніше 12 календарних місяців з моменту підписання акту приймання-передачі, здійснити сплату всієї суми лізингових платежів, належних до сплати лізингоодержувачем за умовами даного договору. Якщо за узгодженням сторін строк лізингу буде скорочено, лізингоодержувач зобовязується достроково сплатити належні лізингові платежі, при цьому розмір лізингових платежів може бути переглянутий за згодою сторін. У випадку дострокового погашення лізингоодержувачем всієї суми лізингових платежів та належного виконання лізингоодержувачем даного договору, в тому числі зобовязань по сплаті сум пені, штрафів тощо, лізингодавець зобовязується зробити всі необхідні дії щодо передачі лізингоодержувачу права власності на предмет лізингу на умовах передбачених даним договором.

Згідно пункту 5.1 договору предмет лізингу передається у користування Лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати Лізингоодержувачем на рахунок Лізингодавця авансового платежу та комісії за передачу предмета Лізингу.

Відповідно до п.8.1 договору складові лізингових платежів, їх суми та дати, визначені в графіку лізингових платежів у додатках №2 та №3 до цього договору, є його невідємною частиною.

Пунктом 8.2.1 договору визначено, що перший лізинговий платіж складається із: а) комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, повязані з підготовкою та укладенням цього Договору (надалі«Вартість фінансування»), яка розраховується як: вартість фінансування, яка визначена у додатку № 2 до даного договору; б) авансу ціни предмета лізингу, який розраховується як: авансовий платіж, який визначений у додатку № 2 до даного договору; в) комісійної винагороди лізингодавця за передачу предмета лізингу, як платіж, що покриває витрати лізингодавця, повязані з організацією передачі предмета лізингу на користь лізингоотримувача. Розмір комісійної винагороди лізингодавця за передачу предмета лізингу визначений в додатку № 2 до даного договору.

Відповідно до п. 8.2.3 договору другий лізинговий платіж складається з періодичних лізингових платежів, кількість яких відповідає кількості періодів лізингу, зазначених у додатку №3 до цього договору, та складається з: відшкодування частини вартості предмету лізингу; сплати відсоткової ставки за користування предметом лізингу; сплати комісії за супроводження договору.

Згідно із додатком №2 (графік сплати першого лізингового платежу) до вказаного договору (а.с.19) вартість предмета лізингу становить 260000 грн., відсоток платежів складає 50%, сума виплат 130000 грн., щомісячний платіж - 10833,33 грн., вартість фінансування (20%)- 52 000 грн., комісія за передачу (3%) - 7800 грн.

Згідно із додатком №3 (графік сплати другого лізингового платежу) (а.с.20) авансовий платіж становить 50%, сума лізингу 130000 грн., викупна вартість 3900 грн., відсоткова ставка 8%, комісія 5%, період лізингу 60 місяців, щомісячний платіж 2957,90. Відвантаження автомобіля після оплати: авансовий платіж 130000,00 грн.; комісія за передачу 7800 грн.

Згідно квитанції №1 від 21.07.2015 року ОСОБА_2, на виконання вимог договору майнового лізингу № 505041 від 21.07.2015 року, сплатив вартість фінансування в сумі 52 000,00 грн. на рахунок ТОВ «Автомоторсгруп» (а.с.22).

Відповідно до квитанції №0.0.415876873.1 від 29.07.2015 року ОСОБА_2 сплачено авансовий платіж згідно договору №505041 в сумі 130000,00 грн. на рахунок ТОВ «Автомоторсгруп» (а.с.24, 46).

Доказів у підтвердження передачі позивачу предмету лізингу трактора МТЗ 892 Беларус, відповідачем не надано.

Відповідно до Спеціального витягу з Єдиного Державного Реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ТОВ «Автомоторсгруп», ТОВ «АМГ», 19.05.1995 року зареєстровано як юридична особа та має ідентифікаційний код юридичної особи: 14089073 (а.с.68,69).

Згідно з відомостями Державного реєстру фінансових установ та Реєстру осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, відповідач не включений ані до Державного реєстру фінансових установ, ані до Реєстру осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги (а.с.48-50).

Відносини, що виникають у звязку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннямиЦК Українипро лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж,Законом України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до частин першої, другоїстатті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів"містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини пятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону- умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Аналізуючи нормустатті 18 Закону України "Про захист прав споживачів"можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті3, частина третя статті509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобовязань, включаючи умови про взаємозалік, зобовязання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Судом встановлено, що аналіз змісту спірного договору майнового лізингу від 21 липня 2015 року № 505041, укладеного між сторонами дає підстави прийти до висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обовязків, передбачених договором та законом (розділ 12 договору), звужені обовязки лізингодавця, які передбачені вЗаконі України «Про фінансовий лізинг», положенняхЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обовязків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Згідно пункту 3.6 договору, лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобовязаннями відповідає продавець.

За змістомстатті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобовязанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, так як в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт 3.6 договору, щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та інше суперечить положеннямстатті 808 ЦК України.

Окрім того, згідно пункту 4 частини першоїстатті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першоїстатті 227 ЦК Україниправочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Судом не встановлено наявності ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), та що суперечить вимогам законодавства.

Відповідно до частини другоїстатті 806 ЦК Українидо договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір майнового лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно достатті 628 ЦК України.

Згідностатті 799 ЦК Українидоговір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першоїстатті 220 ЦК Україниу разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Судом встановлено, що договір № 505041 майнового лізингу від 21 липня 2015 року, укладений між позивачем та ТОВ «Автомоторсгруп», нотаріально посвідчено не було.

Згідно з ч. 2ст. 216 ЦК Українинедійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Згідно з вимогами ст.ст.10,60 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Відповідно до частини 1статті 57 ЦПК Українидоказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Отже, з урахуванням наявних у справі доказів суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог про захист прав споживача, визнання недійсним договору, стягнення грошових котів, через що укладений сторонами договір майнового лізингу №505041 від 21 липня 2015 року підлягає визнанню недійсним, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачена останнім сума в розмірі 182000 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з вимог, передбаченихст. 88 ЦПК України.

Позивач при звернені до суду сплатив судовий збір за позовні вимоги майнового та немайнового характеру в розмірі 2371,20 грн.( а.с.1).

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, судові витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись: ст.ст. 203, 215, 216, 220, 227, 799, 806, 808 ЦК України,ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст.10, 11,57, 60,88,212-215,224-226 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомоторсгруп» про захист прав споживачів, визнання недійсним договору майнового лізингу, стягнення грошових коштів задовольнити.

Визнати недійсним договір майнового лізингу № 505041 від 21 липня 2015 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Автомоторсгруп» та ОСОБА_2.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомоторсгруп» (ідентифікаційний код юридичної особи 14089073, юридична адреса: 01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, буд.3) на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний № НОМЕР_1, 182000 (сто вісімдесят дві тисячі) грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2371 (дві тисячі триста сімдесят одна) грн. 20 коп.

Рішення постановлене в нарадчій кімнаті та проголошено вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 16 червня 2016 року.

Рішення буде виготовлене в повному обсязі 21 червня 2016 року.

Заочне рішення може бути переглянуто Приморським районним судом за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана до суду протягом десяти днів з дня отримання копії заочного рішення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, надавши в Апеляційний суд Запорізької області через Приморський районний суд апеляційну скаргу на рішення суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Позивач, який брав участь у справі, але не був присутнім у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, може подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: підпис ОСОБА_1

З оригіналом згідно: суддя О.М. Чапланова

16.06.2016