Ухвала суду № 58405585, 31.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

31.05.2016 № К/800/52069/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «ШИКО» на постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 24.06.2015 та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2015 у справі № 826/4484/15за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ШИКО»доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києвіпроскасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.06.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2015, відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ШИКО» про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 26.02.2015 № 19926552208 та № 20026552208.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким направити справу на новий розгляд, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для відхилення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Украгро-Тех» за період з 01.01.2012 по 31.12.2013, за результатами якої складено акт від 13.02.2015 № 136/26-55-22-08/23744507 про порушення позивачем вимог статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податку на прибуток на загальну суму 188826 грн. 00 коп. та пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 179835 грн. 00 коп.

Підставою для висновків акту перевірки про наявність порушень податкового законодавства позивачем була встановлена в ході перевірки безтоварність здійснених господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Украгро-Тех»

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення від 26.02.2015:

- № 19926552208, яким позивачу донараховано зобов'язань з податку на додану вартість за основним платежем 179835 грн. 00 коп. та штрафні (фінансові) санкції на суму 44959 грн. 00 коп.;

- № 20026552208, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем 188826 грн. 00 коп. та штрафні (фінансові) санкції на суму 47207 грн. 00 коп.

Відмовляючи в позові, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність законних підстав для формування позивачем податкового кредиту та складу витрат по господарським операціям із спірним контрагентом, встановивши їх безтоварність.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для донарахування позивачеві оспорюваних сум податкового зобов'язання з податку на прибуток, податку на додану вартість та відповідно застосування штрафних (фінансових) санкцій, став висновок контролюючого органу про безпідставне включення позивачем (Покупець) до валових витрат та податкового кредиту вартості придбаного товару згідно договору поставки від 01.11.2012 № 176 укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Украгро-Тех» (Постачальник).

Відповідно до умов вказаного договору постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - Покупцеві товар (товари), а Покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

При оцінці правильності врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у вищенаведеного контрагента товарів та дослідженні поданих позивачем договору, рахунків, актів здачі-приймання робіт, податкових накладних, накладних на оплату, акту приймання, товарно-транспортних накладних, копії договору позички автомобіля та актів приймання-передачі майна, судами попередніх інстанцій було правомірно зазначено про відсутність первинних документів податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, водночас, звернувши увагу на те, що надані документи містять численні недоліки та не є достатніми доказами, які підтверджують фактичне виконання договірних зобов'язань.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.

Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит та склад витрат у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Наявність первинних документів не може бути єдиною і достатньою підставою для підтвердження правомірності формування складу витрат та податкового кредиту, у разі недоведення використання придбаних товарів (робіт, послуг) у господарській діяльності, реальності здійснених господарських операцій та факту дійсного руху активів та товару між учасниками відповідних операцій.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

При цьому, обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість податку на прибуток, що підлягає перерахуванню до бюджету.

Відтак, суди попередніх інстанцій, надаючи оцінку правильності врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагентів товарів, здійснивши ретельне дослідження усіх первинних документів, складених на реалізацію спірного договору та дійшли обґрунтованого висновку про неправомірність формування позивачем податкового кредиту та складу витрат, через не дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до них.

Крім того, суди попередніх інстанцій вірно дійшли висновку, що позивачем документально не підтверджено реальність здійснення господарських операцій із його контрагентом, також, з огляду, на наявність вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 18.04.2014 по справі № 755/15645/14-к, в мотивувальній частині якого, зокрема, встановлено, що невстановлені особи за попередньою змовою створили та/або придбали підприємства, що мають ознаки фіктивності, серед яких ТОВ «Украгро-Тек.

Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду України, який в постанові від 01.12.2015 у справі № 21-3788а15 зазначив, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для відмови у задоволенні позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до пункту 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ШИКО» відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.06.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2015 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П. Юрченко Судді Г.К. Голубєва М.В. Сірош