Ухвала суду № 58405234, 16.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" червня 2016 р. м. Київ К/800/51306/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

при секретарі судового засідання Антипенку В.В.,

за участю представника позивача Діденка Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2013 по справі № 826/1805/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Козаки"

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариством до суду заявлений позов про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.10.2012 №0003092220/13047, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на суму 469 480,44 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 9 274,43 грн., від 25.10.2012 №0003102220/130478, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем на суму 404 814,03 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями на суму 46 902,35 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.06.2013 у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що угоди укладені позивачем з його контрагентами не підтверджено доказами, зокрема і належно оформленими первинними документами, а тому відсутні підстави для формування податкового кредиту та валових витрат за такими угодами.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2013 рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено, визнано нечинними та скасовано оскаржувані податкові повідомлення - рішення.

Судове рішення обґрунтовано тим, що позивачем цілком правомірно сформовано валові витрати та податковий кредит з огляду на наявність у платника податку (позивача у справі) належним чином оформлених первинних документів та реальність здійснення господарських операцій.

Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Переглянувши матеріали справи і касаційну скаргу, заслухавши доповідь судді, Вищий адміністративний суд України зазначає наступне.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань взаємовідносин з ТОВ "РІП", ТОВ "Алієдора", ТОВ "Ін-Буд-Київ", ТОВ "Астана К", ТОВ "Будівельне управління 26", ТОВ "ВАТ Проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій", ТОВ "Консалекс", ТОВ "Мікс-Буд" за період з 01.07.2009 по 30.06.2012, за результатами якої складено акт перевірки від 11.10.2012 №4858/2220/23532828 та прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Відповідно до висновків викладених в акті перевірки позивачем порушено вимоги п. 1.32 ст. 1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 138.2, ст. 138, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 469 480,44 грн. та ПДВ на загальну суму 404 814,03 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що фактично господарські операції між позивачем та контрагентами ТОВ "РІП", ТОВ "Алієдора", ТОВ "Ін-Буд-Київ", ТОВ "Астана К", ТОВ "Будівельне управління 26", ТОВ "ВАТ Проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій", ТОВ "Консалекс", ТОВ "Мікс-Буд" не спричинили реального настання правових наслідків та є нікчемними, оскільки контрагенти позивача відсутні за місцезнаходженням, не подають звітність до контролюючого органу, не декларують та не сплачують податкові зобов'язання, не мають необхідних трудових та матеріальних ресурсів для проведення фінансово-господарської діяльності. Крім того, згідно пояснень директорів контрагентів (ТОВ "РІП", ТОВ "Астана К", ТОВ "Будівельне управління 26") вони ніякого відношення до вказаних підприємств не мають, фінансово - господарської діяльності не проводили, договорів не укладали, документів бухгалтерського та податкового обліку не підписували. Таким чином, з урахуванням встановлених обставин контролюючий орган дійшов висновку про неможливість прийняття до уваги первинних документів, складених контрагентами, за підписом осіб, які заперечують свою участь у господарській діяльності вказаних Товариств, а відповідно і безпідставність формування позивачем податкового кредиту за податковими накладними, підписаними невстановленими особами.

Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, а відповідно до пп. 14.1.27 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку.

Положеннями пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, що кореспондується з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, яким також визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

А, відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Підпунктом 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Вказана норма кореспондується з положеннями п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, згідно якої платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити.

Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (ст. 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Згідно із ч. 1 та ч. 2 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За змістом пунктів 2 Порядків заповнення податкової накладної, затверджених наказами Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165 та від 21.12.2010 № 969, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 5 вказаних Порядків визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у п. 2 Порядку.

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у п. 16 та п. 18 вказаних Порядків, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Державна податкова інспекція на підтвердження своїх доводів щодо неправомірності формування Товариством, зокрема податкового кредиту, зазначає, що первинні документи, у тому числі і податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, а отже не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум до податкового кредиту є безпідставним, відповідно і формування валових витрат на підставі неналежно оформлених первинних документів є також безпідставним.

Проте, судом апеляційної інстанції під час вирішення спору наведене вище враховано не було та не з'ясовано достовірність пояснень посадових осіб (керівників контрагентів) відносно характеру укладених угод, фактичного здійснення за цими угодами операцій та оформлення відповідних первинних документів.

Для з'ясування зазначених обставин суду належить ретельно перевіряти доводи податкового органу, викладені в акті перевірки або підтверджені іншими доказами. При цьому за змістом частин 4, 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Згідно ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2013 по справі № 826/1805/13-а скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко