Ухвала суду № 58405181, 15.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" червня 2016 р. м. Київ К/800/35022/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І.

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.11.2012 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2014 р.

у справі № 2а/0470/17266/12

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Профайн Логістик Україна»

до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Профайн Логістик Україна» (далі - позивач, ТОВ «Профайн Логістик Україна») звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська (далі - відповідач, ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просило суд визнати нечинними податкові повідомлення-рішення від 11.11.2011 р. № 0001192305, № 0001202305, № 0001212305, № 0001222305 та податкову вимогу від 28.11.2011 р. № 2344.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.11.2012 р., яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2014 р., адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 11.11.2011 р. № 0001202305 в частині зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 3 340 942 грн.; в частинні позовних вимог щодо визнання недійсною податкової вимоги від 28.11.2011 р. № 2344 - провадження у справі закрито; в решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.11.2012 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2014 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач своїм процесуальним правом не скористався, заперечення на касаційну скаргу не надав.

Сторони в судове засідання не з'явились, про час та місце слухання справи належним чином повідомлялись, справу розглянуто в порядку письмового провадження на підставі положень статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 05.09.2011 р. по 14.10.2011 р., на підставі направлень від 05.09.2011 р. № 1231, № 1243, № 1241, № 1242, № 1238, № 1239, згідно статті 77 Податкового кодексу України та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, посадовими особами ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська була проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Профайн Логістик Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 30.06.2011 р., за результатами якої складено акт від 28.10.2011 р. № 2757/232/35933591 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог: - підпункту 5.3.9 пункту 5.3, пункту 5.1 статті 5, статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», абзацу 2 пункту 1.6 «Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємств», пункту 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 153.1 статті 153, пункту 150.1 статті 150 розділу 3, пункту 3 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за І квартал 2010 року на суму 123 858 грн., за ІІ квартал 2010 року на суму 6891 грн., за ІІІ квартал 2010 року на суму 203 563 грн., та занижено від'ємне значення рядка 07 Податкової декларації за ІІ квартал 2011 року на загальну суму 10 844 808 грн., в тому числі за 2010 рік у сумі 7 247 366 грн.; - пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України у зв'язку із несвоєчасною сплатою податку по комунальному податку на загальну суму 72,8 грн.; - пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України у зв'язку із несвоєчасною сплатою податку по комунальному податку на загальну суму 530,51 грн.; - підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 142 319 грн.; - пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено податковий кредит на загальну суму 4700 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 11.11.2011 р. винесено податкові повідомлення-рішення: № 0001192305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 83 578 грн.; № 0001202305, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі за IV квартал 2010 року на суму 3 780 540 грн., за І квартал 2011 року на суму 7 503 866 грн., за ІІ квартал 2011 року на суму 10 844 808 грн.; № 0001212305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 220 933,75 грн., з яких 185 352 грн. - за основним платежем та 35 581,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0001222305, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі: 1 міс. 2010 року - 5 562 грн., 2 міс. 2010 року - 6 229 грн., 3 міс. 2010 року - 9 684 грн., 4 міс. 2010 року - 60 201 грн., 5 міс. 2010 року - 62 244 грн., 6 міс 2010 року - 68 504 грн., 7 міс. 2010 року - 94 799 грн., 8 міс. 2010 року - 94 799 грн., 9 міс. 2010 року - 118 397 грн., 10 міс. 2010 року - 118 397 грн., 11 міс. 2010 року 126 344 грн.

Як вбачається з акту перевірки від 28.10.2011 р. № 2757/232/35933591, підставами для нарахування позивачу вказаних податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючих про недостовірність даних податкового обліку позивача щодо формування від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, від'ємного значення податку на додану вартість та неправомірність віднесення відповідних сум до складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Суди першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що висновки податкового органу викладені в акті перевірки щодо порушення позивачем положень податкового законодавства в частині формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість є обґрунтованими, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення не підлягають скасуванню.

Суди першої та апеляційної інстанцій приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог виходили з того, що висновки про відсутність у позивача права на віднесення витрат за результатами господарської діяльності позивача за 2010 рік до складу валових витрат ІІ кварталу 2011 року є протиправними, в іншій частині позовних відмовлено з тих підстав, що позивачем не підтверджено належними первинними документами реальність здійснення господарських операцій на підставі яких ним були сформовані спірні суми податкового кредиту та витрат, а тому відповідні оскаржувані податкові повідомлення-рішення не підлягають скасуванню.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись з такими висновками судів, вважаючи їх передчасними та такими, що винесені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.

Відповідно до статі 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.

Як слідує з матеріалів справи, на обґрунтування правомірності прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень податковий орган посилається на недостовірність даних податкового обліку позивача щодо формування від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, від'ємного значення податку на додану вартість та неправомірність віднесення відповідних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне наголосити, що у разі встановлення обставин, що свідчать про порушення платником умов формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, які спричинили виникнення від'ємного значення об'єкта оподаткування, відповідні суми повинні бути виключені зі складу витрат і податкового кредиту, що враховувалися в розрахунку об'єкта оподаткування з податку на прибуток та податкового кредиту, відповідно.

Так, підставою для винесення податкового повідомлення-рішення від 11.11.2011 р. № 0001202305 слугували висновки про неправомірне, на думку відповідача, віднесення позивачем до складу ІІ кварталу 2011 року від'ємного значення за результатами господарської діяльності 2010 року.

Заперечуючи такі висновки податкового органу суди попередніх інстанцій вірно вказали, що від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягає включенню платником податку до складу валових витрат І кварталу 2011 року без обмежень. Враховуючи, що від'ємне значення об'єкта оподаткування виникає фактично у разі перевищення валових витрат над валовими доходами, то від'ємне значення об'єкту оподаткування за І квартал 2011 року без урахування суми від'ємного значення об'єкта оподаткування за 2010 рік утворитись не могло. Суми від'ємного значення об'єкта оподаткування за 2010 рік включались до фінансового результату І кварталу 2011 року не самі по собі, а в складі валових витрат за І квартал 2011 року, а їх виключення зі складу валових витрат не передбачено ні Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», ні Податковим кодексом України.

З 01.04.2011 р. порядок урахування від'ємного значення об'єкта оподаткування в результатах наступних податкових періодів регулюється статтею 150 Податкового кодексу України, згідно якої, якщо результатом розрахунку об'єкту оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємні значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Згідно пункту 3 підрозділу 4 розділу XX Податкового кодексу України пункт 150.1 статті 150 Кодексу застосовується у 2011 році з урахуванням такого: якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платник податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сум такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого четвертого кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від'ємного значення, отриманого платником податку за перший квартал 2011 року, у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Тобто, у разі наявності від'ємного значення об'єкту оподаткування у І кварталі 2011 року, сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу витрат ІІ кварталу 2011 року та в подальшому наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

З урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що відповідачем, в порушення положень податкового законодавства, при визначенні від'ємного значення об'єкта оподаткування за ІІ квартал 2011 року не враховано розміру від'ємного значення об'єкта оподаткування за 2010 рік.

Разом з тим, для правильного вирішення цього спору, як у зазначеній вище частині, так і в частині визначених позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість і зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість, судам слід було дослідити, за якими саме операціями у податковому обліку позивача виникло від'ємне значення податку на прибуток та податку на додану вартість в оспорюваних сумах, перевірити реальність виконання цих операцій, порядок їх документального оформлення та факт дотримання позивачем умов формування витрат і податкового кредиту, визначених, у Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» і Податковому кодексу України.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та формування витрат; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та на формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції та формування податкового кредиту з податку на додану вартість судам необхідно з'ясувати, зокрема: - рух активів у процесі здійснення господарської операції; - установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; - установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. В обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку. Перевірці підлягають доводи податкового органу, що свідчать про відсутність ділової мети у діях платника податку, зокрема у разі подальшого продажу придбаного товару нижче за ціну придбання; придбання товарів (послуг) у посередників за наявності прямих контактів з їх виробниками; придбання послуг, використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податку тощо

Ухвалюючи судові рішення по справі, суди попередніх інстанцій посилались на докази, які є обов'язковими але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій (виконання робіт, придбання товарів), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту та показника витрат позивача, який, між іншим, безпосередньо впливає на об'єкт оподаткування.

В даному випадку судами попередніх інстанцій не в повній мірі досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та його контрагентами, не встановлено, чи спричинили господарські операції між позивачем та його контрагентами реальні зміни в майновому стані позивача.

При цьому слід наголосити, що в умовах дії такого принципу адміністративного судочинства, як офіційне з'ясування усіх обставин справи, суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору та сприяючи сторонам у поданні та витребуванні необхідних для цього доказів.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, суди обох інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Відповідно до статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи неповноту дослідження судами обставин справи, що виключає можливість перевірки правильності ухвалених у справі рішень, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.11.2012 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2014 р. у справі № 2а/0470/17266/12 - скасувати.

Справу № 2а/0470/17266/12 направити на новий судовий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя підпис І.В. Приходько Судді підпис І.О. Бухтіярова підпис М.І. Костенко