Рішення № 58314947, 13.06.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 445/257/15 Головуючий у 1 інстанції: Сивак В.М.

Провадження № 22-ц/783/2892/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Р. П.

Категорія:5

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого судді Цяцяка Р.П.,

суддів Зверхановської Л.Д. і ОСОБА_2,

при секретарі Цапові П.М.,

за участю ОСОБА_3 представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Золочівського районного суду Львівської області від 02 лютого 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2015 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа Ремезівцівська сільська рада Золочівського району Львівської області, про визнання за позивачкою права власності на будинковолодіння № 8 по вул. Вовкова (колишня вул. Шевченка, 6) у с. Ремезівці Золочівського району Львівської області (в подальшому „спірне будинковолодіння).

Позовні вимоги обгрунтовувалися тим, що після смерті ОСОБА_6 (дідуся позивачки) будинок № 8 на вул. Вовкова в с. Ремезівці Золочівського району Львівської області прийняв у спадщину батько позивачки, ОСОБА_7, який не встиг зареєструвати право власності на вказане майно, оскільки у 2004 році помер.Після смерті батька позивачка вступила у фактичне володіння згаданим будинком, вжила заходів щодо його збереження та покращення стану. Однак, після смерті ОСОБА_8 (бабусі позивачки) на вказане майно претендує також відповідачка ОСОБА_4 (донька померлої), оскільки вважає, що половина вказаного будинку належала ОСОБА_8, як частина майна, що перебувало у спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_8 і не могло бути успадковане спадкоємцями ОСОБА_6 Відповідачка звернулася із відповідною заявою до нотаріуса, у звязку з чим позивачка не може оформити право власності на зазначене майно у встановленому законом порядку. Вказані дії відповідачки вважає оспорюванням та невизнанням її права власності на спірне будинковолодіння (а.с. 2-3).

Оскаржуваним рішенням позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_5 (місце проживання вул. Вовкова, 8 с. Ремезівці Золочівського району Львівської області) право власності на будинковолодіння № 8 по вул. Вовкова у селі Ремезівці Золочівського району Львівської області (а.с. 161-163).

Дане рішення оскаржила відповідачка ОСОБА_4

Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог за їх безпідставністю, покликаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення і неправильне застосування норм матеріального права.

Вважає, що спірне будинковолодіння було спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_8 і після смерті 29.06.1993 року ОСОБА_6 відкрилася спадщина лише на його 1/2 частку у цьому будинковолодінні.

Звертає увагу на те, що після смерті 18.03.2014 року її матері, ОСОБА_8, вона подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після її смерті, а також на те, що вона є пенсіонеркою (непрацездатною), а відтак має право на обовязкову частку у спадщині після смерті її матері.

Вважає, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не були членами колгоспного двору, оскільки працювали (відповідно) вчителем та кондитером (поваром в школі), і станом на час набрання чинності Законом України „Про власність (15.04.1991 року) членами колгоспного двору були лише ОСОБА_6 та ОСОБА_8 (а.с. 165, 168-170).

Позивачка ОСОБА_5, будучи повторно своєчасно належним чином повідомленою про час і місце апеляційного розгляду справи (а.с. 202), повторно в судове засідання не зявилася, однак надіслала до суду заяву про апеляційний розгляд справи у її відсутності (а.с. 204).

Представник позивачки, адвокат ОСОБА_11, будучи також своєчасно належним чином повідомленим про час і місце апеляційного розгляду справи (а.с. 201), в судове засідання не зявився і про причини такої неявки суд не повідомив, що (у відповідності до ч.2 ст. 305 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.

Сільський голова Ремезівцівської сільської ради Золочівського району Львівської області надіслав до суду клопотання про апеляційний розгляд справи за відсутності представника згаданої сільської ради (а.с. 206).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачки (апелянта) на підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваного рішення, задоволення позовних вимог суд першої інстанції мотивував тим, що спірне будинковолодіння не перебувало у спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_8 (діда і баби позивачки ОСОБА_5 та, відповідно, батька та матері відповідачки ОСОБА_4М.), а належало на праві особистої власності лише ОСОБА_6, після смерті якого 31.08.1993 року у фактичне володіння спадковим майном вступив його син ОСОБА_9 (батько позивачки), а відтак після смерті 06.01.2004 року ОСОБА_9 його єдиним спадкоємцем першої черги є його донька (позивачка), „до якої власне і має перейти у власність спірне будинковолодіння (а.с. 162).

Вище наведені висновки зроблені за неповного зясування судом обставин, що мають значення для справи, а відтак такі не відповідають фактичним обставинам справи, а також зроблені з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального права, виходячи з наступного.

Як стверджується Свідоцтвом на забудову садиби в сільських населених пунктах Української РСР від 10.08.1977 року № 159, дозвіл на забудову спірного будинковолодіння було надано ОСОБА_6 рішенням виконкому Золочівської районної ради депутатів трудящих від 28.07.1977 року № 198 (а.с. 30-46), тобто під час його перебування в шлюбі з ОСОБА_8: даний факт стверджується матеріалами справи і визнається сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, а відтак доказуванню не підлягає (ч.1 ст. 61 ЦПК України).

Свідоцтвом на право особистої власності на жилий будинок від 22.01.1990 року стверджується, що спірне будинковолодіння належить до колгоспного двору, головою якого є ОСОБА_6 (а.с. 4).

Тобто, станом на 15.04.1991 року (день введення в дію Закону України „Про власність) спірне будинковолодіння було колгоспним двором.

Як вбачається зі змісту розяснень, що містяться у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року № 20 „Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності, до правовідносин, що виникли до 15.04.1991 року, застосовується чинне на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні;

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних;

г) згідно зі ст. 4 Постанови Верховної ОСОБА_11 України „Про введення в дію Закону „Про власність загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 1 липня 1990 року.

31.08.1993 року ОСОБА_6 (голова колгоспного двору) помер (а.с. 6).

Як стверджується витягом з погосподарської книги та довідками Ремезівцівської сільської ради Золочівського району Львівської області від 17.09.2014 року № 586 та від 20.10.2014 року № 156, на день смерті ОСОБА_6 його дружина ОСОБА_8 була членом колгоспного двору і була зареєстрованою у спірному будинковолодінні та прийняла спадщину після його смерті, вступивши в управління та володіння майном померлого (а.с. 87, 89, 90).

За вище наведених обставин висновок суду про те, щоспірне будинковолодіння належало на праві особистої власності лише померлому 31.08.1993 року ОСОБА_6, після смерті якого у фактичне володіння спадковим майном вступив лише його син ОСОБА_7, не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки за ОСОБА_8, як членом колгоспного двору,збереглося право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, так як вона не втрачала права на частку в цьому майні. І, крім цього, ОСОБА_8 (як спадкоємець першої черги за законом) прийняла спадщину після смерті свого чоловіка ОСОБА_6, вступивши в управління та володіння його майном (а.с. 87, 89, 90).

06.01.2004 року помер ОСОБА_7 (а.с. 7).

Його дружина, ОСОБА_10, як спадкоємець першої черги за законом, яка постійно проживала разом з ОСОБА_9 на час смерті останнього, також вважається такою, що прийняла спадщину після його смерті, оскільки протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подала заяви про відмову від цієї спадщини (ст.ст. 1261, 1268 ч.3 ЦК України).

Докази про відмову ОСОБА_10 від спадщини після смерті ОСОБА_9 (на підтвердження доводів про те, що позивачка є єдиним спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_9М.) у матеріалах справи відсутні.

Незважаючи на вище наведене, ОСОБА_10 до участі у даній справі, ні позивачкою, ні судом не залучалася.

19.03.2014 року померла ОСОБА_8 (а.с. 8).

Частиною 1 ст. 1241 ЦК України встановлено, що (зокрема) повнолітні непрацездатні діти спадкодавця спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обовязкова частка).

Відповідачка ОСОБА_4, будучи донькою (а відтак - спадкоємцем першої черги за законом) померлої ОСОБА_8, а також будучи непрацездатною повнолітньою особою (ІНФОРМАЦІЯ_1), у строк, встановлений статтею 1270 ЦК України, подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини (а.с. 76), а відтак вона має право на обовязкову частку після смерті ОСОБА_8

Свої позовні вимоги позивачка обгрунтовує посиланням (в тому числі) на норму статті 392 ЦК України, а саме: на те, що відповідачка ОСОБА_4 „безпідставно претендує на частину (спірного) будинковолодіння (а.с. 2).

В той же час, у п. 37 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 „Про судову практику в справах про захист права власності на інших речових прав міститься розяснення про те, що потреба в такому способі захисту права власності (як визнання права власності в судовому порядку) виникає тоді, коли наявність субєктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.

Як вбачається зі змісту ст. 392 ЦК України та вище наведених розяснень, передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Наприклад, позов про визнання права власності у разі втрати документа, що засвідчує право власності особи на річ, подається за відсутності можливості одержати у відповідних органах дублікат правовстановлювального документа.

Однак самою позивачкою до поданої нею позовної заяви долучено Свідоцтво на право особистої власності на жилий будинок від 22.01.1990 року, згідно якого спірне будинковолодіння належить до колгоспного двору, головою якого є ОСОБА_6 (а.с. 4), і це Свідоцтво ... є правовстановлювальним документом на спірне будинковолодіння.

Наявність спадкового спору між позивачкою та відповідачкою не може визнаватися оспорюванням права власності в контексті ст. 392 ЦК України, а відтак відсутні передумови для застосування цієї норми матеріального права до спірних правовідносин.

За вище наведених обставин оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог за їх безпідставністю.

Частиною 1 ст. 88 ЦПК України встановлено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Відтак, з позивачки підлягає до стягнення на користь відповідачки (апелянта) 1130 грн. 80 коп. сплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.п. 1-4, 314 ч.2, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Золочівського районного суду Львівської області від 02 лютого 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_5 у задоволенні її позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_5на користь ОСОБА_4 1130 грн. 80 коп. сплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскарженим у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуючий:

Судді: