Ухвала суду № 58312031, 15.06.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 243/515/16-ц Номер провадження 22-ц/775/963/2016

головуючий в I інстанції Профатило П.І.

суддя доповідач Никифоряк Л.П.

Категорія 27

_____________

У Х В А Л А

Іменем У К Р А Ї Н И

15 червня 2016 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

Головуючого судді Никифоряка Л.П.,

Суддів Гапонова А.В., Біляєвої О.М.,

за участі секретаря судового засідання Марченко Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якій подана апеляційна скарга публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Словянського міськрайонного суду Донецької області від 03 березня 2016 року,

В С Т А Н О В И В:

В позовній заяві предявленій до суду 25 січня 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» /надалі Банк/ просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість що утворилася станом на 30 листопада 2015 року через невиконання Умов та правил надання банківських послуг до яких позичальник приєдналася згідно Анкета-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 04 серпня 2011 року в розмірі 21152, 87 грн.

Заочним рішенням Словянського міськрайонного суду Донецької області від 03 березня 2016 року позов Банку задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість в розмірі 6 891,25 грн. та судовий збір 1 378, 00 грн.

В апеляційній скарзі представник Банку просив рішення скасувати та ухвалити нове яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права і неповне зясування обставин, що мають значення для справи. Зокрема, на думку заявника суд не взяв до уваги того, що договір кредиту було вчинено у письмовій формі, оскільки ОСОБА_1 04 серпня 2011 року підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, отримала кредитну картку «Універсальна» та фактично не виконувала належним чином зобовязання що витікали із Умов та Правил надання банківських послуг.

Заслухавши доповідь судді, за відсутності представника позивача від якого надійшла письмова заява про розгляд справи без нього, також за відсутності відповідача повідомленого про час та місце судового розгляду належним чином якому особисто вручено рекомендоване повідомлення про поштове відправлення, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити за таких підстав.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги частково, виходячи з того, що письмова Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 04 серпня 2011 року /надалі Анкета-заява від 04.08.2011 року/ та Умови і Правила надання банківських послуг, які не містять підпису відповідача, не являються договором кредиту, та відсутні жодні інші письмові докази які би вказували на те, що сторони на момент підписання Анкета-заяви погодили істотні умови договору кредиту щодо суми кредиту, строку його повернення та розміру процентів. Суд вважав відсутніми правові підстави для того щоб стверджувати про існування між сторонами кредитних правовідносин.

Разом з тим, суд виходячи із наявних в матеріалах справи письмових доказів визнав підтвердженою суму отриманих ОСОБА_1 коштів у розмірі 6 891,25 грн., які стягнув на користь Банку.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Правовідносини з приводу надання кредиту регулюються Цивільним кодексом України та Законом України «Про банки та банківську діяльність».

Відповідно до статті 2 Закону банківським кредитом визнається будь-яке зобовязання банку надати певну суму грошей, в обмін на зобовязання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобовязання сплати процентів та інших зборів з такої суми.

Правовою формою щодо оформлення відносин сторін є кредитний договір, відповідно до положень частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За загальним правилом договірне зобовязання повинне виконуватись відповідно до тих умов, які сторони визначили при укладенні договору.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що мала місце Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку за підписом ОСОБА_1 від 04 серпня 2011 року за змістом якої остання погодилась з тим, що дана заява разом з Памяткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між ним та Банком Договір про надання банківських послуг.

Відповідно до дійсного змісту норм цивільного права, кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК).

За статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до позовної заяви та встановлених обставин, існування кредитного договору позивач повязував з наявністю Анкети-заяви від 04 серпня 2011 року копія якої була надана в суд першої інстанції, та з наявністю розрахунку заборгованості, інших документальних доказів таких як Памятка клієнта та Тарифи за підписом ОСОБА_1 суду позивачем не надано.

Та, суд врахував що не залежно від вказівки в самій Анкета-заяві від 04 серпня 2011 року на те, що вона складає Договір про надання банківських послуг, Анкета-заява від 04.08.2011 року не являється договором кредиту, оскільки не містить жодних відомостей щодо істотних умов договору кредиту, а відповідно до чинного цивільного законодавства кредитний договір набирає чинності з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов /ч.1 ст. 638 ЦК України/ та істотними умовами кредитного договору є предмет, строк повернення та його ціна /розмір процентів/.

У той же час, такий письмовий доказ як кредитний договір, має відповідати вимогам чинного законодавства про обовязкову форму та зміст, та бути підписаним сторонами договору.

Долучені до справи Умови і Правила надання банківських послуг не містять підпису позичальника, а відтак ці Умови і Правила не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору /постанова Верховного Суду України від 11 березня 2015 року справа N 6-16цс15/.

Разом з тим, представник Банку в підтвердження позовних вимог надав апеляційному суду копії інших документальних доказів, а саме Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в іншому А-Банку зворотна сторона якої містить відомості щодо виду платіжної кредитної картки «Універсальна» та бажаний ліміт за карткою в розмірі 5000,00 грн., однак в ній зазначено дату підписання 31 серпня 2011 року, також надана довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» яка містить дату 14 березня 2008 року.

У відповідності до положень ч.1 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог так і заперечень.

Причому докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі /ч. 2 ст. 60 ЦПК України/.

Суд апеляційної інстанції виходить з того, що суд сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, розяснив позивачу їх права та обов'язки щодо надання доказів і сприяв здійсненню їхніх прав, а також попереджував про наслідки неподання доказів, встановлені цивільним процесуальним кодексом, однак Банк жодних інших доказів в підтвердження своїх вимог не надав.

При цьому, матеріальні докази які надані Банком в підтвердження свої вимог безпосередньо апеляційному суду не мають жодного стосунку до предмету спору який визначено в позовній заяві, що має своїм наслідком неможливість їх прийняття у даній справі в якості належних та допустимі доказів.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, позивач не довів своїх вимог щодо наявності кредитного договору та неналежного виконання взятих за цим договором чітко визначених зобовязань з боку позичальника.

У той же час, розрахунок заборгованості за кредитним договором, який здійснено Банком без участі позичальника, стосується виконання договору та не розкриває суті самого договору, істотних умов щодо яких сторони дійшли згоди, та фактично є опосередкованим доказом, а не вирішальним для розгляду даної справи.

Фактично доводи апеляційної скарги за своєю суттю є ідентичними тому що було викладено в позовній заяві, та зазначені доводи були предметом перевірки судом першої інстанції який дійшов обґрунтованого та законного висновку.

Разом з тим, відповідно до наявних в матеріалах справи письмових доказів, ОСОБА_1 отримувала від Банку кошти в розмірі 6 891,25 грн. та отримані ОСОБА_1 кошти Банку не було повернуто та за відсутності між сторонами згоди щодо істотних умов договору кредитування, вірні висновки суду першої інстанції про те, що між сторонами виникли інші зобов'язальні правовідносини.

Згідно статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У правовідносинах що виникли між сторонами ОСОБА_1 отримала від Банку кошти та зобовязана їх повернути, чого фактично сторони не оспорювали в апеляційному порядку.

За змістом статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором та якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

При цьому, колегія суддів апеляційного суду при визначенні розміру грошових сум отриманих ОСОБА_1 приймає до уваги надані Банком документальні докази, а саме виписку по рахунку та вважає підтвердженою та встановленою суму отриманих коштів в розмірі 6 891(Шість тисяч вісімсот дев'яносто один), 25 гривен.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що повністю узгоджуються із матеріалами справи висновки суду першої інстанції з приводу стягнення з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованості у розмірі 6 891(Шість тисяч вісімсот дев'яносто один), 25 гривен.

З огляду на викладене, суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального права, що відповідно до ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» відхилити.

Заочне рішення Словянського міськрайонного суду Донецької області від 03 березня 2016 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів з моменту набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: