Постанова № 58298460, 07.06.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 червня 2016 року № 826/25450/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича за участю третьої особи - товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач та/або ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича (далі - відповідач), за участю третьої особи товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - третя особа та/або ТОВ «Кей-Колект) та просить суд: визнати неправомірним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 23306234 від 31.07.2015.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем всупереч п. 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №868 від 17.10.2015. При цьому, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфіном Борисом Михайловичем не здійснювалася нотаріальна дія з нерухомим майном (посвідчення факту виникнення, переходу або припинення права власності), а відтак у останнього були відсутні повноваження на прийняття оскаржуваного рішення. Водночас, відповідачем не було враховано під час прийняття спірного рішення положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів у іноземній валюті».

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених в письмових запереченнях, що долучені до матеріалів справи.

Третя особа проти позову заперечила з підстав, викладених в письмових запереченнях, що долучені до матеріалів справи.

В судовому засіданні, з огляду на неявку відповідача, судом ухвалено про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

02.02.2006 між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та позивачем укладено кредитний договір №28-6R2/01-2006H (далі - кредитний договір).

У забезпечення виконання зобов'язань позичальником за даним договором банком приймається будь-який вид забезпечення (п. 2.1. кредитного договору).

Так, на виконання вищевикладеного, між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» укладено договір іпотеки №28-6R2/01-2006H (житлове приміщення) від 02.02.2006 (далі - договір іпотеки), який посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Коптелєвою О.Р.

Відповідно до п. 1.1. іпотекодавець передає в іпотеку нерухоме майно, зазначене в п. 1.4. цього договору. За домовленістю сторін вартість предмету іпотеки на дату укладання договору становить 531 618, 55 грн.

Пунктом 1.4. договору іпотеки встановлено, що предметом іпотеки є чотирьохкімнатна квартира, місцезнаходження (адреса) - м. Київ, вул. Ахматової Анни, б. 13 б, кв. 29, загальна площа квартири 87,60 кв.м., жила площа квартири 54,20 кв.м.

Разом з цим, судом встановлено, що 11.06.2012 між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та товариством з обмеженою відповідальністю укладено договорі факторингу №4.

Водночас, вказаними суб'єктами права укладено договір відступлення права вимоги за договорами іпотеки від 11.06.2012, який посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області (далі - договір відступлення права вимоги).

Згідно пп. 1.1. п. 1 вказаного договору у зв'язку з укладанням між цедентом та цесіонарієм договору факторингу №4 від 11.06.2012, цедент передає, а цесіонарій приймає право вимоги за договорами іпотеки, зазначеними у додатку 1 до цього договору, зокрема за договором іпотеки №28-6R2/01-2006H.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфіном Борисом Михайловичем прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 23309453 від 31.07.2015 (далі - оскаржуване рішення та/або спірне рішення).

Позивач вважає оскаржуване рішення протиправним та таким, що прийнято всупереч чинному законодавству, що регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Вирішуючи спір по суті, суд керується положеннями чинного законодавства станом на час прийняття оскаржуваного рішення та звертає увагу на наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна визначено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV).

Частиною 1 ст. 2 Закону № 1952-IV визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 4 Закону № 1952-IV).

Орган державної реєстрації прав, в силу приписів ст. 8 Закону № 1952-IV:

1) проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації;

2) забезпечує ведення Державного реєстру прав;

3) надає інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом;

4) забезпечує облік безхазяйного нерухомого майна;

5) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону №1952-IV державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу освіту та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Міністерством юстиції України. У випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

При цьому, ч. 2 ст. 9 Закону №1952-IV встановлено, що державний реєстратор, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи; веде реєстраційні справи щодо об'єктів нерухомого майна; присвоює реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації; видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; надає інформацію з Державного реєстру прав або відмовляє у її наданні у випадках, передбачених цим Законом; у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень; під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та оформлені в установленому порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент оформлення права законодавства проводили таке оформлення, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов'язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо оформлених речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.

Нотаріус як спеціальний суб'єкт здійснює функції державного реєстратора, крім передбачених пунктами 4 і 6 частини другої статті 9 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону №1952-IV державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Згідно п. 4.1. договору іпотеки звернення стягнення здійснюється іпотекодержателем у:

- випадках зазначених в п.п. 2.1.1. - 2.1.2. цього договору іпотеки;

- у разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом;

- у разі прийняття рішення про ліквідацію юридичної особи - іпотекодавця;

- у разі порушення іпотекодавцем будь - якого зобов'язання за цим договором або будь - якого зобов'язання, що забезпечено іпотекою за цим договором.

Відповідно до п. 4.2. договору іпотеки звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

При цьому, згідно п. 4.6. договору іпотеки звернення стягнення по застереженню про задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється відповідно до розділу 5 цього договору іпотеки та відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку».

У разі настання обставин, зазначених в п. 4.1. цього договору іпотеки, іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя (п. 5.1. договору іпотеки).

Водночас, п. 5.2., 5.3, 5.4. договору іпотеки встановлено наступне.

В повідомленні, про яке йдеться в п. 5.1., іпотекодержатель зазначає який зі способів задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачені ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку», застосовується іпотекодержателем для задоволення своїх вимог.

У разі застосування передачі предмету іпотеки у власність іпотекодержателя як способу задоволення вимог іпотекодержателя (абз. 2 ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку») право власності переходить до іпотекодержателя з моменту отримання повідомлення, про яке йдеться в п. 5.1. цього договору іпотеки.

У разі застосування права іпотекодержателем від свого імені продати предмет іпотеки як способу задоволення вимог іпотекодержателя (абз. 3 ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку»), іпотекодержатель реалізує норми статті 38 Закону України «Про іпотеку» і повідомлення, про яке йдеться в п. 5.1., вважається повідомленням іпотекодавцю про намір укласти договір купівлі - продажу предмету іпотеки.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003 №898-IV (далі - Закон №898-IV) іпотека це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 3 Закону №898-IV).

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону №898-IV у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

При цьому, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (ч. 3 ст. 33 Закону №898-IV).

Так, згідно ч. 1 ст. 36 Закону №898-IV сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (ч. 2 ст. 36 Закону №898-IV).

Між тим, в контексті ч. 3 ст. 36 Закону №898-IV договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

Аналіз вказаного дає суду підстави дійти до висновку, що Законом №898-IV передбачене позасудове врегулювання, яке має відображатися в іпотечному договорі, як застереження про задоволення вимог іпотекодержателя або здійснюватися згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню.

Дійсно, судом встановлено, що договір іпотеки містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя (розділ 5 договору іпотеки).

Проте, слід звернути увагу на обставини наявності чи відсутності повноважень для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.

Так, згідно п. 5 Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек №410, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2004 №410 (у редакції чинній на момент реєстрації договору іпотеки) встановлено, що державна реєстрація обтяження нерухомого майна іпотекою може здійснюватися будь-яким реєстратором. Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення та спрощення процедури державної реєстрації земельних ділянок та речових прав на нерухоме майно» від 04.07.2012 №5037-VI статтю 15 Закону №1952-IV доповнено новою частиною дев'ятою наступного змісту:

«Державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії».

Згідно п. 1 розділу II Закону N 5037-VI останній набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім пунктів 1 і 3 розділу I цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2013 року, та абзаців четвертого - шостого підпункту 12 пункту 4 розділу I цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2014 року.

Судом встановлено, що вказаний закон набрав чинності 08.08.2012 в частині доповнення частиною дев'ятою Закону N 1952-IV.

При цьому, відповідно ч. 5 ст. 3 Закону N 1952-IV заява про державну реєстрацію прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подається нотаріусу, який вчиняє таку дію. Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

Ідентична за змістом правова норма закріплена в ч. 1 ст. 16 Закону N 1952-IV.

Тобто, повноваження нотаріусів на виконання реєстраційних дій у Державному реєстрі прав пов'язуються законодавцем із вчиненням нотаріальної дії з нерухомим майном.

Аналогічний висновок міститься в листі Міністерства юстиції України від 31.12.2015 №5462/К-25196/13 та в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20.04.2016 №К/800/10620/16.

В контексті вищевикладеного, суд дійшов до висновку, що нотаріальна дія щодо реєстрації права власності на підставі договору іпотеки за третьою особою мала вчинятися тим нотаріусом, яким посвідчено договір іпотеки.

При цьому, згідно відомостей Єдиного реєстру нотаріусів, приватний нотаріус Київського нотаріального округу Коптєлова О.Р., яким було посвідчено договір іпотеки на даний час здійснює свою діяльність.

За таких обставин, суд вважає за необхідне відмітити, що у відповідача станом на час прийняття оскаржуваного рішення були відсутні повноваження для прийняття останнього, оскільки ним не вчинялися нотаріальні дії з нерухомим майном (квартирою), яке є предметом іпотеки.

Поряд з цим, відповідно до п.5 5 ч. 1 ст. 24 Закону N 1952-IV у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо, зокрема, заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію.

Між тим, постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 №868 затверджено «Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Порядок №868).

Так, відповідно до п. 1 вказаного порядку (у редакції чинній на момент прийняття спірного рішення) порядок визначає процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Згідно п. 8 Порядку №868 для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові, особі, зазначеній у пункті 1 1 цього Порядку, заяву, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Мін'юст.

Орган державної реєстрації прав, нотаріус, особа, зазначена у пункті 1 1 цього Порядку, приймає заяви в порядку черговості їх надходження шляхом реєстрації у базі даних про реєстрацію заяв і запитів з автоматичним присвоєнням їм реєстраційного номера, фіксацією дати та часу реєстрації. Моментом прийняття заяви вважається дата та час її реєстрації у базі даних про реєстрацію заяв і запитів (п. 9 Порядку №868).

Відповідно до п. 13 Порядку №868 заявник подає разом із заявою органові державної реєстрації прав, нотаріусові, особі, зазначеній у пункті 11 цього Порядку, необхідні для державної реєстрації прав документи, визначені цим Порядком, їх копії, документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, та документ про сплату адміністративного збору.

Пунктом 46 Порядку №868 встановлено, що для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає:

1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги;

2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Як вбачається з матеріалів реєстраційної справи, третьою особою було подано повідомлення №732292/ЛЗ від 11.06.2014.

Згідно тверджень відповідача, зазначене повідомлення було скеровано позивачу цінним листом із зворотнім повідомленням через ДП «УКРПОШТА» та вручено останньому 21.07.2014.

Між тим, позивач стверджує, що жодного повідомлення від ТОВ "Кей-Колект" не отримував.

Оцінюючи вказані доводи в сукупності, з урахування наявних в матеріалах справи документів, суд звертає увагу на наступне.

Так, в матеріалах справи міститься рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, однак встановити, який саме документ було направлено ОСОБА_1 не вбачається за можливе.

Разом з цим, в матеріалах реєстраційної справи відсутні підтверджуючі документи відносно направлення повідомлення позивачу цінним листом, зокрема, опису вкладення.

За таких обставин, судом не приймається наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, як належне повідомлення позивача, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем, письмової вимоги іпотекодержателя.

Разом з цим, суд звертає увагу, що ч. 1 ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

В матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивача в порядку ст. 1082 ЦК України про відступлення права грошової вимоги із визначенням суми грошової вимоги, яка підлягає виконанню, а відтак доводи, що позивач має заборгованість за кредитним договором перед ТОВ «Кей-Колект» не підтверджуються.

В той же час, суд відхиляє доводи позивача щодо поширення на предмет іпотеки (квартири) дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України», оскільки вказаним законом визначено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальник /майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку; не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки); кредитна установа не може уступити (продати, передати) заборгованість або борг, визначений у підпункті 1 цього пункту, на користь (у власність) іншої особи з огляду на наступне.

Так, судом встановлено наявність застереження в договорі іпотеки, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотедержателя, а тому суд вважає, що фактично позивачем надано згоду на відчуження предмету іпотеки, а відтак норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України» в даному випадку застосуванню не підлягають.

В той же час, згідно ч. 2 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, в ході розгляду адміністративної справи судом встановлено, що спірне рішення прийнято відповідачем за відсутності на те повноважень та без дотримання вимог п. 46 Порядку №868 .

За таких обставин, оскаржуване рішення не відповідає критеріям, встановленим ч. 3 ст. 2 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивач в силу положень ч.1 ст.71 КАС України довів суду належними доказами наявність обставин, що обґрунтовують його позовні вимоги, у той час коли, відповідачем на підставі ч. 2 ст. 71 КАС України доводи позивача не спростовано.

З урахуванням вищевказаного, адміністративний позов підлягає до задоволення.

Інші доводи та заперечення сторін не спростовують встановленого вище судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на те, що адміністративний позов підлягає до задоволення судові витрати слід присудити на користь позивача за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст. 9, 71, 94, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 23306234 від 31.07.2015.

Стягнути з приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича (службова адреса - 03151, АДРЕСА_1, номер свідоцтва 4300) на користь ОСОБА_1 (02068, АДРЕСА_2 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 482 (чотириста вісімдесят дві) грн. 20 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя Є.В. Аблов