Рішення № 58276240, 02.06.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №287/65/15-ц Головуючий у 1-й інст. Ковальчук М. В.

Категорія 53 Доповідач Худяков А. М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді: Худякова А.М.,

суддів: Косигіної Л.М.,

ОСОБА_1,

при секретарі судового засідання Гайдамащук Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Олевського районного суду Житомирської області від 21 березня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Олевський хлібозавод" про зміну підстави звільнення, стягнення середнього заробітку, відшкодування моральної шкоди

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2015 року ОСОБА_2М та ОСОБА_3 звернулися до суду із вказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог посилались на те, працювали на посадах продавців у магазині Хліб ПАТ Олевський хлібзавод з 20.08.2012 року.

Посилаючись на те, що відповідач порушив умови та порядок їх звільнення, оскільки заяви про звільнення за власним бажанням вони подали 05.05.2014 року, проте наказ про звільнення датовано 27.06.2014 року, за вказаних обставин позивачі просили змінити підставу звільнення та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, витрати на лікування і моральну шкоду.

Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 21 березня 2016 року в задоволені позову відмовлено.

У апеляційній скарзі ОСОБА_2, ОСОБА_3 порушують питання про скасування постановленого по справі рішення і ухвалення нового рішення про задоволення позову. Апелянти посилаються на незаконність та необґрунтованість судового рішення, неповне з'ясування судом обставин справи та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції зазначав, що позивачі після спливу двохтижневого строку від написання заяви про звільнення, не наполягали на своєму звільненні та виходили на роботу.

Проте, повністю з даним висновком не можливо погодитись, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2М та ОСОБА_3 з 20.08.2012 року працювали на посадах продавців у магазині Хліб ПАТ Олевський хлібзавод.

Згідно рішення Апеляційного суду Житомирської області від 15.03.2016 року встановлено, що наказом голови правління ПАТ Олевський хлібзавод №113-к від 27.06.2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були звільнені з роботи з 27.06.2014 року зі згоди профспілкового комітету від 26.06.2014 року за п.2 ст.41 КЗпПУ (розірвання трудового договору внаслідок виявлення винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові та товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довіря до нього з боку власника).

В результаті проведеної 02.06.2014 року в магазині Хліб ревізії було виявлено нестачу товарно-матеріальних цінностей на суму 61089 грн.64 коп.

Також, факт нестачі товарно-матеріальних цінностей встановлено висновком експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 26.06.2015 року, згідно якої в магазині «Хліб» м.Олевськ мала місце нестача товарно-матеріальних цінностей за період з 20.02.2013 року по 02.06.2014 року у розмірі 63424, грн.98 коп.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи, не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За змістом позовних вимог, ОСОБА_2М та ОСОБА_3 просили змінити підставу звільнення та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, витрати на лікування та моральну шкоду, посилаючись на те, що відповідно до табелю обліку використання робочого часу останнім днем роботи був, відповідно, 19.05.2014 року та 17.05.2014 року.

Частиною 3 ст.10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.

Із встановлених судом апеляційної інстанції фактів (обставин), а саме з табелю обліку використання робочого часу ПАТ Олевський хлібзавод вбачається, що ОСОБА_2 працювала по 19.05.2014 року включно, а ОСОБА_3 працювала по 17.05.2014 року, включно. Оскільки позивачі після вказаного строку фактично не працювали, не відзивали свої заяви про звільнення, відтак відсутні підстави вважати, що позивачі після спливу двохтижневого строку від написання заяв про звільнення, не наполягали на своєму звільненні та виходили на роботу.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що відповідач в порушення чинного трудового законодавства у двохтижневий термін своєчасно не звільнив позивачів за їх ініціативою, оскільки станом на 20.05.2014 року, тобто через два тижня після написання заяв, відповідачем не були виявлені винні дії працівників, які б свідчили про втрату до них довіря з боку власника.

Несвоєчасне звільнення позивачів свідчить про порушення їх прав.

Проте, відповідно до частини 1статні 233 КЗпП Українипрацівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду в тримісячний сірок з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Строки, встановленістаттею 233 КЗпП України, не перериваються і не призупиняються.

Із тексту позовної заяви вбачається, що позивачі отримали трудову книжку у день звільнення - 27.06.2014 року.

Таким чином, із зазначеним позовом позивачі повинні були звернутись до суду протягом трьох місяців коли вони дізналися або повинні були дізнатись про порушення свого права.

Про порушення свого права позивачам було відомо 27.06.2014 року, про що свідчить їх особисте звернення до Територіальної державної інспекції з питань праці у Житомирстькій області про порушення відповідачем трудового законодавства.

З вказаним позовом позивачі звернулися до суду лише 11 лютого 2015 року, тобто більше ніж через сім місяців після видання наказу про звільнення з роботи.

Апеляційний суд вважає, що позивачі були обізнані щодо існування строків на звернення до суду, оскільки звертались до представника, який захищав їх інтереси в суді.

Під час розгляду цієї справи позивачі та їх представник як на поважну причину пропуску строку звернення до суду вказують на звернення до Територіальної державної інспекції з питань праці у Житомирстькій області, проте після відповіді даної інспекції позивачі до суду з відповідним позовом не звернулися. Інших причин пропуску вказаного строку не вказують.

Згідно із п.4Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 6 листопада 1992 рокувстановлені статтями228,223 КЗпПстроки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи, права і обов'язки сторін.

Таким чином, розглядаючи справу, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що права позивачів були порушені, але поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що позивачі звернулися до суду із пропуском строку, встановленогостаттею 233 КЗпП України.

З наведеного вбачається, що відмовляючи у задоволенні позову був неправильно застосований матеріальний закон і порушений процесуальний закон.

Відповідно до частини 3статті 303 ЦПК України, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Згідно із пунктом 4статті 309 ЦПК Українипідставою для скасування рішення суду і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з інших підстав - за пропуском строку звернення до суду.

Керуючись ст.ст.303,304,307,309,314-316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Олевського районного суду Житомирської області від 21 березня 2016 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Олевський хлібозавод" про зміну підстави звільнення, стягнення середнього заробітку, відшкодування моральної шкоди відмовити за пропуском строку звернення до суду.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього ж дня на протязі двадцяти днів може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді