Постанова № 58268508, 09.06.2016, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2016 р. Справа №805/1094/16-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича при секретарі судового засідання Химич М.В. розглянувши адміністративну справу за позовом Донецького обласного військового комісаріату

до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області

про скасування постанови про накладення штрафу ВП №50322592 від 28.03.2016 року

За участю

представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 за довір.

від відповідача: ОСОБА_2 за довір.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Донецький обласний військовий комісаріат, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління державної служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про скасування постанови Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про накладення штрафу ВП № 50321592 від 28.03.2016 року та скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 29.02.2016 року, винесеної на підставі виконавчого листа №805/2281/15-а від 29.12.2015 року.

В обґрунтування позовних вимог позивача зазначив, що 05 квітня 2016 року на адресу Донецького обласного військового комісаріату надійшла постанова головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області ВП №50321592 від 28.03.2016 року про накладання штрафу у розмірі 680 грн. Позивач не погоджується з прийнятою постановою, вважає її необґрунтованою та прийнятою з порушенням норм чинного законодавства. Зазначив, що 11 березня 2016 року на адресу Донецького обласного військового комісаріату для виконання та для відома надійшла постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 29 лютого 2016 року, винесена на підставі виконавчого листа №805/2281/15-а від 29 грудня 2015 року, виданого Донецьким окружним адміністративним судом. У звязку з незрозумілим порядком та способом виконання такого виконавчого листа, 15 березня 2016 року позивачем було направлено до суду заяву про розяснення порядку виконання судового рішення, про що, листом було повідомлено відповідача з проханням призупинити виконавче провадження до розгляду судом вказаного питання. Проте державний виконавець жодним чином не відреагував на заяву, чим на думку позивача порушив статтю 38 Закону України «Про виконавче провадження». Просив суд скасувати постанову Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про накладення штрафу ВП № 50321592 від 28.03.2016 року та скасування постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 29.02.2016 року, винесеної на підставі виконавчого листа №805/2281/15-а від 29.12.2015 року.

Ухвалою від 09 червня 2016 року позовні вимоги в частині скасування постанови про відкриття виконавчого провадження №ВП №50321592 від 29.02.2016 року залишені без розгляду.

Представник позивача просив суд задовольнити позовній вимоги.

Представник відповідача заперечував проти позову з підстав викладених у запереченнях та просив суд відмовити у задоволені позовних вимог.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регулюються Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року №606-XIV.

Згідно статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" (далі - державні виконавці).

Відповідно до статті 11 Закону України «Про виконавче провадження», яка визначає обов'язки і права державних виконавців, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до статті 17 Закону «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою зокрема такі виконавчі документи: виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті.

14 серпня 2015 року Донецьким окружним адміністративним судом було прийнято постанову у справі №805/2281/15-а за позовом ОСОБА_3 до Донецького обласного військового комісаріату Міністерства оборони України про визнання дій неправомірними та зобовязання вчинити певні дії, якою позов задоволено частково та зобовязано Донецький обласний військовий комісаріат Міністерства оборони України призначити та виплатити грошову допомогу ОСОБА_3 у розмірі 10 місячних посадових окладів за посадою «головний спеціаліст» у звязку з виходом на пенсію.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону.

29 грудня 2015 року Донецьким окружним адміністративним судом було видано виконавчий лист у справі №805/2281/15-а.

ОСОБА_3 звернулась до Управління державної служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з заявою від 13 лютого 2016 року про прийняття виконавчого листа у справі №805/2281/15-а, що була отримана відповідачем, згідно відбитку штампу 25 лютого 2016 року.

29 лютого 2016 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на підставі вищезазначеного виконавчого листа у відношенні позивача прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №50321592, якою постановлено боржнику самостійно виконати вимоги виконавчого документу щодо призначення та виплати грошової допомоги ОСОБА_3 у семиденний строк.

Відповідно до частини 5 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження», копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.

Згідно частини 1 статті 31 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Так, копію постанови про відкриття виконавчого провадження було направлено позивачу 01 березня 2016 року рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що підтверджується реєстром поштових відправлень за 01.03.2016 року та списком згрупованих поштових відправлень №163, що знаходяться в матеріалах справи, тобто в порядку та в строк передбачений законом.

Поштовому відправленню присвоєно штрих-кодовий ідентифікатор: 8431303744916. Згідно інформаційної довідки з сервісу відстеження пересилання поштових відправлень УДППЗ «Укрпошта» поштове відправлення за штрих-кодом 8431303744916 отримано Донецьким обласним військовим комісаріатом Міністерства оборони України - 10.03.2016.

Вищезазначене крім того, підтверджується розпискою на зворотньому боці поштового повідомлення про вручення поштового відправлення 8431303744916.

Відповідно до частини 1 статті 35 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності обставин, що перешкоджають провадженню виконавчих дій, або у разі несвоєчасного одержання сторонами документів виконавчого провадження, внаслідок чого вони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, державний виконавець може відкласти виконавчі дії за заявою стягувача чи боржника або з власної ініціативи на строк до десяти робочих днів. Про відкладання провадження виконавчих дій державний виконавець виносить відповідну постанову, про що повідомляє сторонам.

Державним виконавцем у звязку з не отриманням Донецьким обласним військовим комісаріатом постанови про відкриття виконавчого провадження, 09 березня 2016 року було прийнято постанову ВП№ 50321592 про відкладення провадження виконавчих дій. Вказана постанова була направлена на адресу позивача поштою, що підтверджується реєстром поштових відправлень за 11.03.2016 року, який долучено до матеріалів справи.

Таким, чином, посилання позивача на неможливість самостійного виконання постанови про відкриття виконавчого провадження у звязку з необізнаністю про її існування, судом до уваги не приймаються, оскільки у позивача, вже після отримання зазначеної постанови 10 березня 2016 року було достатньо часу для належного її виконання.

Крім того, доказів того, що позивач самостійно звертався до відповідача з заявою, щодо відкладення провадження виконавчих дій у зв'язку із несвоєчасним отриманням постанови про відкриття виконавчого провадження, до суду не надано.

Проте, 15 березня 2016 року позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з заявою за №ФЗ/164 про розяснення порядку виконання судового рішення у справі №805/2281/15-а.

16 березня 2016 року за №169 позивач направив на адресу відповідача заяву про неможливість своєчасного виконання рішення суду, через наявність ряду проблемних питань, які не викладено в рішенні суду Донецького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2015 року по справі №805/2281/15-а. Зазначив, що 15 березня 2016 року Донецьким обласним військовим комісаріатом направлено заяву до Донецького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2015 року по справі №805/2281/15-а про розяснення судового рішення, встановлення способу та порядку виконання рішення. На підставі викладеного просив суд зупинити виконавче провадження до винесення рішення за результатами розгляду заяви.

Відповідно до статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.

Приписами частини 1 статті 89 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

28 березня 2016 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області за невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобовязувало боржника виконати певні дії винесено постанову про накладання на Донецький обласний військовий комісаріат штрафу ВП №50321592 у розмірі 680 грн. Вказана постанова була отримана позивачем 05 квітня 2016 року, що підтверджується відбитком штампу вхідної кореспонденції на супровідному листі до неї.

Позивач в обґрунтування позовної заяви посилався на статтю 38 Закону України «Про виконавче провадження» вказуючи, що право на звернення до суду за розясненням судового рішення, встановлення строку та порядку його виконання може реалізувати будь-яка сторона виконавчого провадження, тому відповідач в порушення Закону проігнорував його заяву про зупинення виконавчого провадження та як наслідок виніс необґрунтовану постанову про накладання штрафу.

Так, згідно пункту 1 частини 1 статті 38 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження може бути зупинено зокрема у разі звернення державного виконавця до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення, що підлягає виконанню, про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення чи зміну способу і порядку виконання.

Суд зауважує, що державним виконавцем є особа, що здійснює примусове виконання рішень і саме в разі її зверненням до суду із заявою про розяснення рішення, що підлягає виконанню, виконавче провадження може бути зупинено.

Відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно частини 2 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Таким чином, положення Закону України «Про виконавче провадження» передбачають відповідальність боржника за невиконання рішень, що підлягають примусовому виконанню, а також за невиконання законних вимог державного виконавця, яка полягає у застосуванні до таких осіб певних санкцій.

Згідно з пунктом 13 частини 3 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, суд розглядаючи дану справу, бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі „Шмалько проти України від 20.07.2004 вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обовязкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Відповідно до частини 1 статті 11 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 71 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, з урахуванням того факту що позивачем не доведено суду існування поважних причин, що унеможливили виконання судового рішення, суд приходить до висновку, що держаний виконавець Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області при винесені спірної постанови про накладання штрафу діяв на підставі чинного законодавства України та в межах наданих йому повноважень.

Відповідно до вимог статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, понесені позивачем судові витрати не відшкодовуються.

Керуючись Конституцією України, ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 45-46, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Податковим кодексом України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволені позовних вимог Донецькому обласному військовому комісаріату до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про скасування постанови про накладення штрафу ВП №50322592 від 28.03.2016 року відмовити.

Вступну та резолютивну частини постанови прийнято у нарадчій кімнаті 09 червня 2016 року та проголошено у судовому засіданні в присутності представників сторін.

Повний текст постанови складено та підписано 10 червня 2016 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кониченко О.М.