Ухвала суду № 58246222, 07.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" червня 2016 р. м. Київ К/800/21921/15

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівМаслія В. І., Черпіцької Л. Т.,секретаря судового засідання Кальненко О. І.,

за участю: представника позивача - Грищенка О. М.,

представника третьої особи - Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Експобанк" - Янко І. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Експобанк" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2015 року у справі за позовом Приватного підприємства "Компанія "Центуріон" до Державного реєстратора Державної реєстраційної служби України Мощонської Ірини Володимирівни, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Експобанк", Державна реєстраційна служба України про визнання протиправним дій та скасування рішень,

встановив:

Приватне підприємство "Компанія "Центуріон" звернулось до суду з позовом до Державного реєстратора Державної реєстраційної служби України Мощонської І. В., треті особи: Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Експобанк", Державна реєстраційна служба України про визнання протиправним дій та скасування рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2015 року, залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2015 року, позов задоволено:

визнано неправомірними дії державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України щодо реєстрації права власності за Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Експобанк" на квартиру № 7, яка розташована за адресою: м. Київ, провулок Хорива, 4, - відповідно до іпотечного договору від 15 червня 2006 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та реєстрований в реєстрі за № 2788, та на квартиру № 51, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Почайнинська, 13/9, - відповідно до іпотечного договору від 15 червня 2006 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та реєстрований в реєстрі за № 2786;

визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 13648257, прийняте 10 червня 2014 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України;

визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 13648749, прийняте 10 червня 2014 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України.

Не погоджуючись з рішеннями судів, Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Експобанк" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Заперечень не надходило.

Заслухавши доповідача, пояснення представників позивача і третьої особи, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що 16 лютого 2006 року між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Експобанк" та позивачем укладено договір кредитної лінії № 01/КЛ-2006 з використання мультивалютних рахунків.

На забезпечення виконання умов договору кредитної лінії 15 червня 2006 року між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Експобанк", як іпотекодержателем, та позивачем, іпотекодавцем, укладено іпотечні договори № 2788 та № 2786, за умовами яких іпотекодавець передає іпотекодержателю в іпотеку квартири № 7 та № 51.

10 червня 2014 року відповідачем прийнято оскаржувані рішення:

№ 13648257, яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру № 7 за Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Експобанк";

№ 13648749, яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру № 51 за Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Експобанк".

Не погоджуючись з діями та рішеннями відповідача, позивач заявив цей позов.

Суди обох інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову. Рішення судів мотивовані тим, що лист від 27 травня 2014 року б/н, підписаний законним представником Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Експобанк", у якому зазначено про прийняття рішення щодо взяття на баланс вказаних квартир, не є рішенням у розумінні п. 4.3. розділу 4 іпотечних договорів № 2788 та № 2786. З приводу письмової вимоги про усунення порушень вказали, що іпотечне повідомлення від 14 вересня 2009 року № 631 порушує вимоги п. 46 Порядку № 868 від 17 жовтня 2013 року. Окрім вказаного, суди також виходили з того, що вимоги за договором кредитної лінії № № 01/КЛ-2006 від 16 лютого 2006 року банк задовольнив шляхом звернення стягнення за договором іпотеки від 12 червня 2007 року № 1794.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки судів передчасними.

Згідно із ч. 1 ст. 2, п. 1 ч. 1 ст. 4, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 9, ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 15, п. 1. ч. 1 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.

Нерухоме майно - земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення.

Обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно.

Державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж юридичної роботи не менш як два роки. У випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт.

Державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; 2) приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; 3) відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи; 4) веде реєстраційні справи щодо об'єктів нерухомого майна; 5) присвоює реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації; 6) видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених ст. 18 цього Закону; 7) надає інформацію з Державного реєстру прав або відмовляє у її наданні у випадках, передбачених цим Законом; 8) у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень; 8-1) під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та зареєстровані в установленому порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент реєстрації законодавства проводили таку реєстрацію, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов'язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо зареєстрованих речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки; 9) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.

Нотаріус, як спеціальний суб'єкт, здійснює функції державного реєстратора, крім передбачених п.п. 4 і 6 ч. 2 ст. 9 цього Закону.

Державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.

Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані права і обтяження, суб'єктів прав, об'єкти нерухомого майна, документи, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав. Невід'ємною складовою частиною Державного реєстру прав є база даних про реєстрацію заяв і запитів та реєстраційні справи.

Державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених ст. 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Державна реєстрація прав проводиться на підставі: договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 1, ч.ч. 1, 2 ст. 3, ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку", нерухоме майно (нерухомість) - земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці і невід'ємно пов'язані з нею, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Застава повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання, космічних об'єктів, майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом.

Іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону.

Зокрема, згідно із ч. 1 ст. 12 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 36, ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 цього Закону.

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Відповідно до п. 15 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (далі - Порядок № 868), під час розгляду заяви і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо: 1) обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у встановлених законом випадках); 2) повноважень заявника; 3) відомостей про нерухоме майно, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; 4) наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону; 5) наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Відповідно до п. 46 Порядку № 868 для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: 1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; 2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Системний аналіз наведених норм права свідчить, що, розглядаючи справу даної категорії, суди мають перевірити умови, окрім тих, що викладені у п. 46 Порядку, наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Між тим, надаючи оцінку діям та рішенням відповідача про реєстрацію права власності на квартири № 7 та № 51 на підставі іпотечних договорів № 2788 та № 2786, суди вказали, що Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Експобанк", здійснивши звернення стягнення у позасудовому порядку на інший предмет іпотеки за іншим договором іпотеки від 12 червня 2007 року № 1794, який також укладено на забезпечення виконання договору кредитної лінії, а саме: на земельну ділянку, загальною площею 0,0800 га, та житловий будинок, площею 1450 кв. м, які розташовані на вулиці Обухівській, 60 у місті Києві, шляхом реєстрації права власності за банком на вказане нерухоме майно, задовольнив свої вимоги за договором кредитної лінії, натомість не вказали, якими доказами ці обставини підтверджуються.

Суд касаційної інстанції вважає, що не вжиття передбачених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, може привести до подвійного задоволення вимоги банку за договором кредитної лінії.

Згідно із ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Вказану норму слід розуміти так, що судове рішення є законним, якщо воно ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права, порушення яких є підставою для скасування чи зміни судового рішення судом вищої інстанції. Це випливає з конституційного принципу законності (пункт 1 частини третьої статті 129 Конституції України, стаття 9 КАС України). При цьому законність необхідно трактувати не суто формально - як дотримання вимог закону, а у ширшому значенні - у світлі верховенства права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи (у судовому засіданні, у порядку скороченого чи письмового провадження) з урахуванням вимог статті 70 КАС України щодо належності та допустимості доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними.

Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або недоведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

Відповідно до КАС України під час прийняття судового рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Таким чином обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

Дотримання судами вказаних норм процесуального права є ніщо як гарантія для сторін право на справедливий суд, принцип якого закріплений у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно із ст. 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Відповідно до положень КАС України ухвала/постанова складається із вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин рішення: описова частина із зазначенням: короткого змісту позовних вимог і позиції відповідача; пояснень осіб, які беруть участь у справі; інших доказів, досліджених судом; мотивувальна частина із зазначенням: встановлених судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Натомість судами не в повній мірі дотримано у застосуванні до спірних правовідносин приписи норм процесуального права.

Таким чином суд касаційної інстанції вважає, що судами розглянуто справу без з'ясування всіх обставин справи, що є порушенням ст. 11 КАС України.

Неповнота у встановленні фактичних обставин справи не дає можливості суду касаційної інстанції визначитись в правильності правової позиції оцінки позовних вимог, проведеної судами попередніх інстанцій.

Оскільки під час вирішення справи судами допущені порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, то судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 229, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Експобанк" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: